Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 29.01.2019
Документ 974_d35, поточна редакція — Прийняття від 29.01.2019

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Четверта секція

РІШЕННЯ

Справа «Чуприна проти України»
(Заява № 876/16)

СТРАСБУРГ
29 січня 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Чуприна проти України»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,
Марко Бошняк (<…>),
Петер Пацолай (<…>), судді,
та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 876/16), яку 30 грудня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадян України п. Павло Володимирович Чуприна (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. А.В. Лещенко - юрист, який практикує у м. Одесі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. 07 вересня 2016 року про скарги за статтями 3 та 13 Конвенції щодо стверджуваної відсутності доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою, умов тримання заявника під вартою у дисциплінарному ізоляторі з жовтня 2015 року до січня 2016 року та відсутності ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з наведеними скаргами було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду. Заява була розглянута у першочерговому порядку відповідно до Правила 41 Регламенту Суду. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1978 році. Згідно з останньою наявною інформацією на час подій у червні 2016 року заявник тримався у Кіровоградському слідчому ізоляторі № 14 (далі - СІЗО).

5. У січні 2013 року заявник почав відбувати покарання у виді позбавлення волі строком десять років за вчинення умисного вбивства. У лютому 2013 року він був поміщений до Кіровоградської виправної колонії № 6 (далі - виправна колонія).

6. У квітні 2014 року стан здоров’я заявника погіршився. Він скаржився на жар, біль у животі та нудоту. Після огляду у Кіровоградській обласній лікарні заявнику було діагностовано хронічний калькульозний холецистит (камені у жовчному міхурі) та хронічний гастродуоденіт у стадії загострення.

7. 11 квітня 2014 року заявник звернувся до медичної частини виправної колонії зі скаргою на погане самопочуття. Він був негайно оглянутий та йому було діагностовано гастродуоденіт у стадії загострення та хронічний калькульозний холецистит. Згідно з матеріалами справи лікування йому призначено не було.

8. 22 серпня 2014 року заявник знову звернувся до медичної частини виправної колонії зі скаргою на погане самопочуття. Йому було діагностовано хронічний гастродуоденіт у стадії загострення та призначено дієтичне харчування на три дні.

9. 06, 08 і 13 жовтня, 05 листопада 2014 року і 06 березня 2015 року у відповідь на подальші скарги заявника йому було призначено амбулаторне лікування. Згідно з твердженнями Уряду амбулаторне лікування складалося з прийому медичних препаратів, які надавалися заявнику у різному поєднанні, зокрема, папаверіну, ко-тримоксазолу, азітроміцину та бромгексину.

10. Після ще однієї такої скарги 16 квітня 2015 року лікар виправної колонії діагностував заявнику хронічний гастродуоденіт у стадії загострення та рекомендував йому пройти обстеження у спеціалізованому медичному закладі, щоб вирішити, чи потребував він хірургічного втручання. Сторони не поінформували Суд, чи пройшов заявник рекомендоване обстеження.

11. З 02 до 29 травня та з 03 до 11 червня 2015 року заявник проходив стаціонарне лікування хронічного гастродуоденіту у стадії загострення у медичній частині виправної колонії. Згідно з твердженнями Уряду йому надавалися призначені медичні препарати і стан його здоров’я покращився.

12. 10 липня 2015 року його оглянув лікар-терапевт Центральної міської лікарні м. Кіровограда, який підтвердив раніше встановлені діагнози та рекомендував стаціонарне лікування і дієтичне харчування.

13. З 28 липня до 10 вересня 2015 року заявник проходив стаціонарне лікування калькульозного холециститу у стадії нестійкої ремісії у лікарні при Бучанській виправній колонії № 85. Заявник стверджував, що отримуване ним лікування було неналежним та призвело до погіршення стану його здоров’я. Він також стверджував, що операція у зв’язку з його калькульозним холециститом була призначена, проте через відсутність коштів проведена не була.

14. 21 вересня 2015 року він був переведений назад до виправної колонії. Тим часом він тримався у Київському та Одеському СІЗО. Під час тримання його під вартою з 14 до 21 вересня 2015 року він скаржився адміністрації СІЗО на біль у животі та нудоту, але, як стверджувалося, безрезультатно.

15. 08 жовтня 2015 року заявник на три місяці був поміщений до дисциплінарного ізолятора виправної колонії в якості покарання за вживання спиртних напоїв. Згідно з твердженнями заявника умови тримання його під вартою в ізоляторі були дуже поганими: він страждав через відсутність свіжого повітря, низьку температуру, антисанітарні умови та високу вологість. Крім того, він нібито не мав матрацу для сну.

16. Згідно з твердженнями Уряду 08 жовтня 2015 року начальник виправної колонії виніс постанову про поміщення заявника до дисциплінарного ізолятора через вживання спиртних напоїв. 30 грудня 2015 року він був достроково звільнений з дисциплінарного ізолятора.

17. 12 жовтня 2015 року захисник заявника звернувся до прокуратури Кіровоградської області зі скаргою на неотримання заявником необхідної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Зокрема, він стверджував, що необхідна заявнику операція була відкладена через відсутність коштів.

18. 23 жовтня 2015 року лікар виправної колонії повторно оглянув заявника та діагностував йому хронічний калькульозний холецистит у стадії нестійкої ремісії. Він призначив заявнику медичні препарати та рекомендував оперативне лікування у плановому порядку.

19. 09 листопада 2015 року управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області звернулося до лікарні при Бучанській виправній колонії № 85 із запитом на госпіталізацію заявника. 09 грудня 2015 року у задоволенні запиту було відмовлено через відсутність вільних місць у лікарні.

20. 1 грудня 2015 року та 16 січня 2016 року управління Державної пенітенціарної служби України повторно направило запити на госпіталізацію заявника до лікарні при Дніпропетровській установі виконання покарань № 4. 27 січня 2016 року управління Державної пенітенціарної служби України прийняло рішення про переведення заявника до лікарні для проведення необхідної операції.

21. 12 лютого 2016 року заявник поінформував начальника виправної колонії, що він відмовився від запропонованого йому лікування у лікарнях при Дніпропетровському та Харківському СІЗО через недовіру до лікарів цих установ. У той самий день заявник погодився на проходження лікування у будь-якій іншій медичній установі.

22. 22 квітня 2016 року внаслідок погіршення стану здоров’я заявника його перевезли каретою швидкої допомоги до Кіровоградської обласної лікарні, де його оглянув хірург і діагностував калькульозний холецистит, хронічний панкреатит та дифузні зміни печінки.

23. Згідно з твердженнями Уряду стан здоров’я заявника станом на листопад 2016 року був задовільним. Жодного документального доказу цього твердження Уряд не надав.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

24. Заявник скаржився на неналежні умови тримання його під вартою у дисциплінарному ізоляторі з 07 жовтня по 30 грудня 2015 року та на неотримання ним належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

A. Прийнятність

25. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту щодо його скарги на умови тримання під вартою у дисциплінарному ізоляторі з 07 жовтня по 30 грудня 2015 року, оскільки він не звертався зі скаргою до прокурора. На думку Уряду така скарга могла бути ефективною та становити доступний засіб юридичного захисту у ситуації заявника.

26. Заявник не прокоментував заперечення Уряду.

27. Суд не вважає за необхідне розглядати заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, оскільки він вважає, що ця частина заяви у будь-якому разі є неприйнятною з таких причин.

28. Суд повторює, що хоча у справах щодо побутових умов тримання заявника під вартою він не завжди вимагає від заявника документального підтвердження всіх та кожного твердження, визнаючи, що відповідна інформація та можливість перевірити факти у таких справах, перш за все, знаходиться в руках державних органів, для того, щоб Суд переклав тягар доведення та розглянув скарги по суті, ці скарги мають щонайменше бути чіткими та належним чином сформульованими (див., наприклад, рішення у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 64, від 18 грудня 2008 року).

29. Суд зазначає, що на відміну від доволі детальних скарг щодо ненадання медичної допомоги, більшість доводів заявника щодо цієї частини заяви обмежувалася нечіткими та загальними формулюваннями. Вони стосувалися стверджуваної відсутності свіжого повітря, низької температури, антисанітарних умов, високої вологості та відсутності матрацу для сну. Заявник не надав детальної інформації чи доказів. Він також не зазначив характер, рівень та тривалість страждань, спричинених оскаржуваними обмеженнями, та не довів, що його страждання досягнули рівня суворості, який підпадає під дію статті 3 Конвенції. Заявник не прокоментував заперечення Уряду та не конкретизував свої аргументи шляхом надання більш детальної інформації щодо цієї скарги. Зрештою Суд не може не зауважити, що у своїй скарзі до прокуратури Кіровоградської області від 12 жовтня 2015 року на ненадання медичної допомоги під час тримання його під вартою захисник заявника не згадував про неналежність умов тримання заявника під вартою у дисциплінарному ізоляторі (див. пункт 17).

30. Загалом Суд доходить висновку, що порушені заявником у цій частині заяви питання не виявляють жодних ознак порушення прав та свобод, встановлених у Конвенції та протоколах до неї.

31. З цього випливає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

32. Скарга на ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою навпаки не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Зазначаючи також, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав, Суд оголошує її прийнятною.

B. Суть

33. Уряд доводив, що стан здоров’я заявника під час тримання його під вартою в установах виконання покарань перебував під ретельним медичним наглядом, йому надавалася належна та адекватна медична допомога як в установах виконання покарань, так і у закладах охорони здоров’я МОЗ України. Він також наголосив, що затримки у наданні заявнику медичної допомоги були спричинені його відмовою від переведення до лікарні 12 лютого 2016 року.

34. Суд неодноразово наголошував, що відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою може становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заява № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112-122, від 29 листопада 2007 року, згадане рішення у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), пункти 77-83, та рішення у справі «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91-98, від 21 жовтня 2010 року).

35. Інші відповідні принципи, встановлені Судом у його практиці щодо статті 3 Конвенції та надання медичної допомоги під час тримання під вартою, наведені в рішенні у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, пункти 70-75, від 22 жовтня 2015 року).

36. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд, перш за все, зазначає, що хвороба, на яку страждав заявник (див. пункт 6), була достатньо серйозною, щоб вплинути на його повсякденну діяльність. Отже, він міг зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

37. Суд зазначає, що державним органам знадобилося чотири місяці для призначення заявнику дієтичного харчування (див. пункт 8). Потім їм знадобилося ще півтора місяці для призначення йому амбулаторного лікування, яке складалося з прийому медичних препаратів (див. пункт 9).

38. У світлі зазначеного Суд доходить висновку, що понад п’ять місяців державні органи не реагували вчасно та належним чином на хворобу заявника. З наявних матеріалів не вбачається, що упродовж цього часу вживались розумні заходи для лікування зазначеного захворювання.

39. Суд також зазначає, що у жовтні 2015 року заявнику було рекомендоване планове оперативне лікування його хронічного калькульозного холециститу (див. пункт 18). Проте операція, вочевидь, проведена не була, тоді як Уряд не надав жодного пояснення щодо цього. Аналогічно Уряд не надав жодного пояснення щодо непроведення обстеження заявника у зв’язку з його хронічним гастродуоденітом (див. пункт 10).

40. Суд пам’ятає, що управління Державної пенітенціарної служби України зверталось із запитом на госпіталізацію заявника для проведення операції у листопаді 2015 року, але через відсутність вільних місць у лікарні у грудні 2015 року запит був залишений без задоволення (див. пункт 19). Також, дійсно, у лютому 2016 року управління Державної пенітенціарної служби України повторно намагалося організувати госпіталізацію заявника до лікарень СІЗО, від якої заявник відмовився. Проте ця відмова супроводжувалася наданою у той самий день згодою заявника на госпіталізацію до будь-якої іншої медичної установи для проведення операції (див. пункт 21). З доводів Уряду вбачається, що жодних подальших спроб для організації операції вжито не було.

41. Суд також зазначає, що у квітні 2016 року стан здоров’я заявника знову погіршився (див. пункт 22). Однак залишається невідомим, які заходи, якщо такі були, були вжиті державними органами у зв’язку з цим.

42. У світлі зазначеного Суд вважає, що необґрунтовані затримки у наданні державними органами заявнику медичної допомоги одразу після встановлення його діагнозу, незабезпечення його госпіталізації до лікарні для проведення операції та подальше погіршення стану його здоров’я є достатніми свідченнями серйозного порушення державою-відповідачем свого обов’язку щодо надання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою, що становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у порушення статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

43. Заявник скаржився на відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції на стверджуване ненадання належної медичної допомоги. Він посилався на статтю 13 Конвенції, яка передбачає:

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».

A. Прийнятність

44. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або дійсно неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

45. Без надання додаткових коментарів Уряд стверджував, що заявник мав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі стверджуваною неналежністю медичної допомоги.

46. Суд повторює, що він уже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах щодо України через відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на ненадання медичної допомоги (див, серед інших джерел, згадане рішення у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), пункт 96, з подальшими посиланнями). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

47. Тому Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

48. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

49. Заявник не подав вимог щодо справедливої сатисфакції. Отже, Суд вважає, що у зв’язку з цим немає підстав присуджувати йому якусь суму.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скаргу за статтею 3 Конвенції на стверджувану відсутність доступу до неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою та скаргу за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою.

2. Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.

3. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 січня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Андреа ТАМ’ЄТТІ

Голова

Жорж РАВАРАНІ



вгору