Справа «Медяніков проти України» (Заява № 31694/06)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 19.02.2019
Документ 974_d45, поточна редакція — Прийняття від 19.02.2019

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Четверта секція

РІШЕННЯ

Справа «Медяніков проти України»
(Заява № 31694/06)

СТРАСБУРГ
19 лютого 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Медяніков проти України»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,
Марко Бошняк (<…>),
Петер Пацолай (<…>), судді,
та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 січня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 31694/06), яку 19 вересня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Едуард Валерійович Медяніков (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. Т.О. Калмиков - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд. 30 листопада 2017 року Уряд було повідомлено про скарги за статтями 3 та 34 Конвенції щодо стверджуваної відсутності доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою та стверджуваного перешкоджання праву на подання індивідуальної заяви. Решту скарг у заяві, у тому числі скарги щодо справедливості кримінального провадження проти заявника, були визнані неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1972 році та наразі відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Ладижинській виправній колонії № 39 (далі - колонія).

A. Події, що передували справі

6. 25 листопада 2004 року Апеляційний суд Донецької області визнав заявника винним у вчиненні кількох злочинів та обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна. 23 лютого 2006 року Верховний Суд України залишив у силі цей вирок, частково змінивши його.

7. З 26 серпня 2003 року заявник тримався у різних установах виконання покарань, спочатку під час слідства і розгляду його справи та згодом після його засудження.

B. Лікування туберкульозу заявника

8. 26 серпня 2003 року на період проведення досудового слідства заявника помістили до слідчого ізолятора у м. Донецьку (СІЗО № 5). 25 січня 2007 року йому діагностували туберкульоз. У матеріалах справи є інший доказ, з якого вбачається, що діагноз туберкульоз йому встановили 01 лютого 2007 року.

9. 16 березня 2007 року після закінчення досудового слідства провадження заявника перевели до Ладижинської колонії.

10. 20 березня 2007 року було проведено попереднє обстеження заявника разом із лабораторними аналізами та флюорографією. У зв’язку з наявністю в нього залишкових змін після туберкульозу заявнику встановили медичний нагляд.

11. Згідно з твердженнями Уряду заявник перебував під медичним наглядом та отримував належну медичну допомогу у зв’язку з туберкульозом. Зокрема, у період з 20 березня 2007 року по 26 лютого 2018 року його регулярно оглядали лікарі колонії та він отримував призначене лікування. У результаті кожного курсу лікування стан його здоров’я покращувався. Уряд не уточнив частоту регулярних оглядів та лікування заявника протягом цього періоду.

C. Лікування гепатиту С заявника

12. У грудні 2011 року аналіз крові показав, що заявник заразився гепатитом С. Згідно з твердженнями заявника йому відмовили у доступі до копій результатів аналізу.

13. Згідно з твердженнями Уряду 28 лютого 2012 року заявника оглянув лікар колонії, який діагностував йому хронічний персистуючий гепатит у стадії ремісії. Заявнику призначили лікування.

14. 16 травня 2012 року лікарі з Вінницького обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом діагностували у заявника гепатит С у стадії ремісії без ураження печінки. Згідно з твердженнями Уряду заявнику призначили симптоматичне лікування та у результаті цього лікування стан його здоров’я покращився. Уряд не уточнив характер лікування.

15. Згідно з твердженнями Уряду заявник оглядався лікарями колонії, йому призначалися усі необхідні ліки та спеціальна дієта. Уряд не уточнив частоту лікування або характер дієти, призначених заявнику.

16. Уряд також зазначив, що з 23 лютого по 20 березня 2015 року заявник лікувався у багатопрофільній лікарні при Стрижавській виправній колонії № 81. У результаті цього лікування стан його здоров’я покращився. Характер лікування не уточнювався.

17. Уряд також зауважив, що станом на 26 лютого 2018 року заявник залишався під постійним наглядом лікарів колонії та стан його здоров’я був задовільним.

D. Подання заяви до Суду

18. Згідно з твердженнями заявника під час тримання його під вартою від неодноразово звертався до національних органів влади, у тому числі до Апеляційного суду Донецької області (далі - Апеляційний суд), намагаючись отримати копії різних документів для подання їх до Суду з метою обґрунтування своєї заяви.

19. Він додав, що у період з серпня по листопад 2006 року він клопотав до апеляційного суду про надання йому копії його вироку. 08 серпня та 06 вересня 2006 року у задоволенні його клопотань було відмовлено, оскільки йому вже було надано копію цього документа під час кримінального провадження щодо нього, а законних підстав для задоволення його клопотань не було. Згодом, 21 липня 2008 року, копія цього документа була надіслана заявнику.

20. У період з квітня по серпень 2009 року заявник клопотав до апеляційного суду про надання йому копій кількох протоколів судових засідань з матеріалів його кримінальної справи та справи його спільника. Спочатку у задоволенні цих клопотань було відмовлено у зв’язку з відсутністю законних підстав їх задоволення. Згідно з твердженнями Уряду 10 вересня 2009 року заявник подав ще одну заяву до апеляційного суду, в якій просив надати копії протоколів судових засідань, касаційної скарги та інші документи з матеріалів його кримінальної справи. 02 жовтня 2009 року апеляційний суд надіслав заявнику запитувані копії, проте виключив копії протоколів судових засідань, оскільки чинне на час подій законодавство не передбачало їх надання. 21 квітня 2011 року Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини надіслав заявнику копії протоколів судових засідань.

21. Листами від 12 та 17 січня 2017 року апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотань заявника про надання копії його заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження його вироку від 25 листопада 2004 року та копії постанови суду від 26 жовтня 2016 року, якою було відмовлено у задоволенні цієї заяви. Апеляційний суд зазначив, що матеріали кримінальної справи заявника були направлені до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за запитом останнього. Заявник не отримав копій запитуваних документів.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА НАЦІОНАЛЬНІ І МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

22. Відповідне національне законодавство, а також національні і міжнародні документи щодо лікування гепатиту наведені в рішенні у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, пункти 40-56, від 22 жовтня 2015 року).

23. Відповідні національні та міжнародні документи щодо лікування туберкульозу наведені в рішенні у справі «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine) (заява № 13448/07, пункти 38, 41, 49, 50, від 14 жовтня 2010 року).

24. Відповідні витяги з рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо лікування туберкульозу (1997 рік) наведені в рішенні у справі «Васюков проти Росії» (Vasyukov v. Russia) (заява № 2974/05, пункт 50, від 05 квітня 2011 року).

25. Відповідні положення національного законодавства та відповідні положення Рекомендації Rec(2006)2 Комітету міністрів державам-членам щодо Європейських пенітенціарних правил узагальнені та наведені в рішенні у справі «Найден проти України» (Naydyon v. Ukraine) (заява № 16474/03, пункти 35-38 і 41, 42, від 14 жовтня 2010 року), яке головним чином стосувалося нездатності державних органів забезпечити заявнику можливість отримати копії документів, необхідних для його заяви до Суду.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

26. Заявник скаржився на зараження туберкульозом і гепатитом С під час тримання його під вартою та на ненадання належної медичної допомоги у зв’язку з цими захворюваннями. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

A. Прийнятність

27. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

28. Заявник стверджував, що під час тримання під вартою він не отримував необхідну медичну допомогу та лікування від туберкульозу та гепатиту С. Він також заперечував правдивість доводів Уряду щодо наданого йому лікування. Він наголошував, що усі доводи Уряду стосовно його скарг на стан здоров’я супроводжувалися висновками про «поліпшення» та «одужання». Щодо лікування гепатиту у Стрижавській виправній колонії № 81 (див. пункт 16) заявник зазначив, що насправді лікування складалося з підтримуючої терапії, а деякі лікарські засоби, які він міг приймати, надавалися його родичами. Насамкінець він зазначив, що у 2007-2008 роках він не отримував жодного лікування від туберкульозу.

29. Уряд стверджував, що протягом усього періоду тримання під вартою заявник перебував під постійним медичним наглядом та отримував медичну допомогу і лікування. Уряд також наголосив, що лікування було належним, оскільки заявник відчував полегшення наприкінці кожного курсу.

2. Оцінка Суду

30. Суд неодноразово наголошував, що відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою може становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенції (див., серед багатьох джерел, рішення у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заява № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112-122, від 29 листопада 2007 року, «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), пункти 77-83, та «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91-98, від 21 жовтня 2010 року).

31. Інші відповідні принципи, встановлені Судом у його практиці щодо статті 3 Конвенції та надання медичної допомоги під час тримання під вартою, наведені в рішенні у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, пункти 70-75, від 22 жовтня 2015 року).

32. Суд також зазначає, що у низці справ він вирішував питання неналежної медичної допомоги та захисту від туберкульозу і гепатиту в установах виконання покарань України (див., наприклад, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 104-106, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 97-102, від 25 жовтня 2007 року, «Похлєбін проти України» (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункти 63-68, від 20 травня 2010 року, «Кондратьєв проти України» (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пункт 72, від 15 грудня 2011 року, «Кушнір проти України» (Kushnir v. Ukraine), заява № 42184/09, пункти 142-149, від 11 грудня 2014 року, та «Пивоварник проти України» (Pivovarnik v. Ukraine), заява № 29070/15, пункти 37-46, від 06 жовтня 2016 року).

33. Головними підставами для висновку Суду у цих справах про ненадання заявникам належної медичної допомоги були відсутність оперативності та необґрунтовані затримки у проведенні медичних обстежень, діагностуванні або початку лікування (див. усі згадані рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), пункти 104 і 105, «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), пункти 92, 93 та 98-100; «Кушнір проти України» (Kushnir v. Ukraine), пункти 144 і 145, «Кондратьєв проти України» (Kondratyev v. Ukraine), пункт 87, та «Пивоварник проти України» (Pivovarnik v. Ukraine), пункти 37-46), а також відсутність кваліфікованих працівників або обладнання (див. згадане рішення у справі «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), пункти 96 і 97, та рішення у справі «Темченко проти України» (Temchenko v. Ukraine), заява № 30579/10, пункт 89, від 16 липня 2015 року).

34. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд, перш за все, зазначає, що хвороби, на які страждав заявник (див. пункт 8 та 13), були достатньо серйозними, щоб вплинути на його повсякденну діяльність. Отже, він міг зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

35. Суду не була надана повна медична документація заявника. Однак заявник в обґрунтування своєї скарги за статтею 3 Конвенції надав інформацію щодо лікування, яке він отримував під час тримання під вартою, та підтвердив її, inter alia, витягами з його медичної картки. Уряд не надав медичних доказів на підтримку своїх тверджень про належність наданої заявнику медичної допомоги.

36. Крім того, надана Урядом інформація про лікування заявника має дуже загальний характер, що унеможливлює оцінку Судом її відповідності та ефективності.

37. У зв’язку з цим Суд нагадує, що саме Уряд має надати правдоподібні та переконливі докази того, що під час тримання під вартою заявник отримав комплексну та належну медичну допомогу (див., серед іншого, рішення у справі «Савінов проти України» (Savinov v. Ukraine), заява № 5212/13, пункт 50, від 22 жовтня 2015 року).

38. Суд також зазначає, що лікування заявника, як вбачається, триває, і протягом одинадцяти (див. пункт 11) та шести років (див. пункти 13 та 17) він лікувався від туберкульозу та гепатиту С відповідно. На думку Суду той факт, що лікування заявника тривало протягом такого значного періоду часу, свідчить, що воно не супроводжувалося комплексною терапевтичною стратегією відповідно до вимог статті 3 Конвенції.

39. Таким чином, наявна у справі інформація не дозволяє Суду вважати, що заявник отримував належне лікування від туберкульозу та гепатиту С.

40. У світлі викладеного Суд доходить висновку, що надана заявнику медична допомога була неналежною. У результаті неналежності наданої йому медичної допомоги заявник зазнав страждань або труднощів, які перевищують невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, а його гідність була принижена.

41. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ

42. Заявник скаржився на те, що національні органи влади перешкоджали йому у доступі до кримінальної справи, яка була необхідна йому для обгрунтування заяви до Суду. Він посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає:

«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.».

43. Уряд заперечив.

44. Перш за все, Суд зазначає, що не просив у заявника документів, на які він посилався (див. рішення у справі «Чайковський проти України» (Chaykovskiy v. Ukraine), заява № 2295/06, пункт 94, від 15 жовтня 2009 року, та, для порівняння, рішення у справі «Найден проти України» (Naydyon v. Ukraine), заява № 16474/03, пункти 24-26, від 14 жовтня 2010 року).

45. Щодо скарги заявника на ненадання копій документів з матеріалів його кримінальної справи, яка розглядалась на національному рівні, то Суд не потребував жодних додаткових документів для висновку про неприйнятність його скарг, пов’язаних із цим провадженням (див. пункт 3), оскільки його скарги щодо цього: (а) були подані явно поза межами шестимісячного строку (див., для порівняння, наприклад, рішення у справі «Найден проти України» (Naydyon v. Ukraine), пункти 17 та 18); та (b) були частково несумісні з положеннями статті 6 Конвенції за критерієм ratione materiae. Тому будь-які труднощі в отриманні документів з цих матеріалів справи, навіть якби вони були доведені, не мали жодних наслідків для заяви заявника до Суду (див. згадане рішення у справі «Чайковський проти України» (Chaykovskiy v. Ukraine), пункт 95).

46. З огляду на викладене Суд не вбачає жодних ознак перешкоджання заявнику в ефективному здійсненні права на подання індивідуальної заяви.

47. Отже, Суд доходить висновку, що держава-відповідач дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

48. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

49. Заявник вимагав 3000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, якої він зазнав у зв’язку з придбанням лікарських засобів. Він також вимагав 10000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

50. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.

51. Суд вважає вимогу заявника стосовно моральної шкоди необґрунтованою та непідтвердженою жодними документами; отже, він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він присуджує заявнику 3000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

B. Судові та інші витрати

52. Заявник також вимагав 1500 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді, 50 євро в якості компенсації адміністративних витрат та 250 євро в якості компенсації поштових витрат.

53. Уряд вважав вимоги щодо компенсації витрат на правову допомогу необґрунтованими та непідтвердженими жодними доказами.

54. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі Суд з огляду на наявні в нього документи та зазначені критерії присуджує 300 євро в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді, та 50 євро в якості компенсації поштових витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику.

C. Пеня

55. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції.

3. Постановляє, що Україна дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції у зв’язку з відмовою державних органів надати заявнику копії документів для його заяви до Суду.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 3000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 350 (триста п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 лютого 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Андреа ТАМ’ЄТТІ

Голова

Жорж РАВАРАНІ



вгору