Трудові спори, вирішені у встановленому законом порядку до
віднесення розгляду таких спорів до компетенції суду, розгляду
заново не підлягаютьУ листопаді 1990 р. Б. пред'явила позов до Маріупольського
тресту їдалень і ресторанів N 1 про поновлення на роботі,
посилаючись на те, що наказом від 22 листопада 1989 р. її
безпідставно звільнено з посади директора комбінату шкільного
харчування за п. 1 ст. 41 КЗпП України ( 322-08 ) у зв'язку з
грубим порушенням посадових обов'язків. За правилами, що існували
в той час, вона скаржилася вищестоящим керівникам, аж до
Міністерства торгівлі УРСР, але належної відповіді не одержала.21 червня 1990 р. Комітет конституційного нагляду СРСР
скасував Перелік N 1, до якого входила займана позивачкою посада,
і тому вона просила розглянути її позов у судовому порядку.Ухвалою Жовтневого районного народного суду м. Маріуполя від
26 червня 1992 р., залишеною без зміни ухвалою Донецького
обласного суду від 17 серпня 1992 р. та постановою його президії
від 28 жовтня 1992 р., справу закрито за непідвідомчістю суду.У протесті заступника Генерального прокурора України
ставиться питання про скасування всіх судових рішень і передачу
справи на новий розгляд.Звертаючись до суду, позивачка посилалася на те, що наказ про
звільнення її з роботи вона оскаржила порядку підлеглості, але
відповіді не одержала.Постановляючи ухвалу про закриття справи, суд відповідно до
ст. 341 ЦПК України ( 1503-06 ) і на виконання постанови президії
обласного суду від 4 березня 1992 р. всебічно з'ясував обставини
одержання відповіді Міністерства торгівлі з відмовою у задоволенні
вимог Б. про її поновлення на роботі.Судом встановлено, що в листі міністерства від 14 червня
1990 р. N 24/16-14 справді вказано, що обласне управління
громадського харчування 28 травня 1990 р. розпочало комплексну
документальну ревізію діяльності Маріупольського тресту їдалень і
ресторанів N 1, за результатами якої Б. було повідомлено про
обгрунтованість її звільнення з роботи.Водночас встановлено, і це грунтується на матеріалах справи,
що значно раніше, ще в травні 1990 р. міністерство створило свою
комісію з фахівців, які виїжджали до Маріуполя і провели перевірку
обгрунтованості звільнення позивачки.Крім того, керівні працівники міністерства, зокрема начальник
управління кадрів і міністр, дали Б. письмові відповіді про
відмову в поновленні її на роботі задовго до перевірок комісіями.
Ці обставини підтверджуються листами від 14 лютого 1990 р.
N 17-04/16, 13 березня 1990 р. N 17-04к/53 і 24 січня 1991 р.,
надісланими позивачці за підписами начальника управління кадрів.
Обставини, викладені у згаданих листах, підтверджуються в листах
від 17 травня 1990 р. N 733-11 на адресу Комітету народного
контролю УРСР і від 4 червня 1990 р. N 3-704/6 на адресу Президії
Верховної Ради Української РСР, підписаних міністром торгівлі, де
зазначено, що підстав для поновлення Б. на роботі немає, про що
їй повідомлено.Тому не можна погодитися з викладеними у протесті доводами
про те, що в згаданих листах не йдеться про остаточне вирішення
питання щодо поновлення Б. на роботі до прийняття Комітетом
конституційного нагляду СРСР висновку від 21 червня 1990 р.Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що
спір про поновлення позивачки на роботі був остаточно вирішений до
21 червня 1990 р. відповідна до законодавства, що діяло на той
час, тобто в порядку підлеглості.Що ж до листа Міністерства торгівлі від 14 червня 1990 р.
N 24/16-145 і згадування в ньому про розпочату перевірку
діяльності тресту їдалень і ресторанів, то він не спростовує
вищезгаданих листів начальника управління кадрів і міністра
торгівлі про відмову в поновленні Б. на роботі, надісланих
позивачці до прийняття висновку Комітетом конституційного нагляду
СРСР.
Про поновлення на роботі
Про поновлення на роботі
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on March 3, 1993
Document n0013700-93, current version — Adoption on March 3, 1993