У січні 1984 р. Б. пред'явив позов до Т. про визнання права
власності на 7/12 частин жилого будинку у м. Краснодоні по вул.
Єлісеєнка, 5, зазначаючи, що з участю його матері в період її
шлюбу з батьком відповідача була значно збільшена цінність
належного першому спірного будинку і тому вона (мати) набула права
власності на 1/2 частину його і, крім того, після смерті свого
чоловіка як непрацездатна дружина мала право на обов'язкову частку
в його спадщині.Справа неодноразово розглядалась судами. Останнім рішенням
судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від
17 грудня 1985 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Верховного Суду УРСР від 22 квітня 1985 р., з Т.
стягнено на користь Б. 877 крб.Заступник Прокурора України вніс протест на судові рішення, в
якому порушив питання про їх скасування і направлення справи на
новий розгляд.Задовольняючи позов Б. про стягнення на його користь 877
крб., судова колегія Луганського обласного суду виходила з того,
що мати позивача на час смерті свого чоловіка була непрацездатною
і відповідно до ст. 535 Цивільного кодексу України ( 1540-06 )
мала право на обов'язкову частку в будинку, залишеному за
заповітом останнього Т.Між тим з такими висновками не можна погодитись, оскільки їх
зроблено без повного і всебічного з'ясування обставин справи і
вони не грунтуються на законі.За змістом ст. 535 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) і
відповідно до роз'яснень, викладених у п. 7 постанови Пленуму
Верховного Суду України N 4 ( v0004700-83 ) від 24 червня 1983 р.
"Про практику розгляду судами України справ про спадкування", якщо
заповідач розпорядився своїм майном, додержуючи норми про
обов'язкову частку в спадщині, то немає підстав виділяти таку
частку особі, котра має на неї право, із майна, на яке складено
заповіт на користь іншого спадкоємця.Заперечуючи проти позову, Т. як у судовому засіданні, так і в
скарзі, поданій в порядку нагляду, твердив, що батько заповів
будинок йому, а матері позивача усе домашнє майно і 1/2 частину
вкладу в ощадній касі. На підтвердження своїх доводів Т. посилався
на заповіт від 20 січня 1981 р. Він також зазначав, що після
смерті своєї матері у 1949 р. він прийняв після неї спадщину і
проживав з батьком у спірному будинку. Всупереч вимогам статей 15,
30, 40 і 203 ЦПК України ( 1501-06, 1502-06 ) суд не перевірив
доводів відповідача Т., не навів у рішенні мотивів, з яких він не
взяв їх до уваги, а також не з'ясував, яке майно залишилось після
смерті матері Т., хто із спадкоємців його прийняв та чи відповідає
розміру обов'язкової частки в спадщині майно, яке батько Т.
заповідав матері Б.
З підстав порушення права на обов'язкову частку в спадщині заповіт у відповідній частині може бути визнано недійсним у тому разі, коли одержана спадкоємцем, ...
З підстав порушення права на обов'язкову частку в спадщині заповіт у відповідній частині може бути визнано недійсним у тому разі, коли одержана спадкоємцем, [...]
Resolution of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on June 28, 1991
Document n0008700-91, current version — Adoption on June 28, 1991