Ризька хартія про автентичність та історичну реконструкцію культурної спадщини
Білорусь, Естонія, Латвія [...]; Хартія, Міжнародний документ від 24.10.2000
Документ 998_260, поточна редакція — Підписання від 24.10.2000

                          Ризька хартія 
про автентичність та історичну реконструкцію
культурної спадщини

Ризьку Хартію склав науковий комітет, утворений з цією метою
під час проведення конференції в Ризі.
Ми, делегації Естонії, Латвії, Литви, Білорусі та України,
спільно з колегами з ICCROM (Міжнародного дослідницького центру
охорони та реставрації культурних цінностей), Канади, США й
Великобританії, зібралися в Ризі, столиці Латвії, для проведення
23 - 24 жовтня 2000 року регіональної конференції на тему:
Культурна спадщина: автентичність і історична реконструкція,
організованої з ініціативи ICCROM на запрошення інспекції з
охорони культурної спадщини Латвії у співпраці з Комітетом
світової спадщини та Фондом культурного надбання Латвії;
визнаючи, що більшість міжнародних засад, установлених
Венеційською Хартією (1964 р.) ( 995_757 ) та іншими
основоположними документами ICOMOC, включаючи Хартію (1979 р.),
Флорентійську Хартію (1981 р.), Дрезденську декларацію (1982 р.),
Лозаннську хартію (1990 р.) і Нарський документ (1994 р.), а також
Конвенцію UNESCO про захист світової культурної та природної
спадщини (1972 р.) ( 995_089 ) та Рекомендаціями UNESCO ухваленими
в Найробі (1976 р.) ( 995_726, 995_725, 995_574, 995_914 ),
заперечують реконструкцію (відтворення) культурної спадщини;
за винятком тих випадків,
коли реконструкція необхідна для продовження існування
визначного місця; коли визначне місце має незавершений вигляд у
результаті руйнувань чи привнесених змін; коли реконструкція
повертає визначному місцю його культурну значимість або має
компенсувати трагічні втрати, що сталися у висліді стихійних чи
скоєних людьми лих;
за неодмінної умови,
що реконструкція має проводитися без кон'юнктури чи завдання
шкоди збереженим автентичним руїнам, і що будь-яка реконструкція
має чітко відрізнятися від автентичних пам'яток, бути необхідною
для забезпечення збереженості (консервації) та експонування
визначного місця;
зважаючи,
що зокрема в країнах, які нещодавно відновили свою
незалежність, питання реконструкції та автентичності набули
особливої ваги, оскільки значна кількість таких заходів планується
і втілюється в життя, дійшли згоди, що:
1. культурна спадщина становить цінність як очевидні або
неочевидні свідчення попередньої людської діяльності, тому
будь-яке втручання, навіть з метою забезпечення збереженості
об'єкта спадщини неминуче позначається на якості цього свідчення
і, відповідно, має зводитися лише до необхідного мінімуму.
2. утримання та ремонт об'єктів культурної спадщини мають
сьогодні стати головними видами робіт з консервації. При цьому
слід виходити з визнання того, що для кожного історичного періоду
характерний свій особливий стиль, який не копіює формальні прийоми
та засоби виразності, котрі використовувалися раніше.
3. діяльність із консервації та/або реконструкції має за мету
збереження та виявлення значення культурної спадщини.
4. автентичність критерієм ступеня вірогідності і точності
збереження важливих ознак культурної спадщини (включаючи форму і
проектне вирішення, матеріали і конструкції, функціональне
призначення і використання, традиції і технології, розміщення і
довкілля, дух, емоції та інші чинники);
5. вважаємо,
що копіювання культурної спадщини в принципі є підміною
свідчення минулого; кожен архітектурний витвір має відображувати
той час, коли він створений з довкіллям нові будівлі можуть
підтримувати контекст історичного середовища
однак;
6. у виняткових випадках реконструкція культурної спадщини,
втраченої в результаті стихійних чи спровокованих людьми лих, може
бути прийнятною, коли для історії та культури відповідного регіону
конкретна пам'ятка становить надзвичайну художню цінність, має
символічне значення чи особливо важлива для збереження історичного
середовища (як міського, так і сільського);
- за умови, що наявні обміри та відповідна історична
документація (включаючи іконографічні, архівні свідчення та
матеріальні рештки);
- реконструкція не спотворює містобудівне і ландшафтне
середовище і
- при реконструкції не завдається шкоди існуючій історичній
забудові,
- за неодмінної умови, що необхідність реконструкції
визначається шляхом відкритих і вичерпних консультацій між
причетними до справи державними та місцевими уповноваженими
органами та громадськістю;
вимагаємо,
7. щоб усі уряди та місцеві адміністрації зацікавлених країн
взяти до відома цей документ, так само, як і інші документи, на
яких він ґрунтується, і керуватися ними у своїй діяльності; всі
причетні академічні заклади можуть увести його до своїх навчальних
програм.
Ризьку Хартію склав науковий комітет, утворений з цією метою
під час проведення конференції в Ризі. Роботою Наукового комітету
керував Яніс Лейнієкс (Латвія). До складу Наукового комітету
увійшли такі фахівці: Кристофер Янг (Великобританія), Гедімінас
Руткаускас та Йонас Глемжа (Литва), Хайн Тосс (Естонія), Яніс
Крастіньш (Латвія), Василь Черник (Білорусь), Євніка Ліньова
(Україна), Герб Стоел (ICCROM). У своїй праці комітет зважив на
письмові пропозиції, внесені Янісом Крастіньшем, Гербом Столом та
Юрісом Дамбісом.
Примітки:
- текст Ризької хартії прийнято англійською мовою
- реконструкція, відтворення, інтерпретація, реставрація або
створення копії у первісних формах.
- культурна спадщина: пам'ятки, групи споруд, визначні місця
і ландшафти, які становлять культурну цінність, як визначено
статтею Конвенції UNESCO про світову культурну спадщину
( 995_089 ).
- стиль можна чітко визначити, зважаючи на його морфологічні,
естетичні, економічні та соціальні аспекти.
- консервація: всі можливі зусилля, спрямовані на те, щоб
виявити цінність культурної спадщини, пізнати її історію,
забезпечити її матеріальну збереженість, експонування, реставрацію
та поліпшення стану.



вгору