Document n0005705-72, current version — Adoption on October 13, 1972

ПРЕЗИДІЯ ДОНЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
13.10.1972

(Витяг)
Л. І. пред'явила позов до В. І. про відібрання дитини.
Позивачка зазначала, що з 1957 р. перебувала в шлюбі з
відповідачем і від цього шлюбу має дочку, 1958 р., і сина, 1964 р.
народження. Відповідач погано ставився до неї, допускав подружню
невірність, внаслідок чого у серпні 1968 р. вона залишила його.
Скориставшись її відсутністю, відповідач забрав сина. Протягом
двох років вона не мала можливості забрати дитину, оскільки жила з
дочкою і працювала на Півночі. У серпні 1970 р. повернулася до
Донецької області, але відповідач не віддав їй сина, хоча вона має
можливість та умови виховувати дочку і сина разом. Посилаючись на
ці обставини, позивачка просила відібрати у відповідача сина і
передати їй на виховання.
Рішенням народного суду Калінінського району м. Горлівки
позов задоволено. Ухвалою судової колегії Донецького обласного
суду це рішення залишено без змін.
У протесті ставиться питання про скасування зазначених
судових рішень. Протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 69 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР при
розгляді спорів про дітей обов'язковими є наявність письмового
висновку органів опіки і піклування про те, з ким із сторін
повинна бути дитина, а також участь представника органів опіки і
піклування в справі.
У даній справі висновок про те, з ким має жити дитина, давала
комісія в складі вихователя групи подовженого дня, бібліотекаря і
депутата районної Ради і з цим висновком погодилася опікунська
рада в особі її голови.
В судовому засіданні, як це зазначено в протоколі судового
засідання, брали участь представники опікунської ради і комісії у
справах неповнолітніх.
Проте відповідно до ст. 129 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР
( 2006-07 ) і п. 2 Правил опіки і піклування в Українській РСР
( n0001323-71 ), затверджених 15 липня 1971 р. міністерствами
юстиції, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення УРСР,
органами опіки і піклування є виконавчі комітети районних
(міських), сільських або селищних Рад депутатів трудящих. Згідно з
п. 7 цих Правил опікунські ради створюються в органах опіки і
піклування для допомоги в роботі. Отже, фактично в справі немає
висновку органів опіки та піклування про те, з ким з батьків
повинна залишитися дитина, і представник цих органів не брав
участі в судовому засіданні.
При розгляді спорів про дітей суд, як передбачено ст. 69
Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ), виходить з інтересів
дітей та умов їх нормального розвитку і виховання.
Задовольняючи позов, суд послався на те, що житлові умови у
позивачки кращі і діти будуть виховуватись разом, а відповідач з
другою дружиною вже мають дитину і для сина від першого шлюбу там
не створено належних умов.
З цих міркувань виходила і судова колегія обласного суду при
залишенні рішення без зміни.
Однак до висновку про те, що передача сина на виховання
позивачки відповідає його інтересам, суд прийшов без достатньої
перевірки дійсних обставин справи. Як на докази, що обгрунтовують
цей висновок, суд послався на показання свідків Ш. і класного
керівника Ж. З протоколу ж судового засідання вбачається, що ці
свідки висловлювали лише свої припущення щодо умов життя хлопчика
у батька, а про деякі обставини розповідали зі слів інших осіб,
які не були допитані судом. Крім цього, викладений у рішенні зміст
показань Ш. і Ж. не відповідає запису їх показань у протоколі
судового засідання.
З боку відповідача були допитані свідки Ф., В., П., які
показали, що батько виховує сина у нормальних умовах. Показанням
цих свідків суд ніякої оцінки не дав.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що позивачка
знаходиться у фактичних шлюбних відносинах з чоловіком, який
пиячить. Цього суд не перевірив і належно не оцінив, хоча наведена
обставина стосується умов життя дитини у позивачки. При новому
розгляді справи суд має більш детально перевірити обгрунтованість
позовних вимог позивачки та з врахуванням інтересів сина сторін
вирішити справу по суті.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3
(частина 2), 1995 р.



on top