Document n0007700-94, current version — Adoption on April 27, 1994

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 27.04.94
м.Київ
vd940427

(Витяг)
Відповідно до ст. 222 Кодексу законів про працю України
( 322-08 ) особливості розгляду індивідуальних трудових спорів
можуть бути встановлені законодавством щодо суддів,
прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних,
наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.
Трудові спори зазначених працівників з питань, для яких
законодавством не встановлено особливого порядку розгляду,
вирішуються за загальними правилами глави XV КЗпП
У грудні 1994 р. Т. пред'явив позов до Івано-Франківської
обласної Ради народних депутатів і управління юстиції обласної
державної адміністрації, в якому зазначав, що рішенням обласної
Ради від 2 грудня 1993 р. він незаконно звільнений з посади голови
районного суду. На підставі цього рішення начальник управління
юстиції того ж дня видав наказ про його звільнення з посади
голови суду та залишення на посаді судді того ж суду. Посилаючись
на те, що його звільнено не в установленому порядку, Т. просив суд
скасувати вказані рішення та стягнути на його користь 120 млн.
крб. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судді Тернопільського обласного суду від 2 березня
1994 р. позовна заява Т. залишена без розгляду.
Т. подав на ухвалу скаргу, в якій просить скасувати її, а
позовну заяву передати на новий розгляд, посилаючись на те, що при
винесенні ухвали не було додержано вимог процесуального та
трудового законодавства. Зокрема, при звільненні його з посади
були порушені норми Закону України "Про статус суддів"
( 2862-12 ), питання про звільнення не розглядала кваліфікаційна
колегія суддів.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, що скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи позовну заяву Т. без розгляду, суддя, керуючись ст.
136 ЦПК України ( 1502-06 ) та пославшись на статті 222, 232 КЗпП
( 322-08 ), виходив з того, що трудові спори суддів з питань
звільнення не розглядаються в судах і що стосовно таких категорій
справ встановлюється особливий порядок розгляду, врегульований
Законом "Про статус суддів".
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Відповідно до ст. 222 КЗпП ( 322-08 ) особливості розгляду
трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також
працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які
мають класні чини, встановлюються законодавством.
Постановляючи ухвалу, суддя не з'ясував, чи підлягає даний
спір розглядові в суді, не вказав, які він мав на увазі
особливості розгляду трудових спорів працівників зазначеної
категорії. Ці дані відсутні і в матеріалах. До справи не додана
копія рішення обласної Ради народних депутатів. При вирішенні
питання про залишення позовної заяви Т. без розгляду не враховані
положення Закону "Про статус суддів" ( 2862-12 ) від 15 грудня
1992 р. (зі змінами та доповненнями від 24 лютого 1994 р.
( 4015-12 ) Залишаючи заяву без розгляду, суддя послався на п. 1
ст. 136 ЦПК ( 1502-06 ), хоч ця норма закону регулює питання
відмови в прийнятті заяви. Підстави ж залишення заяви без розгляду
судом зазначені в ст. 229 ЦПК.
Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду ухвалу
скасувала, а справу надіслала на новий розгляд.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики
України", N 3, 1995 р.



on top