що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 10 червня 1930 року на свою 14-у сесію,
постановивши прийняти ряд пропозицій щодо непрямого примушування до праці, що є частиною першого пункту порядку денного сесії,
ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцятого року нижченаведену рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1930 року щодо непрямого примушування до праці і яка підлягає поданню членам Міжнародної організації праці для розгляду з метою впровадження її в життя шляхом законодавства кожної країни або іншим шляхом відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці 993_154 :
прийнявши Конвенцію про примусову або обов'язкову працю 993_136 і
бажаючи доповнити цю Конвенцію заявою щодо принципів, які вважаються такими, що найкращим чином пристосовані для напрямку політики членів Організації, які намагаються уникнути будь-якого непрямого примушування до праці, яке поклало б надто важкий тягар на населення тих територій, до яких ця Конвенція може застосовуватись,
Кількість наявної в розпорядженні робочої сили, здатність населення до праці та шкідливий вплив, який можуть мати на соціальні умови населення надто несподівані зміни в життєвих та трудових звичках, є факторами, які повинні братися до уваги при вирішенні питань, пов'язаних з економічним розвитком територій, що знаходяться на початковій стадії розвитку, і особливо при вирішенні питань, що стосуються:
a) збільшення числа і розмірів промислових, гірничодобувних і сільськогосподарських підприємств на таких територіях;
Слід уникати непрямих засобів, які штучно посилюють економічний тиск на населення з метою примусити його шукати роботу по найму, і особливо таких засобів, як:
a) оподаткування населення, яке призвело б до того, що населення було б змушене шукати роботу по найму на приватних підприємствах;
b) введення таких обмежень на володіння чи користування землею, які створили б серйозні утруднення для працівників, які намагаються заробити засоби для життя шляхом самостійної обробки землі;
d) встановлення правил пересування, які мали б наслідком створення для працівників, які працюють у інших осіб, більш вигідного становища у порівнянні із становищем решти працівників.
Слід уникати будь-яких обмежень добровільного переміщення робочої сили з одного виду зайнятості до іншого або з одного району до іншого, що могло б мати непрямим наслідком примушування працівників влаштовуватися на роботу в певні галузі господарства або райони, за винятком тих випадків, коли такі обмеження вважаються необхідними в інтересах відповідного населення чи працівників.