Про поділ майна подружжя
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt on March 21, 2007
Document n0018700-07, current version — Adoption on March 21, 2007

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
21.03.2007

(Витяг)
У січні 2005 р. Ю. звернулася із позовом до О., треті особи:
С., К., Л. - про поділ майна подружжя. Зазначала, що в період
шлюбу ними набуто спільне майно: квартира N 82; квартири N 60-61
та автомобіль "Ауді А-6".
Просила поділити спільне майно, виділивши їй у власність 1/2
частину квартири N 82 та 26/100 частин квартири N 60, інше майно
залишити у власності відповідача.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від
7 червня 2006 р. позов задоволено частково.
Постановлено визнати за Ю. та О. право власності по 1/2
частині квартири N 82 та по 1/2 частині автомобіля "Ауді А-6". У
задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2006 р.
рішення суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду
першої інстанції.
У касаційній скарзі О. просив ухвалу апеляційного суду
скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції,
посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального
права й неправильне застосування матеріальних норм права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Судом установлено, що сторони перебували в зареєстрованому
шлюбі з 11 листопада 1994 р. Від шлюбу сторони мають сина Р.,
1997 р.н.
5 січня 1995 р. відповідачем за договором купівлі-продажу
придбана трикімнатна квартира N 82, вартість якої становить
502 564 грн., з чим погодилися сторони.
Під час шлюбу сторонами придбано автомобіль "Ауді А-6"
вартістю 49 287 грн.
Задовольняючи позов Ю. у частині визнання за кожним зі сторін
по 1/2 частині зазначеної квартири й автомобіля без їх поділу в
натурі, суд першої інстанції керувався тим, що зазначене майно
набуте сторонами під час шлюбу і є об'єктами спільної сумісної
власності, в яких їхні частки рівні.
Однак, ураховуючи, що ці об'єкти є речами неподільними, які
не можуть бути поділені в натурі між сторонами через різницю в їх
вартості, і що жодна зі сторін попередньо не внесла на депозитний
рахунок суду відповідну грошову суму, суд не визнав за можливе
здійснити поділ майна в натурі відповідно до ст. 71 СК
( 2947-14 ).
Відмовляючи Ю. у позові про поділ квартир N 60-61, об'єднаних
в одну квартиру N 60, яка розташована в цокольному поверсі жилого
будинку N 7 та яка розпорядженням Київської міської адміністрації
N 1980 від 24 вересня 2001 р. переведена в нежиле приміщення, суд
першої інстанції керувався тим, що власниками зазначених квартир є
треті особи в справі відповідно до ухвали Солом'янського районного
суду м. Києва від 28 липня 2004 р.
Постановляючи ухвалу про скасування рішення суду з передачею
справи на новий розгляд, апеляційний суд керувався правильністю
висновків суду першої інстанції щодо складу об'єктів права
спільної сумісної власності сторін та визначення їхніх часток у
цьому майні.
Так, в ухвалі апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено,
що районний суд, вирішуючи спір, правильно дійшов висновку, що
квартира N 82 та автомобіль "Ауді А-6" є спільним майном подружжя,
та обґрунтовано визнав за кожною зі сторін право власності на
зазначене майно по 1/2 його частині, погодившись з висновком суду
першої інстанції про те, що інша квартира, щодо якої заявлено
вимоги, не належить до складу спільного сумісного майна подружжя.
В ухвалі зазначено, що суд першої інстанції фактично не
вирішив спору щодо поділу в натурі спільного майна, а саме:
квартири та автомобіля. До того ж в ухвалі безпідставно зазначено,
що районний суд на порушення ст. 10 ЦПК ( 1618-15 ) не роз'яснив
сторонам їхніх прав та обов'язків і неправильно застосував норму
ст. 71 СК ( 2947-14 ).
Із такими висновками апеляційного суду не можна погодитися.
Як вбачається з матеріалів справи, судом дотримано вимоги
ст. 10 ЦПК ( 1618-15 ), а у своєму позові Ю. на обґрунтування
вимог посилалась на ст. 71 СК ( 2947-14 ).
Районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що
квартира N 82 та автомобіль є речами неподільними, що ці предмети
спору мають різну вартість, а тому вони відповідно до ч. 2 ст. 71
СК ( 2947-14 ) не можуть бути виділені в натурі будь-якій зі
сторін, оскільки жодна з них на порушення вимог ч. 5 зазначеної
статті не внесла попередньо на депозитний рахунок суду відповідну
грошову компенсацію.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК ( 1618-15 ) апеляційний суд
перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у
суді першої інстанції. Проте апеляційна інстанція вийшла за межі
правового обґрунтування позову та заявлених позовних вимог.
Районним судом частково задоволено позов Ю. про поділ майна
подружжя з урахуванням правового обґрунтування цього позову, тобто
на підставах ст. 71 СК ( 2947-14 ), на норми якого посилалась
позивачка, тому посилання апеляційного суду на ст. 365 ЦК
( 435-15 ) виходять за межі правового обґрунтування позову,
оскільки позивачка не порушувала питання про припинення права
відповідача на частку в спільному майні.
Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норму
матеріального права - ст. 71 СК ( 2947-14 ), відповідно до частин
4, 5 якої присудження судом одному з подружжя грошової компенсації
замість його частки у праві спільної сумісної власності на
неподільну річ (квартиру, автомобіль, земельну ділянку)
допускається за його згодою за умовою попереднього внесення другим
подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації
може мати місце на таких підставах, передбачених ст. 365 ЦК
( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з
таким позовом (ст. 11 ЦПК ( 1618-15 ) та попереднього внесення на
депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а
неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними
відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і
припинення права власності одного з подружжя на його частку в
такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні
без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій
власності.
За таких обставин колегія суддів Судової палати, перевіривши
законність судових рішень у межах позовних вимог, заявлених у суді
першої інстанції, і доводів скарги, дійшла висновку, що рішення
Дніпровського районного суду м. Києва від 7 червня 2006 р.
постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального
права, а ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2006 р. це рішення
районного суду скасоване помилково.
Керуючись статтями 336, 339 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
касаційну скаргу О. задовольнила. Ухвалу апеляційного суду
м. Києва від 20 листопада 2006 р. скасувала, залишила в силі
рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 7 червня 2006 р.
"Цивільне судочинство.
Судова практика
у цивільних справах",
N 1, 2007 р.



on top