При обранні виду дисциплінарного стягнення, в тому числі і
звільненні з цих підстав, необхідно додержувати вимог ст. 149
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), згідно з якими
власник або уповноважений ним орган у цьому разі повинен
враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним
шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу
працівникаБ. працювала в харцизькому кінотеатрі "Батьківщина"
художником-оформлювачем. Наказом від 30 березня 1991 р. вона була
звільнена з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з
систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків,
покладених на неї трудовим договором і посадовою інструкцією.Вважаючи звільнення незаконним, Б. у квітні 1991 р.
пред'явила позов до кінотеатру про поновлення на роботі і
стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.У касаційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення,
оскільки при його постановленні не враховано, що позивачка
неналежним чином виконувала свої трудові обов'язки та те, що
дисциплінарні стягнення до неї застосовувались з додержанням
встановленого порядку.Судова колегія Верховного Суду України вважає, ще касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.З матеріалів справи видно, що позивачка з 1983 р. працювала у
відповідача художником-оформлювачем, наказом від 30 березня
1991 р. звільнена за п. 3 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Перед цим вона
вже звільнялась з роботи і була поновлена на ній наказом від
28 січня 1991 р. як незаконно звільнена. Після цього наказом від
1 лютого 1991 р. їй було оголошено зауваження за те, що 29 січня
1991 р. вона підготувала рекламу на старому щиті, а 30 січня того
ж року запізнилась з обідньої перерви на 30 хв., наказом від
7 лютого 1991 р. оголошено сувору догану за зрив рекламування
фільму, а наказом від 20 березня 1991 р. - сувору догану за
орфографічну помилку на фасадній рекламі. Приводом до звільнення
Б. згідно з наказом від 30 березня 1991 р. стало те, що вона 29
березня запізнилась з обідньої перерви на 13 хв. і не поміняла
стару рекламу на нову.При вирішенні справи суд визнав, що позивачка допустила
зазначені порушення. Разом з тим він встановив, що кінотеатр
потребує капітального ремонту, його приміщення не опалюється, в
зв'язку з чим Б. не мала належних умов для роботи, особливо для
сушіння рекламних щитів. Не вживались належні заходи до
організації її роботи.Розриваючи трудовий договір з позивачкою, відповідач не взяв
до уваги зазначених обставин і не врахував, що застосування до
працівника такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, є
крайнім заходом. Відповідачем не виконано вимог ст. 149 КЗпП
( 322-08 ), згідно з якими вид дисциплінарного стягнення має
обиратись з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку,
заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, і
попередньої роботи працівника.Беручи до уваги, що рішення суду відповідає встановленим
обставинам, вимогам п. 3 ст. 40, статтям 149, 235 КЗпП ( 322-08 ),
роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 22 його
постанови N 9 ( v0009700-92 ) від 6 листопада 1992 р. "Про
практику розгляду судами трудових спорів", судова колегія
Верховного Суду залишила рішення без зміни.
Про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
Про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
Determination of the Suprime Court of Ukraine; Excerpt
on April 14, 1993
Document n0005700-93, current version — Adoption on April 14, 1993