Рішення Великої палати у справі "Макарацис проти Греції"
Рада Європи, Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Комюніке від 20.12.2004
Документ 980_408, поточна редакція — Прийняття від 20.12.2004

                           РАДА ЄВРОПИ 
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
20.12.2004

Рішення Великої палати у справі
"Макарацис проти Греції"
Комюніке Секретаря Суду

Сьогодні на відкритому слуханні Європейський суд з прав
людини оголосив рішення(1) Великої палати у справі "Макарацис
проти Греції" (заява N 50385/99).
--------------- (1) Рішення Великої палати є остаточними (стаття 44 Конвенції
( 995_004 ).
Суд П О С Т А Н О В И В: - дванадцятьма голосами проти п'яти, що було допущено
порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини
( 995_004 ) (право на життя), з огляду на обов'язок
держави-відповідача забезпечити законодавчий захист права заявника
на життя; - одноголосно, що було допущено порушення статті 2 Конвенції
( 995_004 ), з огляду на обов'язок держави-відповідача провести
ефективне розслідування обставин інциденту, в якому життя заявника
було піддано небезпеці; - п'ятнадцятьма голосами проти двох, що жодного окремого
питання за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ) (заборона нелюдського
чи такого, що принижує гідність, поводження) не постає; - шістнадцятьма голосами проти одного, що жодного окремого
питання за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) (право на ефективний
засіб правового захисту) не постає.
Згідно зі статтею 41 Конвенції ( 995_004 ) (справедлива
сатисфакція), Суд, п'ятнадцятьма голосами проти двох, присудив
заявникові 15000 євро як компенсацію за моральну шкоду.
(Рішення викладено англійською і французькою мовами.)
1. Основні факти
Справа стосується заяви, поданої громадянином Греції
Крістосом Макарацисом, 1967 року народження, проживає в Афінах.
Факти у цій справі оспорюються сторонами.
13 вересня 1995 року, після того як заявник проїхав на
червоне світло світлофора у центрі Афін, поліція намагалася
зупинити його. Але він не зупинився і збільшив швидкість. Його
переслідували кілька працівників поліції на автомобілях та
мотоциклах, і автомобіль заявника зіткнувся з кількома іншими
транспортними засобами. Двоє водіїв дістали тілесні ушкодження.
Після того як заявник прорвався через п'ять поліційних дорожніх
застав, поліція почала стріляти по його машині. Зрештою, він
зупинився біля бензозаправки, але замкнув дверцята і відмовився
виходити з машини. Працівники поліції продовжували стріляти.
Заявник стверджує, що вони стріляли по його машині; Уряд
стверджує, що стріляли в повітря. Один поліцейський кинув у
вітрове скло машини кухоль. Нарешті, заявника заарештував
працівник поліції, якому вдалося проникнути в машину. Заявника
одразу відвезли до лікарні, в якій він перебував протягом дев'яти
днів. У нього були поранення на правій руці, правій нозі, лівій
сідниці та у правій частині грудної клітки. За його словами, коли
його витягували з машини, йому прострелили ступню ноги. Уряд
спростовує це твердження. Після цієї події психічне здоров'я
заявника значно погіршилося.
Кілька працівників поліції покинули місце події, не залишивши
інформації про свої особи та всіх необхідних даних щодо
застосованої зброї. Прокурор порушив кримінальне провадження проти
семи працівників поліції, яке завершилося їхнім виправданням у
суді. Через те що не було встановлено особи всіх працівників
поліції, причетних до інциденту, кримінальний суд виявився
неспроможним встановити "поза всяким сумнівом", що семеро
обвинувачених були саме тими особами, які стріляли в заявника.
2. Процедура і склад Суду
Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 2 червня
1998 року, і 1 листопада 1998 року її було передано до
Європейського суду з прав людини. 18 жовтня 2001 року її було
оголошено частково прийнятною, і 3 квітня 2003 року в Страсбурзі
відбулося слухання справи палатою.
5 лютого 2004 року палата відмовилася від юрисдикції на
користь Великої палати. Суд дозволив Паризькому інституту прав
людини подати письмові зауваження. Слухання справи Великою палатою
відбулося в Страсбурзі 30 червня 2004 року.
Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої
увійшло сімнадцять суддів:
Люціус Вільдхабер (Швейцарія), Голова Суду Крістос Розакіс (Греція) Жан-Поль Коста (Франція) Ґеорґ Ресс (Німеччина) Ніколас Братца (Британія) Джованні Бонелло (Мальта) Ріца Тюрмен (Туреччина) Франсуаза Тюлкен (Бельгія) Вера Стражницька (Словаччина) Пер Лоренцен (Данія) Ніна Важич (Хорватія) Марґарита Цаца-Ніколовська (Македонія) Ханна Софія Ґрев (Норвегія) Анатолій Ковлер (Росія) Владиміро Заґребельський (Італія) Антонелла Мулароні (Сан-Марино) Ханлар Гаджиєв (Азербайджан), а також Пол Махоуні, Секретар Суду.
3. Стислий виклад судового рішення(2)
Оскарження
Посилаючись на статті 2, 3 і 13 Конвенції ( 995_004 ),
заявник скаржився на перевищення працівниками поліції своїх
повноважень у застосуванні вогнепальної зброї проти нього,
піддавши його життя ризику. Він також скаржився на непроведення
належного розслідування цього інциденту.
--------------- (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд
не зобов'язує.
Рішення Суду
Стаття 2 Конвенції ( 995_004 )
Беручи до уваги обставини справи, і зокрема тип зброї та
інтенсивність її застосування, Суд дійшов висновку, що, незалежно
від того, чи справді поліція мала намір убити заявника, він став
потерпілим від дій, через характер яких його життя опинилося в
небезпеці: те, що він, як виявилося, залишився живим, суть такого
висновку не міняє. Отже, стаття 2 у цій справі застосовна.
Щодо обов'язку органів влади забезпечити законодавчий захист
права заявника на життя
Хоча згодом, у 2003 році, Грецька держава вже запровадила
новий закон, який регулює питання застосування вогнепальної зброї
поліцією, у час, якого стосується справа, чинним був закон,
ухвалений ще за часів Другої світової війни, коли Греція була
окупована німецькими військами. Грецький закон не містив жодних
інших положень, які б реґулювали застосування поліцією зброї під
час акцій чи встановлювали будь-які принципи планування і контролю
поліційних операцій.
Беручи до уваги злочинну поведінку заявника та загальний
контекст того часу, позначений терористичною діяльністю проти
інтересів інших держав, Суд погодився з тим, що застосування зброї
проти заявника ґрунтувалося на добросовісному переконанні, і на
той час були всі підстави вважати його правомірним. Проте Суд був
вражений тією хаотичністю, з якою фактично поліція застосувала
вогнепальну зброю, що порушує серйозні питання щодо проведення та
організації цієї операції.
Хоча Суд і погодився з тим, що працівники поліції, причетні
до інциденту, не мали достатньо часу для всебічної оцінки ситуації
і ретельного планування операції, він зазначив, що недоліки, які
виявилися при цьому, були головним чином наслідком того, що на той
час національний закон і практика не передбачали відповідної
структури здійснення колективної поліційної операції, ані із
залученням конкретних працівників поліції, ані для випадку
поліційної погоні.
У відповідний час застосування зброї державними службовими
особами регулювалося правовими нормами, які для сучасного
демократичного суспільства є застарілими і недосконалими. Існуюча
система не забезпечувала службових осіб правоохоронних органів
чіткими принципами та критеріями застосування зброї у мирний час.
Це надавало працівникам поліції, залученим у цю операцію, більшу
самостійність дій і можливість реалізації необдуманих ініціатив,
чого, можливо, не сталося б, якби вони отримали належну підготовку
та інструктаж.
З огляду на це, Суд визнав, що органи влади Греції не
виконали свого позитивного обов'язку запровадити відповідні
законодавчі та адміністративні засади, які б забезпечували
громадянам той рівень захисту, якого вимагає стаття 2, і не
зробили всього того, чого можна було правомірно вимагати від них у
цьому зв'язку. Тому Суд постановив, що було допущено порушення
статті 2 Конвенції ( 995_004 ).
Недостатність розслідування
Незважаючи на те що після інциденту було проведено
адміністративне розслідування, Суд вказав на вражаючі недоліки
його проведення. Зокрема, Суд визнав надзвичайно вагомим той факт,
що національні органи влади не встановили особи всіх працівників
поліції, які брали участь у погоні. Деякі працівники поліції
покинули місце події, не залишивши інформацію про себе і всіх
необхідних даних про свою зброю, через що дані про деяку
застосовану вогнепальну зброю так і не було занесено в протоколи.
Також видається, що нічого не було зроблено для встановлення особи
працівника поліції, який ніс чергування у відповідному районі в
час, коли стався цей інцидент. Вражав і той факт, що було зібрано
лише три кулі, а решту куль, окрім кулі, яку вилучили з ноги п.
Макарациса, та ще однієї, яка залишалася в його сідниці, поліція
так ніколи і не знайшла і не встановила, якими іншими кулями було
поранено заявника.
Через ці недоліки грецький суд не зміг встановити всі
фактичні обставини справи, хоча й міг би зробити це, якби таких
недоліків не було. Отже, суд виправдав працівників поліції,
посилаючись на недоведеність поза всяким сумнівом того факту, що
саме вони завдали поранень заявникові, - адже багато інших
пострілів було зроблено зі зброї, належність якої не встановлено.
З огляду на ці обставини, Суд дійшов висновку, що органи
влади не провели ефективного розслідування цього інциденту.
Яскравим свідченням незавершеності і недостатності розслідування
став той факт, що навіть у провадженні в Суді Уряд не зміг назвати
прізвища всіх працівників поліції, які стріляли і поранили
заявника. Тому Суд постановив, що у зв'язку з цим було допущено
порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 ). З огляду на цей
висновок, Суд вирішив, що немає необхідності встановлювати, чи
становлять виявлені в цій справі недоліки частину впроваджуваної
органами влади практики, як про це стверджує заявник.
Статті 3 і 13 Конвенції ( 995_004 )
Суд вирішив, що жодного окремого питання за статтями 3 і 13
Конвенції ( 995_004 ) не постає.
Судді Коста, Братца, Лоренцен і Важич висловили спільну
окрему думку, яка збігається з позицією більшості. Суддя
Вільдхабер, до якого приєдналися судді Ковлер і Мулароні, висловив
окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості.
Суддя Цаца-Ніколовська, до якої приєдналася суддя Стражницька,
висловила окрему думку, яка частково не збігається з позицією
більшості. Окремі думки додано до тексту судового рішення.



вгору