Всесвітня поштова конвенція
Всесвітній поштовий союз; Конвенція, Міжнародний документ від 05.10.2004
Документ 995_297, втратив чинність, поточна редакція — Скасування від 01.01.2010


Всесвітня поштова конвенція
{ Щодо скасування Конвенції див. статтю 31 Статуту
Всесвітнього поштового союзу ( 995_101 )}
{ Конвенцію затверджено Указом Президента
N 564/2006 ( 564/2006 ) від 21.06.2006 }
{ Текст Конвенції від 12.08.2008, яка набрала чинності 01.01.2010
див. у документі( 055_065 ) }

Офіційний переклад
Повноважні представники урядів країн - членів Союзу, які
підписались нижче, на підставі статті 22.3 Статуту Всесвітнього
поштового союзу ( 995_101 ), підписаного у Відні 10 липня 1964 р.,
за взаємною згодою та за умови дотримання положень статті 25.4
згаданого Статуту розробили у цій Конвенції правила, застосовні до
міжнародної поштової служби.
Частина I
Загальні правила, застосовні до міжнародної поштової служби
Єдиний розділ
Загальні положення
Стаття 1
Визначення
1. Для цілей Всесвітньої поштової конвенції зазначені нижче
терміни мають значення, визначені нижче:
1.1 універсальна поштова служба: забезпечення на постійній
основі якісних основних поштових послуг у всіх пунктах на
території країни-члена для всіх клієнтів за доступними цінами;
1.2 закрита кореспонденція: мішок, що має ярлик, чи декілька
мішків або інших ємностей, опломбованих пломбою чи без неї, які
містять поштові відправлення;
1.3 відкритий транзит: пересилання через країну-посередницю
транзитом відправлень, кількість чи вага яких не є підставою для
формування закритої кореспонденції для країни призначення;
1.4 поштове відправлення: загальний термін, що стосується
будь-якого предмета, який відправляється поштовими службами
(поштовою службою доставки листів, службою поштових посилок,
службою поштових переказів та ін.);
1.5 кінцеві витрати: компенсація, яку поштова адміністрація
відправлення повинна виплатити поштовій адміністрації призначення
для відшкодування витрат, пов'язаних з отриманням в країні
призначення письмової кореспонденції;
1.6 транзитні витрати: компенсація за послуги, надані
перевізником в країні, через яку провозиться кореспонденція
(поштова адміністрація, інша служба чи їхнє об'єднання), стосовно
сухопутним, морським та (чи) повітряним транзитом кореспонденції;
1.7 вхідний сухопутний тариф: компенсація, яку поштова
адміністрація відправлення повинна сплатити поштовій адміністрації
призначення для відшкодування витрат, пов'язаних з отриманням
посилок в країні призначення;
1.8 транзитний сухопутний тариф: компенсація за послуги,
надані перевізником в країні, через яку провозиться кореспонденція
(поштова адміністрація, інша служба чи їхнє об'єднання), пов'язана
з сухопутним, морським та (чи) повітряним транзитом посилок її
територією;
1.9 морський тариф: компенсація за послуги, надані
перевізником (поштова адміністрація, інша служба чи їхнє
об'єднання), який бере участь у перевезенні посилок морським
шляхом.
Стаття 2
Призначення суб'єкта чи суб'єктів, відповідальних
за виконання зобов'язань, що випливають
з приєднання до Конвенції
Країни-члени повинні повідомити в Міжнародне бюро протягом
шести місяців після завершення Конгресу назву й адресу державного
органу, що займається контролем поштової діяльності. Країни-члени
повинні повідомити в Міжнародне бюро протягом шести місяців після
завершення Конгресу також назву й адресу оператора чи операторів,
які офіційно призначені для надання поштових послуг та виконання
зобов'язань, що випливають із Актів Союзу, на своїй території. У
період між Конгресами інформація про зміни у державних органах чи
офіційно призначених операторів повинна у стислі терміни
надсилатись до Міжнародного бюро.
Стаття 3
Всесвітня поштова служба
1. З метою сприяння концепції єдиної поштової території Союзу
країни-члени забезпечують, щоб усі користувачі (клієнти) мали
право доступу до універсальної поштової служби, що включає надання
якісних основних поштових послуг у всіх відділеннях на їхній
території за доступними цінами.
2. Для цього країни-члени в рамках свого національного
поштового законодавства чи іншими звичайними засобами визначають
обсяг пропонованих поштових послуг, а також вимоги стосовно якості
й доступних цін з урахуванням як потреб населення так і своїх
національних умов.
3. Країни-члени забезпечують, щоб надання поштових послуг та
досягнення стандартів якості здійснювалося операторами, на яких
покладене надання універсальних поштових послуг.
4. Країни-члени забезпечують належне надання універсальних
поштових послуг, гарантуючи таким чином їхню стабільність.
Стаття 4
Свобода транзиту
1. Принцип свободи транзиту викладено у статті 1 Статуту
( 995_101 ). Він передбачає зобов'язання кожної поштової
адміністрації завжди надсилати закриту й відкриту кореспонденцію,
яка надходить до неї від іншої адміністрації, найшвидшими шляхами
та з використанням найнадійніших засобів, які вона використовує
для своєї власної кореспонденції. Цей принцип також застосовується
до засланої кореспонденції.
2. Країни-члени, що не беруть участі в обміні листами, які
містять швидкопсувні біологічні речовини чи радіоактивні речовини,
мають право не допускати ці відправлення для відкритого транзиту
своєю територією. Це також стосується кореспонденції, іншої ніж
листи, поштові картки й література для сліпих. Також це
застосовується до друкованих видань, періодики та журналів,
дрібних пакетів і мішків М, вміст яких не відповідає вимогам
положень, які регулюють умови їхнього публікування й обігу в
країні, яку вони перетинають.
3. Свобода транзиту поштових посилок, що надсилаються
наземними й морськими шляхами, обмежується територіями країн, що
беруть участь у цій службі.
4. Свобода транзиту авіапосилок гарантується на всій
території Союзу. Однак країни-члени, що не надають послуг у сфері
поштових посилок, не можуть бути зобов'язані забезпечувати
надсилання авіапосилок наземним шляхом.
5. Якщо країна-член не дотримується положень, що стосуються
свободи транзиту, інші країни-члени мають право припинити поштовий
зв'язок із цією країною.
Стаття 5
Приналежність поштових відправлень. Відкликання відправлень
з пошти. Зміна чи виправлення адреси. Переадресування.
Повернення відправнику невідправленої кореспонденції.
1. Поштове відправлення належить відправнику доти, доки воно
не видано законному адресату, якщо тільки воно не було затримано
відповідно до законодавства країни відправлення або призначення та
у випадку застосування статті 15.2.1.1 чи 15.3 згідно із
законодавством транзитної країни.
2. Відправник кореспонденції може відкликати її з пошти,
змінити чи виправити адресу. Збори й інші умови встановлено в
Регламенті.
3. Країни-члени забезпечують переадресування поштових
відправлень у випадку зміни адреси одержувача, а також здійснюють
повернення відправнику відправлень, які не піддаються доставці.
Збори й інші умови визначені у Регламенті.
Стаття 6
Збори
1. Збори за різноманітні міжнародні поштові й спеціальні
послуги встановлюються поштовими адміністраціями відповідно до
принципів, визначених у Конвенції та Регламенті. У принципі, вони
повинні стосуватися витрат на надання цих послуг.
2. Поштова адміністрація-відправник встановлює поштові збори
за пересилання відправлень письмової кореспонденції та поштових
посилок. Поштові збори включають вартість вручення відправлень за
адресою одержувача, за умови, якщо в країнах призначення діє така
служба доставки зазначеної кореспонденції.
3. Збори, що стягуються, в тому числі збори, наведені в Актах
як орієнтовні, повинні, принаймні, дорівнювати зборам, що
стягуються за надані внутрішні послуги, які мають ті самі
характеристики (категорія, кількість, час обробки тощо).
4. Поштовим адміністраціям дозволяється перевищувати всі
орієнтовні тарифи, наведені в Актах.
5. Крім мінімального рівня зборів, визначеного в пункті 3,
поштові адміністрації можуть на основі їхнього внутрішнього
законодавства дозволити стягувати менші збори за поштову
кореспонденцію та посилки, що відправляються в їхній країні. Вони,
наприклад, можуть надавати пільгові ставки основним користувачам
поштових послуг. У випадку перевищення мінімальної межі тарифів,
установленої в пункті 3, поштові адміністрації мають право
надавати знижені тарифи, що грунтуються на їхньому внутрішньому
законодавстві, для відправлень письмової кореспонденції і поштових
посилок, які були подані у їхній країні. Вони, зокрема, мають
право надавати пільгові тарифи своїй клієнтурі, що має великий
поштовий обмін.
6. Заборонено стягувати з клієнтів будь-які поштові збори,
крім тих, які передбачені в Актах.
7. За винятком випадків, передбачених в Актах, кожна поштова
адміністрація залишає на свою користь стягнені нею збори.
Стаття 7
Звільнення від сплати поштових зборів
1. Принцип
1.1 Випадки звільнення від сплати поштових тарифів, тобто
звільнення від поштової передоплати, передбачено Конвенцією.
Проте, Регламенти можуть передбачати як звільнення від поштової
передоплати так і звільнення від оплати транзитних витрат,
кінцевих витрат і вхідних часток тарифу за відправлення письмової
кореспонденції та поштові посилки, що належать до поштової
служби, які посилаються поштовими адміністраціями та регіональними
союзами. Крім того, письмова кореспонденція та поштові посилки,
якими обмінюються між собою Міжнародне бюро ВПС, регіональні союзи
й поштові адміністрації, уважаються такими, що мають відношення до
поштової служби й звільняються від сплати всіх поштових зборів.
Однак, адміністрація подання має право стягувати додаткові
авіаційні збори за ці відправлення.
2. Військовополонені та інтерновані цивільні особи
2.1 Звільняються від усіх поштових тарифів, за винятком
додаткових авіаційних зборів, відправлення письмової
кореспонденції, поштові посилки й відправлення поштових фінансових
служб, що адресовані військовополоненим чи відправляються ними
безпосередньо або за посередництвом установ, передбачених у
Регламентах Конвенції та Угоді про служби поштових платежів
( 055_001 ). Особи, які належать до воюючої сторони, затримані та
інтерновані в нейтральній країні, прирівнюються до
військовополонених, у буквальному значенні цього слова, стосовно
застосування попередніх положень.
2.2 Положення, передбачені в пункті 2.1, застосовуються також
до письмової кореспонденції, поштових посилок і відправлень
поштових фінансових служб, що пересилаються з інших країн і які
адресовані цивільним інтернованим особам згідно з Женевською
конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12
серпня 1949 року ( 995_154 ), чи відправлені ними безпосередньо,
або через установи, передбачені в Регламентах Конвенції та Угоді
про служби поштових платежів ( 055_001 ).
2.3 Установи, зазначені в Регламентах Конвенції та Угоді про
служби поштових платежів ( 055_001 ), також користуються
звільненням від сплати поштових тарифів стосовно письмової
кореспонденції, поштових посилок і відправлень поштових фінансових
служб, що стосуються осіб, зазначених у пунктах 2.1 і 2.2, які
вони відправляють чи одержують безпосередньо або як посередники.
2.4 До безкоштовного поштового пересилання допускаються
посилки вагою до 5 кілограмів. Гранична вага збільшується до 10
кілограмів для посилок, вміст яких не може бути розділеним, і для
посилок, які адресовані в табір чи довіреним особам полонених для
видачі полоненим.
2.5 Під час розрахунків між поштовими адміністраціями тарифи
не застосовуються до службових посилок й посилок
військовополонених і цивільних інтернованих осіб, за винятком
витрат на повітряне перевезення посилок.
3. Література для сліпих
3.1 Література для сліпих звільняється від усіх поштових
зборів, за винятком додаткових авіаційних зборів.
Стаття 8
Поштові марки
1. Термін поштова марка захищений відповідно до цієї
Конвенції та використовується виключно стосовно марок, які
відповідають умовам цієї статті й Регламентів.
2. Поштові марки:
2.1 випускаються лише органом, який має право на випуск
згідно з Актами ВПС. Випуск марок також включає введення їх в
обіг.
2.2 є уособленням суверенітету і є:
2.2.1 доказом здійснення передплати поштового збору у
розмірі, що відповідає їхній дійсній вартості, коли вони наклеєні
на поштові відправлення відповідно до Актів Союзу;
2.2.2 джерелом додаткових доходів для поштових адміністрацій
як предмети філателії;
2.3 повинні знаходитись в обігу на території адміністрації,
яка їх випускає, для передплати поштових зборів і для цілей
філателії.
3. Як уособлення суверенітету поштова марка містить:
3.1 написану латинськими літерами назву держави чи території,
суб'єктом якої є поштова адміністрація, яка здійснює випуск;
3.1.1 необов'язково, офіційний герб держави, суб'єктом якої є
поштова адміністрація, яка здійснює випуск;
3.1.2 у принципі, їхню номінальну вартість, зазначену
латинськими літерами чи арабськими цифрами;
3.1.3 необов'язково, слово "Postes" ("Пошта") латинськими або
іншими літерами.
4. Герби держави, офіційні службові написи й логотипи
міжурядових організацій, відтворені на поштових марках,
захищаються у рамках положень Паризької конвенції з охорони
промислової власності ( 995_123 ).
5. Теми й дизайн поштових марок:
5.1 повинні відповідати духу Преамбули до Статуту ВПС
( 995_101 ) та рішенням, що були прийняті органами Союзу;
5.2 повинні мати тісний зв'язок з культурною самобутністю
країни, суб'єктом якої є поштова адміністрація, яка здійснює
випуск, або сприяти поширенню культури чи підтриманню миру;
5.3 у випадку випуску пам'ятних марок на честь видатних осіб
чи певних подій, які не належать до історії тієї країни чи
території, суб'єктом якої є поштова адміністрація, яка здійснює
випуск, вони повинні бути тісно пов'язані із цією країною чи
територією;
5.4 не повинні мати політичний характер чи бути образливими
для будь-яких особистостей чи країн;
5.5 повинні мати важливе значення для тієї країни чи
території, суб'єктом якої є поштова адміністрація, яка здійснює
випуск.
6. Як суб'єкт прав інтелектуальної власності поштові марки
можуть містити:
6.1 вказівку на право поштової адміністрації, яка здійснює
випуск, використовувати відповідні права інтелектуальної
власності, а саме:
6.1.1 авторське право, шляхом постановки знаку C із
зазначенням авторських прав і року випуску;
6.1.2 знак, зареєстрований на території країни-члена,
суб'єктом якої є поштова адміністрація, яка здійснює випуск,
шляхом поставлення зареєстрованого символу торгової марки R після
цього знаку;
6.2 прізвище художника;
6.3 назву друкарні.
7. Позначки поштової оплати, відбитки франкувальних машин та
відбитки, зроблені друкарським пресом або іншими способами
друкування чи штемпелювання відповідно до Актів ВПС можуть
проставлятися тільки з дозволу поштової адміністрації.
Стаття 9
Поштова безпека
1. Країни-члени затверджують і реалізують стратегію дій у
сфері безпеки на всіх рівнях поштової експлуатації з метою
підтримання і посилення довіри широких верств населення до
поштових служб в інтересах всіх задіяних службовців. Така
стратегія включає обмін інформацією стосовно збереження надійності
й безпеки перевезення й транзиту поштових відправлень між
країнами-членами.
Стаття 10
Навколишнє середовище
1. Країни-члени розробляють і здійснюють на всіх рівнях
експлуатації пошти активну стратегію у сфері захисту навколишнього
середовища й сприяють приверненню уваги до питань екології у
рамках поштових служб.
Стаття 11
Порушення
1. Поштові відправлення
1.1 Країни-члени беруть на себе зобов'язання вживати всіх
необхідних заходів для запобігання вчиненню, а також для
переслідування та покарання осіб, які визнані винними у вчиненні
таких дій:
1.1.1 вкладення в кореспонденцію наркотиків, психотропних чи
вибухонебезпечних, легкозаймистих чи інших небезпечних речовин,
якщо таке вкладення чітко не дозволено Конвенцією;
1.1.2 вкладення в кореспонденцію предметів, пов'язаних з
педофілією чи дитячою порнографією.
2. Засоби поштової передоплати й поштова оплата як така
2.1 Країни-члени беруть на себе зобов'язання вживати всіх
необхідних заходів для запобігання порушенням, переслідування та
покарання за порушення, що стосуються засобів поштової оплати, які
передбачені у цій Конвенції, а саме:
2.1.1 поштові марки, що знаходяться в обігу чи вилучені з
обігу;
2.1.2 знаки поштової передоплати;
2.1.3 відбитки франкувальних машин чи друкарських станків;
2.1.4 міжнародні купони для відповіді.
2.2 У цій Конвенції під порушеннями у сфері засобів поштової
передоплати мається на увазі одна з наведених нижче дій, яка
здійснюється з наміром незаконного збагачення виконавця чи третьої
особи. Передбачається покарання за такі дії:
2.2.1 фальсифікація, імітація чи підробка будь-яких засобів
поштової передоплати чи будь-які інші незаконні або злочинні дії,
пов'язані з їхнім недозволенним виготовленням;
2.2.2 використання, поширення, збут, розповсюдження,
транспортування, експонування, показ чи рекламування будь-яких
фальсифікованих, імітованих чи підроблених засобів поштової
передоплати;
2.2.3 використання чи поширення для поштових цілей вже
використаних засобів поштової передоплати;
2.2.4 спроба здійснення одного із зазначених вище порушень.
З. Принцип взаємності
3.1 Що стосується санкцій, то не наводиться жодної різниці
між діями, які передбачені у пункті 2, незалежно від того, йде
мова про національні чи іноземні засоби поштової передоплати; на
це положення не поширюються будь-які умови взаємності на законних
підставах чи на договірній основі.
Частина II
Правила, що застосовуються до письмової кореспонденції
та поштових посилок
Розділ 1
Надання послуг
Стаття 12
Основні послуги
1. Країни-члени забезпечують приймання, обробку, перевезення
та доставку письмової кореспонденції.
2. Письмовою кореспонденцією є:
2.1 пріоритетна й непріоритетна кореспонденція вагою до 2
кілограмів;
2.2 листи, поштові картки, друковані видання й дрібні пакети
вагою до 2 кілограмів;
2.3 література для сліпих, вагою до 7 кілограмів;
2.4 спеціальні мішки, що містять газети, періодичні видання,
книги й подібну друковану продукцію для того самого одержувача за
тією самою адресою, що мають назву "мішки М", вагою до 30
кілограмів.
3. Письмова кореспонденція класифікується на підставі
швидкості її обробки чи на підставі її змісту відповідно до
Регламенту письмової кореспонденції.
4. Ліміт ваги, вищий ніж той, який зазначений в пункті 2,
застосовується вибірково для визначених категорій письмової
кореспонденції відповідно до умов, передбачених у Регламенті
письмової кореспонденції.
5. Країни-члени також забезпечують приймання, обробку,
перевезення й доставку поштових посилок вагою до 20 кілограмів або
на підставі положень Конвенції, або у випадку вихідних посилок і
після двосторонньої домовленості, використовуючи будь-які інші
більш вигідні для їхніх клієнтів засоби.
6. Ліміти ваги, що перевищують 20 кілограмів, застосовуються
вибірково для визначених категорій поштових посилок відповідно до
умов, передбачених в Регламенті поштових посилок.
7. Будь-яка країна, поштова адміністрація якої не бере на
себе перевезення посилок, може доручити виконання положень
Конвенції транспортним підприємствам. Вона може в той же час
обмежувати цю службу посилками, що виходять, чи призначені у ті
населені пункти, що обслуговуються цими підприємствами.
8. Незалежно від положень пункту 5, країни, які до 1 січня
2001 року не були сторонами Угоди про поштові посилки
( 995_290 ), не зобов'язані надавати послуги у сфері поштових
посилок.
Стаття 13
Додаткові служби
1. Країни-члени забезпечують такі додаткові обов'язкові
служби:
1.1 служба реєстрації вихідної пріоритетної та авіаційної
письмової кореспонденції;
1.2 служба реєстрації вихідної непріоритетної та наземної
письмової кореспонденції, що надсилається в пункти призначення, у
яких відсутні пріоритетні чи авіаційні послуги;
1.3 служба реєстрації всієї вхідної письмової кореспонденції.
2. Надання реєстраційних послуг служби рекомендованих
відправлень для вихідної непріоритетної та наземної письмової
кореспонденції, що передається в пункти призначення, у яких є
пріоритетні та авіаційні послуги, не є обов'язковим.
3. Країни-члени можуть надавати викладені нижче додаткові
необов'язкові послуги у відносинах між тими адміністраціями, що
прийняли рішення надавати ці послуги:
3.1 страхування письмової кореспонденції та посилок;
3.2 доставка письмової кореспонденції під розписку;
3.3 служба відправлень післяплатою для письмової
кореспонденції та посилок;
3.4 служба термінової доставки письмової кореспонденції та
посилок;
3.5 служба доставки письмової кореспонденції особисто
адресату під розписку або застрахованої кореспонденції;
3.6 служба відправлень без стягування тарифів і зборів для
письмової кореспонденції та посилок;
3.7 служба доставки неміцних і громіздких посилок;
3.8 служба консигнаційної доставки колективних відправлень
від одного відправника, які надсилаються за кордон.
4. З обов'язкової та необов'язкової частин складаються такі
три додаткові служби:
4.1 служба міжнародної комерційної кореспонденції з
відповіддю (МККВ), що, в основному, є необов'язковою. Однак, всі
адміністрації зобов'язані забезпечувати службу повернення
відправлень МККВ;
4.2 служба міжнародних купонів для відповіді; ці купони
можуть обмінюватися в будь-якій країні-члені, але їхній продаж є
необов'язковим;
4.3 повідомлення про доставку для рекомендованої письмової
кореспонденції чи доставку під розписку відправлень з
контрольованою доставкою, посилок і відправлень з оголошеною
цінністю; всі поштові адміністрації приймають повідомлення про
вручення для вхідних відправлень; однак, надання послуги
повідомлення про вручення вихідних відправлень є факультативною.
5. Опис цих служб і тарифи наводяться в Регламентах.
6. У випадках, коли за наведені нижче послуги у внутрішній
службі стягується оплата спеціальних тарифів, поштові
адміністрації мають право стягувати такі самі тарифи за міжнародні
відправлення відповідно до умов, зазначених в Регламентах:
6.1 доставка дрібних пакетів вагою понад 500 грамів;
6.2 письмова кореспонденція, відправлена після граничного
терміну відправлення;
6.3 кореспонденція, відправлена після закінчення роботи
операційних вікон;
6.4 приймання кореспонденції за місцем проживання
відправника;
6.5 відкликання письмової кореспонденції після закінчення
роботи операційних вікон;
6.6 відправлення до запитання;
6.7 зберігання письмової кореспонденції вагою понад 500
грамів та поштових посилок;
6.8 доставка посилок у відповідь на повідомлення про
прибуття;
6.9 покриття ризиків, пов'язаних з дією форс-мажорних
обставин.
Стаття 14
Електронна пошта, послуга з експрес-доставляння відправлень,
комплексна логістика й нові служби
1. Поштові адміністрації можуть домовлятися між собою про
участь у таких службах, які описані в Регламентах:
1.1 електронна пошта, що є поштовою послугою, у якій
використовується електронна передача повідомлень;
1.2 Послуга з експрес-доставляння відправлень, яка є службою
термінового пересилання документів і вантажів, а також, де це
можливо, найшвидшою поштовою послугою із застосуванням фізичних
засобів. Поштові адміністрації можуть надавати цю послугу на
основі багатосторонньої типової угоди про послугу з
експрес-доставляння відправлень чи за двосторонньою угодою;
1.3 комплексна логістика, яка є службою, що повністю
задовольняє потреби клієнтів у сфері логістики та включає етапи,
які передують і настають за фізичним перевезенням товарів і
документів;
1.4 електронний поштовий штемпель, що є доказом електронної
передачі документів у відповідній формі, у відповідний час за
участю однієї чи більше сторін.
2. За спільної згоди поштові адміністрації можуть створити
нову службу, яка не була конкретно передбачена Актами Союзу.
Тарифи, що стосуються нової служби, встановлюються кожною
заінтересованою адміністрацією з урахуванням експлуатаційних
витрат служби.
Стаття 15
Кореспонденція, що не приймається. Заборони
1. Загальні положення
1.1 Кореспонденція, що не відповідає умовам, визначеним у
Конвенції та Регламентах, не приймаються. Кореспонденція, яка
пересилається для сприяння акту шахрайства чи з наміром ухилитись
від повної сплати належних сум, не приймається.
1.2 Винятки стосовно заборон, зазначених у цій статті,
наводяться у Регламентах.
1.3 Всі поштові адміністрації мають можливість доповнювати
списки заборон, які містяться у цій статті, які можуть бути
застосовані відразу після їхнього внесення до відповідного
довідника.
2. Заборони для всіх категорій кореспонденції
2.1 Внесення зазначених нижче предметів забороняється в усіх
категоріях кореспонденції:
2.1.1 наркотиків і психотропних речовин;
2.1.2 предметів непристойного чи аморального характеру;
2.1.3 предметів, ввезення чи обіг яких заборонено в країні
призначення;
2.1.4 предметів, що за своїм характером чи упакуванням можуть
становити небезпеку для поштових працівників або населення,
забруднювати чи псувати іншу кореспонденцію, поштове устаткування
чи власність третьої сторони;
2.1.5 документів, що мають характер поточного та особистого
листування між особами, що не є відправником й одержувачем, чи
особами, що проживають з ними.
3. Вибухові, займисті чи радіоактивні матеріали, а також інші
небезпечні речовини.
3.1 Вкладання вибухових, займистих чи інших небезпечних
речовин, а також радіоактивних матеріалів забороняється у всіх
категоріях відправлень.
3.2 Як виняток приймаються для пересилання такі речовини й
матеріали:
3.2.1 радіоактивні матеріали, що пересилаються у письмовій
кореспонденції та поштових посилках, про які йдеться в статті
16.1;
3.2.2 біологічні речовини, що пересилаються в письмовій
кореспонденції й про які йдеться в статті 16.2.
4. Живі тварини
4.1 Живих тварин забороняється пересилати у всіх категоріях
відправлень.
4.2 Як виняток допускаються до пересилання у письмовій
кореспонденції, крім застрахованої кореспонденції:
4.2.1 бджоли, п'явки й шовковичні черв'яки;
4.2.2 паразити й і призначені для боротьби зі шкідливими
комахами винищувачі, якими обмінюються офіційно визнані установи;
4.2.3 мушки родини дрозофіла (Drosophilidae) для
медико-біологічних досліджень для офіційно визнаних установ.
4.3 Як виняток приймаються для пересилання в посилках:
4.3.1 живі тварини, пересилання яких поштою дозволено
поштовими правилами заінтересованих країн.
5. Вкладання кореспонденції у посилки
5.1 Заборонено вкладати у поштові посилки наведені нижче
предмети:
5.1.1 документи, що мають характер поточного й особистого
листування;
5.1.2 кореспонденцію будь-якого характеру, якою обмінюються
особи, крім відправника та одержувача, чи осіб, що живуть з ними.
6. Монети, банківські білети й інші дорогоцінні предмети
6.1 Забороняється вкладати монети, банківські білети,
банкноти чи будь-які цінні папери на пред'явника, дорожні чеки,
платину, золото чи срібло у виробах чи в необробленому вигляді,
дорогоцінні камені, ювелірні вироби та інші дорогоцінні предмети:
6.1.1 у нерекомендовану письмову кореспонденцію;
6.1.1.1 однак, якщо внутрішнє законодавство країн подання та
призначення це дозволяє, такі предмети можуть пересилатися в
закритому конверті як рекомендовані відправлення;
6.1.2 у нерекомендованих посилках, крім випадків, коли
відповідно до внутрішнього законодавства країн подання та
призначення це дозволяється;
6.1.3 у нерекомендованих посилках, якими обмінюються дві
країни, які приймають рекомендовані посилки;
6.1.3.1 крім того, будь-яка адміністрація може заборонити
вкладання злитків золота у рекомендовані або нерекомендовані
посилки, що виходять або надсилаються на її територію чи
пересилаються транзитом її територією; вона може обмежити дійсну
вартість цих відправлень.
7. Друковані видання й література для сліпих.
7.1 Друковані видання й література для сліпих:
7.1.1 не мають будь-яких написів й не містять будь-яких
відправлень, що мають характер листування;
7.1.2 не містять будь-яких поштових марок чи бланків
передоплати, проштемпельованих чи ні, жодних документів, що мають
грошову цінність, крім випадків, коли відправлення містить як
вкладення картку, конверт чи бандероль з друкованою адресою
відправника або його агента в країні подання першого відправлення
або в країні призначення, повернення якого попередньо оплачено.
8. Обробка помилково прийнятих відправлень
8.1 Порядок оброблення помилково прийнятих відправлень
визначається у Регламентах. Однак відправлення, які містять
предмети, зазначені в пунктах 2.1.1, 2.1.2 і 3.1, за жодних
обставин не підлягають доставці за призначенням, врученню
адресатам чи поверненню до місця подання. У випадку виявлення під
час транзитного пересилання предметів, зазначених у пунктах 2.1.1
і 3.1, з ними поступають згідно з внутрішнім законодавством
транзитної країни.
Стаття 16
Допустимі радіоактивні й біологічні речовини
1. Радіоактивні матеріали приймаються для пересилання у
відправленнях письмової кореспонденції та посилках між поштовими
адміністраціями, що заявили про свою готовність приймати ці
відправлення або на взаємній основі, або в одному напрямку
відповідно до умов, зазначених нижче:
1.1 радіоактивні речовини комплектують і упаковують згідно з
відповідними положеннями Регламентів;
1.2 коли радіоактивні речовини пересилаються у відправленнях
письмової кореспонденції, за них стягується тариф пріоритетних
відправлень чи тариф за листи й замовлення;
1.3 радіоактивні матеріали, що містяться у відправленнях
письмової кореспонденції чи поштових посилках, надсилатися
найшвидшим шляхом, зазвичай повітряним, за умови оплати
відповідних додаткових авіаційних тарифів;
1.4 радіоактивні матеріали можуть подаватися лише відповідно
уповноваженими на це відправниками.
2. Біологічні речовини приймаються у відправленнях письмової
кореспонденції за таких умов:
2.1 Біологічні речовини, що швидко псуються, інфекційні
речовини й тверда вуглекислота (сухий лід), якщо він
використовується для охолодження інфекційних речовин, можуть
пересилатися поштою тільки в рамках обміну між офіційно визнаними
компетентними лабораторіями. Ці небезпечні товари можуть
допускатися в пошті для їхнього пересилання авіаційним шляхом за
умови, що національне законодавство, діючі Технічні Правила
Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) та правила
Міжнародної асоціації повітряного транспорту (ІАТА) стосовно
небезпечних товарів, це дозволяють.
2.2 За біологічні речовини, що швидко псуються, інфекційні
речовини, укомплектовані та упаковані згідно з відповідними
положеннями Регламенту, стягується тариф, установлений для
пріоритетних відправлень, чи тариф, установлений для
рекомендованих листів. Дозволяється стягнення додаткового тарифу
за поштове оброблення цих відправлень.
2.3 Прийняття швидкопсувних біологічних речовин та
інфекційних речовин обмежується тими країнами-членами, поштові
адміністрації яких погодилися приймати такі відправлення або на
взаємній основі, або в одному напрямку.
2.4 Такі речовини пересилаються найшвидшим шляхом, зазвичай
повітряним, за умови оплати відповідних повітряних додаткових
авіаційних тарифів і з наданням пріоритету під час доставки.
Стаття 17
Рекламації
1. Кожна поштова адміністрація зобов'язана приймати
рекламації стосовно будь-якого відправлення, яке було подано в її
власній службі чи в службі іншої поштової адміністрації за умови,
що вони представлені протягом шести місяців, починаючи з
наступного дня після дня подачі відправлення. Термін шість місяців
стосується відносин між позивачами й поштовими адміністраціями, і
не включають строку пересилання рекламацій між поштовими
адміністраціями.
1.1 Однак, приймання рекламацій стосовно неотримання
звичайних відправлень письмової кореспонденції не є обов'язковим.
Таким чином, поштові адміністрації, які приймають рекламації
стосовно неотримання звичайних відправлень письмової
кореспонденції, мають можливість обмежити рекламації пошуками у
службі відправлень, що не піддаються доставці.
2. Рекламації розглядаються відповідно до умов, передбачених
в Регламентах.
3. Оброблення рекламацій здійснюється безкоштовно. Проте,
додаткові витрати, пов'язані з проханням про пересилання відповіді
за допомогою послуги з експрес-доставляння відправлень, у принципі
оплачуються за рахунок подавця рекламації.
Стаття 18
Митний контроль. Мита й інші збори
1. Поштові адміністрації країн подання й поштові
адміністрації країн призначення відповідно до законодавства цих
країн мають право подавати відправлення на митний огляд.
2. За відправлення, що надані для митного контролю, може
стягуватися тариф за надання до митниці, орієнтовний розмір якого
встановлено у Регламентах. Цей тариф стягується тільки за надання
митниці й за митний огляд відправлень, що обкладаються митними
зборами чи будь-яким іншим подібним збором.
3. Поштові адміністрації, що мають дозвіл розмитнювати
відправлення від імені клієнтів, можуть стягувати з клієнтів
тариф, що ґрунтується на фактичних витратах.
4. Поштові адміністрації уповноважені стягувати з
відправників чи одержувачів відправлень, залежно від випадку, мита
й усі інші необхідні збори.
Стаття 19
Обмін закритими депешами з військовими частинами
1. Обмін закритими депешами з письмовою кореспонденцією може
здійснюватись за посередництва сухопутних, морських чи повітряних
служб інших країн:
1.1 між поштовими установами будь-якої з країн-членів і
командуючими військовими підрозділами, що знаходяться в
розпорядженні Організації Об'єднаних Націй;
1.2 між командуючими такими військовими підрозділами;
1.3 між поштовими установами будь-якої з країн-членів і
командуючими морськими, повітряними чи військовими підрозділами,
військовими судами чи літаками тієї самої країни, що знаходяться
за кордоном;
1.4 між командуючими морськими, повітряними чи військовими
підрозділами, військовими судами чи літаками однієї й тієї самої
країни.
2. Відправлення письмової кореспонденції, що вкладаються в
депеші, зазначені в пункті 1, обмежуються відправленнями, що
адресовані членам військових підрозділів або офіцерам і екіпажам
суден чи літаків, що одержують або відправляють депеші, чи
відправляються зазначеними вище особами. Тарифи та умови
відправлення, що можуть застосовуватися до них, визначаються
відповідно до правил поштової адміністрації країни, що надала у
розпорядження військовий підрозділ чи якій належать судна чи
літаки.
3. За відсутності особливої домовленості поштова
адміністрація країни, що надала в розпорядження військовий
підрозділ чи якій належать військові судна чи літаки, зобов'язана
сплатити відповідним адміністраціям витрати на транзит депеш,
кінцеві витрати і витрати на повітряне перевезення.
Стаття 20
Норми й стандарти якості служби послуг
1. Адміністрації повинні встановити й публікувати свої
стандарти й норми у сфері доставки вхідних відправлень письмової
кореспонденції та посилок.
2. Ці стандарти й норми, збільшені на час, який є необхідним
для митного очищення, є не менш сприятливими, ніж ті, що
застосовуються до подібних відправлень їхньої внутрішньої служби.
3. Адміністрації подання також встановлюють і публікують
стандарти пересилання з кінця в кінець для пріоритетних
відправлень й авіаційних відправлень письмової кореспонденції, а
також для поштових посилок та посилок економ-класу (наземних).
4. Поштові адміністрації здійснюють оцінку застосування
нормативів у сфері якості послуг служби.
Розділ 2
Відповідальність
Стаття 21
Відповідальність поштових адміністрацій. Відшкодування
1. Загальні положення
1.1 За винятком випадків, передбачених у статті 22, поштові
адміністрації відповідають за:
1.1.1 втрату, крадіжку чи ушкодження рекомендованих
відправлень, простих посилок і відправлень з оголошеною цінністю;
1.1.2 втрату відправлень з контрольованою доставкою;
1.1.3 повернення посилки, про причину недоставляння якої не
було повідомлено.
1.2 Поштові адміністрації не несуть відповідальності за
відправлення, інші, ніж ті, які згадуються в пунктах 1.1.1 та
1.1.2.
1.3 У всіх інших випадках, які не передбачені цією
Конвенцією, поштові адміністрації не несуть відповідальності.
1.4 Якщо втрата чи повне ушкодження рекомендованого
відправлення, простої посилки та відправлення з оголошеною
цінністю є результатом форс-мажорних обставин, які не дають
приводу для відшкодування, то відправник має право на
відшкодування сплачених тарифів за винятком страхового збору.
1.5 Суми відшкодування, які повинні сплачуватися, не
перевищують суми, які згадуються в Регламенті письмової
кореспонденції та Регламенті поштових посилок.
1.6 У справі про відповідальність непрямі збитки та
нереалізовані прибутки не враховуються у відшкодування, яке
повинно бути сплачене.
1.7 Всі положення стосовно відповідальності поштових
адміністрацій є беззаперечними, обов'язковими та вичерпними.
Поштові адміністрації за будь-яких обставин несуть
відповідальність, навіть у випадку критичної помилки, лише в
межах, установлених у Конвенції та Регламентах.
2. Рекомендовані відправлення
2.1 У випадку втрати, повного розкрадання чи повного
ушкодження рекомендованого відправлення відправник має право на
відшкодування, встановлене у Регламенті письмової кореспонденції.
Якщо відправник вимагає суму, меншу за ту, яка встановлена у
Регламенті письмової кореспонденції, то адміністрація може
сплатити цю меншу суму й на цій основі одержати відшкодування від
будь-якої іншої адміністрації, якої це може стосуватися.
2.2 У випадку часткового розкрадання або часткового
ушкодження рекомендованого відправлення, відправник має право на
відшкодування, що відповідає, у принципі, дійсній вартості
заподіяного збитку чи пошкодження.
3. Відправлення з контрольованою доставкою
3.1 У випадку втрати, повного розкрадання чи повного
ушкодження відправлення з контрольованою доставкою відправник має
право на відшкодування тільки сплачених тарифів.
4. Прості посилки
4.1 У випадку втрати, повного розкрадання чи повного
ушкодження простої посилки відправник має право на відшкодування
суми, встановленої Регламентом поштових посилок. Якщо відправник
вимагає суму, меншу за ту, яка встановлена у Регламенті поштових
посилок, то поштові адміністрації можуть сплатити цю меншу суму й
на цій основі одержувати відшкодування від інших адміністрацій,
яких це може стосуватися.
4.2 У випадку часткового розкрадання або часткового
ушкодження простої посилки відправник має право на відшкодування,
що відповідає, у принципі, дійсній вартості завданого збитку чи
пошкодження.
4.3 Поштові адміністрації можуть домовитися між собою про
застосування у двосторонніх відносинах суми за посилку,
встановленої в Регламенті поштових посилок, незалежно від її ваги.
5. Відправлення з оголошеною цінністю
5.1 У випадку втрати, повного розкрадання чи повного
ушкодження відправлення з оголошеною цінністю відправник має право
на відшкодування, що відповідає, у принципі, сумі оголошеної
цінності в СПЗ.
5.2 У випадку часткового розкрадання чи часткового ушкодження
відправлення з оголошеною цінністю відправник має право на
відшкодування, що відповідає, у принципі, дійсній вартості
завданого збитку. Однак, це відшкодування в жодному разі не може
перевищувати суму оголошеної цінності, вираженої в СПЗ.
6. У випадках, згаданих у пунктах 4 і 5, сума відшкодування
розраховується відповідно до конвертованої в у СПЗ існуючої ціни
таких самих предметів чи товарів у місці та в момент прийому
відправлень для пересилання. За відсутності існуючих цін
відшкодування розраховується відповідно до звичайної ціни
предметів чи товарів, вартість яких оцінюється на тих самих
основах.
7. Якщо відшкодування необхідно сплатити за втрату, повне
розкрадання чи повне ушкодження рекомендованого відправлення,
простої посилки чи відправлення з оголошеною цінністю, відправник
чи, залежно від випадку, адресат має також право на відшкодування
сплачених ним тарифів і зборів, за винятком рекомендованого чи
страхового збору. Те саме стосується рекомендованих відправлень,
простих посилок чи відправлень з оголошеною цінністю, від яких
через їхній поганий стан відмовилися одержувачі, якщо до цього
причетна поштова служба й за це потрібно нести відповідальність.
8. Незалежно від положень пунктів 2, 4 та 5 адресат має право
на відшкодування після доставки розкраденого чи ушкодженого
рекомендованого відправлення, простої посилки чи відправлення з
оголошеною цінністю.
9. Поштова адміністрація подання має право у своїй країні
виплачувати відправникам за рекомендовані відправлення й посилки з
оголошеною цінністю відшкодування, передбачені її внутрішнім
законодавством, за умови, що воно не є меншим за ті, які зазначені
в пунктах 2.1 і 4.1. Те саме стосується й поштової адміністрації
призначення, коли відшкодування виплачується адресату. Однак суми,
встановлені в пунктах 2.1 і 4.1, застосовуються:
9.1 у випадку вимоги, висунутої проти відповідальної
адміністрації; чи
9.2 якщо відправник відмовляється від своїх прав на користь
адресата чи навпаки.
10. Жодні застереження стосовно виплати відшкодувань поштовим
адміністраціям, крім випадків двосторонньої домовленості, не
застосовуються до цієї статті.
Стаття 22
Звільнення поштових адміністрацій від відповідальності
1. Поштові адміністрації припиняють нести відповідальність за
рекомендовані відправлення, відправлення з контрольованою
доставкою, посилки й відправлення з оголошеною цінністю, доставку
яких вони здійснили відповідно до умов, встановлених їхніми
регламентами відправлень тієї самої категорії. Проте
відповідальність зберігається:
1.1 якщо розкрадання чи ушкодження виявлене або перед
доставкою, або під час доставки відправлення;
1.2 якщо, за умови, що це дозволяють внутрішні регламенти,
адресат чи відправник, якщо відправлення було повернено, робить
застереження стосовно прийняття розкраденого чи ушкодженого
відправлення;
1.3 якщо, за умови, що це дозволяють внутрішні регламенти,
рекомендоване відправлення доставлено в поштову скриньку, а
одержувач заявляє, не отримав відправлення;
1.4 якщо одержувач чи, у випадку повернення в місце подання,
відправник посилки чи відправлення з оголошеною цінністю,
незважаючи на отриману належну розписку, негайно заявляє
адміністрації, яка доставила йому відправлення, про виявлення ним
крадіжки чи ушкодження. Він надає доказ, що така крадіжка чи
ушкодження не відбулися після доставки. Термін "негайно"
тлумачиться відповідно до внутрішнього законодавства.
2. Поштові адміністрації не несуть відповідальності:
2.1 у випадку дії форс-мажорних обставин за умови дотримання
положень статті 13.6.9;
2.2 якщо вони не можуть нести відповідальність за
відправлення внаслідок знищення службових документів у результаті
дії форс-мажорних обставин, якщо їхня відповідальність не доведена
в інший спосіб;
2.3 якщо така втрата, крадіжка чи пошкодження є виною чи
наслідком недбалості відправника чи викликаний властивостями
вмісту відправлення;
2.4 у випадку відправлень, які підпадають під заборони,
зазначені в статті 15;
2.5 у випадку конфіскації згідно із законодавством країни
призначення відповідно до повідомлення адміністрації цієї країни;
2.6 у випадку рекомендованих відправлень, стосовно яких було
заявлено неправдиву цінність, яка перевищує дійсну вартість
вмісту;
2.7 якщо відправник не подав рекламації протягом шести
місяців з дня подання відправлення;
2.8 у випадку посилок військовополонених та інтернованих
цивільних осіб;
2.9 якщо у діях відправника вбачаються елементи шахрайства з
метою отримання компенсації.
3. Поштові адміністрації не несуть будь-якої відповідальності
за митні декларації, незалежно від, форми, у якій вони складені,
або за рішення, прийняті митними службами стосовно перевірки
відправлень, наданих для митного контролю.
Стаття 23
Відповідальність відправника
1. Подавець відправлення несе відповідальність за тілесні
ушкодження, нанесені поштовим службовцям, і за всі пошкодження,
спричинені іншим поштовим відправленням, а також поштовому
обладнанню в результаті відправлення їм предметів, які є
неприйнятними для пересилання чи не відповідають умовам допуску.
2. У випадку пошкоджень інших поштових відправлень,
відправник несе відповідальність за кожне пошкоджене відправлення
у тих самих межах, що й поштові адміністрації.
3. Відправник несе відповідальність навіть якщо установа
подання прийняла таке відправлення.
4. Однак, якщо відправник дотримувався умов приймання, він не
несе відповідальності, якщо з боку поштових адміністрацій чи
перевізників під час оброблення відправлення мали місце помилки
або недбалість після його приймання.
Стаття 24
Виплата відшкодування
1. За умови дотримання права зворотної вимоги до
адміністрації, яка несе відповідальність, зобов'язання виплати
відшкодування та повернення тарифів і зборів покладається або на
адміністрацію подання або на адміністрацію призначення.
2. Відправник має право відмовитися від своїх прав на
відшкодування на користь адресата. І навпаки, адресат має право
відмовитися від своїх прав на користь відправника. Відправник чи
адресат може уповноважити третю особу одержати відшкодування, якщо
внутрішнє законодавство це дозволяє.
Стаття 25
Можливе стягнення відшкодування
з відправника чи адресата
1. Якщо після виплати відшкодування рекомендоване
відправлення, посилка чи відправлення з оголошеною цінністю або
частина вмісту, що раніше вважалося втраченим, знайдено, то
відправник чи адресат, залежно від ситуації, отримує повідомлення
про те, що відправлення може бути йому передано протягом трьох
місяців після повернення ним суми виплаченого йому відшкодування.
Одночасно, його запитують про те, кому повинно бути вручено
відправлення. У випадку відмови чи відсутності відповіді протягом
встановленого терміну такий самий порядок застосовується стосовно
адресата чи, залежно від обставин, стосовно відправника, з
наданням цій особі права дати відповідь протягом того самого
періоду часу.
2. Якщо відправник і адресат відмовляються одержати
відправлення чи не дають відповіді протягом періоду часу,
передбаченого в пункті 1, воно переходить у власність
адміністрації чи, де це є доцільним, адміністрацій, які понесли
збитки.
3. У випадку подальшого виявлення відправлення з оголошеною
цінністю, вартість вмісту якого визнана нижчою за суму виплаченого
відшкодування, відправник чи одержувач, залежно від випадку,
повертає суму відшкодування за вручення відправлення незалежно від
наслідків, що випливають зі злочинного оголошення цінності.
Стаття 26
Принцип взаємності, що застосовується до застережень
стосовно відповідальності
1. Незалежно від положень, передбачених у статтях 22 - 25,
будь-яка країна-член, що зберігає за собою право не виплачувати
відшкодування за зобов'язаннями, не має права на отримання
відшкодування від інших країн-членів, які беруть на себе
відповідальність згідно із цими статтями.
Розділ 3
Особливі положення, що стосуються письмової кореспонденції
Стаття 27
Відправлення письмової кореспонденції за кордон
1. Країна-член не зобов'язана ні пересилати, ні доставляти
адресатам відправлення письмової кореспонденції, відправники яких,
проживаючи на її території, здають чи доручають здачу відправлень
в іншій країні з метою скористатися більш сприятливими тарифними
умовами в тій країні.
2. Положення пункту 1 застосовуються однаковою мірою як до
відправлень письмової кореспонденції, укомплектованих у країні
проживання відправника та перевезених після цього через кордон,
так і до відправлень письмової кореспонденції, укомплектованих в
іншій країні.
3. Адміністрація призначення може вимагати від відправника, а
у випадку, коли це неможливо, від адміністрації подання, сплати
внутрішніх тарифів. Якщо ні відправник, ні адміністрація подання
не згодні сплачувати ці тарифи в строк, установлений
адміністрацією призначення, ця адміністрація може або повернути ці
відправлення адміністрації подання, і має право вимагати
відшкодування витрат за повернення, або обробляти їх відповідно до
її внутрішнього законодавства.
4. Країна-член не зобов'язана надсилати чи доставляти
одержувачам відправлення письмової кореспонденції, які відправники
подали самі або через доручають відправити у великій кількості в
країні, іншій ніж та, в якій вони проживають, якщо сума кінцевих
витрат, які необхідно стягнути, виявляється меншою ніж та, яку
стягували б, якби відправлення були подані в країні проживання
відправників. Адміністрація призначення може вимагати від
адміністрації подання оплати, порівнянної з понесеними витратами,
яка не може перевищувати більшої суми двох таких сум: або 80%
внутрішнього тарифу, що застосовується до еквівалентних
відправлень, або 0,14 СПЗ за відправлення плюс 1 СПЗ за кілограм.
Якщо адміністрація подання відмовляється сплатити суму, яка
вимагається, в термін, встановлений адміністрацією призначення, то
остання може або повернути відправлення адміністрації подання,
маючи право на відшкодування витрат за повернення, або обробляти
їх відповідно до її внутрішнього законодавства.
Частина III
Оплата
Розділ 1
Особливі положення, що стосуються письмової кореспонденції
Стаття 28
Кінцеві витрати. Загальні положення
1. За винятком передбачених у Регламентах випадків звільнення
від оплати, кожна адміністрація, що одержує від іншої
адміністрації відправлення письмової кореспонденції, має право
стягувати з адміністрації відправлення плату за витрати, викликані
у зв'язку з отриманою міжнародною поштою.
2. Для застосування положень про сплату кінцевих витрат
поштові адміністрації розподіляються на країни й території
цільової системи чи країни й території, що мають право брати
участь у перехідній системі згідно зі списком, складеним із цією
метою Конгресом в його резолюції C 12/2004. У положеннях про
кінцеві витрати країни й території називаються "країнами".
3. Положення цієї Конвенції стосовно сплати кінцевих витрат є
перехідними домовленостями, що призведе до прийняття системи
оплати з урахуванням специфічних для кожної країни чинників.
4. Доступ до внутрішньої служби
4.1 Кожна адміністрація застосовує у відношенні до інших
адміністрацій усі тарифи, терміни й умови, що пропонуються в її
внутрішньому режимі на умовах, аналогічних тим, що забезпечуються
для її національних клієнтів.
4.2 У подібних умовах адміністрація, що відправляє, може
вимагати від адміністрації цільової системи забезпечити їй в
кінцевій системі такі самі умови, які остання надає своїм
національним клієнтам стосовно еквівалентних відправлень.
4.3 Адміністрації перехідної системи вказують, чи дозволяють
вони доступ на умовах, згаданих у параграфі 4.1.
4.3.1 Якщо адміністрація, що приєдналась до перехідної
системи, заявляє про те, що дозволяє доступ на умовах, які
пропонуються в її внутрішній системі, то цей дозвіл застосовується
до всіх адміністрацій Союзу без дискримінації.
4.4 Адміністрація призначення сама вирішує, чи виконуються
умови доступу до її внутрішньої служби адміністрацією подання.
5. Тарифи кінцевих витрат за пошту у великій кількості не
перевищують найбільш сприятливих тарифів, що застосовуються
адміністраціями призначення відповідно до двосторонніх чи
багатосторонніх угод стосовно кінцевих витрат. Адміністрація
призначення сама вирішує, чи виконуються умови доступу до її
внутрішньої служби адміністрацією подання.
6. Оплата кінцевих витрат основана на якості служби в країні
призначення. Таким чином, Рада поштової експлуатації уповноважена
дозволяти додаткові виплати компенсації, зазначеної у статтях 29 і
30 для заохочення участі в системах контролю та винагороди
адміністраціям за досягнення показників якості. У випадку
недостатнього рівня якості Рада поштової експлуатації може також
установлювати штрафи, але не позбавляє адміністрацій їхньої
мінімальної компенсації відповідно до статей 29 і 30.
7. Будь-яка адміністрація може відмовитися повністю або
частково від оплати, передбаченої в пункті 1.
8. На основі двосторонньої чи багатосторонньої угоди
зацікавлені адміністрації можуть застосовувати для розрахунків по
кінцевим витратам інші системи оплати.
Стаття 29
Кінцеві витрати. Положення, що застосовуються до обміну
між країнами цільової системи
1. Оплата за відправлення письмової кореспонденції, в тому
числі пошта у великій кількості, але крім мішків М,
установлюється, виходячи із застосування тарифів за відправлення і
за кілограм, що відображають витрати на обробку в країні
призначення; ці витрати повинні бути пов'язані з внутрішніми
тарифами. Розрахунок тарифів здійснюється відповідно до умов,
зазначених у Регламенті письмової кореспонденції.
2. Тарифи за відправлення й за кілограм розраховуються на
основі відсотка суми тарифу за пріоритетний лист внутрішнього
режиму вагою 20 грамів, який складає:
2.1 на 2006 р.: 62%;
2.2 на 2007 р.: 64%;
2.3 на 2008 р.: 66%;
2.4 на 2009 р.: 68 %.
3. Тарифи не можуть перевищувати:
3.1 на 2006 р.: 0,226 СПЗ за відправлення й 1,768 СПЗ за
кілограм;
3.2 на 2007 р.: 0,231 СПЗ за відправлення й 1,812 СПЗ за
кілограм;
3.3 на 2008 р.: 0,237 СПЗ за відправлення й 1,858 СПЗ за
кілограм;
3.4 на 2009 р.: 0,243 СПЗ за відправлення й 1,904 СПЗ за
кілограм.
4. На період 2006 - 2009 років тарифи, які повинні
застосовуватися, не можуть бути нижче 0,147 СПЗ за відправлення і
1,491 СПЗ за кілограм. За умови, якщо підвищені тарифи не
перевищують 100% тарифу відповідної країни за пріоритетний лист
внутрішньої служби вагою 20 грамів, то мінімальні тарифи
дорівнюють:
4.1 на 2006 р.: 0,151 СПЗ за відправлення і 1,536 СПЗ за
кілограм;
4.2 на 2007 р.: 0,154 СПЗ за відправлення і 1,566 СПЗ за
кілограм;
4.3 на 2008 р.: 0,158 СПЗ за відправлення і 1,598 СПЗ за
кілограм;
4.4 на 2009 р.: 0,161 СПЗ за відправлення і 1,630 СПЗ за
кілограм
5. Для мішків М застосовується тариф у розмірі 0,793 СПЗ за
кілограм.
5.1 3 метою оплати кінцевих витрат мішки М вагою менше 5
кілограмів вважаються такими, що мають вагу 5 кілограмів.
6. За рекомендовані відправлення стягується додаткова плата
0,5 СПЗ за відправлення, а за відправлення з оголошеною цінністю
стягується додаткова плата 1 СПЗ за відправлення.
7. Положення, застосовні між країнами цільової системи,
застосовуються до будь-якої країни перехідної системи, яка заявляє
про свій намір приєднатися до цільової системи. Рада поштової
експлуатації може визначати перехідні заходи у Регламенті
письмової кореспонденції.
8. Жодні застереження, крім випадків двосторонньої
домовленості, не застосовуються до цієї статті.
Стаття 30
Кінцеві витрати. Положення, застосовні до потоків
пошти призначенням в країни перехідної системи,
з них та між ними
1. Оплата
1.1 Плата за відправлення письмової кореспонденції, крім
мішків М, складає 0,147 СПЗ за відправлення й 1,491 СПЗ за
кілограм.
1.1.1 Для потоків, що не перевищують 100 тонн на рік, обидва
елементи конвертуються в загальний тариф у розмірі 3,727 СПЗ за
кілограм на основі середнього світового показника у розмірі 15,21
відправлень на кілограм.
1.1.2 Для потоків, що перевищують 100 тонн на рік,
застосовується загальний тариф 3,727 СПЗ за кілограм, якщо ні
адміністрація призначення, ні адміністрація подання не вимагають
перегляду тарифу на основі фактичної кількості відправлень на
кілограм відповідного потоку. Крім того, він застосовується, якщо
фактична кількість відправлень на кілограм складає 13-17.
1.1.3 Якщо одна із заінтересованих адміністрацій вимагає
застосування фактичної кількості відправлень на кілограм, то
оплата, яка повинна застосовуватися за відповідний потік поштових
відправлень розраховується відповідно до механізму перегляду,
передбаченого у Регламенті письмової кореспонденції.
1.1.4 Перегляд загального тарифу, зазначеного в пункті 1.1.2,
в бік його зниження, не може здійснюватися країною цільової
системи стосовно країни перехідної системи, якщо тільки остання не
вимагає перегляду в протилежному напрямку.
1.2 Для мішків М застосовується тариф у розмірі 0,793 СПЗ за
кілограм.
1.2.1 3 метою оплати кінцевих витрат мішки М вагою менше 5
кілограмів вважаються такими, що мають вагу 5 кілограмів.
1.3 За рекомендовані відправлення стягується додаткова плата
0,5 СПЗ за відправлення, а за відправлення з оголошеною цінністю
стягується додаткова плата 1 СПЗ за відправлення.
2. Механізм узгодження систем
2.1 Якщо адміністрація цільової системи, яка одержує потік
пошти, який перевищує 50 тонн на рік, встановлює, що річна вага
цього потоку перевищує поріг, розрахований відповідно до умов,
визначених у Регламенті письмової кореспонденції, вона може
застосовувати до пошти, що перевищує цей поріг, систему оплати,
передбачену в статті 29, за умови, що вона не застосовувала
механізму перегляду.
2.2 Якщо адміністрація перехідної системи, яка отримує від
іншої країни перехідної системи потік пошти, вага якого перевищує
50 тонн на рік, установлює, що річний обсяг цього потоку перевищує
поріг, розрахований відповідно до умов, зазначених у Регламенті
письмової кореспонденції, вона може застосовувати до пошти, яка
перевищує цей поріг, додаткову оплату, передбачену в статті 31, за
умови, що вона не застосовувала механізму перегляду.
3. Пошта у великій кількості
3.1 Оплата за пошту у великій кількості для країн цільової
системи встановлюється шляхом застосування тарифів за відправлення
й за кілограм, передбачених у статті 29.
3.2 Адміністрації перехідної системи можуть вимагати за
отриману пошту у великій кількості оплату у розмірі 0,147 СПЗ за
відправлення та 1,491 СПЗ за кілограм.
4. Жодні застереження, крім випадків двосторонньої
домовленості, не застосовуються до цієї статті.
Стаття 31
Фонд якості служби
1. За винятком мішків М і відправлень у великій кількості,
кінцеві витрати, що сплачуються всіма країнами й територіями
країнам, віднесеним Економічною та Соціальною радою до категорії
найменш розвинених країн, підлягають збільшенню із розрахунку
16,5% тарифу 3,727 СПЗ за кілограм, зазначеного у статті 306, для
поповнення Фонду якості служби, щоб покращити якість служби у
найменш розвинених країнах. Жодні подібні платежі не здійснюються
між найменш розвиненими країнами.
2. Країни - члени ВПС і територій, що входять до складу
Союзу, можуть звертатися до Адміністративної ради з добре
обґрунтованими проханнями вважати, що їхні країни чи території
потребують додаткових ресурсів. Країни, яким наданий ПРОФ 1 (у
минулому РК), можуть звертатися до Адміністративної ради стосовно
виділення коштів з ФПЯС на тих самих умовах, що й найменш
розвиненим країнам. Більше того, країни, класифіковані ПРООН як
чисті донори, можуть звертатися до Адміністративної ради стосовно
виділенням їм коштів з ФПЯС на тих самих умовах, що й країнам ПРОФ
1. Рішення про виділення коштів відповідно до цієї статті набуває
чинності в перший день календарного року, наступного після дати
прийняття Адміністративною радою такого рішення. Адміністративна
рада розглядає звернення й на основі суворих критеріїв вирішує, чи
може країна вважатися найменш розвиненою або країною ПРОФ 1,
залежно від випадку, для виділення коштів з ФПЯС. Адміністративна
рада щорічно переглядає та оновлює список країн-членів ВПС і
територій, що входять до складу Союзу.
3. За винятком мішків М та відправлень у великій кількості,
кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями,
віднесеними Конгресом до категорії промислово розвинених країн для
сплати кінцевих витрат країнам і територіям, які внесені ПРООН до
категорії країн, які мають право на отримання коштів у рамках ПРОФ
1 (цільовий показник розподілу ресурсів з основних фондів), крім
найменш розвинених країн, підлягають збільшенню на 8% тарифу 3,727
СПЗ за кілограм, зазначеного у статті 30, для поповнення цього
Фонду, щоб покращити якість служби у країнах цієї останньої
категорії.
4. За винятком мішків М та відправлень у великій кількості,
кінцеві витрати, що сплачуються країнами й територіями,
віднесеними Конгресом до категорії промислово розвинених країн для
відшкодування кінцевих витрат країнам і територіям, внесеним цим
самим Конгресом до категорії країн, що розвиваються, крім тих, які
зазначені у пунктах 1 і 2, підлягають збільшенню на 1% тарифу
3,727 СПЗ за кілограм, зазначеного у статті 30, для поповнення
цього Фонду з метою покращення якості служби.
5. Країни й території, які мають право на отримання коштів у
рамках ПРОФ 1 (цільовий показник розподілу ресурсів з основних
фондів), мають можливість покращити якість своєї служби завдяки
регіональним чи багатонаціональним проектам для найменш розвинених
країн чи для країн з невеликим доходом. Ці проекти будуть
безпосередньо вигідні всім сторонам, які сприяли б їхньому
фінансуванню через Фонд покращення якості служби.
6. Регіональні проекти повинні, зокрема, сприяти реалізації
програм ВПС стосовно підвищення якості служби та впровадженню
систем аналітичного обліку в країнах, що розвиваються. Не пізніше
2006 року Рада поштової експлуатації затвердить відповідні
процедури стосовно фінансування цих проектів.
Стаття 32
Транзитні витрати
1. За пересилання закритих депеш та відправлень, що
пересилаються відкритим транзитом, якими обмінюються дві
адміністрації чи дві установи однієї і тієї самої країни за
допомогою служб однієї чи декількох адміністрацій (посередницькі
послуги), сплачують транзитні витрати. Вони є винагородою за
послуги сухопутного, морського й повітряного транзиту.
Розділ 2
Інші положення
Стаття 33
Основні тарифи й положення, що стосуються
витрат на авіаперевезення
1. Основний тариф, який застосовується у розрахунках між
адміністраціями за авіаперевезення, затверджується Радою поштової
експлуатації. Він розраховується Міжнародним бюро згідно з
формулою, наведеною в Регламенті письмової кореспонденції.
2. Розрахунок витрат на авіаперевезення закритих депеш,
пріоритетних відправлень, авіаційних відправлень і авіаційних
посилок, які надсилаються відкритим транзитом, а також відповідні
методи обліку, описуються в Регламентах письмової кореспонденції
та поштових посилок.
3. Витрати на перевезення на всій відстані повітряного шляху
покриваються:
3.1 за рахунок адміністрації країни подання, якщо мова йде
про закриті депеші, у тому числі, якщо ці депеші проходять
транзитом через одну або декілька проміжних адміністрацій;
3.2 за рахунок адміністрації, яка передає ці відправлення
іншій адміністрації, якщо мова йде про пріоритетні та авіаційні
відправлення, які пересилаються відкритим транзитом, в тому числі
заслану кореспонденцію.
4. Це саме правило застосовується до відправлень, звільнених
від зборів за сухопутний і морський транзит, якщо вони
надсилаються повітряним шляхом.
5. Кожна адміністрація призначення, яка забезпечує повітряне
перевезення міжнародної пошти усередині своєї країни, має право на
відшкодування додаткових витрат, пов'язаних із цим перевезенням,
за умови, що середньозважена відстань пройдених ділянок перевищує
300 км. Рада поштової експлуатації може замінити середньозважену
відстань іншим відповідним критерієм. Якщо немає домовленості, що
передбачає безкоштовне перевезення, витрати повинні бути єдиними
для всіх пріоритетних та авіаційних депеш, які надходять із-за
кордону, незалежно від того, чи досилається ця пошта повітряним
шляхом чи ні.
6. Однак, якщо відшкодування за кінцевими витратами, яке
стягується адміністрацією призначення, ґрунтується конкретно на
експлуатаційних витратах чи внутрішніх тарифах, жодного
додаткового відшкодування витрат за внутрішнє повітряне
перевезення не здійснюється.
7. Адміністрація призначення виключає під час розрахунку
середньозваженої відстані вагу всіх депеш, за якими розрахунок
відшкодування кінцевих витрат конкретно ґрунтується на
експлуатаційних витратах чи внутрішніх тарифах адміністрації
призначення.
Стаття 34
Сухопутні й морські частки тарифу за поштові посилки
1. За посилки, якими обмінюються дві поштові адміністрації,
стягуються вхідні сухопутні частки тарифу, розраховані шляхом
комбінації основного тарифу за посилку й основного тарифу за
кілограм, що встановлені в Регламенті.
1.1 З огляду на наведені вище основні тарифи, поштові
адміністрації можуть, крім того, отримати право вимагати додаткові
тарифи за посилку й за кілограм відповідно до положень,
встановлених у Регламенті.
1.2 Частки тарифу, зазначені в пунктах 1 та 1.1, оплачуються
адміністрацією країни подання, якщо тільки в Регламенті поштових
посилок не передбачаються винятки із цього принципу.
1.3 Сухопутні частки тарифу за вхідний обмін повинні бути
єдиними для всієї території кожної країни.
2. За посилки, якими обмінюються дві адміністрації чи дві
установи однієї й тієї самої країни за допомогою наземних служб
однієї чи декількох інших адміністрацій, на користь країн, служби
яких беруть участь у наземному перевезенні, належать сухопутні
частки тарифу за транзит, встановлені в Регламенті згідно з
ступінню відстані.
2.1 Стосовно посилок, що пересилаються відкритим транзитом,
проміжним адміністраціям дозволяється стягувати фіксовану частку
тарифу за відправлення, яка встановлена в Регламенті.
2.2 Сухопутні частки тарифу за транзит оплачуються
адміністрацією країни подання, якщо тільки в Регламенті поштових
посилок не передбачається відхилення від цього принципу.
3. Кожній з країн, служби яких беруть участь у морському
перевезенні посилок, дозволено стягувати морські частки тарифу. Ці
частки оплачуються адміністрацією країни подання, якщо тільки в
Регламенті поштових посилок не передбачено винятків.
3.1 За кожне використане морське перевезення морська частка
тарифу встановлюється в Регламенті поштових посилок відповідно до
застосовуваної ступіні відстані.
3.2 Поштові адміністрації мають право підвищувати,
максимально на 50%, морську частку тарифу, розраховану відповідно
до пункту 3.1. З іншого боку, вони можуть знижувати її на свій
розсуд.
Стаття 35
Право РПЕ встановлювати суму витрат і частки тарифу
1. Рада поштової експлуатації уповноважена встановлювати
наведені нижче витрати й частки тарифу, які повинні оплачуватися
поштовими адміністраціями відповідно до умов, викладених в
Регламентах:
1.1 транзитні витрати за обробку й перевезення депеш з
письмовою кореспонденцією через одну чи більше проміжні країни;
1.2 основні тарифи й витрати на авіаперевезення, що
застосовуються до авіапошти;
1.3 вхідні сухопутні частки тарифу за обробку вхідних
посилок;
1.4 транзитні сухопутні частки тарифу за обробку й
перевезення посилок проміжною країною;
1.5 морські частки тарифу за морське перевезення посилок.
2. У випадку перегляду відповідно до методології, яка
гарантує виплату справедливої винагороди адміністраціям, які
забезпечують послуги, повинні застосовуватися надійні й показові
фінансово-економічні дані. Рішення про внесення змін набувають
чинності з дати, встановленої Радою поштової експлуатації.
Частина IV
Прикінцеві положення
Стаття 36
Умови затвердження пропозицій стосовно
Конвенції та Регламентів
1. Для набуття чинності пропозиції, які подані Конгресу й
стосуються цієї Конвенції, повинні бути схвалені більшістю
присутніх і голосуючих країн-членів, які мають право голосу.
Принаймні, половина країн-членів, представлених на Конгресі й тих,
які мають право голосу, повинні бути присутніми під час
голосування.
2. Для набуття чинності пропозиції, які стосуються Регламенту
письмової кореспонденції і Регламенту поштових посилок, повинні
бути схвалені більшістю членів Ради поштової експлуатації, які
мають право голосу.
3. Пропозиції, внесені між двома Конгресами й ті, що
стосуються цієї Конвенції та її Заключного протоколу ( 995_292 ),
набирають сили, якщо вони прийняті:
3.1 двома третинами голосів, причому, якщо, принаймні,
половина країн-членів Союзу, які мають право голосу, брали участь
у голосуванні, якщо мова йде про поправки;
3.2 більшістю голосів, якщо мова йде про тлумачення положень.
4. Незважаючи на положення, передбачені в підпункті 3.1,
будь-яка країна-член, національне законодавство якої ще не є
сумісним із запропонованою зміною, має право представити
Генеральному директору Міжнародного бюро письмову заяву, у якій
зазначається неможливість для неї прийняти цю зміну та яка повинна
бути представлена протягом 90 днів з моменту повідомлення про цю
зміну.
Стаття 37
Застереження, зроблені у ході Конгресу
1. Будь-яке застереження, несумісне з метою й завданнями
Союзу, не дозволяється.
2. Як правило, будь-яка країна-член, погляд якої не поділяють
інші країни-члени, повинна докласти всіх можливих зусиль та
приєднатися до думки більшості. Застереження повинні робитися у
випадку абсолютної необхідності та за умови надання відповідних
мотивів.
3. Застереження до статей цієї Конвенції повинні
представлятися Конгресу у вигляді пропозиції в письмовій формі на
одній з робочих мов Міжнародного бюро та згідно з відповідними
положеннями Внутрішнього регламенту Конгресів ( 995_799 ).
4. Для набуття чинності пропозиції стосовно застережень,
повинні бути затверджені більшістю голосів, необхідною для
внесення змін і доповнень до статті, якої стосується застереження.
5. У принципі, застереження застосовуються на взаємній основі
між країною-членом, що робить застереження, та іншими
країнами-членами.
6. Застереження до цієї Конвенції будуть унесені до її
Заключного протоколу ( 995_292 ) на підставі пропозицій,
затверджених Конгресом.
Стаття 38
Набуття чинності й термін дії Конвенції
1. Ця Конвенція набуває чинності 1 січня 2006 року й
залишається чинною до набуття чинності Актами наступного Конгресу.
На підтвердження чого повноважні представники урядів
країн-членів підписали цю Конвенцію в одному примірнику, який
передається на зберігання Генеральному директору Міжнародного
бюро. Копія передається кожній стороні Міжнародним бюро
Всесвітнього поштового союзу.
Укладено в Бухаресті 5 жовтня 2004 р.



вгору