Документ 994_324, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 23.06.2004, підстава - 1846-IV

                    Європейська угода 
про осіб, які беруть участь у процесі
Європейського суду з прав людини
Страсбург, 5 березня 1996 року
Статус Угоди див. ( 994_791 )

( Угоду ратифіковано Законом
N 1846-IV ( 1846-15 ) від 23.06.2004, ВВР, 2004, N 38, ст.477 )

Дата підписання: 05.03.1996 Дата набуття чинності: 01.01.2005
Офіційний переклад
Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Угоду, зважаючи на Конвенцію про захист прав людини і основних
свобод ( 995_004 ), підписану в Римі 4 листопада 1950 року (далі
"Конвенція"), з огляду на Європейську угоду про осіб, які беруть участь у
процесі Європейської комісії та Європейського суду з прав людини,
підписану в Лондоні 6 травня 1969 року, зважаючи на Протокол N 11 до Конвенції, який передбачає
перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією,
підписаний у Страсбурзі 11 травня 1994 року (далі "Протокол N 11
до Конвенції"), яким створюється постійний Європейський суд з прав
людини (далі - "Суд") замість Європейської комісії з прав людини
та Європейського суду з прав людини, вважаючи у цьому зв'язку, що для кращого здійснення цілей
Конвенції доцільно, щоб за новою угодою, Європейською угодою про
осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини
(далі - "ця Угода"), особам, які беруть участь у процесі Суду,
надавались певні привілеї та імунітети, домовились про таке:
Стаття 1
1. Особами, до яких застосовується ця Угода, є: a) будь-які особи, які беруть участь у процесі, порушеному в
Суді, як сторони процесу, їхні представники або консультанти; b) свідки та експерти, викликані Судом, та інші особи,
запрошені Головою Суду взяти участь у процесі. 2. Для цілей цієї Угоди термін "Суд" включає комітети,
палати, колегію Великої палати, Велику палату та суддів. Термін
"участь у процесі" включає також направлення повідомлень з метою
подання скарги проти держави-учасниці Конвенції. 3. Якщо під час виконання Комітетом міністрів своїх функцій
за пунктом 2 статті 46 Конвенції будь-яка особа, згадана у пункті
1 вище, викликається постати перед Комітетом міністрів або якщо їй
пропонується подати йому письмові заяви, до такої особи
застосовуються положення цієї Угоди.
Стаття 2
1. Особи, згадані у пункті 1 статті 1 цієї Угоди,
користуються імунітетом від юридичного процесу стосовно зроблених
ними усних або письмових заяв або документів чи інших доказів,
пред'явлених у Суді чи поданих до нього. 2. Цей імунітет не застосовується до повідомлення за межами
Суду про будь-які такі заяви, документи або докази, подані до
Суду.
Стаття 3
1. Договірні Сторони поважають право осіб, згаданих у пункті
1 статті 1 цієї Угоди, на безперешкодне листування із Судом. 2. Стосовно затриманих осіб здійснення цього права, зокрема,
передбачає, що: a) їхня кореспонденція відправляється та доставляється без
надмірних затримок і без змін; b) до таких осіб не застосовуються дисциплінарні заходи у
жодній формі у зв'язку з будь-яким повідомленням, надісланим до
Суду належними каналами; c) у зв'язку з будь-якою заявою, поданою до Суду чи будь-якою
процедурою, пов'язаною з нею, такі особи мають право листуватися
та спілкуватися конфіденційно з адвокатом, який має право
виступати в судах країни, в якій їх затримано. 3. Державний орган не може втручатися у здійснення попередніх
пунктів крім як згідно з законом та у випадках, необхідних у
демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, для
розкриття або переслідування кримінального злочину або для захисту
здоров'я людей.
Стаття 4
1. a) Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати
вільному пересуванню та подорожуванню осіб, згаданих у пункті 1
статті 1 цієї Угоди, з метою участі у процесі Суду та
повернення з нього. b) Їхнє пересування та подорожування не підлягають жодним
обмеженням, за винятком тих, які передбачені законом і є
необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної
чи громадської безпеки, для підтримання громадського порядку, для
запобігання злочинам, захисту здоров'я чи моралі або захисту прав
і свобод інших людей. 2. a) У країнах транзиту та у країні, де відбувається процес,
такі особи не можуть підлягати судовому переслідуванню,
затримуватися або підлягати будь-якому іншому обмеженню їхньої
особистої свободи у зв'язку з діями чи судимостями, які мали місце
до початку подорожування. b) Будь-яка Договірна Сторона під час підписання,
ратифікації, прийняття чи затвердження цієї Угоди може заявити, що
положення цього пункту не застосовуватимуться до її власних
громадян. Така заява може бути відкликана у будь-який час шляхом
направлення повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради
Європи. 3. Договірні Сторони зобов'язуються приймати на свою
територію будь-яку таку особу, яка повертається на неї, якщо вона
розпочала своє подорожування з цієї території. 4. Застосування положень пунктів 1 і 2 цієї статті
припиняється, якщо відповідна особа протягом п'ятнадцяти днів
поспіль з дати, коли її присутність Суду більше не потрібна, мала
можливість повернутися до країни, з якої вона розпочала своє
подорожування. 5. У разі будь-якої колізії між зобов'язаннями Договірної
Сторони, які випливають з пункту 2 цієї статті, та зобов'язаннями,
які випливають з будь-якої конвенції Ради Європи або будь-якого
договору про екстрадицію, або іншого договору про надання
взаємної допомоги у кримінальних справах, укладеного з іншими
Договірними Сторонами, переважну силу мають положення пункту
2 цієї статті.
Стаття 5
1. Імунітети та привілеї надаються особам, згаданим у пункті
1 статті 1 цієї Угоди, виключно з метою забезпечення їм свободи
слова та незалежності, необхідних для виконання ними їхніх
функцій, завдань чи обов'язків або для здійснення своїх прав
стосовно Суду. 2. a) Скасувати повністю або частково імунітет, передбачений
у пункті 1 статті 2 цієї Угоди, може тільки Суд; він не тільки має
право, але й зобов'язаний скасувати імунітет у будь-якому випадку,
коли, на його думку, такий імунітет може перешкоджати відправленню
правосуддя і коли його повне або часткове скасування не зашкоджує
цілі, визначеній у пункті 1 цієї статті. b) Імунітет може бути скасований Судом або ex officio, або на
прохання будь-якої Договірної Сторони чи будь-якої відповідної
особи. c) Рішення про скасування імунітету чи про відмову від
скасування імунітету мають супроводжуватись зазначенням причин. 3. Якщо Договірна Сторона підтверджує, що скасування
імунітету, передбаченого у пункті 1 статті 2 цієї Угоди, необхідне
для цілей процесу, пов'язаного зі злочином, вчиненим проти
національної безпеки, Суд скасовує імунітет в обсязі, визначеному
у підтверджувальному документі. 4. У разі виявлення факту, який за своїм характером міг мати
вирішальний вплив і який на час прийняття рішення про відмову від
скасування імунітету був невідомий подавцю прохання, останній може
подати до Суду нове прохання.
Стаття 6
Ніщо у цій Угоді не може тлумачитись як таке, що обмежує або
порушує будь-які із зобов'язань, які Договірні Сторони взяли на
себе згідно з Конвенцією або протоколами до неї.
Стаття 7
1. Ця Угода відкрита для підписання державами-членами Ради
Європи, які можуть висловити свою згоду на обов'язковість для них
цієї Угоди шляхом: а) підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття чи
затвердження; або b) підписання з умовою ратифікації, прийняття чи затвердження
з подальшою ратифікацією, прийняттям чи затвердженням. 2. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи
затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради
Європи.
Стаття 8
1. Ця Угода набуває чинності у перший день місяця, що настає
після закінчення одномісячного періоду від дати, на яку десять
держав-членів Ради Європи висловлять свою згоду на обов'язковість
для них цієї Угоди відповідно до положень статті 7, або з дати
набуття чинності Протоколом N 11 до Конвенції, залежно від того,
яка з цих дат є пізнішою. 2. Для будь-якої держави-члена, яка згодом висловить свою
згоду на обов'язковість для неї цієї Угоди, вона набуває чинності
у перший день місяця, що настає після закінчення одномісячного
періоду від дати такого підписання чи здачі на зберігання
ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи
затвердження.
Стаття 9
1. Будь-яка Договірна Держава під час здачі на зберігання
своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи
затвердження або у будь-який інший час після цього може заявою на
ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Угоди на
будь-яку територію (території), яка визначена у заяві та за
міжнародні відносини якої вона несе відповідальність або від імені
якої вона уповноважена брати зобов'язання. 2. Стосовно будь-якої території (територій), визначеної у
заяві, відповідно до пункту 1, ця Угода набуває чинності у перший
день місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від
дати отримання заяви Генеральним секретарем. 3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до пункту 1, може
стосовно будь-якої території, зазначеної у такій заяві, бути
відкликана відповідно до процедури, визначеної для денонсації у
статті 10 цієї Угоди.
Стаття 10
1. Ця Угода залишатиметься чинною протягом невизначеного
періоду. 2. Будь-яка Договірна Сторона у тому, що її стосується, може
денонсувати цю Угоду шляхом направлення повідомлення на ім'я
Генерального секретаря Ради Європи. 3. Така денонсація набуває чинності через шість місяців після
дати отримання Генеральним секретарем такого повідомлення. Така
денонсація не звільняє відповідні Договірні Сторони від жодного
зобов'язання, яке могло виникнути згідно з цією Угодою стосовно
будь-якої особи, згаданої у пункті 1 статті 1.
Стаття 11
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени
Ради про: а) будь-яке підписання; b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або
документа про прийняття чи затвердження; c) будь-яку дату набуття чинності цією Угодою відповідно до
статей 8 і 9 цієї Угоди; d) будь-який інший акт або будь-яке повідомлення, які
стосуються цієї Угоди. На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те
уповноважені представники підписали цю Угоду. Вчинено у Страсбурзі п'ятого дня березня місяця 1996 року
англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково
автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві
Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає завірені
копії цієї Угоди кожній державі-члену Ради Європи.



вгору