Справа: «Сокіл проти України» (Заява № 9414/13)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 22.10.2015
Документ 974_b20, поточна редакція — Прийняття від 22.10.2015

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Сокіл проти України»
(Заява № 9414/13)

СТРАСБУРГ
22 жовтня 2015 року

ОСТАТОЧНЕ
22/01/2016

Автентичний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сокіл проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:


Жозеп Касадеваль (<...>), Голова,
Ганна Юдківська (<...>),
Вінсент А. Де Гаетано (<...>),
Андре Потоцький (<...>),
Хелена Єдерблом (<...>),
Алеш Пейхал (<...>),
Сіофра О’Лірі (<...>), судді,
та Клаудія Вестердік (<...>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 вересня 2015 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 9414/13). яку 5 лютого 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Максим Вікторович Сокіл (далі - заявник).

2. Інтереси заявника, якому було надано правову допомогу, представляла пані Н.Г. Охотнікова - юрист, яка практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Борис Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, що під час тримання його під вартою йому не було забезпечено належну медичну допомогу.

4. 21 лютого 2014 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1981 році. Згідно з останньою наявною інформацією у січні 2014 року заявника було звільнено у зв’язку з завершенням строку покарання. Про своє теперішнє місцезнаходження він Суд не повідомив.

6. Згідно з наявними медичними документами заявник є наркозалежним з 1996 року. У 1997 році у заявника було діагностовано гепатит C та цироз печінки. Заявник є ВІЛ-інфікованим з 2008 року. У 2008 році у нього також було виявлено туберкульоз.

7. У березні 2010 року заявника було взято під варту і поміщено до Київського слідчого ізолятора (далі - СІЗО). 13 липня 2010 року Оболонським районним судом м. Києва заявникові за вчинення крадіжки та збут наркотичних засобів було призначено покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. 4 вересня 2010 року заявника було переведено до Білоцерківської виправної колонії № 35 для відбування покарання. У травні 2011 року у заявника було діагностовано IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції. 24 травня 2011 року результат аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становив 687 (16,3 %). 7 липня 2011 року Ірпінський міський суд Київської області звільнив його від відбування невідбутої частини строку покарання у зв’язку з поганим станом здоров’я.

8. 25 липня 2011 року заявника було взято на облік у Київському міському центрі профілактики та боротьби зі СНІДом для проходження регулярних медичних оглядів.

9. 1 лютого 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва заявникові за вчинення крадіжки було призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

10. 2 лютого 2012 року заявника було поміщено до Київського СІЗО. По прибутті заявник був оглянутий медичними працівниками та пройшов дві рентгенографії грудної клітини. Заявникові було рекомендовано проконсультуватися з фтизіатром.

11. 8 лютого 2012 року заявника оглянув фтизіатр та діагностував у нього залишкові зміни у правій легені після перенесеного туберкульозу.

12. 16 або 20 березня 2012 року (у відповідних документах зазначені обидві дати) заявника було поміщено до медичної частини СІЗО. Там він перебував до 18 лютого 2013 року з такими діагнозами: гостра гемороїдальна кровотеча, геморой, хронічна полінаркоманія, III клінічна стадія ВІЛ-інфекції, орофаренгіальний кандидоз, хронічний вторинний кандидоз, ентероколіт в стадії загострення, хронічний гепатит, залишкові явища перенесеного туберкульозу легенів, печінково-клітинна недостатність та інші захворювання. Заявникові були призначені різні медичні препарати.

13. Згідно з твердженнями Уряду лікарі медичної частини СІЗО неодноразово оглядали заявника. Зокрема, 22 березня 2012 року заявника оглянув хірург, а терапевт його оглядав у такі дати: 11, 16, 21 та 25 травня 2012 року - у зв’язку зі скаргами на підвищену температуру і слабкість; 18 та 22 червня 2012 року - у зв’язку зі скаргами на підвищену температуру і слабкість; 16 липня 2012 року - у зв’язку зі скаргами на кашель з виділенням мокротиння, пітливість, загальну слабкість та підвищення температури; 1, 3, 10, 15, 23 та 28 серпня 2012 року, 4 і 10 вересня 2012 року, 4, 10, 15, 22 та 29 жовтня 2012 року, 5, 9, 16, 23 та 29 листопада 2012 року, а також 5, 11, 18, 24 та 27 грудня 2012 року.

У більшості з цих випадків було вирішено продовжити призначений курс лікування.

14. На додаток до зазначених консультацій, у період з березня 2012 року до 18 лютого 2013 року заявнику було надано таку медичну допомогу: 10 квітня 2012 року він пройшов флюорографічне обстеження грудної клітини і йому було рекомендовано звернутися до фтизіатра. Згодом заявника було оглянуто і у нього діагностовано залишкові зміни у правій легені після перенесеного туберкульозу. 13 липня 2012 року він ще раз проконсультувався з фтизіатром, а 24 жовтня 2012 року заявника оглянув лікар-інфекціоніст та діагностував у нього, зокрема, IV клінічну стадію ВІЛ-інфекції. Крім того, виникла підозра на рецидив туберкульозу у заявника, а тому йому було рекомендовано пройти додаткову рентгенографію, яку заявник пройшов 7 листопада 2012 року. 14 листопада 2012 року фтизіатр оглянув заявника та дійшов висновку про відсутність у нього будь-яких ознак активної форми туберкульозу.

15. У період з 18 квітня по 20 грудня 2012 року згідно з результатами аналізу кількість CD4+ клітин у заявника знизилась з 762 (18,4 %) до 467 (14,3 %).

16. У той же час, 23 липня 2012 року апеляційний суд м. Києва скасував вирок від 1 лютого 2012 року у кримінальній справі щодо заявника та повернув справу на новий судовий розгляд. 3 вересня 2012 року Дніпровський районний суд м. Києва визнав заявника винним у незаконному обігу наркотичних засобів та скоєнні крадіжки і призначив йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі.

17. 14 січня 2013 року заявника було обстежено у Київському міському консультативно-діагностичному центрі. Через два дні заявника було оглянуто фтизіатром, і у нього діагностовано туберкульоз. Заявнику було призначено протитуберкульозне лікування.

18. 23 січня 2013 року кількість CD+ клітин у крові заявника становила 314.

19. 25 та 30 січня, а також 4 лютого 2013 року заявника оглядав терапевт. Призначений курс лікування було продовжено.

20. 5 лютого 2013 року заявник подав клопотання за правилом 39 Регламенту Суду з проханням надати Уряду держави-відповідача вказівку щодо забезпечення його відповідним медичним обстеженням та лікуванням, які, за словами заявника, в умовах Київського СІЗО були неможливими. 7 лютого 2013 року Суд відмовив у задоволенні клопотання.

21. 11 лютого 2013 року фтизіатр рекомендував перевести заявника до спеціалізованої туберкульозної лікарні.

22. 18 лютого 2013 року заявника було переведено до Жовтневської виправної колоній № 17. До колонії він прибув 21 лютого 2013 року і був поміщений до спеціалізованої туберкульозної лікарні. По прибутті заявник скаржився на кашель з виділенням мокротиння, біль у грудях та під пахвами, головний біль і біль у животі та здуття. Було зроблено висновок, що стан здоров’я заявника – середньої тяжкості. Він здавав різні аналізи крові, сечі та мокротиння, пройшов рентгенографію та ультразвукове дослідження. 21 і 22 лютого 2013 року заявника оглянули отоларинголог, психіатр і терапевт. У заявника було діагностовано туберкульоз, ВІЛ-інфекцію. енцефалопатію, хронічний гепатит та інші захворювання. Заявнику було призначено протитуберкульозне лікування.

23. Уряд надав детальний опис оглядів заявника, призначених йому препаратів та лікування, яке заявник отримав у лікарні у період з лютого по жовтень 2013 року. Воно включало неодноразові рентгенографічні дослідження, ультразвукові дослідження, аналізи крові, сечі і мокротиння, обстеження лікарями лікарні та спеціалістами з інших закладів охорони здоров’я: фтизіатром (28 лютого і 15 серпня 2013 року), отоларингологом (26 березня 2013 року: у заявника було діагностовано отит), психіатром (22 лютого 2013 року: у заявника було діагностовано опійну наркоманію у стадії ремісії), стоматологом (3 квітня 2013 року), терапевтом (13, 14, 19, 25 та 30 березня 2013 року; 1, 2, 3, 10, 12, 22, 26, 28 і 29 квітня 2013 року; 7, 12 і 16 травня 2013 року; 1, 4, 15, 21 і 26 червня 2013 року; і 5, 8 та 17 липня 2013 року); хірургом (24 квітня 2013 року); дерматологом (24 квітня 2013 року); лікарем-інфекціоністом з Харківського обласного центру профілактики і боротьби зі СНІДом, який призначив заявникові антиретровірусну терапію (далі - АРТ) (22 липня 2013 року); та невропатологом (13 серпня 2013 року).

24. 3 травня 2013 року результат аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становив 477 (15,7 %).

25. 21 серпня 2013 року заявник розпочав курс АРТ.

26. 4 вересня 2013 року результати аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становив 297 клітин (12,1 %).

27. 20 вересня 2013 року фтизіатр з Харківської медичної академії післядипломної освіти дійшов висновку, що протитуберкульозне лікування заявника було ефективним.

28. 3 жовтня 2013 року заявника було виписано з лікарні з такими діагнозами, зокрема: залишкові зміни після перенесеного туберкульозу, IV клінічна стадія ВІЛ-інфекції, хронічний гепатит у стадії нестійкої ремісії та хронічний тромбофлебіт. Заявника було переведено до Бучанської виправної колонії № 85, оскільки стан його здоров’я покращився. Його було забезпечено антиретровірусними препаратами на два місяці.

29. За твердженнями сторін, під час перебування у лікарні заявник також отримував різні медикаменти від родичів.

30. Більшість часу у період з 1 листопада по 30 грудня 2013 року заявник провів у лікарні Бучанської виправної колонії. 23 грудня 2013 року результати аналізу крові заявника на визначення кількості CD4+ клітин становили 314 клітин (14,8 %).

31. 31 січня 2014 року заявника було звільнено у зв’язку з закінченням строку покарання.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ТА ДОКУМЕНТИ

32. Відповідні положення національного законодавства, міжнародні та внутрішньодержавні документи наведено в рішенні у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, пп. 40-56, від 22 жовтня 2015 року).

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився на те, що під час відбування покарання він не отримував належної медичної допомоги у порушення статті 3 Конвенції, яка передбачає таке:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

А. Прийнятність

34. Уряд доводив, що заявник не вичерпав на національному рівні ефективні засоби юридичного захисту у зв’язку із своєю скаргою. Зокрема, заявник повинен був подати скаргу до прокуратури, до повноважень якої належить здійснення нагляду за дотриманням законодавства у пенітенціарних установах. Рішення прокурора з цих питань є обов’язковими та підлягають негайному виконанню. Заявник не звертався зі скаргами щодо відсутності належної медичної допомоги до прокурора.

35. Уряд також доводив, що як тільки 1 лютого 2012 року заявника було поміщено до СІЗО, він одразу ж отримав лікування у повному обсязі. До поміщення під варту заявник страждав від низки серйозних захворювань. Він також вживав наркотичні засоби. У 1997 році у нього було діагностовано гепатит С, а у 2008 році - туберкульоз легень і ВІЛ. Проте, перебуваючи під вартою, заявник знаходився під постійним наглядом лікарів. У січні 2013 року у заявника було діагностовано рецидив туберкульозу, його було обстежено (включаючи обстеження у Київському міському консультативно-діагностичному центрі), і він отримав відповідне лікування. Згодом заявника було переведено до спеціалізованої туберкульозної лікарні при Жовтневській виправній колонії. Що стосується ВІЛ-інфекції заявника, Уряд доводив, що оскільки у заявника був туберкульоз, саме його слід було лікувати в першу чергу.

36. Уряд підсумував, що заявника було поміщено до спеціалізованої лікарні, він перебував під постійним наглядом лікарів та при необхідності отримував відповідну медичну допомогу. Заявник не надав доказів того, що коли-небудь його скарги залишились без відповіді або що його лікування призвело до погіршення стану його здоров’я. Більше того, саме тільки погіршення стану здоров’я особи не означає неналежного лікування (див. рішення у справі «Руденко проти України» (Rudenko v. Ukraine) [Комітет], заява № 5797/05, п. 94, від 25 листопада 2010 року). Загалом, у зв’язку з його захворюваннями заявник отримував спеціалізоване лікування, а також відповідне симптоматичне лікування, що підтверджується його регулярними оглядами у лікарів та призначенням ліків. Більше того, заявник ніколи не скаржився державним органам влади на неналежне лікування. Отже, Уряд вважав скаргу заявника необґрунтованою.

37. Заявник, посилаючись на відповідну практику Суду (див. рішення у справі «Коваль проти України» (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, пп. 92-98, від 19 жовтня 2006 року), доводив, що у зв’язку з його скаргою не було ефективних засобів юридичного захисту. Зокрема, скарга до прокуратури не може вважатися таким засобом (див. рішення у справах «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, п. 63, від 30 березня 2004 року; mutatis mutandis, «Невмержицький проти України» (Nevmerzhitsky v. Ukraine), заява № 54825/00, п. 116, ECHR 2005-ІІ (витяги); і «Салов проти України» (Salov v. Ukraine), заява № 65518/01, п. 58, ECHR 2005-VIII (витяги)). Так, Уряд не довів, яким чином скарга до прокуратури могла б забезпечити заявникові відшкодування за стверджувану відсутність медичної допомоги.

38. Суд зазначає, що він вже відхиляв подібні заперечення, що ґрунтувалися на невичерпанні засобів правового захисту, та встановлював, що засіб юридичного захисту, на який посилався Уряд, був неефективним у зв’язку з недоведеністю того, що використання такого провадження могло забезпечити покращення умов тримання заявників (див. рішення у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 69, від 28 березня 2006 року, і нещодавнє рішення у справі «Буглов проти України» (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, п. 74, від 10 липня 2014 року) і не вбачає підстав відходити у цій справі від згаданого висновку. Отже, Суд вважає, що цю скаргу не може бути відхилено на підставі невичерпання національних засобів юридичного захисту.

39. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

40. Уряд не надав зауважень щодо суті.

41. Заявник наполягав на тому, що зазнав жорстокого поводження внаслідок ненадання йому швидкої та належної медичної допомоги. Він заперечив твердження Уряду про надання йому належного та своєчасного лікування. Зокрема, стан здоров’я заявника погіршився, а не покращився. Певні відомості, надані Урядом, були неправдивими або в них навмисно замовчувались факти. Зменшення кількості CD клітин у заявника доводить це твердження; так, ВІЛ-інфекція у заявника розвинулась з III клінічної стадії до IV клінічної стадії.

42. Заявник стверджував, що є ВІЛ-інфікованим з 2008 року та перебуває на обліку у Київському міському центрі профілактики та боротьби зі СНІДом з 2011 року. Проте заявник почав отримувати АРТ лише у серпні 2013 року.

43. Щодо інших своїх захворювань заявник зазначив, що призначене йому лікування здебільшого було симптоматичним, і що не було наявних свідчень існування комплексної стратегії, спрямованої на лікування його захворювань.

44. Заявник стверджував, що його родичів просили надсилати медикаменти, які потім використовувалися не ним особисто, а медичною частиною. Зокрема, одного разу родичів заявника попросили надіслати йому чотири термометри.

45. Заявник також зазначив, що його представник декілька разів зверталась до адміністрації колонії з проханням надати їй інформацію про стан здоров’я заявника, але кожного разу отримувала відмову. Заявник стверджував, що медичні документи, надані Урядом, були суперечливими та не доводили факту прийому ним ліків, які надсилалися його сім’єю або призначалися йому в ув’язненні.

46. З огляду на зазначене вище заявник наполягав на тому, що він не отримував належної медичної допомоги в ув’язненні у порушення статті 3 Конвенції.

47. Суд неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув’язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров’я та добробут з огляду на практичні потреби ув’язнення (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, пп. 92-94, ECHR 2000-ХІ). Відсутність належної медичної допомоги може, таким чином, становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви №№ 9852/03 і 13413/04, від 29 листопада 2007 року, «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, від 18 грудня 2008 року, і «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, від 21 жовтня 2010 року).

48. Інші відповідні принципи щодо лікування під час тримання під вартою, встановлені Судом у його практиці за статтею 3 Конвенції, викладено в рішенні у згаданій вище справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) (пп. 70-75).

49. Суд зауважує, що у цій справі заявник перед ув’язненням впродовж періоду, про який йдеться (лютий 2012 року - січень 2014 року), страждав від низки серйозних захворювань. Зокрема, у нього було діагностовано ВІЛ-інфекцію ще у 2008 році, і органи влади вочевидь були обізнані про це та про пізню стадію захворювання (див. пункт 7). Не дивлячись на те, що більшу частину строку свого ув’язнення заявник перебував на лікуванні у різних медичних закладах, немає жодних доказів того, що він отримував будь-яке лікування ВІЛ-інфекції протягом значного періоду часу. Незважаючи на поінформованість органів влади про ВІЛ-інфекцію у заявника, АРТ йому було призначено лише у липні 2013 року - майже через півтора року з початку ув’язнення.

50. Уряд доводив, що у певний момент часу заявникові неможливо було призначати АРТ, оскільки спочатку він мав пройти протитуберкульозне лікування. Суд нагадує, що до його повноважень не належить вирішення питань, які є виключною компетенцією лікарів, або робити висновки щодо того, чи насправді заявник вимагав такого лікування впродовж відповідного проміжку часу (див. рішення у справі «Є.А. проти Росії» (E.A. v. Russia), заява № 44187/04, п. 57, від 23 травня 2013 року), та чи обраний курс лікування належним чином відображав потреби заявника (див. згадане рішення у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine) (Ухань проти України), п. 76, і рішення у справі «Охріменко проти України» (Okhrimenko v. Ukraine) заява № 53896/07, п. 71, від 15 жовтня 2009 року). Проте навіть до того, як у січні 2013 року заявникові було діагностовано туберкульоз, він не отримував АРТ впродовж десяти місяців.

51. Суд нагадує, що питання неналежної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам, які перебувають в установах тримання під вартою та виконання покарань України, вже розглядалось Судом у низці справ (див. рішення у справах «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine), заява № 29971/04, від 18 грудня 2008 року, «Похлєбін проти України» (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06 від 20 травня 2010 року, та «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine). заява № 28005/08, від 14 березня 2013 року). Зокрема у згаданій справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine). незважаючи на те, що органам влади було відомо про ВІЛ-інфекцію у доньки/матері заявників відповідного лікування не надавалося взагалі, і це призвело до смерті особи. У справі «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine) лікування заявника від інфекції, пов’язаної з ВІЛ, було нерегулярним і неналежним. Загальна ситуація з лікуванням ВІЛ-інфікованих ув’язнених в Україні також розглядається в рішенні у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, від 22 жовтня 2015 року).

52. Що стосується тверджень заявника про відсутність комплексної стратегії, спрямованої на лікування інших його захворювань, Суд повторює, що необґрунтованого твердження про відсутність, затримку або навіть незадовільне надання медичної допомоги зазвичай недостатньо для порушення питання за статтею 3 Конвенції. Правдоподібна скарга зазвичай включає, серед іншого, достатні посилання на захворювання, про яке йдеться, лікування, надання якого особа вимагала, яке було надано чи у наданні якого було відмовлено, та певні докази, наприклад висновки експертів, здатні виявити серйозні недоліки медичної допомоги заявнику (див. рішення у справі «Валерій Самойлов проти Росії» (Valeriy Samoylov v. Russia), заява № 57541/09, п. 80, від 24 січня 2012 року).

53. Суд також повторює, що вже розглядав велику кількість справ проти України, в яких порушувались питання неналежного медичного обслуговування, що надавалось ув’язненим (див., в якості нещодавніх прикладів, рішення у справах «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, від 16 травня 2013 року, і «Кушнір проти України» (Kushnir v. Ukraine), заява № 42184/09, від 11 грудня 2014 року). За відсутності в Україні ефективного засобу юридичного захисту щодо відповідних скарг Суд перед тим, як встановити, чи було дотримано гарантій статті 3 Конвенції, зобов’язаний сам здійснити безпосередню оцінку доказів.

54. Це завдання особливо ускладнюється необхідністю оцінювати докази, які вимагають спеціальних знань у різних сферах медицини. У зв’язку з цим Суд чітко усвідомлює субсидіарний характер свого завдання та визнає, що має бути обачним, перебираючи на себе роль суду першої інстанції щодо вирішення питань факту, коли це не є неминучим з огляду на обставини справи (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Маккерр проти Сполученого Королівства» (McKerr v. the United Kingdom) заява № 28883/95, від 4 квітня 2000 року). Тим не менш, у випадках, коли висуваються скарги за статтею 3 Конвенції, Суд повинен здійснити «особливо ретельний аналіз» (див. рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 148, від 21 квітня 2011 року). У такій ролі, звертаючи особливу увагу на вразливість заявників з огляду на тримання їх під вартою, Суд вважає, що саме Уряд має надати правдоподібні та переконливі докази на підтвердження того, що зазначений заявник під час тримання під вартою отримував комплексну та належну медичну допомогу.

55. Відповідно до наведених вище принципів Суд зазначає, що докази, надані Урядом на підтвердження свого доводу про те, що медична допомога заявнику була належною та що він отримував призначені ліки у повному обсязі, є незадовільними. Копія медичної картки заявника - дуже низької якості та у багатьох місцях є непридатною для читання. Дуже часто неможливо дійти висновку про те, які скарги заявника було розглянуто, та встановити, якою мірою виконувалися призначення.

56. Проте Суд зазначає, що заявник не заперечує, що він повністю одужав від туберкульозу.

57. Тим не менш, зважаючи, зокрема, на ненадання адміністрацією СІЗО своєчасного та відповідного лікування від ВІЛ-інфекції, Суд доходить висновку, що під час тримання під вартою заявникові не було надано належної медичної допомоги, що становило нелюдське, та таке, що принижує гідність, поводження у порушенні статті 3 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

58. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування. Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

59. Заявник вимагав 100000 євро відшкодування моральної шкоди.

60. Уряд наполягав на тому, що у цій справі порушення прав заявника не було та що сума відшкодування, яка вимагалася, була надмірною.

61. Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявникові 7500 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

62. Заявник також вимагав 850 євро компенсації судових та інших витрат, яких він зазнав під час провадження у Суді.

63. Уряд не надав жодних зауважень з приводу цієї вимоги.

64. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявні документи та зазначені критерії, а також враховуючи, що заявникові вже було надано 850 євро на правову допомогу, Суд відхиляє вимогу щодо відшкодування судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

C. Пеня

65. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 7500 (сім тисяч п’ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції. Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 жовтня 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Секретар

Клаудія ВЕСТЕРДІК

Голова

Жозеп КАСАДЕВАЛЬ



вгору