У червні 1972 р. Б. Н. подав до суду в інтересах О. Н. скаргу
на дії нотаріуса. У скарзі зазначено, що 1 листопада 1971 р.
померла Є. Н. Після її смерті залишилось майно: будинок,
телевізор, радіоприймач, холодильник та інші предмети звичайної
домашньої обстановки і вжитку, а також вклад в ощадній касі в сумі
4000 крб. Заповітом від 26 жовтня 1971 р. Є. Н. заповідала майно
своєму чоловіку - І. Спадкоємцем за законом є О. Н. -
непрацездатний батько померлої. Згідно зі ст. 535 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ) він має право незалежно від змісту заповіту на
успадкування не менше двох третин спадкового майна, яке належало б
йому при спадкуванні за законом.Нотаріус Ужгородської нотаріальної контори на підставі цієї
статті видав свідоцтво про право на спадщину батьку Є. Н. тільки
на 2/6 частини будинку, а на все інше майно видав таке свідоцтво
чоловікові померлої.Згідно зі ст. 535 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) О. Н. має
право на обов'язкову частку в спадковому майні, в тому числі на
предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку та на вклад в
ощадній касі, оскільки спадкодавиця не зробила розпорядження в
ощадній касі щодо вкладу і не обумовила цього в заповіті.Ужгородський міський народний суд Закарпатської області
рішенням від 18 вересня 1972 р. у задоволенні скарги відмовив.Судова колегія Закарпатського обласного суду ухвалою від 10
жовтня 1972 р. залишила це рішення без зміни.Заступник Голови Верховного Суду УРСР порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень.
Президія Закарпатського обласного суду визнала, що ці рішення
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд з
таких підстав.Відмовляючи в задоволенні вимог О. Н., народний суд послався
на те, що вклад видається особі, щодо якої зроблено розпорядження
в заповіті. У зв'язку з цим обов'язкова частка з вкладу
непрацездатним спадкоємцям за законом не виділяється. Судова
колегія обласного суду погодилася з таким доводом народного суду.Дійсно, згідно зі ст. 564 Цивільного кодексу ( 1540-06 )
вкладник має право робити розпорядження ощадній касі чи банку або
оформляти заповіт про видачу вкладу будь-якій особі чи державі. В
такому разі вклад не входить до складу спадкового майна і на нього
свідоцтво про право на спадщину не видається.Проте цією ж нормою закону передбачено й те, що вклад, щодо
якого вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку,
після його смерті переходить до спадкоємців за законом на
загальних підставах і на нього видається свідоцтво про право на
спадщину.Коли в нотаріально посвідченому заповіті немає спеціальної
вказівки про вклад, а зазначено, що заповідається "все майно",
вклад переходить до спадкоємця (спадкоємців) за таким заповітом і
на нього також видається свідоцтво про право на спадщину, тобто
вклад в такому разі є спадковим майном за заповітом і на нього
поширюються правила про обов'язкову частку в спадковому майні
згідно зі ст. 535 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).З матеріалів справи видно, що Є. Н. розпорядження ощадній
касі не давала і в заповіті видачу вкладу будь-якій конкретній
особі не обумовила, а лише зазначила, що все належне їй майно
заповідає чоловікові.Народний суд і судова колегія обласного суду них обставин з
достатньою повнотою не перевірили і відповідної оцінки їм не дали.При новому розгляді справи суд має врахувати наведене, більш
повно перевірити обставини справи і вирішити її відповідно до
вимог закону.
Якщо в нотаріально посвідченому заповіті немає спеціальної вказівки про вклад, то він переходить до спадкоємців за заповітом і на нього видається свідоцтво п...
Якщо в нотаріально посвідченому заповіті немає спеціальної вказівки про вклад, то він переходить до спадкоємців за заповітом і на нього видається свідоцтво про [...]
525;
Resolution, Excerpt
on January 11, 1972
Document n0007705-72, current version — Adoption on January 11, 1972