Заява № 20427/06,
подана Зінаїдою Петрівною Волобуєвою
та Анною Іванівною Волобуєвою проти України
17 листопада 2016 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
|
Ханлар Гаджієв (<…>), Голова,
беручи до уваги заяву, подану у дату, зазначену в таблиці у додатку,
|
Перша заявниця, пані Зінаїда Петрівна Волобуєва, народилась 14 жовтня 1955 року.
Друга заявниця, пані Анна Іванівна Волобуєва, народилась 06 травня 1984 року.
Заявниці є громадянками України та проживають у м. Ялті, Автономна Республіка Крим. Про скарги заявниць за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також за статтею 1 Першого протоколу на невиконання рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30 березня 2001 року було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).
06 травня 2010 року Верховний Суд України скасував рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30 березня 2001 року.
Суд зазначає, що друга заявниця ніколи не була окремою стороною в судовому та виконавчому провадженнях, що розглядаються, а відповідне рішення було винесено на користь тільки першої заявниці.
Таким чином, Суд доходить висновку, що скарги другої заявниці є неприйнятними, оскільки не відповідають ratione personae положенням Конвенції.
Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питань, які порушувались заявою першої заявниці. Урядом також було запропоновано Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.
Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішення національного суду. Уряд запропонував виплатити першій заявниці 1575 євро та закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції. Ця сума буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та виплачена протягом трьох місяців з дати отримання повідомлення про ухвалення Судом рішення. У випадку несплати цієї суми упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язується сплатити пеню у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти, що нараховуватиметься з часу закінчення тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку.
Виплата зазначеної суми становитиме остаточне вирішення справи.
Суд не отримав відповіді першої заявниці про прийняття умов односторонньої декларації.
Суд зазначає, що підпункт «с» пункту 1 статті 37 Конвенції дозволяє йому вилучити заяву з реєстру справ, якщо «на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим».
Таким чином, Суд може вилучити заяву відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявники бажають продовження розгляду їхніх справ (див, принципи, що випливають з практики Суду, зокрема рішення у справі «Тахсін-Аджар проти Туреччини» (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ЄСПЛ 2003-VI).
Суд встановив чітку та вичерпну практику з приводу скарг щодо невиконання чи тривалого виконання рішень національних судів (див., наприклад, рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року).
З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка є співмірною із сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цієї заяви є невиправданим (підпункт «с» пункту 1 статті 37 Конвенції).
У світлі вищевикладених міркувань Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).
Насамкінець Суд наголошує, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (ухвала щодо прийнятності у справі «Йосіповіч проти Сербії» (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).
Враховуючи викладене, заяву слід вилучити з реєстру справ, що стосується скарг на невиконання або тривале виконання рішення національного суду.
Заявниці також подали інші скарги за тими ж статтями Конвенції. Суд розглянув їх та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Отже, ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача в частині, що стосується невиконання або тривалого виконання рішення національного суду та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань.
Вирішує вилучити цю частину заяви зі свого реєстру справ в частині вищезазначеної скарги відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції.
Оголошує решту заяви неприйнятною.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 грудня 2016 року.
СКАРГИ
за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу (невиконання або тривале виконання рішень національних судів і відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту)
|
№ |
№ заяви,
|
П. І. Б. заявника,
|
Дата отримання декларації Уряду |
Дата отримання коментарів заявника,
|
Сума, присуджена в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат (в євро)-1 |
|
1 |
20427/06
|
Зінаїда Петрівна
|
06/07/2011 |
|
1 575 |
__________
-1 Та додатково будь-які податки, які можуть бути стягнуті з заявника.