Рекомендація щодо професійного навчання N 57
Міжнародна організація праці; Рекомендації, Міжнародний документ від 27.06.193957
Документ 993_045, поточна редакція — Прийняття від 27.06.1939

Рекомендація
щодо професійного навчання
N 57

 

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 8 червня 1939 року на свою 25-у сесію,
постановивши затвердити ряд пропозицій про професійне навчання, що є частиною першого пункту порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації,
ухвалює цього двадцять сьомого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року нижченаведену рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1939 року щодо професійного навчання:
 
беручи до уваги, що серед необхідних заходів для покращання умов праці преамбула Статуту Міжнародної організації праці 993_154 згадує організацію професійної і технічної освіти,
беручи до уваги, що Конференція Міжнародної організації праці вже певним чином зайнялася цим питанням, зокрема ухваливши на своїй 3-й сесії в 1921 році Рекомендацію щодо розвитку технічного навчання в сільському господарстві і на своїй 23-й сесії Рекомендацію 1937 року щодо професійної підготовки в будівництві 993_044,
беручи до уваги, що Конференція, ухваливши на своїй 19-й сесії Рекомендацію 1935 року щодо безробіття серед молоді, висловилася за більш широке розповсюдження заходів щодо професійного навчання і що саме ухвалена на цій сесії резолюція спричинила прийняття рішення включити до порядку денного Конференції питання професійного навчання працівників у всіх його аспектах,
беручи до уваги, що ефективна організація професійного навчання бажана в інтересах як працівників і роботодавців, так і суспільства в цілому,
беручи до уваги, що стрімке перетворення економічної структури і обстановки, що спостерігається у різних країнах, постійні зміни методів виробництва і розширення поняття професійного навчання як фактора соціального прогресу і загальнокультурного розвитку працівників привели в ряді випадків до перегляду цього питання в цілому і породили одностайне бажання перебудувати справу професійного навчання на засадах, які більше відповідають сучасним потребам,
беручи до уваги, що в таких обставинах особливо доцільно в даний час проголосити принципи і методи, які кожен член Організації повинен застосовувати на своїй території з належним урахуванням особливих потреб різних галузей його народного господарства і окремих професій, а також звичаїв і традицій країни, і за умови вжиття подальших заходів, яких може вимагати професійне навчання в окремих галузях діяльності, як, наприклад, у сільському господарстві або на морському транспорті,
Конференція рекомендує нижченаведене:
 

Розділ I. Визначення
 

1. В цілях цієї Рекомендації:
a) вислів "професійне навчання" означає всі види навчання, які дозволяють придбати і розвинути технічні і професійні пізнання, незалежно від того, чи проводиться це навчання в школі або на робочому місці;
b) вислів "професійна і технічна освіта" означає теоретичну і практичну підготовку, що проводиться в школах будь-яких ступенів з метою професійного навчання;
c) термін "учнівство" означає будь-яку систему, в рамках якої роботодавець зобов'язується на основі договору тримати на службі молодого працівника, з тим, щоб або особисто, або через посередництво третьої особи методично навчати його ремеслу протягом попередньо обумовленого терміну, впродовж якого учень буде працювати на цього роботодавця.
 

Розділ II. Загальна організація
 

2. 1) Діяльність різних державних і приватних установ, що займаються питаннями професійного навчання в кожній країні, повинна забезпечувати свободу ініціативи і пристосування до потреб різних галузей виробництва, різних районів і місцевостей, а також узгоджуватися з загальною програмою і здійснюватися на її основі.
2) Ця програма має бути складена на основі:
a) професійних інтересів і культурних і духовних потреб працівників;
b) потреб роботодавців у робочій силі;
c) економічних і соціальних інтересів суспільства.
3) При складанні цієї програми слід також належним чином врахувати такі фактори:
a) ступінь розвитку системи загальної освіти, професійної орієнтації і відбору;
b) зміни в техніці і методах організації праці;
c) структуру і тенденцію розвитку ринку зайнятості;
d) економічну політику країни.
4) Згадані в пункті 1 узгодження і розвиток повинні здійснюватися в масштабі країни при організованому співробітництві органів, що цікавляться різними аспектами проблеми, згаданими в пунктах 2 і 3, та інших заінтересованих сторін, зокрема, професійних організацій роботодавців і працівників.
 

Розділ III. Допрофесійна підготовка
 

3. 1) Обов'язкова освіта, яка має носити загальноосвітній характер, повинна бути для всіх дітей підготовкою, що дає їм поняття про фізичну працю, прищеплює їм схильність і повагу до неї, бо це являє собою необхідну частину загальної освіти, яка може полегшити подальшу професійну орієнтацію.
2) Запропонована підготовка повинна, зокрема, бути спрямована на те, щоб розвинути у дитини окомір і вправність завдяки практичній роботі, але обсяг і характер цієї роботи мають відповідати загальним цілям обов'язкової освіти. При складанні програм практичної роботи можна брати до уваги характер головних видів економічної діяльності у відповідній місцевості або районі, але слід уникати всілякої спроби перетворити цю підготовку у професійне навчання.
3) Ця підготовка, яка повинна проводитися принаймні протягом одного року, повинна розпочинатися не пізніше 13-річного віку та продовжуватися до кінця періоду обов'язкової освіти.
4. 1) Для того, щоб визначити професійні здібності дітей і полегшити відбір майбутньої робочої сили, необхідно забезпечити тих дітей, які мають намір обрати професію, що вимагає тривалого професійного навчання і, зокрема, тих, які мають намір пройти курс учнівства, попередньою підготовкою, що є переходом від загальної освіти до професійного навчання.
2) Ця підготовка повинна проводитися після закінчення періоду обов'язкової освіти. Однак якщо чинне законодавство країни встановлює вік закінчення школи принаймні у 14 років, то ця підготовка може бути розпочата протягом останнього року обов'язкової освіти.
3) Тривалість цієї підготовки повинна визначатися з належним урахуванням відповідної професії, а також віку та ступеня освіти працівника.
4) У програмі такої підготовки особливого значення слід надавати практичній роботі, але такій роботі не слід надавати перевагу на шкоду теоретичним або загальноосвітнім предметам. Практичне і теоретичне навчання має бути організоване так, щоб доповнювати одне одного. Ця підготовка має бути спрямована на загальний розвиток розумових та фізичних здібностей учня і повинна уникати непотрібної спеціалізації, тим самим дозволяючи встановити, за якою категорією професій учень найкраще може пройти курс професійного навчання. Практичне і теоретичне навчання має бути організоване так, щоб забезпечити відповідність такої попередньої підготовки з подальшим професійним навчанням.
 

Розділ IV. Технічне і професійне навчання
 

5. 1) У кожній країні має бути створена мережа шкіл, кількість, місцерозташування і програми яких мають бути пристосовані до економічних потреб кожного району або місцевості і які б забезпечували працівникам достатні можливості удосконалювати свої технічні або професійні знання.
2) Необхідно вживати заходів для того, щоб у випадку економічного спаду або фінансових ускладнень скорочення програм технічної або професійної освіти не ставило під загрозу наявність у майбутньому кваліфікованої робочої сили. З цієї метою бажано, зокрема, передбачати надання субсидій існуючим навчальним закладам та відкриття особливих курсів, щоб поповнити зменшення можливостей професійного навчання на підприємствах, спричинене безробіттям.
3) У країнах, які ще не мають достатньої кількості професійних і технічних училищ, бажано, щоб великі підприємства, розмір яких робить вжиття таких заходів здійсненним, брали на свій рахунок витрати по професійному навчанню певної кількості молодих працівників, яка визначається згідно з кількістю працівників, зайнятих на даному підприємстві.
6. 1) Прийняття до технічних і професійних шкіл має бути безкоштовним.
2) Вступ до таких шкіл повинен полегшуватися, залежно від обставин, шляхом надання матеріальної допомоги, наприклад у вигляді безкоштовного харчування, видачі спецодягу та інструментів, безкоштовного або подешевленого проїзду або надання допомог на утримання.
7. 1) Курси навчання повинні мати декілька ступенів, пристосованих у кожній галузі господарської діяльності до вимог підготовки:
a) рядового персоналу;
b) середньотехнічного персоналу;
c) керівного персоналу.
2) Програми навчання у різних школах і на різних ступенях мають бути узгоджені таким чином, щоб полегшити перехід з однієї школи до іншої і дозволяти багатообіцяючим учням, які володіють потрібними знаннями, переходити від більш низького до більш високого ступенів навчання і вступати до вищих навчальних закладів університетського або відповідного типу.
8. Навчальні програми для технічних і професійних шкіл повинні складатися таким чином, щоб сприяти майбутньому професійному пристосуванню працівників, і з цієї метою особливо бажано:
a) щоб першочерговою метою курсів у перші роки було забезпечення учневі міцної основи теоретичних і практичних знань без надмірної або передчасної спеціалізації;
b) щоб було вжито заходів для забезпечення учневі можливості придбати широке коло знань відносно теоретичних принципів, що покладені в основу практичної діяльності в галузі його професії.
9. 1) При технічному і професійному навчанні всіх ступенів загальноосвітні предмети і предмети, що відносяться до соціальних питань, мають бути включені до програм курсів, розрахованих на осіб, які навчаються повний робочий день, і, наскільки дозволяє бюджет часу, до програм курсів, розрахованих на осіб, які навчаються неповний робочий день, крім спеціальних короткотермінових курсів для дорослих.
2) Навчальні програми повинні включати курси з домоведення, відвідування яких може бути або обов'язковим, або добровільним для молодих працівників, залежно від обставин.
10. 1) Працівники обох статей повинні користуватися рівними правами вступу до всіх технічних і професійних навчальних закладів за умови, що від жінок не буде вимагатися постійне виконання робіт, шкідливих для здоров'я і, відповідно, заборонених законом. Може, однак, допускатися короткочасне навчальне стажування на таких роботах.
2) Повинні існувати достатні можливості технічної і професійної підготовки до професій, притаманних головним чином жінкам і дівчатам, включаючи професії і заняття у сфері домашнього господарства.
 

Розділ V. Навчання до і в процесі роботи по найму
 

11. 1) Коли рід професії, господарчі методи підприємства і відсутність відповідної системи учнівства і професійних традицій або місцеві умови не дають можливості молодим людям отримати задовільну підготовку без відриву від виробництва, така підготовка має забезпечуватися в навчальних закладах з повним навчальним днем до влаштування їх на роботу.
2) Якщо підлітки проходять професійне навчання в умовах, зазначених у попередньому пункті, то практичне навчання має здійснюватися в умовах, найбільш подібних до дійсних умов підприємства, і, якщо дозволяють обставини, має доповнюватися періодами практичної роботи на робочому місці.
3) Якщо професійне навчання здійснюється в процесі роботи, бажано, щоб на підприємстві були обладнані окремі майстерні, спеціально пристосовані до цілей навчання, у всіх тих випадках, коли розміри та організація підприємства роблять такі заходи здійсненними.
12. 1) Можливості розширення своїх технічних і професійних знань шляхом відвідування додаткових курсів, розрахованих на осіб, які навчаються неповний робочий день, мають передбачатися для всіх працівників, незалежно від того, чи пройшли вони курс професійного навчання до влаштування на роботу.
2) Заняття на цих курсах, по можливості, мають проводитися у закладах поблизу місця роботи або місця проживання працівників.
3) Навчальні програми для цих курсів мають бути пристосовані до спеціальних вимог:
a) учнів;
b) молодих працівників, для яких мають бути забезпечені умови, що дають їм можливість зайняти кращі посади;
c) дорослих працівників, які бажають придбати технічну кваліфікацію або розширити чи поглибити свої технічні чи професійні знання.
4) Час, витрачений на відвідування курсів учнями та іншими молодими працівниками, які зобов'язані відвідувати такі курси, має включатися в нормальний робочий час.
 

Розділ VI. Заходи з координації та пропаганди
 

13. Слід здійснювати тісне співробітництво між технічними і професійними школами і окремими галузями виробництва або народного господарства, зокрема, через участь підприємств і працівників в адміністративних радах шкіл або в консультативних органах при школах.
14. 1) Слід створювати місцеві або регіональні консультативні комітети для забезпечення співробітництва між компетентними адміністративними органами і технічними та професійними навчальними закладами, державними службами працевлаштування і заінтересованими організаціями, зокрема професійними організаціями роботодавців і працівників.
2) Ці комітети повинні виконувати консультативні функції при компетентних органах влади з питань:
a) заохочення і узгодження державних і приватних заходів в галузі професійного навчання, професійної орієнтації і відбору у відповідній місцевості або районі;
b) складання навчальних програм і їх пристосування до змінювань практичних вимог;
c) умов праці молодих людей, які проходять курс професійного навчання або в технічних чи професійних школах, або на підприємстві, і, зокрема, з питання щодо заходів, які мають на меті:
i) відповідним чином обмежити обсяг дорученої їм роботи і надати їй по суті навчальний характер; і
ii) забезпечити, щоб праця учнів в технічних і професійних школах не була призначена для отримання прибутку.
15. 1) Слід вжити заходів для того, щоб надати заінтересованим особам потрібну інформацію у вигляді брошур, статей, лекцій, кінофільмів, плакатів, відвідування підприємств, виставок і т. п. щодо професій, в галузі яких молоді люди можуть отримати професійну підготовку, що відповідає їхнім схильностям і здібностям, а також можливостей і умов отримання такої підготовки, переваг кожного виду навчання у зв'язку з перспективами забезпечення роботою і подальшої кар'єри.
2) Початкові і середні школи, служби професійного орієнтування, державні служби працевлаштування і технічні та професійні навчальні заклади повинні співпрацювати в справі надання такої інформації.
 

Розділ VII. Дипломи та обміни
 

16. 1) Слід встановити однаковий ступінь кваліфікації, потрібної для здачі іспиту, що завершує курс технічної або професійної підготовки до будь-якої професії. Видані в результаті цих іспитів посвідчення мають визнаватися в усій країні.
2) Бажано, щоб під час цих іспитів професійні організації роботодавців і працівників співпрацювали з відповідним органом влади.
3) Особи обох статей повинні користуватися рівними правами на отримання однакових посвідчень і дипломів після закінчення одних і тих самих курсів навчання.
17. 1) Було б бажано забезпечити в регіональному, національному та міжнародному масштабах обмін учнями, які закінчили своє навчання, щоб надати їм можливість отримати більш широкі знання і досвід.
2) Професійні організації роботодавців і працівників повинні, в міру можливості, співпрацювати під час організації такого роду обміну.
 

Розділ VIII. Викладацький склад
 

18. 1) Викладацький персонал на теоретичних курсах повинен комплектуватися з осіб з університетською освітою або дипломом, отриманим після підготовки в технічній школі або в педагогічному інституті, і повинен володіти практичним знанням у тій галузі діяльності, до якої він має готувати своїх учнів, чи придбати ці знання.
2) Викладацький персонал на практичних курсах повинен комплектуватися з осіб, достатньо кваліфікованих завдяки своєму практичному досвіду, які мають також досвід викладання, і достатньо кваліфікованих з точки зору як теоретичних знань у даній галузі, так і з точки зору загального культурного рівня.
3) Викладацький персонал, укомплектований з осіб, працюючих в промисловості і торгівлі, повинен, в міру можливостей, отримувати особливу підготовку для розвитку своїх педагогічних здібностей і, в разі необхідності, їх теоретичних знань і підвищення загального культурного рівня.
19. З метою підвищення кваліфікації викладачів і постійного ознайомлення їх з найновішими досягненнями в галузі знань, що ними викладаються, слід враховувати такі заходи:
a) встановлення контакту між підприємствами і викладачами, які здійснюють практичне навчання, наприклад шляхом регулярної організації на підприємствах періодів навчання по підвищенню кваліфікації;
b) організація навчальними закладами особливих курсів, на які викладачі можуть поступати індивідуально, а також курсів під час коротких відпусток для груп викладачів;
c) надання в обох випадках стипендій для відряджень або дослідницької роботи або надання спеціальних оплачуваних або неоплачуваних відпусток.
20. Роботодавці і органи влади, які відають навчанням, повинні спільно вживати заходів для призначення осіб, які працюють в промисловості або в торгівлі, як викладачів-сумісників з спеціальних предметів.
 
"Міжнародне законодавство про охорону праці",
Конвенції та рекомендації МОП, Київ, 1997



вгору