Document n0019700-98, current version — Adoption on May 12, 1998

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
від 12.05.98

(Витяг)
Постановою Луганського обласного суду від 25 лютого 1998 р.
кримінальну справу щодо К. за обвинуваченням у вчиненні злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 143 ( 2001-05 ), ч. 1 ст. 165 ( 2002-05 ),
частинами 2 і 3 ст. 168 ( 2002-05 ) КК, направлено на додаткове
розслідування.
Органами попереднього слідства К. пред'явлено обвинувачення в
тому, що вона, працюючи завідувачкою гуртожитком і будучи
посадовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки,
одержала шляхом вимагательства хабарі за поселення в гуртожиток за
період з листопада 1995 р. по грудень 1996 р. від З. - 264 грн.,
від А. - 64 грн., від С. - 209 грн., від С. В. - 50 грн., а всього
- 587 грн.
Крім того, їй пред'явлено обвинувачення в тому, що в липні
1996 р. вона заволоділа шляхом шахрайства особистим майном А. в
сумі 108 грн., а також, зловживаючи посадовим становищем з
корисливих мотивів, заподіяла істотну матеріальну шкоду (на суму
315 грн. 59 коп.) державі.
Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд послався у
постанові на однобічність і неповноту попереднього слідства, які
не можуть бути усунуті в судовому засіданні, та запропонував
органам слідства більш ретельно допитати К., а також З., А., С.,
С. В. та свідків про обставини дачі хабара, витребувати і
приєднати до справи необхідні документи.
Розглянувши окреме подання прокурора, який порушив питання
про скасування постанови з направленням справи на новий судовий
розгляд, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду
України визнала, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду про однобічність і неповноту попереднього
слідства та необхідність повернення справи на додаткове
розслідування є обгрунтованим.
Як видно з матеріалів справи, пред'явивши К. обвинувачення в
неодноразовому одержанні шляхом вимагательства хабарів від З., А.,
С. і С. В., органи попереднього слідства всупереч роз'ясненням
Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 19 постанови
від 7 жовтня 1994 р. N 12 ( v0012700-94 ) "Про судову практику в
справах про хабарництво", не зазначили в процесуальних документах,
у чому конкретно полягало вимагательство, спрямоване на одержання
хабарів.
Згідно з цим роз'ясненням вимагательством хабара визнається
вимога посадовою особою хабара під загрозою вчинення або
невчинення з використанням влади чи посадового становища дій, які
можуть заподіяти шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає
хабара, або умисне створення посадовою особою умов, за яких особа
вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо
своїх прав і законних інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, К. при неодноразових
допитах стверджувала, що ніяких умов на шкоду правам і законним
інтересам зазначених осіб вона не створювала.
Органи попереднього слідства, як правильно зазначив суд, не
з'ясували з достатньою повнотою, яким чином К. умисно ставила цих
осіб у такі умови, за яких вони вимушені були давати їй хабарі.
Не зазначено у процесуальних документах і того, яким чином і
які саме їх права та законні інтереси були ущемлені.
За таких обставин суд правильно запропонував більш ретельно
дослідити обставини, пов'язані з поселенням і пропискою З., А.,
С., та С. В., з'ясувавши при цьому, чи мала К. на той час
можливість задовольнити їх клопотання на проживання в гуртожитку,
для чого допитати їх самих, а також зазначених у постанові
свідків, вилучити та приєднати до справи необхідні документи з
цього приводу.
Враховуючи, що дача й одержання хабара тісно пов'язані
умислом осіб, які вчинюють ці злочини, органу попереднього
слідства необхідно більш ретельно з'ясувати, чи усвідомлювали ці
особи, що, передаючи гроші К., вони дають їй хабар, і залежно від
встановленого дати діям останньої відповідну юридичну оцінку.
Враховуючи викладене, судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України визнала, що суд першої інстанції
обгрунтовано направив справу на додаткове розслідування, і
зазначила, що всі порушені судом питання повинні бути ретельно
з'ясовані органами слідства, а обставини, пов'язані з поселенням і
пропискою зазначених осіб, досліджені з достатньою повнотою і
всебічністю шляхом проведення названих у постанові слідчих дій.
Судова колегія також зазначила, що органи попереднього
слідства, відмовивши в порушенні кримінальної справи щодо З., А.,
С. і С. В. на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ), тобто за
відсутністю в їхніх діях складу злочину, оскільки щодо них мало
місце вимагательство, безпідставно визнали їх потерпілими. Згідно
з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладеним у п. 23
названої вище постанови ( v0012700-94 ), звільнення особи, яка
дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав,
передбачених ч. 3 ст. 170 КК ( 2002-05 ), не означає, що в її діях
немає складу злочину. У зв'язку з цим вона не може визнаватися
потерпілим і претендувати на повернення їй предмета хабара. Тому
при додатковому розслідуванні необхідно також з'ясувати та дати
належну оцінку і цьому питанню.
"Вісник Верховного Суду України",
N 2, 1999 р.



on top