Document n0015700-05, current version — Adoption on March 15, 2005

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
15.03.2005

(Витяг)
Миронівський районний суд Київської області вироком від
11 березня 2004 р. визнав Т. винним у вчиненні злочину,
передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, і призначив йому покарання у виді
одного року обмеження волі. На підставі ст. 105 КК ( 2341-14 )
його звільнено від призначеного покарання із застосуванням
примусового заходу виховного характеру у виді передачі під нагляд
матері строком один рік, кримінальну справу щодо нього закрито
відповідно до ст. 447 КПК ( 1003-05 ).
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
Т. визнано винним у тому, що 4 грудня 2003 р. він незаконно і
безоплатно отримав на ринку від не встановленої слідством особи
паперовий пакетик із наркотичним засобом - 0,25 грамами висушеної
марихуани (каннабісу), - який незаконно зберігав при собі з метою
вживання. Наступного дня його затримали працівники міліції та
вилучили в нього названий засіб.
У касаційному поданні заступник прокурора Київської області
порушив питання про скасування вироку щодо Т. у зв'язку з
неправильним застосуванням кримінального та істотним порушенням
кримінально-процесуального законів. Він мотивував це тим, що суд
усупереч вимогам ст. 98 КК ( 2341-14 ) призначив неповнолітньому
Т. покарання у виді обмеження волі і порушив установлений ст. 447
КПК ( 1003-05 ) порядок застосування примусових заходів виховного
характеру. Заступник прокурора просив закрити справу і вважати Т.
звільненим від відбування покарання із застосуванням примусового
заходу виховного характеру у виді передачі під нагляд матері на
підставі ст. 105 КК.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав
касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши
наведені в поданні доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно
підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вироком суду Т. вчинив злочин, передбачений ч. 1
ст. 309 КК ( 2341-14 ), у віці 17 років, тобто будучи
неповнолітнім.
Відповідно до ч. 1 ст. 447 КПК ( 1003-05 ), якщо суд при
розгляді справи, що надійшла з обвинувальним висновком, визнає
можливим виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої
або середньої тяжкості, він виносить ухвалу, а суддя - постанову
про закриття кримінальної справи і вирішує питання про
застосування щодо неповнолітнього одного з примусових заходів
виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК ( 2341-14 ).
На порушення зазначених вимог закону суд постановив щодо Т.
вирок, визнавши його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1
ст. 309 КК ( 2341-14 ), та призначивши йому покарання у виді
одного року обмеження волі, а потім звільнив його від цього
покарання із застосуванням примусового заходу виховного характеру
і закрив щодо нього кримінальну справу. При цьому суд не врахував,
що призначення неповнолітньому такого покарання, як обмеження
волі, суперечить ст. 98 КК.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання
заступника прокурора Київської області задовольнила: вирок
Миронівського районного суду від 11 березня 2004 р. щодо Т.
скасувала, справу на підставі ст. 9 КПК ( 1001-05 ) закрила,
застосувавши до нього примусовий захід виховного характеру у виді
передачі під нагляд матері строком один рік.



on top