Заява № 49449/06,
подана Віталієм Григоровичем Богомазом проти України
6 березня 2012 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
|
Боштьян М. Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic), Голова,
беручи до уваги зазначену заяву, подану 28 листопада 2006 року,
|
Заявник, п. Віталій Григорович Богомаз, громадянин України, 1939 року народження, проживає у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані В. Лутковська з Міністерства юстиції.
Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість цивільного провадження у його справі. Зокрема, він скаржився, що апеляційний суд розглянув його справу за його відсутності, а суд касаційної інстанції не розглянув його касаційну скаргу належним чином.
17 листопада та 14 грудня 2011 року Суд отримав підписані сторонами декларації щодо дружнього врегулювання. За цими деклараціями заявник погоджувався відмовитись від будь-яких подальших скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві, в обмін на визнання Урядом порушення пункту 1 статті 6 Конвенції під час розгляду справи заявника судами апеляційної та касаційної інстанцій та на зобов'язання Уряду сплатити заявнику 2000 євро як відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також як компенсацію судових витрат. Вказана вище сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу та звільнена від будь-яких податків. Зазначена сума має бути виплачена протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про рішення Суду відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати належної заявнику суми упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язується сплатити пеню, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти, які нараховуватимуться з часу закінчення тримісячного строку і до моменту повного розрахунку. Сплата вищезазначеної суми становитиме остаточне вирішення справи.
Суд бере до уваги факт досягнення сторонами дружнього врегулювання. Суд переконаний, що таке врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, і не знаходить підстав для виправдання подальшого розгляду заяви (п. 1 ст. 37 Конвенції in fine).
З огляду на зазначене вище, справу має бути вилучено з реєстру справ Суду.