Документ 995_998, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 17.04.2014, підстава - 1229-VII
( Остання подія — Набрання чинності для України міжнародного договору, відбулась 01.01.2015, підстава - v2573321-14. Подивитися в історії? )

БУДАПЕШТСЬКА КОНВЕНЦІЯ
про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами (КПВВ)
(укр/рос)

{Конвенцію ратифіковано Законом № 1229-VII від 17.04.2014}

Дата підписання:

22.06.2001

Дата підписання від імені України:

20.06.2002

Дата ратифікації Україною:

17.04.2014

Дата набрання чинності для України:

01.01.2015

Офіційний переклад

Держави - учасниці цієї Конвенції,

беручи до уваги рекомендації, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, стосовно погодження правових режимів в інтересах розвитку перевезень державами - членами Центральної комісії судноплавства по Рейну та Дунайської Комісії в співробітництві з Європейською економічною комісією Організації Об'єднаних Націй;

усвідомлюючи необхідність і бажаність установлення за допомогою загальної угоди деяких одноманітних правил, що стосуються договору перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами,

вирішили укласти із цією метою Конвенцію та домовилися про таке:

Глава I
Загальні положення

Стаття 1
Визначення

У цій Конвенції:

1) "договір перевезення" означає будь-який договір, незалежно від його кваліфікації, відповідно до якого перевізник за сплату фрахту зобов'язується перевезти вантаж внутрішніми водними шляхами;

2) "перевізник" означає будь-яку особу, якою або від імені якої з вантажовідправником укладено договір перевезення;

3) "фактичний перевізник" означає будь-яку особу, іншу, ніж службовець або агент перевізника, якій перевізник доручив здійснення перевезення або частини цього перевезення;

4) "вантажовідправник" означає будь-яку особу, якою або від імені або від особи якої укладений договір перевезення з перевізником;

5) "вантажоодержувач" означає особу, що має повноваження на одержання вантажу;

6) "транспортний документ" означає документ, що підтверджує договір перевезення вантажу й прийом або навантаження вантажу на судно перевізником, складений у вигляді коносамента або накладної, або у вигляді будь-якого іншого використовуваного в комерційній практиці документа;

7) термін "вантаж" не охоплює суден, що буксируються чи штовхаються, і не включає багажу й транспортних засобів пасажирів; коли товари об'єднані в контейнері, на піддоні або на подібному пристосуванні для транспортування або коли вони впаковані, термін "вантаж" включає таке пристосування для транспортування або впакування, якщо вони надані вантажовідправником;

8) поняття "письмова форма" охоплює положення, якщо тільки заінтересовані особи не домовилися про інше, при якому інформація передається за допомогою електронного, оптичного чи будь-якого іншого аналогічного засобу зв'язку, зокрема телеграфу, телефаксу, телексу, електронної пошти або електронного обміну даними (ЕОД), але не обмежуючись ними, за умови, що ця інформація доступна для подальшого використання як вихідна інформація;

9) "законодавство держави, застосовне відповідно до цієї Конвенції", означає чинні в цій державі правові норми, інші ніж її правила, що належать до міжнародного приватного права.

Стаття 2
Сфера застосування

1. Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення, відповідно до якого порт навантаження або місце приймання вантажу і порт розвантаження або порт здачі вантажу розташовані у двох різних державах, з яких принаймні одна є державою - учасницею цієї Конвенції. Якщо договір передбачає можливість вибору між кількома портами розвантаження або місцями здачі, то таким портом або місцем здачі є порт розвантаження або здачі, в якому фактично був зданий вантаж.

2. Якщо предметом договору перевезення внутрішніми водними шляхами є перевезення вантажу без перевантаження, як внутрішніми водними шляхами, так і шляхами, на які поширюється режим морського перевезення, ця Конвенція також застосовується до цього договору при дотриманні умов, передбачених у пункті 1, за винятком тих випадків, коли

a) відповідно до застосовного морського законодавства був складений морський коносамент, або коли

b) відстань, що треба буде пройти шляхами, на які поширюється режим морського перевезення, є довшою.

3. Ця Конвенція застосовується незалежно від національної приналежності, місця реєстрації, порту приписки судна або того факту, чи є воно судном морського плавання або внутрішнього плавання, і незалежно від національної приналежності, доміциля, місцезнаходження або місця перебування перевізника, вантажовідправника або вантажоодержувача.

Глава II
Права та обов'язки сторін договору

Стаття 3
Прийом, перевезення та здача вантажу

1. Перевізник зобов'язаний перевезти вантаж у належні строки й здати його в місці здачі вантажоодержувачу в тому самому стані, в якому вантаж ним був одержаний.

2. У разі відсутності домовленості про інше, приймання вантажу та його здача здійснюються на борту судна.

3. Перевізник визначає, яке судно він буде використовувати. Він зобов'язаний до й на початку рейса виявити належну дбайливість, для того, щоб забезпечити, з огляду на характер вантажу, який підлягає перевезенню, здатність судна прийняти вантаж, його придатність для плавання, оснащеність й укомплектованість екіпажем, як це приписано чинними правилами, а також наявність на ньому національних і міжнародних дозволів, необхідних для перевезення відповідного вантажу.

4. Якщо обумовлено, що перевезення повинно здійснюватися на визначеному судні або типі судна, перевізник може вантажити або перевантажувати вантаж цілком або частково на інше судно або інший тип судна без згоди вантажовідправника лише в таких випадках:

a) з настанням таких обставин, як низький рівень води, зіткнення чи будь-які інші перешкоди, що впливають на судноплавство, які неможливо було передбачати в момент укладення договору і які для здійснення договору перевезення вимагають навантаження або перевантаження вантажу, і якщо перевізник не може одержати протягом розумного періоду часу вказівки від вантажовідправника, або

b) коли це відповідає звичаям порту, в якому знаходиться судно.

5. За умови дотримання вантажовідправником своїх зобов'язань перевізник повинен забезпечити, щоб навантаження, укладка та кріплення вантажу не впливали на безпеку судна.

6. Перевізник має право перевозити вантажі на палубі або у відкритих трюмах лише в тому разі, якщо це було обумовлено з вантажовідправником або відповідає звичаям цієї галузі торгівлі, або вимагається чинними приписами.

Стаття 4
Фактичний перевізник

1. Договір, що відповідає визначенню, зазначеному в пункті 1 статті 1, й укладений між перевізником і фактичним перевізником, є договором перевезення в розумінні цієї Конвенції. Для цілей такого договору всі положення цієї Конвенції, що стосуються вантажовідправника, застосовуються до перевізника, а положення, що стосуються перевізника, застосовуються до фактичного перевізника.

2. У тих випадках, коли перевізник доручив здійснення перевезення або його частини фактичному перевізнику, навіть якщо це припустимо за умовами договору перевезення, перевізник, однак, залишається відповідальним за все перевезення відповідно до положень цієї Конвенції. Усі положення цієї Конвенції, що регулюють відповідальність перевізника, застосовуються також до відповідальності фактичного перевізника стосовно здійснюваного ним перевезення.

3. Перевізник у всіх випадках інформує вантажовідправника, якщо він доручає здійснення перевезення або його частини фактичному перевізнику.

4. Будь-яка угода з вантажовідправником або вантажоодержувачем, що розширює відповідальність перевізника відповідно до положень цієї Конвенції, поширюється на фактичного перевізника тільки в обсязі, на який він дав явно виражену згоду в письмовій формі. Фактичний перевізник може посилатися на будь-які заперечення, що можуть бути висунуті перевізником на підставі договору перевезення.

5. У тих випадках і тією мірою, якою перевізник і фактичний перевізник несуть відповідальність, їхня відповідальність є солідарною. Ніщо в цій статті не зменшує права регресної вимоги у відносинах між ними.

Стаття 5
Строк здачі

Перевізник повинен здати вантаж у строк, обумовлений у договорі перевезення, або, якщо цей строк не було обумовлено, у строк, який було б розумно вимагати від дбайливого перевізника з урахуванням обставин рейса та безперешкодного судноплавства.

Стаття 6
Обов'язки вантажовідправника

1. Вантажовідправник повинен сплатити суми, належні на підставі договору перевезення.

2. Вантажовідправник зобов'язаний до передачі вантажу перевізнику подати йому в письмовій формі такі дані про вантаж, який підлягає перевезенню:

a) розміри, кількість місць або вагу й питомий навантажувальний об'єм вантажу;

b) маркування, необхідне для ідентифікації вантажу;

c) характер, особливості й властивості вантажу;

d) указівки, що стосуються митного або адміністративного режиму, застосовного до вантажу;

e) інші необхідні відомості, що зазначаються в транспортному документі.

Крім того, вантажовідправник повинен передати перевізнику, під час передачі вантажу, усі необхідні супровідні документи.

3. Вантажовідправник повинен, якщо цього вимагає характер вантажу, з урахуванням погоджених транспортних операцій, запакувати вантаж таким чином, щоб запобігти його втраті або пошкодженню з моменту його прийняття перевізником і до здачі та виключити можливість заподіяння ним шкоди судну або іншому вантажу. Крім того, вантажовідправник повинен з урахуванням обумовленого перевезення передбачити належне маркування відповідно до застосовних міжнародних або національних приписів, або, у разі відсутності таких приписів, відповідно до загальноприйнятих у внутрішньому судноплавстві правил і звичаїв.

4. За умови дотримання перевізником своїх зобов'язань вантажовідправник повинен навантажити, укласти й закріпити вантаж відповідно до практики судноплавства на внутрішніх водних шляхах, якщо в договорі перевезення не зазначено іншого.

Стаття 7
Небезпечний і такий, що забруднює навколишнє середовище, вантаж

1. У разі перевезення небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу вантажовідправник повинен до передачі вантажу й на додаток до відомостей, передбачених у пункті 2 статті 6, чітко інформувати перевізника в письмовій формі про небезпечні властивості вантажу й притаманні йому ризики забруднення, а також про запобіжні заходи, яких потрібно вжити.

2. Якщо для перевезення небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу потрібний дозвіл, то вантажовідправник передає необхідні документи не пізніше, ніж у момент передачі вантажу.

3. Якщо продовження перевезення, розвантаження або здача небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу не можливі через відсутність адміністративного дозволу, витрати, зумовлені поверненням вантажу до порту навантаження або до найближчого місця, де він може бути вивантажений і зданий або знищений, покладаються на вантажовідправника.

4. За наявності безпосередньої небезпеки для життя, майна або навколишнього середовища перевізник має право вивантажити або знешкодити вантаж, або, якщо цей захід відповідає ступеню небезпеки, яку становить вантаж, знищити його, навіть якщо до прийняття вантажу перевізник був поінформований або яким-небудь іншим чином дізнався про небезпечний характер або забруднювальні характеристики цього вантажу.

5. Перевізник може вимагати відшкодування збитків, якщо він має право вживати заходів, передбачених вище в пункті 3 або 4.

Стаття 8
Відповідальність вантажовідправника

1. Вантажовідправник, навіть якщо жодна помилка не може бути поставлена йому за провину, несе відповідальність за збитки й витрати, які має перевізник або фактичний перевізник через те, що:

a) відомості або інформація, передбачена в пункті 2 статті 6 або в пункті 1 статті 7, відсутня, є не точною або не повною;

b) небезпечний або такий, що забруднює навколишнє середовище, вантаж не було замарковано або позначено відповідно до застосовних міжнародних чи національних приписів або, у разі відсутності таких приписів, відповідно до загальноприйнятих у внутрішньому судноплавстві правил і звичаїв;

c) необхідні супровідні документи відсутні, є не точними або не повними.

Перевізник не може посилатися на відповідальність вантажовідправника, якщо встановлено, що це провина самого перевізника, його агентів або службовців. Це саме правило застосовується до фактичного перевізника.

2. Вантажовідправник відповідає за дії чи бездіяльність осіб, яких він наймає для вирішення завдань і виконання зобов'язань, передбачених у статтях 6 і 7, як за свої дії чи бездіяльність, якщо ці особи діють у межах своїх службових обов'язків.

Стаття 9
Розірвання договору перевезення перевізником

1. Перевізник може розірвати договір перевезення, якщо вантажовідправник не виконав своїх зобов'язань, передбачених у пункті 2 статті 6 або в пунктах 1 й 2 статті 7.

2. Якщо перевізник використовує своє право на розірвання договору, він може вивантажити вантаж за рахунок вантажовідправника та претендувати на виплату таких сум:

a) однієї третини обумовленого фрахту; або

b) на додаток до витрат за простій компенсацію, що дорівнює сумі вартості додаткових витрат і втрат, а також у разі, коли рейс уже почався, фрахт пропорційно фактично пройденій відстані.

Стаття 10
Здача вантажів

1. Незважаючи на обов'язок вантажовідправника відповідно до пункту 1 статті 6, вантажоодержувач, який після прибуття вантажу в місце здачі вимагає його здачі, несе відповідальність згідно з договором перевезення за сплату фрахту й інших зборів, пов'язаних з вантажем, а також за участь у покритті збитків по загальній аварії. У разі відсутності транспортного документа або якщо він не був наданий, вантажоодержувач несе відповідальність за сплату фрахту, обумовленого з вантажовідправником, якщо його розмір відповідає ринковій ставці.

2. Надання вантажу в розпорядження вантажоодержувача згідно з договором перевезення або звичаєм цієї галузі торгівлі або відповідно до адміністративних правил, застосовними в порту вивантаження, розглядається як здача. Обов'язкова передача вантажу властям або третій стороні також розглядається як здача.

Глава III
Транспортні документи

Стаття 11
Характер і зміст

1. Перевізник видає для кожного перевезення вантажу, що регулюється цією Конвенцією, транспортний документ; він повинен видати коносамент тільки на прохання вантажовідправника і якщо це було обумовлено до навантаження вантажу або до його прийняття до перевезення. Відсутність транспортного документа або його неповне оформлення не впливає на дійсність договору перевезення.

2. Оригінал транспортного документа підписується перевізником або капітаном судна чи особою, уповноваженою перевізником. Перевізник може зажадати, щоб вантажовідправник скріпив підписом оригінал або копію документа. Підпис може бути проставлений від руки, у вигляді факсимільної печатки, пробитий або проштемпельований, проставлений у вигляді символів або нанесений за допомогою будь-якого іншого механічного чи електронного засобу, якщо це не забороняється законодавством держави, де видається транспортний документ.

3. Транспортний документ посвідчує, за відсутності доказів протилежного, висновок і зміст договору перевезення, а також прийняття вантажу до перевезення перевізником. Зокрема, він є основою для презумпції, що вантаж прийнято до перевезення в стані, описаному в транспортному документі.

4. У тому разі, коли транспортним документом є коносамент, він один визначає відносини між перевізником і вантажоодержувачем. Умови договору перевезення як і раніше визначають відносини між перевізником і вантажовідправником.

5. Транспортний документ, крім свого найменування, містить такі дані:

a) найменування, доміциль, місцезнаходження або місце перебування перевізника й вантажовідправника;

b) найменування вантажоодержувача;

c) назву або номер судна, якщо вантаж навантажено на борт, або зазначення в транспортному документі, що вантаж був прийнятий перевізником, але ще не навантажений на борт судна;

d) порт навантаження або місце приймання вантажу та порт вивантаження або місце здачі;

e) звичайне найменування типу вантажу й характер його упаковки та, у разі небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу, його позначення відповідно до чинних приписів або, у разі відсутності такого позначення, його загальне найменування;

f) розміри, кількість місць або вагу, а також ідентифікаційне маркування вантажу, прийнятого на борт або прийнятого до перевезення;

g) у відповідних випадках зазначення того, що вантаж повинен або може перевозитися на палубі або у відкритих трюмах;

h) погоджені положення, що стосуються фрахту;

i) у разі накладної - точне зазначення того, чи є вона оригіналом або копією; у разі коносамента - кількість примірників оригіналу;

j) місце й дату видачі.

Відсутність одного або кількох даних, що містяться в цьому пункті, не впливає на юридичний характер транспортного документа за змістом пункту 6 статті 1 цієї Конвенції.

Стаття 12
Застереження в транспортних документах

1. Перевізник має право вносити до транспортного документа застереження стосовно:

a) розмірів, кількості місць або ваги вантажу, якщо він має підстави підозрювати, що зазначені вантажовідправником відомості не точні, або якщо відсутні достатні засоби для перевірки цих відомостей, зокрема в тому разі, коли цей вантаж не було перелічено, обміряно або зважено в його присутності, або коли без конкретної домовленості про це розміри або вага були визначені на підставі даних судна;

b) ідентифікаційного маркування, яке не є чітким і таким, що не стирається, яке наноситься на сам вантаж, або, у разі тари, на ємності або упаковку;

c) зовнішнього стану вантажу.

2. У тому разі, якщо перевізник не зазначає зовнішнього стану вантажу або не вносить застережень із цього приводу, вважається, що він зазначив у транспортному документі, що зовнішній стан вантажу задовільний.

3. У тому разі, коли згідно з даними, що містяться в транспортному документі, вантаж було поміщено в контейнер або в трюми судна, опломбовані іншими особами, ніж перевізник, його службовці або агенти, і якщо ні контейнер, ні пломби не пошкоджено й не порушено, коли вантаж досягнув порту розвантаження або місця здачі, вважається, що втрата вантажу або шкода не мали місця в ході перевезення.

Стаття 13
Коносамент

1. Оригінали коносамента є цінними паперами, що видаються на ім'я вантажоодержувача, ордерними або на пред'явника.

2. У місці здачі вантаж здається лише після передачі першого з пред'явлених оригіналів коносамента; згодом здача вантажу не може бути витребувана проти передачі інших оригіналів.

3. У тому разі, коли вантаж знаходиться в розпорядженні перевізника, передача коносамента особі, уповноваженій відповідно до коносамента одержати вантаж, тягне ті самі наслідки, що й передача вантажу в тому, що стосується прав на одержання вантажу.

4. У тому разі, коли коносамент було передано третій стороні, зокрема вантажоодержувачу, що діяла сумлінно, покладаючись на опис вантажу, що міститься в коносаменті, доведення протилежного стосовно презумпції, передбаченої в пункті 3 статті 11 й у пункті 2 статті 12, не допускається.

Глава IV
Право розпорядження вантажем

Стаття 14
Власник права розпорядження

1. Вантажовідправник має право розпоряджатися вантажем; зокрема, він може зажадати, щоб перевізник припинив перевезення вантажу, щоб він змінив місце здачі або здав вантаж не тому одержувачу, якого зазначено в транспортному документі.

2. Вантажовідправник втрачає надане йому право розпоряджатися вантажем з того моменту, коли вантажоодержувач після прибуття вантажу до передбаченого місця доставки, зажадав здати вантаж, і:

a) у разі перевезення за накладною - з моменту передачі вантажоодержувачу оригіналу;

b) у разі перевезення за коносаментом - з моменту передачі вантажовідправником усіх наявних у нього оригіналів іншій особі.

3. За допомогою внесення відповідного запису до накладної вантажовідправник може в момент видачі останньої відмовитися від свого права розпорядження на користь вантажоодержувача.

Стаття 15
Умови здійснення права розпорядження

Вантажовідправник або, у випадках, передбачених у пунктах 2 й 3 статті 14, вантажоодержувач для здійснення свого права розпорядження повинен:

a) у разі, коли було видано коносамент, надати всі оригінали коносаментів до прибуття вантажу до передбаченого місця здачі;

b) у разі, коли було видано інший транспортний документ, крім коносамента, надати цей документ, який повинен містити нові вказівки для перевізника;

c) відшкодувати перевізнику всі витрати й збитки, зазнані у зв'язку з виконанням вказівок;

d) у разі вивантаження вантажу до прибуття до передбаченого місця здачі сплатити повну суму обумовленого фрахту, якщо в договорі перевезення не було обумовлене інше.

Глава V
Відповідальність перевізника

Стаття 16
Відповідальність за шкоду

1. Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті втрати або ушкодження вантажу, що відбулися після його прийняття до перевезення до його здачі, або в результаті перевищення строку здачі, якщо він не доведе, що шкода зумовлена обставинами, яких дбайливий перевізник не міг уникнути, та наслідкам, яким він не міг запобігти.

2. Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну в результаті втрати або ушкодження вантажу протягом часу до навантаження вантажу на судно або після того, коли вантаж було вивантажено із судна, визначається відповідно до законодавства держави, застосовного до договору перевезення.

Стаття 17
Службовці та агенти

1. Перевізник відповідає за дії та бездіяльність своїх службовців та агентів, яких він використовує під час виконання договору перевезення, у настільки, наскільки й за власні дії та бездіяльність, якщо ці особи діють у межах своїх службових обов'язків.

2. У тому разі, коли перевезення здійснюється фактичним перевізником відповідно до статті 4, перевізник також відповідає за дії та бездіяльність фактичного перевізника, його службовців та агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.

3. У тому разі, коли пред'явлено позов службовцям та агентам перевізника або фактичного перевізника, ці особи, довівши, що вони діяли в межах своїх службових обов'язків, мають право посилатися на такі саме звільнення від відповідальності й на ті самі межі відповідальності, на які може посилатися перевізник або фактичний перевізник на підставі цієї Конвенції.

4. Лоцман, якого призначає компетентний орган і якого не можна вільно обрати, не вважається службовцем або агентом у розумінні пункту 1.

Стаття 18
Особливі випадки звільнення від відповідальності

1. Перевізник і фактичний перевізник звільняються від відповідальності, якщо втрата, ушкодження або затримка є результатом однієї з перерахованих нижче обставин або ризиків:

a) дії чи бездіяльності вантажовідправника, вантажоодержувача або особи, уповноваженої розпоряджатися вантажем;

b) переміщення, навантаження, укладення або вивантаження вантажу вантажовідправником або вантажоодержувачем або третіми особами, які діють з доручення вантажовідправника або вантажоодержувача;

c) перевезення вантажу на палубі або у відкритих трюмах, якщо це було обумовлено з вантажовідправником або відповідає звичаям цієї галузі торгівлі, або вимагається чинними приписами;

d) характеру визначених видів вантажу, з яким пов'язані цілковита або часткова втрата або ушкодження, зокрема від поломки, іржі, внутрішнього псування, усихання, витоку, природного зменшення під час транспортування (за об'ємом або за вагою) або від впливу паразитів чи гризунів;

e) відсутності або дефектів упаковки, коли вантаж через свій характер піддається втраті або ушкодженню за відсутності упаковки або наявності в ній дефектів;

f) недостатнього або неточного ідентифікаційного маркування вантажу;

g) проведення операцій або спроби проведення операцій з рятування життя або майна на внутрішніх водних шляхах;

h) перевезення живих тварин, крім тих випадків, коли перевізником не були вжиті відповідні заходи або не були дотримані інструкції, погоджені в договорі перевезення.

2. Якщо, з урахуванням фактичних обставин, шкоди було завдано в результаті однієї або кількох обставин або ризиків, перерахованих у пункті 1 цієї статті, вважається, що ця шкода був зумовлена такою обставиною або ризиком. Ця презумпція втрачає силу, якщо постраждала сторона доведе, що завдана шкода не є або не є виключно результатом однієї з обставин або одного з ризиків, перерахованих у пункті 1 цієї статті.

Стаття 19
Сума відшкодування

1. У тому разі, коли перевізник несе відповідальність за цілковиту втрату вантажу, сума відшкодування, яка має бути ним сплачена, дорівнює вартості вантажу в місці й у день його здачі відповідно до договору перевезення. Здача вантажу невповноваженій особі розглядається як його втрата.

2. У разі часткової втрати або ушкодження вантажу перевізник несе відповідальність лише у тому розмірі, наскільки вартість вантажу знизилася.

3. Вартість вантажу визначається відповідно до його вартості на біржі, а за її відсутності - залежно від ринкової ціни, а в разі відсутності й того, й іншого - відповідно до звичайної вартості вантажу того самого характеру та якості в місці здачі.

4. У разі, коли вантаж уже через свій характер піддається зменшенню під час транспортування, перевізник, незалежно від тривалості перевезення, несе відповідальність лише за ту частку зменшення, яка перевищує природне зменшення (за об'ємом або вагою), обумовлене сторонами договору перевезення, або, за відсутності такої домовленості, приписану правилами й практикою, що є чинними в місці призначення.

5. Положення цієї статті не зачіпають права перевізника на одержання фрахту, передбаченого договором перевезення, або, у разі відсутності конкретної угоди із цього питання, застосовними національними правилами або практикою.

Стаття 20
Максимальні межі відповідальності

1. За умови дотримання статті 21 та пункту 4 цієї статті й незважаючи на жодні позови, подані проти перевізника, він ні в якому разі не несе відповідальності в сумі, що перевищує 666,67 розрахункових одиниць на кожне вантажне місце або іншої одиниці відвантаження або двох розрахункових одиниць за кожний кілограм зазначеної в транспортному документі ваги втраченого або ушкодженого вантажу залежно від того, яка сума більше. Якщо вантажним місцем або іншою одиницею відвантаження є контейнер і якщо в транспортному документі не зазначено кількості вантажних місць або одиниць відвантаження як упакованих у контейнері, сума 666,67 розрахункових одиниць замінюється сумою 1500 розрахункових одиниць за контейнер, що не містить вантажу, і, додатково, сумою 25 000 розрахункових одиниць за вантажі, які було поміщено в контейнер.

2. Коли для об'єднання вантажу використовується контейнер, піддон або подібне пристосування для транспортування, як вантажне місце або інша одиниця відвантаження розглядається будь-яке вантажне місце або одиниця відвантаження, зазначені в транспортному документі як такі, що знаходяться в або на цьому пристосуванні для транспортування. За зазначеним винятком, вантаж, що знаходиться в або на цьому пристосуванні для транспортування, розглядається як одна одиниця відвантаження. У тих випадках, коли втрачено або ушкоджено саме пристосування для транспортування, це пристосування, якщо воно не є власністю перевізника й не надане їм, розглядається як окрема одиниця відвантаження.

3. У разі шкоди, викликаної затримкою здачі вантажу, перевізник несе відповідальність лише в розмірі, що не перевищує розміру фрахту. Однак загальна сума відшкодування, що належить на підставі пункту 1 та першого речення цього пункту, не може перевищувати граничного розміру, що застосовується на підставі пункту 1 в разі цілковитої втрати вантажу, стосовно якого виникла така відповідальність.

4. Максимальні межі відповідальності, передбачені в пункті 1, не застосовуються:

a) якщо характер і вища вартість такого вантажу або пристосування для транспортування були прямо зазначені в транспортному документі й перевізник не заперечив цих даних, або

b) якщо сторони чітко обумовили вищі максимальні межі відповідальності.

5. Загальна сума, що може бути стягнена з перевізника, фактичного перевізника та їхніх службовців й агентів за завдання однієї й тієї самої шкоди, не повинна в сукупності перевищувати меж відповідальності, передбачених цією статтею.

Стаття 21
Втрата права на обмеження відповідальності

1. Перевізник або фактичний перевізник не може посилатися на звільнення від відповідальності і її межі, передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення, якщо доведено, що шкоди заподіяно в результаті його дії чи бездіяльності, здійснених навмисно або через грубу необережність.

2. Так само службовці й агенти, що діють за дорученням перевізника або фактичного перевізника, не можуть посилатися на звільнення від відповідальності і її межі, передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення, якщо доведено, що вони завдали шкоди в зазначений у пункті 1 спосіб.

Стаття 22
Застосування положень про звільнення від відповідальності й межі відповідальності

Передбачені в цій Конвенції або в договорі перевезення звільнення від відповідальності і її межі застосовні при будь-якому позові з приводу втрати, ушкодження або затримки здачі вантажу, на який поширюється договір перевезення, незалежно від того, чи ґрунтується цей позов на деліктній або договірній відповідальності, або на іншій правовій підставі.

Глава VI
Претензійний строк

Стаття 23
Повідомлення про шкоду

1. Беззастережне прийняття вантажу вантажоодержувачем є, якщо не доведено інше, доказом здачі перевізником вантажу в тому стані й у тій кількості, в яких він йому був переданий для перевезення.

2. Перевізник і вантажоодержувач можуть зажадати проведення перевірки стану й кількості вантажу в момент його здачі в присутності обох сторін.

3. Якщо втрата або ушкодження вантажу є очевидними, то будь-яке застереження вантажоодержувача повинно бути заявлене в письмовій формі із зазначенням загального характеру ушкодження не пізніше моменту здачі вантажу, якщо його не було зроблено раніше, під час проведення спільного огляду сторонами.

4. Якщо втрата або ушкодження вантажу не є очевидними, то будь-яке застереження вантажоодержувача повинно бути заявлене в письмовій формі із зазначенням загального характеру ушкодження не пізніше, ніж через сім календарних днів з моменту здачі, причому потерпіла сторона в цьому разі повинна довести, що ушкодження було нанесено тоді, коли цей вантаж знаходився в розпорядженні перевізника.

5. Ніяка компенсація не належить за шкоду, викликану затримкою здачі вантажу, якщо вантажоодержувач не доведе, що перевізнику було зроблено повідомлення про затримку протягом 21 календарного дня з моменту здачі вантажу й що це повідомлення дійшло до перевізника.

Стаття 24
Позовна давність

1. Будь-які позови, пов'язані з договором, положення якого регулюються цією Конвенцією, обмежуються строком позовної давності в один рік починаючи з того дня, коли вантаж був зданий або повинен був бути зданий вантажоодержувачу. День, з якого починає обчислюватися позовна давність, до цього строку не включається.

2. Особа, якій було пред'явлено позов, може в будь-який момент протягом строку позовної давності продовжити цей строк шляхом відповідної заяви, зробленої в письмовій формі потерпілому. Цей строк може бути знову продовжений за допомогою однієї або кількох інших заяв.

3. Призупинення й переривання перебігу строку позовної давності регулюються законодавством держави, що застосовується до договору перевезення. Пред'явлення вимоги під час розгляду процедури розгляду з метою застосування права на обмеження відповідальності стосовно всіх вимог, що випливають з події, яка спричинила шкоду, перериває позовну давність.

4. Позов про відшкодування може бути пред'явлений будь-якою особою, визнаною відповідальною на підставі цієї Конвенції, навіть після закінчення строку позовної давності, передбаченого в пунктах 1 й 2 цієї статті, якщо цей процес починається протягом 90 днів починаючи з дня, коли особа, що висуває вимогу, його врегулювала або коли їй у встановленому порядку було вручено повістку про порушення проти неї розгляду, або в межах тривалішого строку, передбаченого законодавством держави, в якій проводиться розгляд.

5. Право на подання позову після спливу строку позовної давності не може бути використане у формі зустрічного позову або заліку вимоги.

Глава VII
Межі свободи укладення та визначення умов договору

Стаття 25
Застереження, що визнаються недійсними

1. Будь-яке положення договору, що передбачає виключення, обмеження або, за умови дотримання положень пункту 4 статті 20, посилення в розумінні цієї Конвенції відповідальності перевізника, фактичного перевізника або їхніх службовців чи агентів, переміщення тягаря доведення або скорочення строку пред'явлення претензії або обмежень, передбачених у статтях 23 і 24, визнається недійсним. Визнається також недійсним застереження, що передбачає передачу на користь перевізника прав страхування вантажу.

2. Незалежно від положень пункту 1 цієї статті й без шкоди для статті 21 правомірними положеннями договору є ті, які передбачають, що перевізник або фактичний перевізник не несе відповідальності за шкоду, завдану:

a) дією чи бездіяльністю капітана, лоцмана чи будь-якої іншої особи, що обслуговує судно, штовхач або буксир, здійсненою в ході плавання або під час формування чи розформування складу, що штовхається чи буксирується, за умови, що перевізник виконав зобов'язання стосовно укомплектування екіпажа, передбачене в пункті 3 статті 3 цієї Конвенції, якщо тільки ця дія чи бездіяльність не були здійснені з наміром завдати шкоди або через грубу необережність;

b) пожежею або вибухом на борту судна, якщо не можна довести, що пожежа або вибух є результатом помилки власне перевізника або фактичного перевізника, або їхніх службовців й агентів, або дефектів судна;

c) у результаті дефектів його судна або взятого в найм чи зафрахтованого судна, які були до початку рейса, якщо він доведе, що ці дефекти не могли бути виявлені до початку рейса, незважаючи на виявлену належну дбайливість.

Глава VIII
Додаткові положення

Стаття 26
Загальна аварія

Ця Конвенція не перешкоджає застосуванню положень договору перевезення або внутрішнього законодавства, які стосуються розподілу збитків по загальній аварії.

Стаття 27
Інші застосовні положення та ядерна шкода

1. Ця Конвенція жодним чином не зачіпає прав й обов'язків перевізника, передбачених міжнародними конвенціями або положеннями внутрішнього законодавства з питань обмеження відповідальності власників річкових або морських суден.

2. Перевізник звільняється від відповідальності, що накладається на нього на підставі цієї Конвенції, якщо шкода була заподіяна ядерним інцидентом, зокрема якщо оператор ядерної установки або інша вповноважена особа несе відповідальність за цю шкоду на підставі законодавства держави, що регулює відповідальність у галузі ядерної енергії.

Стаття 28
Розрахункова одиниця

Розрахункова одиниця, що згадується в статті 20 цієї Конвенції, є одиницею спеціального права запозичення, як вона визначена Міжнародним валютним фондом. Суми, зазначені в статті 20, переводяться в національну валюту держави відповідно до вартості цієї валюти на дату судового рішення або на дату, обумовлену сторонами. Вартість національної валюти Договірної держави в одиницях спеціальних прав запозичення обчислюється відповідно до методу визначення вартості, застосовуваним Міжнародним валютним фондом, станом на відповідну дату для його власних операцій і розрахунків.

Стаття 29
Додаткові національні положення

1. За відсутності належних положень у цій Конвенції договір перевезення регулюється законодавством держави, вибраної за згодою сторін.

2. За відсутності угоди застосовується законодавство держави, з якою договір перевезення пов'язаний найтісніше.

3. Передбачається, що договір перевезення, найтісніше пов'язаний з державою, в якій знаходилось основне підприємство перевізника на момент укладення договору, якщо в цій державі знаходиться також порт навантаження або місце приймання вантажу, або порт розвантаження, або місце здачі, або основне підприємство перевізника. Якщо в перевізника немає підприємства на суші і він укладає договір перевезення на борту судна, передбачається, що договір найтісніше пов'язаний з державою, в якій це судно зареєстровано або під прапором якої воно плаває, якщо в цій державі знаходиться також порт навантаження або місце приймання вантажу, або порт розвантаження, або місце здачі, або основне підприємство вантажовідправника.

4. Законодавство держави, в якій знаходиться вантаж, застосовується для реальної гарантії вимог перевізника, згаданих у пункті 1 статті 10.

Глава IX
Заява, що стосується сфери застосування

Стаття 30
Перевезення з використанням визначених водних шляхів

1. Кожна держава може в момент підписання цієї Конвенції, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання, заявити, що вона не буде застосовувати цієї Конвенції до договорів, що стосуються перевезення з використанням розташованих на її території визначених водних шляхів, до яких міжнародні правила судноплавства не застосовуються і які не пов'язують міжнародних водних шляхів. Однак така заява не може поширюватися на всі основні водні шляхи цієї держави.

2. У тому разі, якщо метою договору перевезення внутрішніми водними шляхами є перевезення вантажів без перевантаження як на водних шляхах, не згаданих у заяві, зазначеній у пункті 1 цієї статті, так і на водних шляхах, згаданих у цій заяві, ця Конвенція також застосовується до цього договору, за винятком тих випадків, коли відстань перевезення останніми із зазначених водних шляхів є більшою.

3. Якщо зроблено заяву відповідно до пункту 1, будь-яка інша Договірна держава може заявити, що вона також не буде застосовувати положень цієї Конвенції стосовно договорів, згаданих у цій заяві. Заява, зроблена відповідно до цього пункту, буде застосовуватися з моменту набрання чинності цією Конвенцією для держави, що зробила заяву відповідно до пункту 1, однак не раніше, ніж ця Конвенція набере чинності для держави, яка зробили заяву відповідно до цього пункту.

4. Заяви, передбачені в пунктах 1 й 3 цієї статті, можуть бути в будь-який момент цілком або частково відкликані за допомогою відповідного повідомлення депозитарію із зазначенням дати припинення дії застереження. Відкликання таких заяв не поширюється на вже укладені договори.

Стаття 31
Національні перевезення або безоплатні перевезення

Кожна держава в момент підписання цієї Конвенції, її ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання до неї, чи в будь-який подальший момент може заявити, що вона буде також застосовувати положення цієї Конвенції:

a) до договорів перевезення, згідно з якими порт навантаження або місце приймання вантажу й порт розвантаження або місце здачі розташовані на її території;

b) незалежно від положень пункту 1 статті 1 - також до перевезень на безоплатній основі.

Стаття 32
Регіональні положення, що стосуються відповідальності

1. Кожна держава в момент підписання цієї Конвенції, її ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання до неї, чи в будь-який інший подальший момент може заявити, що під час перевезення вантажу між портами навантаження або місцями приймання вантажу й портами розвантаження або місцями здачі, коли обидва вони знаходяться на її території або коли одне із цих місць знаходиться на її території, а інше - на території держави, яка зробила таку саму заяву, перевізник не несе відповідальності за шкоду, заподіяну дією чи бездіяльністю капітана, лоцмана чи будь-якої іншої особи, що обслуговує судно, штовхача або буксира, здійснену в ході плавання або під час формування або розформування складу, за умови виконання перевізником зобов'язань, передбачених пунктом 3 статті 3 стосовно екіпажа, якщо тільки ця дія чи бездіяльність не були здійснені навмисне або через грубу необережність.

2. Передбачене в пункті 1 положення, що стосується відповідальності, набирає чинності для обох Договірних держав у момент набрання чинності цією Конвенцією в другій державі, що зробила таку саму заяву. Якщо держава робить таку заяву після набрання чинності цією Конвенцією для неї, передбачене в пункті 1 положення, що стосується відповідальності, набирає чинності в перший день місяця після закінчення трьох місяців після повідомлення депозитарієві про таку заяву. Положення, що стосується відповідальності, застосовується лише до договорів перевезення, які укладено після набрання ним чинності.

3. Заява, зроблена відповідно до пункту 1, може бути в будь-який момент відкликана за допомогою повідомлення депозитарієві. У разі відкликання заяви передбачені в пункті 1 положення, що стосуються відповідальності, припиняють дію в перший день місяця, що настає за повідомленням, чи в пізніший момент, зазначений у заяві. Відкликання заяви не застосовується до договорів перевезення, укладених до того, як положення, що стосується відповідальності, припинило свою дію.

Глава X
Прикінцеві положення

Стаття 33
Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження, приєднання

1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами протягом одного року в місці перебування депозитарію. Конвенція буде відкритою для підписання з моменту заяви депозитарію про те, що всі автентичні тексти цієї Конвенції надані.

2. Держави можуть стати учасницями цієї Конвенції шляхом:

a) її підписання без умови ратифікації, прийняття або затвердження;

b) її підписання з умовою ратифікації, прийняття або затвердження з подальшою ратифікацією, прийняттям або затвердженням;

c) приєднання до неї після закінчення строку підписання.

3. Документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання здаються на зберігання депозитарію.

Стаття 34
Набрання чинності

1. Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення трьох місяців з дати, коли кількість держав, що підписали цю Конвенцію без умови ратифікації, прийняття або затвердження, або тих, що здали на зберігання депозитарієві документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, досягне п'яти.

2. Для держави, яка підпише цю Конвенцію без умови ратифікації, прийняття чи затвердження або здасть на зберігання депозитарієві документи про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання після набрання чинності цією Конвенцією, вона набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення трьох місяців з дати підписання без умови ратифікації, прийняття або затвердження або здачі на зберігання депозитарієві документів про ратифікацію, прийняття, затвердження чи приєднання.

Стаття 35
Денонсація

1. Ця Конвенція може бути денонсована державою-учасницею після закінчення одного року з дати набрання нею чинності для цієї держави.

2. Документи про денонсацію здаються на зберігання депозитарієві.

3. Ця Конвенція вважається денонсованою в перший день місяця, що настає після закінчення одного року з дати здачі на зберігання депозитарієві документа про денонсацію або після закінчення зазначеного в документі про денонсацію тривалішого періоду.

Стаття 36
Перегляд і поправки

На прохання не менше однієї третини Договірних держав цієї Конвенції депозитарій скликає конференцію Договірних держав для цілей перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок.

Стаття 37
Перегляд сум меж відповідальності й розрахункової одиниці

1. Незалежно від положень статті 36, у разі, коли пропонується перегляд сум, установлених у пункті 1 статті 20, або заміна одиниці, визначеної в статті 28, іншою одиницею, депозитарій, на прохання не менше однієї чверті держав - учасниць цієї Конвенції, подає цю пропозицію всім членам Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, Центральної комісії судноплавства по Рейну та Дунайської комісії, а також усім Договірним державам і скликає конференцію, єдина мета якої полягає в перегляді сум, установлених у пункті 1 статті 20, або в заміні одиниці, визначеної в статті 28, іншою одиницею.

2. Конференція скликається не раніше, ніж після закінчення шести місяців з дати, надіслання такої пропозиції.

3. У роботі конференції мають право брати участь усі Договірні держави цієї Конвенції, незалежно від того, чи є вони членами організацій, згаданих у пункті 1, чи ні.

4. Поправки приймаються більшістю у дві третини Договірних держав цієї Конвенції, які представлені на конференції та беруть участь у голосуванні, за умови, що в ході голосування представлено не менше половини Договірних держав цієї Конвенції.

5. У ході консультації, що стосується перегляду сум, установлених у пункті 1 статті 20, конференція бере до уваги досвід, пов'язаний з подіями, що спричинили шкоду, і, зокрема, розмір заподіяної в їхньому результаті шкоди, зміну вартості валют і вплив запропонованих поправок на вартість страхування.

6. a) Зміну сум відповідно до цієї статті може бути здійснено не раніше, ніж через п'ять років з дати відкриття цієї Конвенції для підписання, і не раніше, ніж через п'ять років з дати набрання чинності поправкою, прийнятою раніше згідно із цією статтею.

b) Сума не може бути збільшена до розміру, що перевищує суму, яка відповідає максимальній межі відповідальності, що встановлена цією Конвенцією та є збільшуваною на шість відсотків на рік, які розраховуються за принципом складних відсотків, починаючи з дати відкриття цієї Конвенції для підписання.

c) Сума не може бути збільшена до розміру, що перевищує суму, яка відповідає триразовій максимальній межі відповідальності, установленій цією Конвенцією.

7. Депозитарій повідомляє всім Договірним державам про будь-яку поправку, прийняту конференцією відповідно до пункту 4. Поправка вважається прийнятою після закінчення вісімнадцяти місяців з дати повідомлення, якщо тільки протягом цього строку не меншу чверті держав, що були Договірними державами в момент прийняття цієї поправки, не інформували депозитарію про те, що вони не приймають цієї поправки; у цьому разі поправка відхиляється й чинності не набирає.

8. Поправка, що вважається прийнятою відповідно до пункту 7, набирає чинності через вісімнадцять місяців з дати її прийняття.

9. Усі Договірні держави пов'язані поправкою, якщо тільки вони не денонсують цієї Конвенції відповідно до статті 35 не пізніше, ніж за шість місяців до набрання поправкою чинності. Денонсація набирає чинності з дати набрання чинності поправкою.

10. Якщо поправка була прийнята конференцією, але передбачений для її прийняття державами строк тривалістю вісімнадцять місяців не сплив, держава, що стає Договірною державою протягом цього строку, пов'язана поправкою, якщо вона набирає чинності. Держава, що стає Договірною державою після закінчення цього строку, пов'язана поправкою, прийнятою відповідно до пункту 7. У випадках, зазначених у цьому пункті, держава пов'язана поправкою з моменту набрання нею чинності або з моменту набрання чинності цією Конвенцією для цієї держави, якщо це відбувається пізніше.

Стаття 38
Депозитарій

1. Ця Конвенція здається на зберігання Урядові Угорської Республіки.

2. Депозитарій

a) надсилає всім державам - учасницям Дипломатичної конференції з прийняття Будапештської конвенції про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, текст цієї Конвенції офіційною мовою, який не вдалося підготувати в ході Конференції, для цілей його перевірки;

b) інформує всі держави, зазначені в підпункті "a", про пропозиції стосовно внесення поправок до тексту, надісланого відповідно до підпункту "a";

c) визначає дату, з якої тексти цієї Конвенції всіма офіційними мовами вважаються погодженими й такими, що мають однакову силу;

d) інформує всі держави, зазначені в підпункті "a", про дату, установлену відповідно до підпункту "c";

e) надсилає всім державам, запрошеним для участі в Дипломатичній конференції з прийняття Будапештської конвенції про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, і державам, що підписали цю Конвенцію або приєдналася до неї, засвідчену справжню копію цієї Конвенції;

f) повідомляє всім державам, які підписали цю Конвенцію або приєдналася до неї,

i) про кожне нове підписання, кожне повідомлення, а також про кожну заяву із зазначенням дати підписання, повідомлення або заяви;

ii) про дату набрання чинності цією Конвенцією;

iii) про кожну денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати, з якої ця Конвенція вважається денонсованою;

iv) про кожну поправку, прийняту згідно зі статтями 36 й 37 цієї Конвенції, із зазначенням дати набрання нею чинності;

v) про кожне повідомлення, що вимагається на підставі будь-якого положення цієї Конвенції.

3. Після набрання чинності цією Конвенцією депозитарій передає до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй засвідчену справжню копію цієї Конвенції для її реєстрації та опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Учинено в м. Будапешт 22 червня 2001 року в одному оригінальному примірнику англійською, нідерландською, німецькою, російською та французькою мовами, кожний з текстів якого має однакову силу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, повноважні представники, належним чином на те вповноважені урядами своїх держав, підписали цю Конвенцію.


БУДАПЕШТСКАЯ КОНВЕНЦИЯ
о договоре перевозки грузов по внутренним водным путям (КПГВ)

Неофициальный перевод

Государства - участники настоящей Конвенции,

Учитывая рекомендации, содержащиеся в Заключительном акте Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1 августа 1975 года, относительно согласования правовых режимов в интересах развития перевозок государствами - членами Центральной комиссии судоходства по Рейну и Дунайской Комиссии в сотрудничестве с Европейской экономической комиссией Организации Объединенных Наций,

Сознавая необходимость и желательность установления посредством соглашения некоторых единообразных правил, касающихся договора перевозки грузов по внутренним водным путям,

Решили заключить с этой целью Конвенцию и согласились о нижеследующем:

ГЛАВА I
ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Статья 1
Определения

По смыслу настоящей Конвенции

1. "договор перевозки" означает любой договор, независимо от его квалификации, в соответствии с которым перевозчик за уплату фрахта обязуется перевезти груз по внутренним водным путям;

2. "перевозчик" означает любое лицо, которым или от имени которого с грузоотправителем был заключен договор перевозки;

3. "фактический перевозчик" означает любое лицо, иное, чем служащий или агент перевозчика, которому перевозчиком поручено осуществление перевозки или части этой перевозки;

4. "грузоотправитель" означает любое лицо, которым или от имени или от лица которого был заключен договор перевозки с перевозчиком;

5. "грузополучатель" означает лицо, управомоченное на получение груза;

6. "транспортный документ" означает документ, подтверждающий договор перевозки груза и прием или погрузку груза на судно перевозчиком, составленный в виде коносамента или накладной, или в виде любого другого используемого в коммерческой практике документа;

7. термин "груз" не охватывает буксируемые или толкаемые суда и не включает багаж и транспортные средства пассажиров; когда товары объединены в контейнере, на поддоне или в либо на подобном приспособлении для транспортировки или когда они упакованы, "груз" включает такое приспособление для транспортировки или упаковку, если они предоставлены грузоотправителем;

8. выражение "письменная форма" охватывает, если только заинтересованные лица не договорились об ином, положение, при котором информация передается с помощью электронного, оптического или любого другого аналогичного средства связи, включая телеграф, телефакс, телекс, электронную почту или электронный обмен данными (ЭОД), но не ограничиваясь ими, при условии, что эта информация доступна для последующего использования в качестве исходной информации;

9. "законодательство государства, применимое в соответствии с настоящей Конвенцией", означает действующие в данном государстве правовые нормы, иные чем его правила, относящиеся к международному частному праву.

Статья 2
Область применения

1. Настоящая Конвенция применяется к любому договору перевозки, в соответствии с которым порт погрузки или место приема груза и порт разгрузки или порт сдачи груза расположены в двух различных государствах, из которых по крайней мере одно является государством - участником настоящей Конвенции. Если договор предусматривает возможность выбора между несколькими портами разгрузки или местами сдачи, то таким портом или местом сдачи является порт разгрузки или сдачи, в котором фактически был сдан груз.

2. Если предметом договора перевозки по внутренним водным путям является перевозка груза без перевалки как по внутренним водным путям, так и по путям, на которые распространяется режим морской перевозки, настоящая Конвенция также применяется к этому договору при соблюдении условий, предусмотренных в пункте 1, за исключением тех случаев, когда

a) в соответствии с применимым морским законодательством был составлен морской коносамент, или когда

b) расстояние, которое предстоит пройти по путям, на которые распространяется режим морской перевозки, является более длинным.

3. Настоящая Конвенция применяется независимо от национальной принадлежности, места регистрации, порта приписки судна или того факта, является ли оно судном морского плавания или внутреннего плавания, и независимо от национальной принадлежности, домициля, места нахождения или места пребывания перевозчика, грузоотправителя или грузополучателя.

ГЛАВА II
ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ СТОРОН ДОГОВОРА

Статья 3
Прием, перевозка и сдача груза

1. Перевозчик обязан перевезти груз в надлежащие сроки и сдать его в месте сдачи грузополучателю в том же состоянии, в каком груз им был получен.

2. В случае отсутствия договоренности об ином, прием груза и его сдача производятся на борту судна.

3. Перевозчик определяет, какое судно он будет использовать. Он обязан до и в начале рейса проявить должную заботливость, с тем чтобы обеспечить, учитывая характер подлежащего перевозке груза, чтобы судно было в состоянии принять груз, было пригодным для плавания, оснащено и укомплектовано экипажем, как это предписано действующими правилами, и чтобы на нем имелись национальные и международные разрешения, необходимые для перевозки соответствующего груза.

4. Если оговорено, что перевозка должна осуществляться на определенном судне или типе судна, перевозчик может грузить или перегружать груз полностью или частично на другое судно или другой тип судна без согласия грузоотправителя только в следующих случаях:

a) при наступлении таких обстоятельств, как низкий уровень воды, столкновение либо любые другие препятствия, влияющие на судоходство, которые невозможно было предвидеть в момент заключения договора и которые для осуществления договора перевозки требуют погрузки или перегрузки груза, и если перевозчик не может получить в течение разумного периода времени указания от грузоотправителя, или

b) когда это соответствует обычаям порта, в котором находится судно.

5. При условии соблюдения грузоотправителем своих обязательств перевозчик должен обеспечить, чтобы погрузка, укладка и крепление груза не влияли на безопасность судна.

6. Перевозчик имеет право перевозить грузы на палубе или в открытых трюмах только в том случае, если это было оговорено с грузоотправителем или соответствует обычаям данной отрасли торговли, либо требуется действующими предписаниями.

Статья 4
Фактический перевозчик

1. Договор, соответствующий определению, указанному в пункте 1 статьи 1, и заключенный между перевозчиком и фактическим перевозчиком, является договором перевозки по смыслу настоящей Конвенции. Для целей такого договора все положения настоящей Конвенции, относящиеся к грузоотправителю, применяются к перевозчику, а положения, относящиеся к перевозчику, применяются к фактическому перевозчику.

2. В тех случаях, когда перевозчик поручил осуществление перевозки или ее части фактическому перевозчику, даже если это допустимо по условиям договора перевозки, перевозчик тем не менее остается ответственным за всю перевозку в соответствии с положениями настоящей Конвенции. Все положения настоящей Конвенции, регулирующие ответственность перевозчика, применяются также к ответственности фактического перевозчика в отношении осуществляемой им перевозки.

3. Перевозчик во всех случаях информирует грузоотправителя, если он поручает осуществление перевозки или ее части фактическому перевозчику.

4. Любое соглашение с грузоотправителем или грузополучателем, расширяющее ответственность перевозчика в соответствии с положениями настоящей Конвенции, распространяется на фактического перевозчика только в объеме, на который он дал явно выраженное согласие в письменной форме. Фактический перевозчик может ссылаться на любые возражения, которые могут быть выдвинуты перевозчиком на основе договора перевозки.

5. В тех случаях и в той мере, в которой перевозчик и фактический перевозчик несут ответственность, их ответственность является солидарной. Ничто в настоящей статье не умаляет права регрессного требования в отношениях между ними.

Статья 5
Срок сдачи

Перевозчик должен сдать груз в срок, оговоренный в договоре перевозки, или, если этот срок не был оговорен, в срок, который было бы разумно требовать от заботливого перевозчика с учетом обстоятельств рейса и беспрепятственного судоходства.

Статья 6
Обязанности грузоотправителя

1. Грузоотправитель должен оплатить суммы, причитающиеся в силу договора перевозки.

2. Грузоотправитель обязан до передачи груза перевозчику представить ему в письменной форме следующие данные о грузе, подлежащем перевозке:

a) размеры, количество мест или вес и удельный погрузочный объем груза;

b) маркировку, необходимую для идентификации груза;

c) характер, особенности и свойства груза;

d) указания, касающиеся таможенного или административного режима, применимого к грузу;

e) другие необходимые сведения, которые указываются в транспортном документе.

Кроме того, грузоотправитель должен передать перевозчику, во время передачи груза, все необходимые сопроводительные документы.

3. Грузоотправитель должен, если этого требует характер груза, с учетом согласованных транспортных операций, упаковать груз таким образом, чтобы предупредить его потерю или повреждение с момента его принятия перевозчиком и до сдачи и исключить возможность причинения им ущерба судну или другому грузу. Кроме того, грузоотправитель должен с учетом оговоренной перевозки предусмотреть надлежащую маркировку в соответствии с применимыми международными или национальными предписаниями, либо, в случае отсутствия таких предписаний, в соответствии с общепринятыми во внутреннем судоходстве правилами и обычаями.

4. При условии соблюдения перевозчиком своих обязательств грузоотправитель должен погрузить, уложить и закрепить груз в соответствии с практикой судоходства на внутренних водных путях, если в договоре перевозки не указано иное.

Статья 7
Опасный и загрязняющий окружающую среду груз

1. В случае перевозки опасного или загрязняющего окружающую среду груза грузоотправитель должен до передачи груза и в дополнение к сведениям, предусмотренным в пункте 2 статьи 6, четко информировать перевозчика в письменной форме об опасных свойствах груза и присущих ему рисках загрязнения, а также о мерах предосторожности, которые следует принять.

2. Если для перевозки опасного или загрязняющего окружающую среду груза требуется разрешение, то грузоотправитель передает необходимые документы не позднее чем в момент передачи груза.

3. Если продолжение перевозки, разгрузка или сдача опасного или загрязняющего окружающую среду груза невозможны из-за отсутствия административного разрешения, расходы, вызванные возвращением груза в порт погрузки или в ближайшее место, где он может быть выгружен и сдан или уничтожен, возлагаются на грузоотправителя.

4. При наличии непосредственной опасности для жизни, имущества или окружающей среды перевозчик вправе выгрузить или обезвредить груз, либо, если эта мера соответствует степени опасности, которую представляет собой груз, уничтожить его, даже если до принятия груза перевозчик был проинформирован или каким-либо иным образом узнал об опасном характере или загрязняющих характеристиках этого груза.

5. Перевозчик может требовать возмещения убытков, если он вправе принимать меры, предусмотренные выше в пункте 3 или 4.

Статья 8
Ответственность грузоотправителя

1. Грузоотправитель, даже если никакая ошибка не может быть вменена ему в вину, несет ответственность за убытки и издержки, понесенные перевозчиком или фактическим перевозчиком в силу того факта, что:

a) сведения или информация, предусмотренные в пункте 2 статьи 6 или в пункте 1 статьи 7, отсутствуют, являются неточными или неполными,

b) опасный или загрязняющий окружающую среду груз не был замаркирован или обозначен в соответствии с применимыми международными или национальными предписаниями, либо в случае отсутствия таких предписаний, в соответствии с общепринятыми во внутреннем судоходстве правилами и обычаями,

c) необходимые сопроводительные документы отсутствуют, являются неточными или неполными.

Перевозчик не может ссылаться на ответственность грузоотправителя, если установлено, что это вина самого перевозчика, его агентов или служащих. Это же правило применяется к фактическому перевозчику.

2. Грузоотправитель отвечает за действия или бездействие лиц, которых он нанимает для решения задач и выполнения обязательств, предусмотренных в статьях 6 и 7, как за свои собственные действия или бездействие, если эти лица действуют в пределах своих служебных обязанностей.

Статья 9
Расторжение договора перевозки перевозчиком

1. Перевозчик может расторгнуть договор перевозки, если грузоотправитель не выполнил свои обязательства, предусмотренные в пункте 2 статьи 6 или в пунктах 1 и 2 статьи 7.

2. Если перевозчик использует свое право на расторжение договора, он может выгрузить груз за счет грузоотправителя и претендовать на выплату следующих сумм:

a) одной трети оговоренного фрахта, или

b) в дополнение к расходам за простой компенсацию, равную сумме стоимости дополнительных расходов и потерь, а также в случае, когда рейс уже начался, фрахт пропорционально фактически пройденному расстоянию.

Статья 10
Сдача грузов

1. Несмотря на обязанность грузоотправителя в соответствии с пунктом 1 статьи 6, грузополучатель, который после прибытия груза в место сдачи требует его сдачи, несет ответственность в соответствии с договором перевозки за уплату фрахта и других сборов, связанных с грузом, а также за участие в покрытии убытков по общей аварии. В случае отсутствия транспортного документа или если он не был предоставлен, грузополучатель несет ответственность за уплату фрахта, оговоренного с грузоотправителем, если его размер соответствует рыночной ставке.

2. Предоставление груза в распоряжение грузополучателя в соответствии с договором перевозки или обычаем данной отрасли торговли или в соответствии с административными правилами, применимыми в порту выгрузки, рассматривается в качестве сдачи. Обязательная передача груза властям или третьей стороне также рассматривается в качестве сдачи.

ГЛАВА III
ТРАНСПОРТНЫЕ ДОКУМЕНТЫ

Статья 11
Характер и содержание

1. Перевозчик выдает для каждой перевозки груза, регулируемой настоящей Конвенцией, транспортный документ; он должен выдать коносамент только по просьбе грузоотправителя и если это было оговорено до погрузки груза или до его принятия к перевозке. Отсутствие транспортного документа или его неполное оформление не влияет на действительность договора перевозки.

2. Оригинал транспортного документа подписывается перевозчиком или капитаном судна либо лицом, уполномоченным перевозчиком. Перевозчик может потребовать, чтобы грузоотправитель скрепил подписью оригинал или копию документа. Подпись может быть проставлена от руки, в виде факсимильной печати, пробита или проштемпелевана, проставлена в виде символов или нанесена при помощи любого другого механического или электронного средства, если это не запрещается законодательством государства, где выдается транспортный документ.

3. Транспортный документ удостоверяет, при отсутствии доказательств противного, заключение и содержание договора перевозки, а также принятие груза к перевозке перевозчиком. В частности, он является основой для презумпции, что груз принят к перевозке в состоянии, описанном в транспортном документе.

4. В том случае, когда транспортным документом является коносамент, он один определяет отношения между перевозчиком и грузополучателем. Условия договора перевозки по-прежнему определяют отношения между перевозчиком и грузоотправителем.

5. Транспортный документ, помимо своего наименования, содержит следующие данные:

a) наименование, домициль, место нахождения или место пребывания перевозчика и грузоотправителя;

b) наименование грузополучателя;

c) название или номер судна, если груз погружен на борт, либо указание в транспортом документе, что груз был принят перевозчиком, но еще не погружен на борт судна;

d) порт погрузки или место приема груза и порт выгрузки либо место сдачи;

e) обычное наименование типа груза и характер его упаковки и, в случае опасного или загрязняющего окружающую среду груза, его обозначение в соответствии с действующими предписаниями или, в случае отсутствия такого обозначения, его общее наименование;

f) размеры, количество мест или вес, а также идентификационная маркировка груза, принятого на борт или принятого к перевозке;

g) в соответствующих случаях указание о том, что груз должен или может перевозиться на палубе или в открытых трюмах;

h) согласованные положения, касающиеся фрахта;

i) в случае накладной - точное указание того, являются ли она оригиналом или копией; в случае коносамента - количество экземпляров оригинала;

j) место и дата выдачи.

Отсутствие одного или нескольких данных, содержащихся в данном пункте, не влияет на юридический характер транспортного документа по смыслу пункта 6 статьи 1 настоящей Конвенции.

Статья 12
Оговорки в транспортных документах

1. Перевозчик вправе вносить в транспортный документ оговорки относительно:

a) размеров, количества мест или веса груза, если он имеет основания подозревать, что указанные грузоотправителем сведения неточны, или если отсутствуют достаточные средства для проверки этих сведений, в частности в том случае, когда этот груз не был пересчитан, обмерен или взвешен в его присутствии, либо когда без конкретной договоренности об этом размеры или вес были определены на основании данных судна;

b) не являющейся четкой и нестираемой идентификационной маркировки, наносимой на сам груз, или, в случае тары, на емкости или упаковку;

c) внешнего состояния груза.

2. В том случае, если перевозчик не указывает внешнее состояние груза или не вносит оговорок по этому поводу, считается, что он указал в транспортном документе, что внешнее состояние груза хорошее.

3. В том случае, когда в соответствии с данными, содержащимися в транспортном документе, груз был помещен в контейнер или в трюмы судна, опломбированные иными лицами, чем перевозчик, его служащие или агенты, и если ни контейнер, ни пломбы не повреждены и не нарушены, когда груз достиг порта разгрузки или места сдачи, считается, что потеря груза или ущерб не имели места в ходе перевозки.

Статья 13
Коносамент

1. Оригиналы коносамента представляют собой ценные бумаги, выдаваемые на имя грузополучателя, ордерные или на предъявителя.

2. В месте сдачи груз сдается только против передачи первого из предъявленных оригиналов коносамента, впоследствии сдача груза не может быть потребована против передачи других оригиналов.

3. В том случае, когда груз находится в распоряжении перевозчика, передача коносамента лицу, управомоченному согласно коносаменту получить груз, влечет те же последствия, что и передача груза в том, что касается прав на получение груза.

4. В том случае, когда коносамент был передан третьей стороне, включая грузополучателя, которая действовала добросовестно, полагаясь на содержащееся в коносаменте описание груза, доказывание противного в отношении презумпции, предусмотренной в пункте 3 статьи 11 и в пункте 2 статьи 12, не допускается.

ГЛАВА IV
ПРАВО РАСПОРЯЖЕНИЯ ГРУЗОМ

Статья 14
Обладатель права распоряжения

1. Грузоотправитель имеет право распоряжаться грузом; в частности, он может потребовать, чтобы перевозчик прекратил перевозку груза, чтобы он изменил место сдачи или сдал груз не тому получателю, который указан в транспортном документе.

2. Грузоотправитель теряет предоставленное ему право распоряжаться грузом с того момента, когда грузополучатель после прибытия груза в предусмотренное место доставки, потребовал сдать груз, и:

a) в случае перевозки по накладной, с момента передачи грузополучателю оригинала;

b) в случае перевозки по коносаменту, с момента передачи грузоотправителем всех имеющихся у него оригиналов другому лицу.

3. Посредством соответствующего указания в накладной грузоотправитель может в момент выдачи последней отказаться от своего права распоряжения в пользу грузополучателя.

Статья 15
Условия осуществления права распоряжения

Грузоотправитель или, в случаях, предусмотренных в пунктах 2 и 3 статьи 14, грузополучатель для осуществления своего права распоряжения должен:

a) в случае, когда был выдан коносамент, представить все оригиналы коносаментов до прибытия груза в предусмотренное место сдачи;

b) в случае, когда был выдан иной транспортный документ, кроме коносамента, представить этот документ, который должен содержать новые указания для перевозчика;

c) возместить перевозчику все расходы и убытки, понесенные в связи с выполнением указаний;

d) в случае выгрузки груза до прибытия в предусмотренное место сдачи оплатить полную сумму оговоренного фрахта, если в договоре перевозки не было оговорено иное.

ГЛАВА V
ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ПЕРЕВОЗЧИКА

Статья 16
Ответственность за ущерб

1. Перевозчик несет ответственность за ущерб, причиненный в результате утраты или повреждения груза, происшедших после его принятия к перевозке до его сдачи, либо в результате превышения срока сдачи, если он не докажет, что ущерб обусловлен обстоятельствами, которых заботливый перевозчик не мог избежать и последствия которых он не мог предотвратить.

2. Ответственность перевозчика за ущерб, причиненный в результате утраты или повреждения груза в течение времени до погрузки груза на судно или после того, когда груз был выгружен с судна, определяется в соответствии с законодательством государства, применимым к договору перевозки.

Статья 17
Служащие и агенты

1. Перевозчик отвечает за действия и бездействие своих служащих и агентов, которых он использует во время выполнения договора перевозки, в той же степени, что и за свои собственные действия и бездействие, если эти лица действуют в пределах своих служебных обязанностей.

2. В том случае, когда перевозка осуществляется фактическим перевозчиком в соответствии со статьей 4, перевозчик также отвечает за действия и бездействие фактического перевозчика, его служащих и агентов, действующих в пределах своих служебных обязанностей.

3. В том случае, когда предъявлен иск к служащим и агентам перевозчика или фактического перевозчика, эти лица, доказав, что они действовали в пределах своих служебных обязанностей, имеют право ссылаться на такие же освобождения от ответственности и на те же пределы ответственности, на которые может ссылаться перевозчик или фактический перевозчик в силу настоящей Конвенции.

4. Лоцман, который назначается компетентным органом и которого нельзя свободно выбрать, не считается служащим или агентом по смыслу пункта 1.

Статья 18
Особые случаи освобождения от ответственности

1. Перевозчик и фактический перевозчик освобождаются от ответственности, если утрата, повреждение или задержка являются результатом одного из перечисленных ниже обстоятельств или рисков:

a) действия или бездействие грузоотправителя, грузополучателя или лица, уполномоченного распоряжаться грузом;

b) перемещения, погрузки, укладки или выгрузки груза грузоотправителем или грузополучателем либо третьими лицами, действующими по поручению грузоотправителя или грузополучателя;

c) перевозки груза на палубе или в открытых трюмах, если это было оговорено с грузоотправителем или соответствует обычаям данной отрасли торговли, либо требуется действующими предписаниями;

d) характера определенных видов груза, с которым связаны полная или частичная утрата или повреждение, в частности от поломки, ржавчины, внутренней порчи, усушки, утечки, естественной убыли при транспортировке (по объему или по весу) или от воздействия паразитов либо грызунов;

e) отсутствия или дефектов упаковки, когда груз в силу своего характера подвержен потере или повреждению при отсутствии упаковки или наличия в ней дефектов;

f) недостаточной или неточной идентификационной маркировки груза;

g) проведения операций или попытки проведения операций по спасанию жизни или имущества на внутренних водных путях;

h) перевозки живых животных кроме тех случаев, когда перевозчиком не были приняты соответствующие меры или не были соблюдены инструкции, согласованные в договоре перевозки.

2. Если, с учетом фактических обстоятельств, ущерб был нанесен в результате одного или нескольких обстоятельств или рисков, перечисленных в пункте 1 настоящей статьи, считается, что этот ущерб был вызван таким обстоятельством или риском. Эта презумпция теряет силу, если пострадавшая сторона докажет, что нанесенный ущерб не является или не является исключительно результатом одного из обстоятельств или одного из рисков, перечисленных в пункте 1 настоящей статьи.

Статья 19
Сумма возмещения

1. В том случае, когда перевозчик несет ответственность за полную утрату груза, причитающаяся с него сумма возмещения равняется стоимости груза в месте и в день его сдачи в соответствии с договором перевозки. Сдача груза неуправомоченному лицу рассматривается в качестве его утраты.

2. В случае частичной утраты или повреждения груза перевозчик несет ответственность лишь в той степени, в которой стоимость груза понизилась.

3. Стоимость груза определяется в соответствии с его стоимостью на бирже, а при ее отсутствии - в зависимости от рыночной цены, а за неимением и того, и другого - согласно обычной стоимости груза того же характера и качества в месте сдачи.

4. В случае груза, который уже в силу своего характера подвержен убыли при транспортировке, перевозчик, независимо от продолжительности перевозки, несет ответственность только за ту долю убыли, которая превышает естественную убыль (по объему или весу), оговоренную сторонами договора перевозки, или, при отсутствии такой договоренности, предписанную правилами и практикой, действующими в месте назначения.

5. Положения настоящей статьи не затрагивают право перевозчика на получение фрахта, предусмотренного договором перевозки, либо, в случае отсутствия конкретного соглашения по этому вопросу, применимыми национальными правилами или практикой.

Статья 20
Максимальные пределы ответственности

1. При условии соблюдения статьи 21 и пункта 4 настоящей статьи и несмотря ни на какие иски, предъявляемые перевозчику, он ни в коем случае не несет ответственность в сумме, превышающей 666,67 расчетных единиц на каждое грузовое место или другую единицу отгрузки либо две расчетные единицы за каждый килограмм указанного в транспортном документе веса утраченного или поврежденного груза в зависимости от того, какая сумма больше. Если грузовым местом или иной единицей отгрузки является контейнер и если в транспортном документе не указано количество грузовых мест или единиц отгрузки как упакованных в контейнере, сумма 666,67 расчетных единиц заменяется на сумму 1500 расчетных единиц за контейнер, не содержащий груза, и, дополнительно, сумму 25000 расчетных единиц за грузы, которые были помещены в контейнер.

2. Когда для объединения груза используется контейнер, поддон или подобное приспособление для транспортировки, в качестве грузового места или другой единицы отгрузки рассматривается любое грузовое место или единица отгрузки, указанные в транспортном документе как находящиеся в или на этом приспособлении для транспортировки. За указанным исключением груз, находящийся в или на этом приспособлении для транспортировки, рассматривается в качестве одной единицы отгрузки. В тех случаях, когда утрачено или повреждено само приспособление для транспортировки, это приспособление, если оно не является собственностью перевозчика и не предоставлено им, рассматривается в качестве отдельной единицы отгрузки.

3. В случае ущерба, вызванного задержкой сдачи груза, перевозчик несет ответственность лишь в размере, не превышающем величину фрахта. Однако общая сумма возмещения, причитающаяся на основании пункта 1 и первого предложения настоящего пункта, не может превышать предельную величину, которая применяется на основании пункта 1 в случае полной утраты груза, в отношении которого возникла такая ответственность.

4. Максимальные пределы ответственности, предусмотренные в пункте 1, не применяются:

a) если характер и более высокая стоимость такого груза или приспособления для транспортировки были прямо указаны в транспортном документе и перевозчик не оспорил эти данные, или

b) если стороны четко оговорили более высокие максимальные пределы ответственности.

5. Общая сумма, которая может быть взыскана с перевозчика, фактического перевозчика и их служащих и агентов за нанесение одного и того же ущерба, не должна в совокупности превышать пределы ответственности, предусмотренные настоящей статьей.

Статья 21
Утрата права на ограничение ответственности

1. Перевозчик или фактический перевозчик не может ссылаться на освобождения от ответственности и ее пределы, предусмотренные настоящей Конвенцией или в договоре перевозки, если доказано, что ущерб причинен в результате его собственного действия или собственного бездействия, совершенных умышленно или по грубой неосторожности.

2. Равным образом служащие и агенты, действующие по поручению перевозчика или фактического перевозчика, не могут ссылаться на освобождения от ответственности и ее пределы, предусмотренные настоящей Конвенцией или в договоре перевозки, если доказано, что они причинили ущерб указанным в пункте 1 способом.

Статья 22
Применение положений об освобождении от ответственности и пределах ответственности

Предусмотренные настоящей Конвенцией или в договоре перевозки освобождения от ответственности и ее пределы применимы при любом иске по поводу утраты, повреждения или задержки сдачи груза, на который распространяется договор перевозки, независимо от того, основан ли этот иск на деликтной или договорной ответственности, либо на ином правовом основании.

ГЛАВА VI
ПРЕТЕНЗИОННЫЙ СРОК

Статья 23
Уведомление об ущербе

1. Безоговорочное принятие груза грузополучателем является, если не доказано иное, доказательством сдачи перевозчиком груза в том состоянии и в том количестве, в котором он ему был передан для перевозки.

2. Перевозчик и грузополучатель могут потребовать проведения проверки состояния и количества грузов в момент его сдачи в присутствии обеих сторон.

3. Если утрата или повреждение груза являются очевидными, то любая оговорка грузополучателя должна быть заявлена в письменной форме с указанием общего характера повреждения не позднее момента сдачи груза, если она не была сделана ранее, при проведении совместного осмотра сторонами.

4. Если утрата или повреждение груза не являются очевидными, то любая оговорка грузополучателя должна быть заявлена в письменной форме с указанием общего характера повреждения не позднее чем через семь календарных дней с момента сдачи, причем потерпевшая сторона в этом случае должна доказать, что повреждение было нанесено в то время, когда этот груз находился в распоряжении перевозчика.

5. Никакая компенсация не полагается за ущерб, вызванный задержкой сдачи груза, если грузополучатель не докажет, что перевозчику было сделано уведомление о задержке в течение 21 календарного дня с момента сдачи груза и что это уведомление дошло до перевозчика.

Статья 24
Исковая давность

1. Любые иски, связанные с договором, положения которого регулируются настоящей Конвенцией, погашаются за давностью по истечении одного года, начиная с того дня, когда груз был сдан или должен был быть сдан грузополучателю. День, с которого начинает исчисляться исковая давность, в этот срок не включается.

2. Лицо, которому был предъявлен иск, может в любой момент в течение срока исковой давности продлить этот срок путем соответствующего заявления, сделанного в письменной форме потерпевшему. Данный срок может быть вновь продлен посредством одного или нескольких других заявлений.

3. Приостановление и перерыв течения срока исковой давности регулируются законодательством государства, которое применяется к договору перевозки. Предъявление требования во время рассмотрения процедуры разбирательства с целью применения права на ограничение ответственности в отношении всех требований, вытекающих из события, которое повлекло за собой ущерб, прерывает исковую давность.

4. Иск о возмещении может быть предъявлен любым лицом, признанным ответственным в силу настоящей Конвенции, даже по истечении срока исковой давности, предусмотренного в пунктах 1 и 2 настоящей статьи, если этот процесс начинается в течение 90 дней начиная с дня, когда лицо, предъявляющее требование, его урегулировало или когда ему в установленном порядке была вручена повестка о возбуждении против него разбирательства, либо в пределах более продолжительного срока, предусмотренного законодательством государства, в котором проводится разбирательство.

5. Право на иск, погашенное за давностью, не может быть использовано в форме встречного иска или зачета требования.

ГЛАВА VII
ПРЕДЕЛЫ СВОБОДЫ ЗАКЛЮЧЕНИЯ И ОПРЕДЕЛЕНИЯ УСЛОВИЙ ДОГОВОРА

Статья 25
Оговорки, признаваемые недействительными

1. Любое положение договора, предусматривающее исключение, ограничение или, при условии соблюдения положений пункта 4 статьи 20, усиление по смыслу настоящей Конвенции ответственности перевозчика, фактического перевозчика или их служащих или агентов, перемещение бремени доказывания или сокращение срока предъявления претензии и действия предписания, предусмотренного в статьях 23 и 24, признается недействительным. Признается также недействительной оговорка, предусматривающая передачу в пользу перевозчика прав страхования груза.

2. Независимо от положений пункта 1 настоящей статьи и без ущерба для статьи 21 правомерными положениями договора являются те, которые предусматривают, что перевозчик или фактический перевозчик не несет ответственности за ущерб, причиненный:

a) действием или бездействием капитана, лоцмана или любого другого лица, обслуживающего судно, толкач или буксир, совершенным в ходе плавания или во время формирования либо расформирования толкаемого или буксируемого состава, при условии, что перевозчик выполнил обязательство в отношении укомплектования экипажа, предусмотренное в пункте 3 статьи 3 настоящей Конвенции, если только это действие или бездействие не были совершены с намерением нанести ущерб либо по грубой неосторожности;

b) пожаром или взрывом на борту судна, если нельзя доказать, что пожар или взрыв являются результатом ошибки собственно перевозчика или фактического перевозчика, или их служащих и агентов, или дефектов судна;

c) в результате имевшихся до начала рейса дефектов его судна или взятого внаем или зафрахтованного судна, если он докажет, что эти дефекты не могли быть обнаружены до начала рейса, несмотря на проявленную должную заботливость.

ГЛАВА VIII
ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Статья 26
Общая авария

Настоящая Конвенция не препятствует применению положений договора перевозки или внутреннего законодательства, касающихся распределения убытков по общей аварии.

Статья 27
Другие применимые положения и ядерный ущерб

1. Настоящая Конвенция никоим образом не затрагивает права и обязанности перевозчика, предусмотренные международными конвенциями или положениями внутреннего законодательства по вопросам ограничения ответственности собственников речных или морских судов.

2. Перевозчик освобождается от ответственности, налагаемой на него на основании настоящей Конвенции, если ущерб был причинен ядерным инцидентом, в частности, если оператор ядерной установки или другое уполномоченное лицо несет ответственность за этот ущерб в силу законодательства государства, регулирующего ответственность в области ядерной энергии.

Статья 28
Расчетная единица

Расчетная единица, упоминаемая в статье 20 настоящей Конвенции, является единицей специального права заимствования, как она определена Международным валютным фондом. Суммы, указанные в статье 20, переводятся в национальную валюту государства в соответствии со стоимостью этой валюты на дату судебного решения или на дату, оговоренную сторонами. Стоимость национальной валюты Договаривающегося государства в единицах специальных прав заимствования исчисляется в соответствии с методом определения стоимости, применяемым Международным валютным фондом, по состоянию на соответствующую дату для его собственных операций и расчетов.

Статья 29
Дополнительные национальные положения

1. При отсутствии надлежащих положений в настоящей Конвенции договор перевозки регулируется законодательством государства, выбранного по согласию сторон.

2. При отсутствии соглашения применяется законодательство государства, с которым договор перевозки наиболее тесно связан.

3. Предполагается, что договор перевозки наиболее тесно связан с государством, в котором находилось основное предприятие перевозчика в момент заключения договора, если в этом государстве находится также порт погрузки или место приема груза, или порт разгрузки, или место сдачи либо основное предприятие перевозчика. Если у перевозчика нет предприятия на суше и он заключает договор перевозки на борту судна, предполагается, что договор наиболее тесно связан с государством, в котором это судно зарегистрировано или под флагом которого оно плавает, если в этом государстве находится также порт погрузки или место приема груза, или порт разгрузки, или место сдачи, либо основное предприятие грузоотправителя.

4. Законодательство государства, в котором находится груз, применяется для реальной гарантии требований перевозчика, упомянутых в пункте 1 статьи 10.

ГЛАВА IX
ЗАЯВЛЕНИЕ, ОТНОСЯЩЕЕСЯ К СФЕРЕ ПРИМЕНЕНИЯ

Статья 30
Перевозка с использованием определенных водных путей

1. Каждое государство может в момент подписания настоящей Конвенции, ратификации, принятия, утверждения или присоединения заявить, что оно не будет применять настоящую Конвенцию к договорам, относящимся к перевозке с использованием расположенных на его территории определенных водных путей, к которым международные правила судоходства не применяются и которые не связывают международные водные пути. Однако такое заявление не может распространяться на все основные водные пути этого государства.

2. В том случае, если целью договора перевозки по внутренним водным путям является перевозка грузов без перегрузки как на водных путях, не упомянутых в заявлении, указанном в пункте 1 настоящей статьи, так и на водных путях, упомянутых в этом заявлении, настоящая Конвенция также применяется к этому договору, за исключением тех случаев, когда расстояние перевозки по последним из указанных водных путей является большим.

3. Если сделано заявление согласно пункту 1, любое другое Договаривающееся государство может заявить, что оно также не будет применять положения настоящей Конвенции в отношении договоров, упомянутых в данном заявлении. Заявление, сделанное в соответствии с настоящим пунктом, будет применяться с момента вступления в силу настоящей Конвенции для государства, которое сделало заявление в соответствии с пунктом 1, однако не ранее, чем настоящая Конвенция вступит в силу для государства, сделавшего заявление согласно данному пункту.

4. Заявления, предусмотренные в пунктах 1 и 3 настоящей статьи, могут быть в любой момент полностью или частично отозваны посредством соответствующего уведомления депозитария с указанием даты прекращения действия оговорки. Отзыв таких заявлений не распространяется на уже заключенные договоры.

Статья 31
Национальные перевозки или безвозмездные перевозки

Каждое государство в момент подписания настоящей Конвенции, ее ратификации, принятия, утверждения или присоединения к ней, либо в любой другой последующий момент может заявить, что оно будет также применять положения настоящей Конвенции:

a) к договорам перевозки, согласно которым порт погрузки или место принятия груза и порт разгрузки или место сдачи расположены на его территории;

b) независимо от положений пункта 1 статьи 1 - также к перевозкам на безвозмездной основе.

Статья 32
Региональные положения, касающиеся ответственности

1. Каждое государство в момент подписания настоящей Конвенции, ее ратификации, принятия, утверждения или присоединения к ней, либо в любой другой последующий момент может заявить, что при перевозке груза между портами погрузки или местами приема груза и портами разгрузки или местами сдачи, когда оба они находятся на его территории или когда одно из этих мест находится на его территории, а другое - на территории государства, сделавшего такое же заявление, перевозчик не несет ответственности за ущерб, причиненный действием или бездействием капитана, лоцмана или любого другого лица, обслуживающего судно, толкач или буксир, совершенный в ходе плавания или во время формирования либо расформирования толкаемого или буксируемого состава, при условии выполнения перевозчиком обязательств, предусмотренных пунктом 3 статьи 3 в отношении экипажа, если только это действие или бездействие не были совершены умышленно или по грубой неосторожности.

2. Предусмотренное в пункте 1 положение, касающееся ответственности, вступает в силу для обоих Договаривающихся государств в момент вступления в силу настоящей Конвенции во втором государстве, сделавшем такое же заявление. Если государство делает такое заявление после вступления настоящей Конвенции для него в силу, предусмотренное в пункте 1 положение, касающееся ответственности, вступает в силу в первый день месяца по истечении трех месяцев после уведомления депозитария о таком заявлении. Положение, касающееся ответственности, применяется только к договорам перевозки, которые были заключены после его вступления в силу.

3. Заявление, сделанное в соответствии с пунктом 1, может быть в любой момент отозвано посредством уведомления депозитария. В случае отзыва заявления предусмотренные в пункте 1 положения, касающиеся ответственности, прекращают действие в первый день месяца, следующего за уведомлением, или в более поздний момент, указанный в заявлении. Отзыв заявления не применяется к договорам перевозки, заключенным до того, как положение, касающееся ответственности, прекратило свое действие.

ГЛАВА X
ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Статья 33
Подписание, ратификация, принятие, утверждение, присоединение

1. Настоящая Конвенция открыта для подписания всеми государствами в течение одного года в месте пребывания депозитария. Конвенция будет открыта для подписания с момента заявления депозитария о том, что все аутентичные тексты настоящей Конвенции представлены.

2. Государства могут стать участниками настоящей Конвенции путем:

a) ее подписания без условия ратификации, принятия или утверждения;

b) ее подписания при условии ратификации, принятия или утверждения с последующей ратификацией, принятием или утверждением;

c) присоединения к ней после истечения срока подписания.

3. Документы о ратификации, принятии, утверждении или присоединении сдаются на хранение депозитарию.

Статья 34
Вступление в силу

1. Настоящая Конвенция вступает в силу в первый день месяца, следующего по истечении трех месяцев с даты, когда число государств, подписавших настоящую Конвенцию без условия ратификации, принятия или утверждения либо сдавших на хранение депозитарию документы о ратификации, принятии, утверждении или присоединении, достигнет пяти.

2. Для государства, которое подпишет настоящую Конвенцию без условия ратификации, принятия или утверждения, либо сдаст на хранение депозитарию документы о ратификации, принятии, утверждении или присоединении после вступления настоящей Конвенции в силу, она вступает в силу в первый день месяца, следующего по истечении трех месяцев с даты подписания без условия ратификации, принятия или утверждения, либо сдачи на хранение депозитарию документов о ратификации, принятии, утверждении или присоединении.

Статья 35
Денонсация

1. Настоящая Конвенция может быть денонсирована государством-участником по истечении одного года с даты ее вступления в силу для этого государства.

2. Документы о денонсации сдаются на хранение депозитарию.

3. Настоящая Конвенция считается денонсированной в первый день месяца, следующего по истечении одного года с даты сдачи на хранение депозитарию документа о денонсации или по истечении указанного в документе о денонсации более продолжительного периода.

Статья 36
Пересмотр и поправки

По просьбе не менее одной трети Договаривающихся государств настоящей Конвенции депозитарий созывает конференцию Договаривающихся государств в целях пересмотра настоящей Конвенции или внесения в нее поправок.

Статья 37
Пересмотр сумм пределов ответственности и расчетной единицы

1. Независимо от положений статьи 36, в случае, когда предлагается пересмотр сумм, установленных в пункте 1 статьи 20, или замена единицы, определенной в статье 28, другой единицей, депозитарий, по просьбе не менее одной четверти государств-участников настоящей Конвенции, представляет это предложение всем членам Европейской экономической комиссии Организации Объединенных Наций, Центральной комиссии судоходства по Рейну и Дунайской комиссии, а также всем Договаривающимся государствам и созывает конференцию, единственная цель которой состоит в пересмотре сумм, установленных в пункте 1 статьи 20, или в замене единицы, определенной в статье 28, иной единицей.

2. Конференция созывается не ранее чем по истечении шести месяцев с даты направления такого предложения.

3. В работе конференции имеют право участвовать все Договаривающиеся государства настоящей Конвенции, независимо от того, являются они членами организаций, упомянутых в пункте 1, или нет.

4. Поправки принимаются большинством в две трети Договаривающихся государств настоящей Конвенции, представленных на конференции и участвующих в голосовании, при условии, что в ходе голосования представлено не менее половины Договаривающихся государств настоящей Конвенции.

5. В ходе консультации, касающейся пересмотра сумм, установленных в пункте 1 статьи 20, конференция принимает во внимание опыт, связанный с событиями, которые повлекли за собой ущерб, и, в частности, размер причиненного в их результате ущерба, изменение стоимости валют и влияние предложенных поправок на стоимость страхования.

6.

a) Изменение сумм в соответствии с настоящей статьей может быть произведено не ранее чем через пять лет с даты открытия настоящей Конвенции для подписания и не ранее чем через пять лет с даты вступления в силу поправки, принятой ранее в соответствии с настоящей статьей.

b) Сумма не может быть увеличена до размера, превышающего сумму, соответствующую максимальному пределу ответственности, установленному настоящей Конвенцией и увеличиваемому на шесть процентов в год, рассчитываемых по принципу сложных процентов, начиная с даты открытия настоящей Конвенции для подписания.

c) Сумма не может быть увеличена до размера, превышающего сумму, соответствующую трехкратному максимальному пределу ответственности, установленному настоящей Конвенцией.

7. Депозитарий уведомляет все Договаривающиеся государства о любой поправке, принятой конференцией в соответствии с пунктом 4. Поправка считается принятой по истечении восемнадцати месяцев с даты уведомления, если только в течение этого срока не менее четверти государств, которые являлись Договаривающимися государствами в момент принятия данной поправки, не информировали депозитария о том, что они не принимают данную поправку; в этом случае поправка отклоняется и не вступает в силу.

8. Поправка, которая считается принятой в соответствии с пунктом 7, вступает в силу через восемнадцать месяцев с даты ее принятия.

9. Все Договаривающиеся государства связаны поправкой, если только они не денонсируют настоящую Конвенцию в соответствии со статьей 35 не позже, чем за шесть месяцев до вступления поправки в силу. Денонсация вступает в силу с даты вступления в силу поправки.

10. Если поправка была принята конференцией, но предусмотренный для ее принятия государствами срок продолжительностью восемнадцать месяцев не истек, государство, которое становится Договаривающимся государством в течение этого срока, связано поправкой, если она вступает в силу. Государство, которое становится Договаривающимся государством по истечении этого срока, связано поправкой, принятой в соответствии с пунктом 7. В случаях, указанных в настоящем пункте, государство связано поправкой с момента ее вступления в силу или с момента вступления в силу настоящей Конвенции для данного государства, если это происходит позднее.

Статья 38
Депозитарий

1. Настоящая Конвенция сдается на хранение Правительству Венгерской Республики.

2. Депозитарий

a) направляет всем государствам-участникам Дипломатической конференции по принятию Будапештской конвенции о договоре перевозки грузов по внутренним водным путям, текст настоящей Конвенции на официальном языке, который не удалось подготовить в ходе Конференции, с целью его проверки;

b) информирует все государства, указанные в подпункте "a", о предложениях по внесению поправок к тексту, направленному в соответствии с подпунктом "a";

c) определяет дату, с которой тексты настоящей Конвенции на всех официальных языках считаются согласованными и имеющими равную силу;

d) информирует все государства, указанные в подпункте "a", о дате, установленной в соответствии с подпунктом "c";

e) направляет всем государствам, приглашенным для участия в Дипломатической конференции по принятию Будапештской конвенции о договоре перевозки грузов по внутренним водным путям, и государствам, подписавшим настоящую Конвенцию или присоединившимся к ней, заверенную подлинную копию настоящей Конвенции;

f) сообщает всем государствам, подписавшим настоящую Конвенцию или присоединившимся к ней,

i) о каждом новом подписании, каждом уведомлении, а также о каждом заявлении с указанием даты подписания, уведомления или заявления;

ii) о дате вступления в силу настоящей Конвенции;

iii) о каждой денонсации настоящей Конвенции с указанием даты, с которой настоящая Конвенция считается денонсированной;

iv) о каждой поправке, принятой в соответствии со статьями 36 и 37 настоящей Конвенции, с указанием даты ее вступления в силу;

v) о каждом сообщении, требующемся на основании любого положения настоящей Конвенции.

3. После вступления в силу настоящей Конвенции депозитарий передает в Секретариат Организации Объединенных Наций заверенную подлинную копию настоящей Конвенции для ее регистрации и опубликования в соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных Наций.

СОВЕРШЕНО в Будапеште двадцать второго июня 2001 года в одном подлинном экземпляре на английском, немецком, нидерландском, русском и французском языках, каждый из текстов которого имеет равную силу.

В УДОСТОВЕРЕНИЕ ЧЕГО нижеподписавшиеся полномочные представители, должным образом на то уполномоченные правительствами своих государств, подписали настоящую Конвенцию.



вгору