що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 19 травня 1925 року на свою 7-му сесію,
постановивши прийняти ряд пропозицій щодо юрисдикції в галузі спорів щодо відшкодування працівникам, що є частиною першого питання порядку денного сесії,
ухвалює цього десятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот двадцять п'ятого року наступну рекомендацію, яка буде називатися Рекомендацією 1925 року щодо юрисдикції в галузі відшкодування працівникам і яка підлягає поданню членам Міжнародної організації праці для розгляду з метою впровадження її в життя через законодавство кожної країни або іншим шляхом відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці 993_154 :
беручи до уваги, що спори про відшкодування працівникам стосуються не лише тлумачення законів і правил, але також і питань професійного характеру, які потребують точного знання умов праці, наприклад питань щодо характеру підприємства, притаманного йому ризику, відносин між відповідною працею і нещасним випадком, способу підрахунку заробітку, ступеня непрацездатності, можливостей для працівника пристосуватися до іншої професії,
беручи до уваги, що працівники та роботодавці мають необхідні знання і досвід в галузі таких питань і що спори щодо відшкодування могли б розв'язуватися більш справедливо, якби вони брали участь в органах, яким доручається розв'язання таких спорів,
беручи до уваги також, що в багатьох країнах можливо заручитися участю роботодавців і працівників у таких органах без шкоди для існуючої юридичної системи,
Генеральна конференція рекомендує, щоб кожний член Міжнародної організації праці враховував такі принципи та правила:
Усі спори щодо відшкодування працівникам мають переважно розглядатися спеціальним судом або арбітражним органом, до складу яких, з додатковою участю або без такої участі професійних судей, входить рівне число представників працівників і роботодавців, призначених в статусі асесорів їхніми відповідними організаціями або за пропозицією таких організацій, або які охоплюють представників роботодавців і працівників із складу інших соціальних установ, або які обрані окремими виборчими органами роботодавців і працівників.
У випадках, коли спори щодо відшкодування працівникам розглядаються звичайним судом, такий суд повинен, на прохання будь-якої із заінтересованих сторін, заслухати представників роботодавців і працівників як експертів у будь-якому разі, коли стосується питання професійного характеру і, зокрема, непрацездатності.