В. Б. пред'явила в суді позов до В. С. Б. про вселення.
Позивачка зазначала, що перебувала з відповідачем у
зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням народного суду.
Проживали вони в кооперативній квартирі, яку позивачка залишила у
зв'язку з погіршенням взаємовідносин.Посилаючись на те, що, проживаючи у приватній квартирі, вона
не має належних умов, а її надія на примирення з відповідачем не
здійснилася, просила задовольнити позов про вселення.В. С. Б. пред'явив зустрічний позов про визнання позивачки
такою, що втратила право на жилу площу. Він зазначав, що перший
внесок на кооперативну квартиру був зроблений з його особистих
коштів задовго до реєстрації шлюбу. 19 квітня 1967 р. він одержав
спірну квартиру, в якій проживав із сім'єю. Наприкінці 1970 р.
дружина залишила його, виїхала з квартири, через 5 місяців
розірвала шлюб, тому втратила право на спірну жилу площу.Рішенням народного суду Жовтневого району м. Ворошиловграда
позов В. Б. задоволено та її вселено в квартиру. В задоволенні
зустрічного позову відмовлено.Ухвалою судової колегії Ворошиловградського обласного суду
рішення народного суду залишено без зміни.У протесті заступник Голови Верховного Суду УРСР просив
скасувати рішення народного суду й ухвалу обласного суду, а справу
надіслати на новий розгляд. Протест підлягав задоволенню з таких
підстав.Народний суд виходив з того, що В. Б. як член сім'ї
відповідача набула право на спірну жилу площу, і розірвання шлюбу
його не припинило. Що ж до втрати даного права в зв'язку з
відсутністю позивачки понад шість місяців, то суд вважав, що
оскільки спірна квартира є кооперативною, положення ст. 289
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) на осіб, які нею користуються, не
поширюються.Частина 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 25
лютого 1967 р. "Про деякі питання застосування законодавства при
розгляді судами справ у спорах між громадянами і
житлово-будівельними кооперативами" передбачає, що правила ст. 306
Цивільного кодексу РРФСР та відповідних статей цивільних кодексів
інших союзних республік (ст. 289 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) про строки збереження права користування приміщенням
за тимчасово відсутніми особами не поширюються на членів
житлово-будівельного кооперативу.З матеріалів справи не видно, чи є В. Б. членом кооперативу.
Якщо вона ним є, то висновок суду про те, що на неї поширюються
правила ст. 289 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), є невірним.
Питання про її право на спірну жилу площу має вирішуватися на
загальних підставах без будь-яких винятків, передбачених для
членів кооперативу.Суд не перевірив причин пропуску позивачкою строку,
передбаченого ст. 289 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), та
твердження відповідача про те, що його колишню дружину не можна
вважати тимчасово відсутньою, оскільки вона залишила квартиру з
власної ініціативи, добровільно і понад шість місяців будь-яких
спроб до примирення чи повернення не робила. Позов у суді
пред'явила лише тоді, коли він утворив нову сім'ю.За таких обставин постановлені в справі судові рішення
залишатися в силі не можуть. Тому президія постановила протест
заступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити. Рішення
народного суду Жовтневого району м. Ворошиловграда й ухвалу
Ворошиловградського обласного суду скасувати, а справу направити
народному суду на новий розгляд в іншому складі суддів.
Правило, передбачене ст. 289 Цивільного кодексу про строки збереження жилої площі за тимчасово відсутніми, не поширюється на членів житлово-будівельного кооп...
Правило, передбачене ст. 289 Цивільного кодексу про строки збереження жилої площі за тимчасово відсутніми, не поширюється на членів житлово-будівельного кооперативу [...]
525;
Resolution, Excerpt
on December 29, 1971
Document n0001705-71, current version — Adoption on December 29, 1971