Рішення Палати у справі "Бати та інші проти Туреччини"
Рада Європи, Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Комюніке від 03.06.2004
Документ 980_334, поточна редакція — Прийняття від 03.06.2004

                           РАДА ЄВРОПИ 
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я

Рішення Палати у справі
"Бати та інші проти Туреччини"

Комюніке Секретаря Суду
3 червня 2004 року
Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив
рішення(1) у справі "Бати та інші проти Туреччини" (Bati and
Others v. Turkey) (заяви N 33097/96 і 57834/00).
--------------- (1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини
( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення
палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках,
звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої
палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі
п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо
тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або
важливе питання загального значення, Велика палата виносить
остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,
колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В
іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом
зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,
що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на
розгляд Великої палати.
Суд одноголосно постановив, що було допущено: - порушення статті 3 (заборона катування) Європейської
конвенції з прав людини у зв'язку з поводженням, якого зазнали
заявники Улаш Бати, Булент Ґедик, Муштак Ерхан Іль, Озґур Октем,
Сінан Кая, Ісмаїл Альтун, Іззет Токур, Окан Каблан, Деврім Октем,
Севґі Кая, Арзу Кеманоглу, Зульджихан Шахін та Ебру Караханджі; - порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового
захисту) стосовно Улаша Бати, Булента Ґедика, Муштака Ерхана Іля,
Озґура Октема, Сінана Каї, Ісмаїла Альтуна, Іззета Токура, Окана
Каблана, Деврім Октем, Севґі Каї, Арзу Кеманоглу, Зульджихан Шахін
та Ебру Караханджі; - порушення пункту 3 статті 5 (право негайно постати перед
суддею) Конвенції стосовно всіх заявників, за винятком Окана
Каблана, у зв'язку з тривалістю тримання їх під поліційною вартою; - порушення пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) з огляду
на тривалість досудового ув'язнення Девріма Октема, Озґура Октема,
Окана Каблана та Муштака Ерхана Іля.
Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд
присудив: - 20000 євро п. Бати, п. Ґедику, п. Ерхану Ілю, п. Каї,
п. Токуру, п. Каблану та пані Кеманоглу; 22000 євро п. Октему;
18000 євро п. Альтуну; 50000 євро пані Октем; 30000 євро пані Каї;
23000 пані Шахін; та 24000 євро пані Караханджі як компенсацію за
тілесні ушкодження та моральну шкоду; - 2000 євро пані Сурюджу та п. Бозкурту як компенсацію за
моральну шкоду; а також - компенсацію за судові витрати в розмірі 20000 євро всім
заявникам разом, з відрахуванням 1420 євро, які вже були отримані
від Ради Європи як правова допомога.
(Рішення викладено лише французькою мовою)
1. Основні факти
Заявниками є п'ятнадцять громадян Туреччини, які проживають у
Стамбулі: п. Улаш Бати, 1979 року народження, п. Булент еедик,
1974 року народження, п. Муштак Ерхан Іль, 1971 року народження,
п. Озґур Октем, 1976 року народження, п. Сінан Кая, 1978 року
народження, п. Ісмаїл Альтун, 1974 року народження, п. Іззет
Токур, 1973 року народження, п. Окан Каблан, 1980 року народження,
п. Джемаль Бозкурт, 1973 року народження, пані Деврім Октем,
1975 року народження, пані Севґі Кая, 1980 року народження, пані
Арзу Кеманоглу, 1972 року народження, пані Зульджихан Шахін,
1977 року народження, пані Ебру Караханджі, 1978 року народження,
та пані Зухал Сурюджу, 1979 року народження.
При проведенні поліційної операції проти незаконної
організації TKEP/L (Турецької комуністичної трудової
партії/ленінської) в лютому та березні 1996 року заявників було
заарештовано і взято під варту для допиту в Стамбульському
поліційному управлінні безпеки.
Після цього їх тримали під вартою протягом досудового
розслідування, а згодом притягли до судової відповідальності за
статтею 146 Кримінального кодексу, яка оголошує протизаконними
спроби змінити чи внести поправки у всю Конституцію Республіки
Туреччина чи в частину її положень, спроби здійснити державний
переворот проти Великої національної асамблеї або спроби із
застосуванням сили перешкодити їй у виконанні своїх функцій, а
також за пунктом 2 статті 168 Кримінального кодексу, яка забороняє
членство у збройному бандитському формуванні. Заявників було
обвинувачено в кількох насильницьких актах, зокрема в умисному
вбивстві, замаху на вбивство, використанні вибухівки, участі в
протизаконних і насильницьких демонстраціях та збройному
пограбуванні.
Усіх їх, окрім Булента Ґедика, було звільнено з-під варти у
період з листопада 1996 року по жовтень 2001 року. Справа
заявників і досі перебуває на розгляді в судах Туреччини.
Булент Ґедик, Зульджихан Шахін, Сінан Кая, Севґі Кая, Деврім
Октем, Окан Каблан, Арзу Кеманоглу, Муштак Ерхан Іль, Іззет Токур
та Улаш Бати, а згодом також Ебру Караханджі, Озґур Октем та
Ісмаїл Альтун подали скаргу, в якій вимагали порушення
кримінальної справи, стверджуючи про погане поводження, зокрема з
боку шести поліцейських, під вартою яких вони перебували в
поліції. Рішенням від 5 лютого 2003 року стамбульський суд
присяжних припинив провадження у справі проти чотирьох з
обвинувачених на підставі спливу строку позовної давності та проти
п'ятого заявника у зв'язку з його смертю. Ще одного обвинуваченого
працівника поліції, Мустафу Сара, цей суд визнав винним у
катуванні п. Ґедика та пані Октем, які допустили неправомірну
поведінку під час перебування в ув'язненні, і засудив його до двох
років ув'язнення та заборонив йому обіймати державну посаду
протягом шести місяців, але виправдав його за іншими
обвинуваченнями. Ця справа й досі перебуває на розгляді в
Касаційному суді.
2. Процедура і склад Суду
Заяви було подано: до Європейської комісії з прав людини -
28 липня 1996 року та до Суду - 19 травня 2000 року. Заяву
N 33097/96 було передано до Суду 1 листопада 1998 року. Рішенням
від 7 березня 2002 року Суд оголосив заяви частково прийнятними і
вирішив об'єднати їх в одну справу.
Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло
сім суддів: Пер Лоренцен (Данія), голова Джованні Бонелло (Мальта) Ріца Тюрмен (Туреччина) Франсуаза Тюлкен (Бельгія) Ніна Важич (Хорватія) Снежана Ботучарова (Болгарія) Елізабет Штайнер (Австрія), а також Сьорен Нільсен, секретар секції.
3. Стислий виклад судового рішення(2)
--------------- (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд
не зобов'язує.
Оскарження
Заявники скаржилися на умови і тривалість перебування під
поліційною вартою, а також на тривалість досудового ув'язнення.
Заявники Улаш Бати, Булент Ґедик, Муштак Ерхан Іль, Озґур
Октем, Сінан Кая, Ісмаїл Альтун, Іззет Токур, Окан Каблан, Деврім
Октем, Севґі Кая, Арзу Кеманоглу, Зульджихан Шахін та Ебру
Караханджі стверджували, що поводження, якого вони зазнали під час
перебування під поліційною вартою, становить порушення статті 3
Конвенції ( 995_004 ).
Всі заявники, окрім Окана Каблана, скаржилися, посилаючись на
пункт 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), на тривалість тримання їх
під поліційною вартою. Крім того, Деврім Октем, Озґур Октем, Окан
Каблан та Муштак Ерхан Іль скаржилися на те, що розгляд їхньої
справи не відбувся впродовж розумного строку і що їх не звільнили
з-під варти до початку судового розгляду, як це передбачено другим
реченням пункту 3 статті 5 Конвенції.
Рішення Суду
Стаття 3 Конвенції
( 995_004 )
Поводження з боку поліції
Твердження заявників підкріплювалися медичними довідками,
виписаними наприкінці їхнього перебування під поліційною вартою, в
яких зафіксовано наявність значних тілесних ушкоджень, а також
доказами, поданими заявниками до національних судів. Отже, Суд,
зважаючи на докази, які він мав у своєму розпорядженні, визнав, що
заявники зазнали різних форм поганого поводження, зокрема:
підвішування за руки - у справі п. еедика, п. Ерхана Іля,
п. Октема, п. Каї, п. Альтуна, п. Каблана, пані Октем, пані
Кеманоглу та пані Караханджі; обливання водою з брандспойта - у
справі п. Альтуна, п. Токура, пані Октем, пані Каї, пані
Кеманоглу, пані Шахін та пані Караханджі; та застосування фалаки
(falaka - дерев'яне знаряддя з отворами, до якого прив'язують ноги
людини, після чого людину б'ють палицею по п'ятах) - у справі
п. Октема та пані Каї.
Суд також визнав доведеним те, що заявників принижували,
позбавляли сну протягом кількох днів та піддавали насильству,
спроможному спричинити психічні страждання, хоча такі форми
насильства не обов'язково мали залишити фізичні сліди, які можна
засвідчити медичними документами.
Суд взяв до уваги, що суд присяжних кваліфікував поводження з
п. Ґедиком та п. Октемом як катування, зважаючи на його
інтенсивність і на той факт, що воно було призначене
уповноваженими особами держави при виконанні ними своїх службових
обов'язків умисне - з метою домогтися від цих осіб зізнання чи
відомостей про правопорушення, в яких вони підозрювалися. Суд не
знайшов жодних підстав ухилитися від цього висновку.
Що стосується поганого поводження, якого зазнали інші
заявники, безперечно те, що вони постійно зазнавали фізичного болю
і перебували у стані болісного неспокою через невизначеність
їхньої долі та інтенсивність умисного насильства, якому їх
піддавали увесь час їхнього перебування під поліційною вартою.
Особливого значення цей факт набуває з огляду на молодий вік
деяких заявників на час подій, які розглядаються у справі (п. Бати
і пані Сурюджу було 17 років, п. Каї та пані Караханджі - 18,
п. Каблану і пані Каї - 16 років), а також на уразливість
становища пані Октем у зв'язку з її вагітністю у зазначений
період.
Суд визнав, що таке поводження було визначене уповноваженими
особами держави при виконанні ними своїх службових обов'язків
умисне - з метою домогтися від цих осіб зізнання чи відомостей про
правопорушення, в яких вони підозрювалися. Завдане їм насильство,
якщо його розглядати в цілому та зважаючи на його мету, а також на
тривалість такого поводження, мало особливо серйозний і жорстокий
характер і могло спричинити "гострий" біль і сильні страждання.
Отже, воно було катуванням у значенні статті 3 Конвенції.
Адекватність розслідування
Суд вирішив, що цю скаргу слід розглядати у світлі статті 13
Конвенції ( 995_004 ).
Стаття 13 Конвенції
( 995_004 )
Стверджувані недоліки розслідування
Суд взяв до уваги, що двоє з обвинувачуваних працівників
поліції, зокрема Мустафа Сара, на засідання суду присяжних не
з'явилися. Було незрозумілим, чому Мустафу Сара було визнано
невинуватим у катуванні Зульджихан Шахін, Севґі Каї, Окана
Каблана, Арзу Кеманоглу, Муштака Ерхана Іля, Улаша Бати, Іззета
Токура, Алі Килича та Сінана Каї на тій підставі, що його не
впізнали, тоді як упродовж судового провадження заявникам не
надали жодної змоги бачити його.
Суд також висловив жаль з приводу того, що, незважаючи на
призначене додаткове медичне обстеження п. еедика, п. Ерхана Іля
та пані Кеманоглу для встановлення причини виявлених у них
тілесних ушкоджень, ці обстеження проведено не було і що під час
судового провадження цей недолік так і не було виправлено.
Внаслідок цього цих заявників було позбавлено основних гарантій,
які поширюються на осіб під вартою; це не лише говорило про
недолік у розслідуванні, але, за певних обставин, могло також
становити "нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження".
Отже, обидва ці недоліки позбавляють підстав стверджувати про
ефективність проведеного розслідування.
Стверджуване недотримання вимоги розумної негайності й
ретельності та непокарання обвинуваченого
Суд зазначив, найперше, про надто велику загальну тривалість
розслідування; судові провадження й досі тривають у Касаційному
суді, хоча після подій минуло вісім років. Суд присяжних припинив
провадження проти чотирьох обвинувачених з огляду на сплив строку
позовної давності та проти п'ятого обвинуваченого у зв'язку з його
смертю. Крім того, існує вірогідність того, що й ту єдину особу,
яку було визнано винуватою у справі, не буде покарано з огляду на
строк позовної давності, оскільки протягом п'яти років після
початку судового процесу її так і не було засуджено вироком, що
набув статусу остаточного.
На думку Суду, немає підстав стверджувати, що органи влади
Туреччини діяли з достатньою негайністю та розумною ретельністю;
це, незважаючи на неспростовні докази проти головних виконавців
зазначених насильницьких дій, по суті, забезпечило їхню
безкарність.
Отже, через недоліки в розслідуванні та непроведення його з
належною негайністю та ретельністю, що фактично призвело до
безкарності гаданих виконавців насильницьких дій, застосований
кримінально-правовий засіб судового захисту виявився неефективним.
Через це так само неефективними виявилися і цивільно-правові
засоби судового захисту, до яких заявники вдалися, щоб домогтися
сатисфакції у зв'язку зі стверджуваними порушеннями.
Пункт 3 статті 5
Тривалість часу, проведеного під поліційною вартою
Заявники провели під поліційною вартою від 11 до 13 днів.
Навіть припускаючи наявність зв'язку між діяльністю, в якій їх
підозрювали, і терористичною загрозою, Суд не міг погодитися, що
існувала необхідність тримати їх під вартою протягом такого
тривалого часу без втручання суду. Отже, Суд визнав, що було
допущено порушення пункту 3 статті 5 стосовно кожного із
заявників, за винятком п. Каблана, який не подавав такої скарги.
Тривалість досудового ув'язнення
Суд зазначив, що п. Каблан перебував у досудовому ув'язненні
протягом одного року, восьми місяців і 15 днів, пані Октем - два
роки, п'ять місяців і десять днів, п. Ерхан Іль - три роки, два
місяці і два дні та п. Октем - чотири роки і 17 днів.
Розпорядження про продовження тримання заявників під вартою, які
видавав суд державної безпеки, містили шаблонні фрази, і принаймні
у двох випадках цей суд не надав ніяких відповідних підстав. При
цьому в мотивувальній частині розпоряджень не називалися жодні
фактори, які могли б свідчити про фактичне існування небезпеки, на
яку посилався суд, а також встановлених доказів того, що заявники
являли собою таку загрозу. Жодним чином не враховувався той факт,
що обвинувачення проти заявників ґрунтувалися на доказах, які з
часом не посилювалися, а слабшали.
З огляду на обставини цієї справи, заявники були надзвичайно
зацікавлені в тому, щоб домогтися негайного звільнення з-під варти
до початку судового процесу. Зважаючи на відсутність неспростовних
підстав для позбавлення свободи протягом згаданих вище строків,
Суд постановив, що було допущено порушення пункту 3 статті 5
стосовно п. Октема, пані Октем, п. Каблана та п. Ерхана Іля.



вгору