Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 29.01.2019
Документ 974_d05, поточна редакція — Прийняття від 29.01.2019

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Четверта секція

РІШЕННЯ

Справа «Осипенков проти України»
(Заява № 31283/17)

СТРАСБУРГ
29 січня 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Осипенков проти України»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,
Марко Бошняк (<…>),
Петер Пацолай (<…>), судді,
та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 31283/17), яку 27 квітня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Михайлович Осипенков (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляла пані Н.Г. Охотнікова - юрист, яка практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина, з Міністерства юстиції.

3. 23 травня та 10 липня 2017 року Суд застосовував тимчасовий захід відповідно до правила 39 Регламенту Суду. Справа була розглянута у першочерговому порядку відповідно до Правила 41 Регламенту Суду. 19 липня 2017 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1963 році.

6. З 22 липня 2016 року заявник тримався у Чернігівському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) як підозрюваний у вчиненні злочину.

7. 08 вересня 2016 року, перебуваючи у СІЗО, заявник переніс гострий інфаркт міокарда. З 08 до 19 вересня 2016 року він проходив лікування у Козелецькій центральній районній лікарні.

8. 27 вересня та 06 жовтня 2016 року заявник пройшов обстеження у Чернігівському обласному кардіологічному диспансері. Йому було діагностовано ішемічну хворобу серця, гострий інфаркт міокарда, гіпертонічну хворобу третього ступеня, гіпертензивне серце та серцеву недостатність другого ступеня. Заявнику було призначено амбулаторне лікування та подальше обстеження серця. В останню із зазначених дат йому було рекомендовано пройти коронаровентрикулографію серця.

9. 07 лютого 2017 року у відповідь на інформаційний запит Чернігівської обласної прокуратури Чернігівська міська лікарня (далі - лікарня) повідомила, що стан здоров’я заявника становив високий ризик для його життя.

10. 15 березня 2017 року лікарня повідомила адміністрацію СІЗО, що вартість коронаровентрикулографії серця становила 4000 грн (приблизно 140 євро). Інформації щодо того, чи була проведена ця процедура, немає.

11. 23 травня 2017 року внаслідок погіршення стану здоров’я заявника Суд відповідно до правила 39 Регламенту Суду вказав Уряду, що він має негайно забезпечити доступність і надання заявнику рекомендованого лікування та поміщення заявника на лікування, у тому числі за необхідності хірургічного, до спеціалізованого медичного закладу.

12. 23 травня 2017 року заявник був доставлений до лікарні, де були підтверджені попередні діагнози (див. пункт 8). Того самого дня він повернувся до СІЗО і йому надали амбулаторне лікування.

13. 25 травня 2017 року лікарня поінформувала СІЗО, що для надання заявнику кваліфікованої медичної рекомендації він мав пройти коронаровентрикулографію серця. З огляду на важкий стан здоров’я заявника лікарня просила, щоб до проходження коронаровентрикулографії серця заявник отримав додаткову консультацію у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова.

14. Згідно з твердженнями Уряду адміністрація СІЗО запропонувала заявникові перевезення до Київського СІЗО в автомобілі спеціального призначення для проходження додаткового медичного обстеження у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. 16 червня 2017 року заявник відмовився від цієї пропозиції, стверджуючи, що з огляду на стан його здоров’я він не міг перевозитись у автомобілі спеціального призначення. У матеріалах справи наявні надані начальнику СІЗО пояснення заявника від 16 червня 2017 року, згідно з якими він не відмовлявся від перевезення, але наполягав, щоб воно здійснювалось в умовах, сумісних зі станом його здоров’я.

15. 22 червня 2017 року внаслідок подальшого погіршення стану здоров’я заявника він був доставлений каретою швидкої допомоги до лікарні, де було підтверджено його попередні діагнози (див. пункт 8), рекомендовано проходження електрокардіограми та коронаровентрикулографії серця і призначено деякі лікарські препарати.

16. У матеріалах справи наявний недатований витяг з медичної картки заявника, підписаний начальником медичної частини СІЗО. Згідно з цією випискою у штаті СІЗО кардіолога не було і надання якісного лікування у СІЗО було неможливим. Через брак коштів заявник не отримував призначеного лікування у повному обсязі. У виписці також було зазначено, що він знаходився під наглядом працівників медичного відділення СІЗО та не потребував стаціонарного лікування.

17. 10 липня 2017 року Суд повторив своє попереднє рішення (див. пункт 11), зазначивши, що державні органи повинні були забезпечити негайне транспортування заявника у відповідних стану його здоров’я умовах до спеціалізованого медичного закладу для проходження необхідних медичних обстежень, таких як коронаровентрикулографію серця, з метою встановлення правильного діагнозу та отримання заявником лікування, у разі необхідності. 08 серпня 2017 року Уряд повідомив, що заявник не був перевезений до спеціалізованого медичного закладу, як було вказано Судом, оскільки 16 червня 2017 року він від цього відмовився (див. пункт 14).

18. Згідно з наявною інформацією з серпня 2016 року по вересень 2017 року заявник пройшов більш ніж п’ятнадцять обстежень як у СІЗО, так і у закладах охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, а для надання йому термінового лікування дванадцять разів викликалась швидка допомога.

19. У незазначену дату заявника звільнили з-під варти. 07 листопада 2017 року він пройшов обстеження у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. Згідно з результатами обстеження йому було діагностовано ішемічну хворобу серця, стенокардію напруги (ІІІ клас), постінфарктний кардіосклероз і атеросклероз аорти та коронарних артерій. Йому була рекомендована операція у зв’язку з ішемічною хворобою серця, а також подальше стаціонарне лікування. Інформації щодо того, чи була зроблена заявнику рекомендована операція та чи надано лікування, немає.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився на незабезпечення йому доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо зазначеної скарги. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції, які передбачають таке:

Стаття 3

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

Стаття 13

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».

A. Прийнятність

21. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вони також не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Стаття 3

22. Заявник скаржився на неотримання належного лікування у зв’язку з хворобою серця.

23. Уряд заперечив.

24. Застосовні загальні принципи щодо лікування під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112-122, від 29 листопада 2007 року, «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77-83, від 18 грудня 2008 року, «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91-98, від 21 жовтня 2010 року, та «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70-75, від 22 жовтня 2015 року.

25. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд, насамперед, зазначає, що суть скарги заявника у цій справі стосується проведення із запізненням обстеження його хворого серця у закладі охорони здоров’я МОЗ. Він також зазначає, що хвороба, на яку страждав заявник (див. пункт 8), була достатньо серйозною, щоб вплинути на його повсякденну діяльність. Отже, він міг зазнати значного занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

26. Суд зазначає, що під час тримання під вартою заявник не повністю залишився без медичної допомоги. Він отримував певні лікарські засоби та пройшов низку обстежень. Проте Суд не може погодитись із аргументом Уряду, що рівень наданої заявнику медичної допомоги був достатнім.

27. У зв’язку з цим Суд зазначає, що державні органи визнали недостатнім оснащення та забезпечення працівниками медичної частини СІЗО для лікування хвороби серця заявника (див. пункт 16). Це доводить, що у зв’язку з подальшим погіршенням стану здоров’я заявник отримував лише симптоматичне лікування (див. пункти 15 та 18).

28. Також з наявних документальних доказів вбачається, що визначення стратегії щодо подальшого лікування заявника було можливим лише після проведення коронаровентрикулографії серця (див. пункти 13 та 15). Хоча вперше це обстеження було рекомендоване у жовтні 2016 року (див. пункт 8), воно так і не було проведене.

29. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що держава не дотрималась своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

2. Стаття 13

30. Уряд заперечував проти доводів заявника та стверджував про відсутність порушення статті 13 Конвенції.

31. Суд нагадує, що він уже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах щодо України через відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на ненадання медичної допомоги (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), пункт 96 з подальшими посиланнями). Він не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

32. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився на порушення свого права на подання індивідуальної заяви у зв’язку з неспроможністю Уряду оперативно забезпечити його медичне обстеження після надання Судом вказівки щодо вжиття тимчасового заходу відповідно до правила 39 Регламенту Суду. Він посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає таке:

«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.».

34. Відповідні частини правила 39 Регламенту Суду передбачають таке:

«1. Палата або, коли це доцільно, її голова може - на прохання сторони чи будь-якої іншої заінтересованої особи або з власної ініціативи - вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі.

...

3. Палата може вимагати від сторін надання інформації стосовно будь-якого питання, пов’язаного із здійсненням будь-якого тимчасового заходу, визначеного нею.».

35. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Паладі проти Молдови» [ВП] (Paladi v. Moldova) [GC], заява № 39806/05, пункти 84-92, від 10 березня 2009 року.

36. Насамперед, Суд зазначає, що 23 травня 2017 року він вирішив застосувати тимчасовий захід відповідно до правила 39 Регламенту Суду (див. пункт 11). У зв’язку з погіршенням стану здоров’я заявника 10 липня 2017 року Суд повторив своє попереднє рішення (див. пункт 17).

37. Стверджуючи про виконання тимчасового заходу, на який було вказано 23 травня 2017 року, Уряд посилався на те, що 16 червня 2017 року заявник відмовився від запропонованого транспортування до м. Києва для отримання медичної консультації (див. пункт 14). Уряд не надав інформації, яка б доводила, що він намагався виконати рішення Суду від 10 липня 2017 року.

38. У зв’язку з цим Суд не може погодитись з думкою Уряду, що лише з огляду на відмову заявника Уряд був звільнений від свого зобов’язання, визначеного вказівкою Суду від 10 липня 2017 року відповідно до правила 39 Регламенту Суду, а саме, що державні органи повинні були забезпечити оперативне транспортування заявника в умовах, які відповідали стану його здоров’я, до спеціалізованого медичного закладу з метою проходження ним необхідних медичних обстежень, таких як коронаровентрикулографія серця, для встановлення правильного діагнозу та отримання заявником лікування у разі необхідності. З огляду на стан здоров’я заявника на момент подій його прохання щодо транспортування у спеціальній кареті швидкої допомоги було обґрунтованим та навіть необхідним. Проте Уряд не довів, що вжив переконливих засобів для забезпечення транспортування заявника до Київського СІЗО в умовах, які відповідали стану його здоров’я.

39. Мета тимчасового заходу, вказаного Судом 10 липня 2017 року, як вбачається з його формулювання, полягала у забезпеченні отримання заявником належної медичної допомоги під час тримання під вартою протягом розгляду його справи Судом. Проте ця мета не могла бути досягнута, оскільки адміністрація СІЗО лише посилалась на попередню відмову заявника від транспортування, не обґрунтувавши свою бездіяльність.

40. У світлі наведеного Суд вважає, що держава порушила мету тимчасового заходу, яка полягала в уникненні можливого подальшого фізичного та психологічного страждання заявника та захисті його здоров’я і життя. Відповідно Суд доходить висновку, що держава не дотрималася свого зобов’язання щодо виконання тимчасового заходу, вказаного Судом відповідно до правила 39, і за обставин цієї справи не було нічого, що звільняло її від цього зобов’язання. Отже, було порушено статтю 34 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

41. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

42. Заявник вимагав 100000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він також вимагав 5000 євро, які, як він стверджував, витратить на операцію на серці, та 2000 євро для подальшої реабілітації.

43. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.

44. Суд не може робити припущень щодо шкоди, якої може зазнати заявник у майбутньому; отже, він відхиляє цю частину вимоги. З іншого боку, з огляду на ситуацію заявника, він присуджує йому 4000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

45. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

IV. ПРАВИЛО 39 РЕГЛАМЕНТУ СУДУ

46. З огляду на зміну фактичних обставин, які призвели до застосування у цій справі правила 39 Регламенту Суду, зокрема у зв’язку зі звільненням заявника з-під варти (див. пункт 19), Суд вважає за належне скасувати тимчасовий захід, про який було вказано Уряду.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено статтю 34 Конвенції.

5. Вирішує скасувати тимчасовий захід, про який було вказано Уряду відповідно до правила 39 Регламенту Суду.

6. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 січня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Андреа ТАМ’ЄТТІ

Голова

Жорж РАВАРАНІ



вгору