Справа "Прасов проти України" (Заява N 27685/04)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа від 03.03.2011
Документ 974_646, поточна редакція — Прийняття від 03.03.2011

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Прасов проти України"
(Заява N 27685/04)
Страсбург, 3 березня 2011 року
ОСТАТОЧНЕ

Переклад офіційний
Рішення остаточне, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Прасов проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли: Боштьян М.Зупанчіч (Bostjan M.Zupancic), Голова, Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), Ангеліка Нюссбергер (Angelika Nusberger), судді, та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції, після обговорення за зачиненими дверима 8 лютого 2011 року, виносить таке рішення, що було ухвалене у той самий день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу порушено за заявою (N 27685/04), поданою проти
України до Суду п. Олександром Миколайовичем Прасовим відповідно
до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його
Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.
3. 13 грудня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду.
Відповідно до Протоколу N 14 ( 994_527 ) заява була передана
комітету в складі трьох суддів.
ФАКТИ
4. Заявник, п. Олександр Миколайович Прасов,- громадянин
України, народився у 1949 році та проживає у м. Запоріжжі.
5. Заявник - засновник та колишній директор товариства з
обмеженою відповідальністю "П". На зборах акціонерів компанії
18 грудня 1999 року акціонери компанії виключили його зі складу
акціонерів та розподілили його акції, що за твердженням заявника
станом на 14 серпня 2003 року коштували 162 962 грн
(26 074 євро) (1).
--------------- (1) 1 грн = 0,16 євро.
A. Перше провадження у справі
6. 30 грудня 1999 року заявник подав скаргу до Ленінського
районного суду м. Запоріжжя (далі - Ленінський суд), вимагаючи
визнати недійсним рішення від 18 грудня 1999 року.
7. 17 листопада 2000 року Ленінський суд, посилаючись на
положення Цивільного процесуального кодексу України від 1963 року
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ), які, серед
іншого, регулювали порядок розгляду скарг на дії посадових осіб,
частково задовольнив скаргу заявника.
8. 26 грудня 2000 року Запорізький обласний суд за скаргою
відповідача скасував вищезазначене рішення та повернув справу до
Ленінського суду, який рішенням від 25 травня 2001 року
задовольнив скаргу заявника.
9. 19 вересня 2001 року апеляційний суд Запорізької області
(далі - апеляційний суд) скасував це рішення та направив справу на
новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник подав касаційну
скаргу, яка 16 листопада 2001 року була відхилена Верховним Судом
України.
10. У травні 2002 року апеляційний суд передав справу до
іншого районного суду, а в липні 2004 року повернув її до
Ленінського суду.
11. 3 березня 2005 року Ленінський суд частково задовольнив
скаргу заявника.
12. 30 травня 2005 року апеляційний суд скасував це рішення
та залишив скаргу заявника без розгляду, стверджуючи, що справа
має розглядатись у порядку позовного провадження. Заявник в
касаційному порядку не скаржився.
B. Друге провадження у справі
13. У липні 2005 року заявник розпочав цивільне провадження у
Ленінському районному суді м. Запоріжжя щодо того ж предмета
спору, що й у першому провадженні.
14. 29 березня 2006 року районний суд відхилив позовні вимоги
заявника як необґрунтовані.
15. 23 травня 2006 року апеляційний суд залишив це рішення
без змін. Зокрема, апеляційний суд визнав, що позов був поданий
поза межами встановленого законом трирічного строку. Заявник подав
касаційну скаргу.
16. 23 жовтня 2007 року Верховний Суд України відповідно до
Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (із змінами
від 22 лютого 2007 року) ( 697-16 ) передав скаргу до апеляційного
суду Одеської області.
17. 28 листопада 2007 року апеляційний суд Одеської області,
визнавши, що скарга не належить до його юрисдикції, передав її до
Вищого господарського суду, який 26 березня 2008 року відхилив
позовні вимоги заявника. Заявник знову подав касаційну скаргу до
Верховного Суду України.
18. Остаточною ухвалою від 12 червня 2008 року Верховний Суд
України відхилив касаційну скаргу заявника.
ЩОДО ПРАВА
I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ
19. Заявник скаржився за п. 1 статті 6 та статтею 13
Конвенції ( 995_004 ) на те, що тривалість першого провадження у
його справі була нерозумною. Суд вважає, що цю скаргу має бути
розглянуто лише за п. 1 статті 6 Конвенції, яка у відповідній
частині передбачає таке:
Пункт 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 )
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного
строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та
обов'язків цивільного характеру..."
20. Період, який має розглядатись, почався 30 грудня
1999 року та закінчився 30 травня 2005 року винесенням ухвали
апеляційним судом. Таким чином, розгляд зазначеної справи тривав
майже п'ять років та п'ять місяців у судах трьох інстанцій.
A. Щодо прийнятності
21. Уряд стверджував, що предмет цього спору не мав
відношення до цивільних прав та обов'язків заявника, тому п. 1
статті 6 Конвенції ( 995_004 ) не є застосовний. Уряд також
стверджував, що заявником не було вичерпано національних засобів
захисту, оскільки його позов не було розглянуто по суті.
22. Заявник не погодився.
23. Суд зауважує, що питання, щодо якого заявник намагався
ініціювати судовий розгляд, мало для нього наслідки матеріального
характеру. Відповідно провадження, що розглядається, стосувалось
вирішення його цивільних прав у значенні пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Видання Періскоп"
проти Франції" (Editions Periscope v. France), від 26 березня
1992 року, п. 40, вид. A, N 234-В).
24. Щодо заперечень з приводу невичерпання національних
засобів захисту Суд вважає, що воно стосується суті першого
провадження, а не його тривалості. Відповідно Суд відхиляє
заперечення Уряду.
25. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у
значенні п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Також Суд зазначає,
що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона
визнається прийнятною.
B. Щодо суті
26. Уряд стверджував, що заявник є відповідальним за
затягнуту тривалість провадження, оскільки він звертався до суду
невідповідної юрисдикції.
27. Заявник не погодився.
28. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна
визначатися у світлі відповідних обставин справи та з огляду на
такі критерії: складність справи, поведінка заявника та
відповідних органів державної влади, а також важливість предмета
спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у
справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП]
N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).
29. Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що
предметом спору були майнові права заявника, а отже питання, що
розглядались, були важливими для нього.
30. Суд також зазначає, що судам трьох інстанцій було
необхідно більш, ніж п'ять років, щоб, переглянувши справу тричі,
вирішити, що вони не мають компетенції її розглядати, що призвело
до пропущення заявником законодавчо встановленого строку в другому
провадженні (див. вище пп. 12 і 15).
31. Оскільки мало місце повернення справи заявника на новий
розгляд, Суд нагадує, що повторювані повернення справи на новий
розгляд у межах одного провадження свідчать про наявність
серйозних недоліків у діяльності національної судової системи
(див. рішення у справі "Верцижевська проти Польщі" (Wierciszewska
v. Poland), заява N 41431/98, п. 46, від 25 листопада 2003 року).
Суд також констатує, що другий розгляд справи судом першої
інстанції тривав три роки. Крім того, в ході провадження було
двічі змінено територіальну підсудність справи (див. вище п. 10).
32. У світлі наявних обставин справи Суд вважає, що в цій
справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала
вимозі "розумного строку".
33. Таким чином, у цій справі мало місце порушення
п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
II. ІНШІ СКАРГИ
34. Заявник також скаржився за статтею 1, п. 1 статті 6 та
статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) на несправедливість та результат
першого провадження у його справі. Він також скаржився,
посилаючись на статтю 1 та п. 1 статті 6 Конвенції, на надмірну
тривалість першого та другого проваджень. Зрештою, посилаючись на
статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ), він скаржився на
незабезпечення національними судами захисту його майнових прав у
першому провадженні.
35. Уважно розглянувши твердження заявника і виходячи із
сукупності наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є
повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак
порушень прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ).
36. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як
явно необґрунтована відповідно до пп. 3 (a) та 4 ст. 35 Конвенції
( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41
КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
37. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
38. Заявник вимагав 60 917 євро відшкодування матеріальної
шкоди та 100 000 євро відшкодування моральної шкоди.
39. Уряд заперечив проти цих вимог.
40. Суд не вбачає будь-якого причинно-наслідкового зв'язку
між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою,
тому відхиляє цю вимогу. Проте Суд вважає, що заявник мав зазнати
моральної шкоди внаслідок надмірної тривалості провадження у його
справі. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості та враховуючи
обставини справи, Суд присуджує заявнику 1000 євро відшкодування
моральної шкоди.
B. Судові витрати
41. Заявник також вимагав 320 євро компенсації судових
витрат, понесених під час національного провадження.
42. Уряд заперечив проти цих вимог.
43. Згідно із практикою Суду заявник має право на компенсацію
судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були
фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій
справі, враховуючи вищезазначені принципи та наявну у Суду
інформацію, Суд відхиляє вимоги заявника щодо компенсації судових
витрат, понесених під час національного провадження, оскільки
нічого не вказує на те, що вони були необхідними.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу відносно надмірної тривалості першого
провадження прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості першого провадження.
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за
статтею 13 Конвенції ( 995_004 ).
4. Постановляє, що: (a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу
остаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1000 (одну
тисячу) євро відшкодування моральної шкоди, яка має бути
конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на
день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути
стягнуто з цієї суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного
розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий
відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки
Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс
три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої
сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 3 березня
2011 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду
( 980_067 ).
Голова Боштьян М.ЗУПАНЧІЧ
Заступник Секретаря Стівен ФІЛЛІПС



вгору