Document n0001705-90, current version — Adoption on March 21, 1990

ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А
від 21.03.90
м.Київ

(Витяг)

Вироком Жовтневого районного народного суду м. Києва Г.
засуджено за ст. 103 КК України ( 2001-05 ).
Ухвалою судової колегії Київського міського суду вирок
залишено без змін. Г. визнаний винним і засуджений за умисне
заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень у стані сильного
душевного хвилювання. Він підійшов до будинку потерпілого К., щоб
з'ясувати, чому семирічний син К. вдарив цеглиною по голові його
п'ятирічну дочку. У відповідь на претензії Г. потерпілий К. вдарив
його по руці дерев'яною палицею, заподіявши йому легкі тілесні
ушкодження без розладу здоров'я. Прийшовши внаслідок цих
неправомірних дій в стан сильного душевного хвилювання, Г. вирвав
палицю у К. і вдарив його по голові, чим заподіяв потерпілому
середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Перший заступник Голови Верховного Суду України вніс до
президії Київського міського суду протест, в якому порушив питання
про скасування вироку і ухвали щодо Г. і закриття справи за
відсутністю в його діях складу злочину.
Президія міського суду протест задовольнила, зазначивши, що
суд, правильно встановивши фактичні обставини справи,
необгрунтоване кваліфікував дії Г. як злочинні. Згідно зі ст. 15
КК України ( 2001-05 ) не є злочином дія, яка хоч і підпадає під
ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в
стані необхідної оборони, зокрема, при захисті особи чи прав того,
хто обороняється, від суспільно небезпечного посягання шляхом
заподіяння шкоди тому, хто посягає, якщо при цьому не було
допущено перевищення меж необхідної оборони.
За змістом закону стан необхідної оборони може мати місце й
тоді, коли захист відбувся безпосередньо за актом хоч і
закінченого посягання, але за обставинами справи момент його
закінчення не був ясним для того, хто оборонявся. Перехід знаряддя
нападу чи інших використаних для цього предметів від того, хто
робив замах, до того, хто оборонявся, сам по собі не може свідчити
про закінчення посягання.
У відповідь на правомірне бажання повідомити К. про поведінку
його сина Г. зазнав нападу з боку К. і, захищаючись від цього
нападу, заволодів палицею і відразу ж ударив нею по голові К. За
таких обставин необхідно зробити висновок, що Г. діяв не в стані
сильного душевного хвилювання, а в стані необхідної оборони.
На підставі викладеного президія Київського міського суду
рішення щодо Г. скасувала, а справу закрила через відсутність в
його діях складу злочину.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 4, 1993
р.



on top