Про втрату права користування жилим приміщенням
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt on March 22, 2000
Document n0019700-00, current version — Adoption on March 22, 2000

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 22.03.2000
vd20000322

(Витяг)

Звернення прокурора гарнізону до суду загальної юрисдикції в
інтересах квартирно-експлуатаційної частини району із позовом до
військовослужбовця про визнання його таким, що втратив право
користування жилим приміщенням, і прийняття цим судом справи до
розгляду не могло бути законною підставою для закриття провадження
у справі, оскільки не виключається можливість розгляду такого
спору судом загальної юрисдикції
Прокурор Феодосійського гарнізону звернувся в суд із позовом
в інтересах квартирно-експлуатаційної частини Феодосійського
району (далі - КЕЧ) до В.В., В.Н., В. Олексія та В. Олени про
визнання їх такими, що втратили право користування жилим
приміщенням. Прокурор зазначав, що відповідачі проживали у
квартирі, яка належить КЕЧ. У 1994 р. В.В. був направлений до м.
Одеси для подальшого проходження служби. Разом із ним на постійне
місце проживання виїхала і його сім'я. Прокурор просив
задовольнити позов із підстав, передбачених ст. 107 ЖК
( 5464-10 ).
Рішенням Феодосійського міського суду від 30 березня 1999 р.
позов було задоволено. У касаційному порядку справа не
розглядалась.
Постановою президії Верховного суду Автономної Республіки
Крим від 1 липня 1999 р. рішення суду було скасовано, а
провадження у справі закрито.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування постанови президії та залишення в силі
рішення суду першої інстанції. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Скасовуючи рішення та закриваючи провадження у справі,
президія Верховного суду Автономної Республіки Крим виходила з
того, що суд першої інстанції розглянув справу, яка йому не
підвідомча, оскільки позов було заявлено військовим прокурором до
військовослужбовця в інтересах військової установи і щодо майна
військової організації.
Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки порушення
правил підсудності не є підставою для закриття провадження у
справі, а сам по собі факт звернення військового прокурора до суду
загальної юрисдикції з позовом не виключає можливості розгляду
таким судом спору між військовослужбовцем і військовою
організацією.
Крім того, ухвалюючи постанову, президія не звернула уваги на
те, що закривати провадження у справі можна лише у випадках,
передбачених ст. 227 ЦПК ( 1502-06 ). У даному ж разі жодної
законної підстави для цього не було.
Перевіряючи справу в повному обсязі, судова колегія визнала
за необхідне скасувати також рішення міського суду як таке, що не
відповідає вимогам статей 90 - 95, 15, 30, 40, 62, 203 ЦПК
( 1501-06, 1502-06 ): зокрема, суд не повідомив відповідачів у
встановленому порядку про час і місце проведення судового
засідання за новим місцем їх проживання, хоча дані про їх фактичне
місцезнаходження у справі є.
На підставі наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України рішення Феодосійського міського суду та
постанову президії Верховного суду Автономної Республіки Крим
скасувала і направила справу на новий розгляд.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 5 (21), 2000 р.



on top