Конвенція про страхування моряків на випадок хвороби N 56
Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ від 24.10.193656
Документ 993_211, чинний, поточна редакція — Редакція від 23.02.2006, підстава - 993_519

                            Конвенція 
про страхування моряків на випадок хвороби
N 56
Статус Конвенції див. ( 993_481 )

( Конвенцію (переглянуту) див. в документі
( 993_282 ) від 09.10.1987 )
{ Конвенцію переглянуто Конвенцією ( 993_519 )
від 23.02.2006 }

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 6 жовтня 1936 року на свою двадцяту сесію, постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно страхування
моряків на випадок хвороби, що є другим пунктом порядку денного
сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього двадцять четвертого дня жовтня місяця тисяча
дев'ятсот тридцять шостого року нижченаведену Конвенцію, яка
називатиметься Конвенцією 1936 року про страхування моряків на
випадок хвороби:
Стаття 1
1. Будь-яка особа, що працює як капітан або член команди чи
виконує інші функції на борту будь-якого судна, за винятком
військових суден, яке зареєстровано на території, де ця Конвенція
чинна, і яке використовується для морського судноплавства,
підлягає правилам обов'язкового страхування на випадок хвороби. 2. Будь-який член Міжнародної організації праці може
передбачити у своїх національних законах або постановах такі
винятки, які він вважає за потрібне зробити стосовно: a) осіб, які працюють на борту суден, що перебувають у
розпорядженні державних органів і не призначені для торговельних
операцій; b) осіб, заробітна плата або дохід яких не перевищує
встановленої суми; c) осіб, які не отримують грошової заробітної плати; d) осіб, які не проживають на території члена Організації; e) осіб молодшого або старшого, ніж зазначений, віку; f) членів сім'ї роботодавця; g) лоцманів.
Стаття 2
1. Застрахована особа, яка втратила працездатність та
позбавлена своєї заробітної плати через хворобу, має право на
грошову допомогу принаймні протягом перших двадцяти шести тижнів
або ста вісімдесяти днів непрацездатності, рахуючи від першого дня
виплати допомоги включно. 2. Право на допомогу може бути обумовлене завершенням стажу,
або закінченням періоду очікування в кілька днів, рахуючи від
початку непрацездатності. 3. Грошова допомога, яка надається застрахованій особі, ні в
якому разі не може бути нижчою, ніж допомога, яка визначається
загальною системою обов'язкового страхування на випадок хвороби,
якщо така система існує, але не застосовується до моряків. 4. Виплата допомоги може бути припинена: a) на час перебування застрахованої особи на борту або за
кордоном; b) на час, коли застрахована особа перебуває на утриманні
страхової установи або утримується за рахунок державних фондів; c) на час, коли у зв'язку з тією самою хворобою застрахована
особа отримує з іншого джерела компенсацію, на яку вона має право
по закону; однак у такому разі допомога утримується повністю або
частково у тій мірі, в якій така компенсація однакова за розміром
або нижча від суми допомоги, що призначається на підставі чинної
системи страхування на випадок хвороби. 5. Грошову допомогу може бути скорочено або в ній може бути
відмовлено, якщо хвороба спричинена свідомим проступком
застрахованої особи.
Стаття 3
1. Застрахована особа має право з початку її хвороби і
принаймні до закінчення строку, встановленого для виплати допомоги
у зв'язку з хворобою, на безплатну медичну допомогу з боку
достатньо кваліфікованого лікаря та надання потрібних медикаментів
і терапевтичних засобів у достатній кількості. 2. Від застрахованої особи, проте, може вимагатися покриття
частини витрат на медичну допомогу на умовах, які визначаються
національними законами або постановами. 3. Виплата такої допомоги може бути припинена у разі
перебування застрахованої особи на борту або за кордоном. 4. Коли того вимагають обставини, страхова установа може
взяти на себе зобов'язання щодо госпіталізації захворілої особи і
в такому разі, крім надання потрібної медичної допомоги,
забезпечує її повним утриманням під час хвороби.
Стаття 4
1. Коли застрахована особа перебуває за кордоном і через
хворобу повністю або частково втратила право на заробітну плату,
виплата грошової допомоги, на яку така особа мала б право, якби
вона не перебувала за кордоном, здійснюється повністю або частково
її сім'ї до повернення цієї особи на територію члена Організації. 2. Національні закони або постанови можуть визначити і
дозволити виплату таких допомог: a) у разі, коли застрахована особа має сімейні зобов'язання,
- грошову допомогу на додаток до допомоги, передбаченої у статті
2; b) у разі хвороби члена сім'ї застрахованої особи, який
проживає у неї вдома або перебуває на її утриманні, - матеріальну
або грошову допомогу.
Стаття 5
1. Національні закони або постанови визначають умови, коли
застрахована жінка, перебуваючи на території будь-якого члена
Організації, матиме право на допомогу у зв'язку з пологами та
материнством. 2. Національні закони або постанови визначають умови, на яких
дружина застрахованої особи, перебуваючи на території будь-якого
члена Організації, матиме право на допомогу у зв'язку з пологами
та материнством.
Стаття 6
1. У разі смерті застрахованої особи грошова допомога, розмір
якої визначається національними законами або постановами,
виплачується членам сім'ї померлої особи або використовується на
покриття витрат, пов'язаних з похованням. 2. У разі існування системи пенсій утриманцям, які є членами
сім'ї померлого моряка, виплата грошової допомоги, передбачена в
параграфі 1, не є обов'язковою.
Стаття 7
Право на страхову допомогу зберігається навіть у разі
хвороби, яка виникла протягом певного періоду після закінчення
останньої угоди з найму. Цей період визначається національними
законами або постановами таким чином, щоб мати можливість покрити
перерви між двома угодами з найму.
Стаття 8
1. Застраховані особи та їхні роботодавці беруть участь у
створенні фінансових ресурсів для системи страхування на випадок
хвороби. 2. Національні закони або постанови можуть передбачити
фінансову допомогу з боку державних органів.
Стаття 9
1. Страхування на випадок хвороби здійснюють автономні
організації, які перебувають під адміністративним і фінансовим
контролем державних органів влади і не мають за мету одержання
прибутку. 2. Застраховані особи, а в разі створення на законних
підставах страхових установ спеціально для моряків також їхні
роботодавці, беруть участь в управлінні установами страхування
відповідно до умов, визначених національними законами або
постановами, які можуть також передбачати положення щодо участі в
управлінні інших заінтересованих осіб. 3. Проте управління системою страхування на випадок хвороби
може здійснюватися безпосередньо державою там і до того часу, поки
здійснення його автономними установами є складним або неможливим
через національні умови.
Стаття 10
1. Застрахована особа має право на оскарження у разі спору з
приводу її права на допомогу. 2. Спори вирішуються за допомогою швидкої процедури,
недорогої для застрахованої особи, шляхом створення спеціальних
судів або іншими методами, які вважаються придатними відповідно до
національних законів або постанов.
Стаття 11
Ніщо у цій Конвенції не порушує будь-яких закону, рішення
судового органу, звичаю або угоди між судновласниками і моряками,
за якими надаються сприятливіші умови, ніж ті, що передбачено в
цій Конвенції.
Стаття 12
1. Щодо територій, згаданих у статті 35 Статуту Міжнародної
організації праці ( 993_154 ), кожний член Організації, який
ратифікував цю Конвенцію повинен додати до свого документа про
ратифікацію заяву із зазначенням: a) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати
положення Конвенції без змін; b) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати
положення Конвенції зі змінами, і деталей цих змін; c) територій, на яких Конвенція не буде застосовуватись, і
причин, через які вона не буде застосовуватися; d) територій, відносно яких він резервує своє рішення. 2. Зобов'язання, згадані в пунктах a) і b) параграфа 1 цієї
статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію
і спричиняють однакові з ним наслідки. 3. Будь-який член Організації може через нову заяву
відмовитися від усіх або від частини застережень, зроблених у
попередній заяві на підставі пунктів b), c) і d) параграфа 1 цієї
статті.
Стаття 13
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 14
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував
Генеральний директор. 2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того,
як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від
двох членів Організації. 3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена
Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його
документа про ратифікацію.
Стаття 15
Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від
двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор
Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної
організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших
членів Організації.
Стаття 16
1. Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію,
може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона
початкове набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію,
надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після
реєстрації акта про денонсацію. 2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який
протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі
десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію,
передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період
тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію
після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку,
встановленому в цій статті.
Стаття 17
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро
праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції
доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід
вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або
частковий перегляд.
Стаття 18
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не
передбачає іншого, то: a) ратифікація будь-яким членом Організації нової,
переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від
положень статті 16, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що
нова, переглянута конвенція набула чинності; b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутою
конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації. 2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але
не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Стаття 19
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Дата набуття чинності: 29 жовтня 1939 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева



вгору