Справа «Омеляненко проти України» (Заява № 36758/08)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 22.09.2011
Документ 974_935, поточна редакція — Прийняття від 22.09.2011

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Омеляненко проти України»
(Заява № 36758/08)

СТРАСБУРГ
22 вересня 2011 року

Офіційний переклад

Це рішення е остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Омеляненко проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:


Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,
Ганна Юдківська (<…>),
Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,
та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 квітня 2011 року
виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою № 36758/08, яку 17 липня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Андрійович Омеляненко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції.

3. 25 серпня 2010 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу № 14 заяву було передано на розгляд до комітету з трьох суддів.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1951 році та проживає у місті Харкові.

5. 7 лютого 1994 року він подав до Київського районного суду м. Харкова (далі - районний суд) позов до двох підприємств та місцевого інституту, вимагаючи надання квартири.

6. 31 березня 1995 року вищезазначений суд частково задовольнив його позовні вимоги і зобов’язав інститут надати заявнику квартиру. 16 травня 1995 року Харківський обласний суд залишив це рішення без змін.

7. 20 вересня 1995 року, 26 лютого 1996 року, 17 листопада 1999 року та 10 грудня 2001 року районний суд виносив додаткові рішення у справі. 17 жовтня 1995 року, 19 липня 1996 року, 29 вересня 2000 року та 13 березня 2002 року відповідно Харківський обласний суд та апеляційний суд Харківської області скасовували ці рішення та направляли справу на новий розгляд.

8. 11 червня 2002 року заявник подав касаційну скаргу на ухвалу від 13 березня 2002 року. 10 березня 2003 року районний суд запропонував заявнику подати скаргу відповідно до процесуальних вимог. Після цього 3 березня 2004 року Верховний Суд залишив без змін ухвалу від 13 березня 2002 року.

9. 2 грудня 2004 року районний суд виніс додаткове рішення у справі. 9 лютого 2005 року та 18 січня 2008 року відповідно апеляційний суд Харківської області та апеляційний суд Луганської області (останній діяв як суд касаційної інстанції) залишили це рішення без змін.

10. У ході провадження п’ятнадцять судових засідань було відкладено через неявку відповідача, через хворобу або відсутність судді або з невизначених причин. Була призначена одна судова експертиза, яка проводилась між 15 жовтня 1997 року та 9 серпня 1999 року.

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на необґрунтовану тривалість провадження у цій справі. Скарга має розглядатися лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що у відповідній частині передбачає таке:

«Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, … який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...».

12. Уряд не погодився з цим аргументом.

13. Період, що має братися до уваги, розпочався 11 вересня 1997 року, коли право особи на подання індивідуальної заяви набрало чинності для України. Проте при визначенні розумності часу, що минув після цієї дати, слід враховувати стан провадження на той час. Період, про який ідеться, закінчився 18 січня 2008 року. Таким чином, провадження тривало десять років і чотири місяці у судах трьох інстанцій.

A. Прийнятність

14. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав, тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

15. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи і з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

16. Суд вважає, що складність справи та поведінка заявника, який певною мірою сприяв тривалості провадження (див. пункт 8), не можуть пояснити його загальну тривалість. З іншого боку, Суд вважає, що збільшення тривалості провадження було здебільшого спричинено кількома направленнями справи на новий розгляд (див. пункт 7 вище), надмірно тривалим розглядом справи касаційним судом (див. пункт 9 вище) та неодноразовими відкладеннями судових засідань (див. пункт 10 вище). Тому Суд доходить висновку, що основна відповідальність за надмірну тривалість провадження покладається на державу.

17. Суд часто виявляв порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що підіймають питання, подібні тому, що порушується у цій справі (див. згадане вище рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France); рішення у справах «Павлюлинець проти України» (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, п. 53, від 6 вересня 2005 року, та «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine), заява № 36545/02, п. 62, від 21 грудня 2006 року).

18. Вивчивши усі надані йому документи, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Враховуючи свою усталену практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. РЕШТА СКАРГ

19. Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на несприятливий для нього результат провадження.

20. Ретельно вивчивши твердження заявника з урахуванням усіх наявних у нього документів та в тій мірі, в якій вони охоплюються його компетенцією, Суд визнає, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією.

21. Із цього випливає, що ця частина заяви повинна бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту «a» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

22. Стаття 41 Конвенції зазначає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

А. Шкода

23. Заявник вимагав 30000 грн-1 відшкодування матеріальної шкоди та просив Суд присудити йому відшкодування моральної шкоди відповідно до його практики.

__________
-1 Приблизно 2685 євро.

24. Уряд не погодився із вимогою про відшкодування матеріальної шкоди, а питання щодо моральної шкоди залишив на розгляд Суду.

25. Суд не вбачає жодного причинного-наслідкового зв’язку між виявлені порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він присуджує заявнику 3200 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

26. Заявник також вимагав 830,21 грн-2 компенсації витрат, понесених в ході провадження в національних судах, і 255 грн-3 компенсації витрат, понесених час провадження в Суді (витрати на листування та переклад).

27. Уряд не погодився з вимогою щодо компенсації витрат, понесених під час провадження в національних судах. Уряд зауважив, що стосовно компенсації судових витрат, понесених під час провадження у Суді, заявник надав чеки на суму 222,24 грн-4.

__________
-2 Приблизно 74 євро.
-3 Приблизно 23 євро.
-4 Приблизно 20 євро.

28. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інші витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, враховуючи наявну у нього інформацію та вищезазначені критерії, Суд відхиляє вимогу щодо компенсації судових та інших витрат, понесених у ході провадження в національних судах, і вважає за належне присудити 20 євро компенсації судових витрат, понесених під час провадження у Суді.

C. Пеня

29. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникові 3200 (три тисячі двісті) євро відшкодування моральної шкоди і 20 (двадцять) євро компенсації судових та інших витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися; ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 22 вересня 2011 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Стівен ФІЛЛІПС

Голова

Боштьян М. ЗУПАНЧІЧ



вгору