Справа "Панченко проти України" (Заява N 25681/03)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Decision, Causa on July 5, 2007
Document 974_260, current version — Adoption on July 5, 2007

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Панченко проти України"
(Заява N 25681/03)
СТРАСБУРГ, 5 липня 2007 року

Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у
п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати
редакційним виправленням.
У справі "Панченко проти України" Європейський суд з прав людини (п'пта секція), що засідав
палатою у складі: п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова, п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert), п. В.Буткевич (V.Butkevych), пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska), п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), пані Р.Ягер (R.Jaeger), п. М.Віллігер (M.Villiger), судді, та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції, після обговорення в нарадчій кімнаті 12 червня 2007 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 25681/03),
поданою до Суду громадянином Росії п. Антоном Олександровичем
Панченком (далі - заявник) 19 липня 2003 року відповідно до
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
( 995_004 ) (далі - Конвенцій).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його
Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.
3. 5 квітня 2006 року Суд вирішив направити заяву на
комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції
( 995_004 ) Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її
прийнятності одночасно.
4. Відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції ( 995_004 )
Уряду Росії було запропоновано скористатися правом участі у
провадженні, від чого він відмовився.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився у 1986 році та проживає у м. Калуга,
Російська Федерація.
6. 10 липня 2000 року заявник подав цивільний позов до
Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Україна
(далі - районний суд), проти пані М., своєї родички, вимагаючи
частину успадкованого нею будинку, який вона отримала після смерті
їх родичів. Потім заявник доповнив свої вимоги, вимагаючи
додаткової грошової компенсації.
7. Між липнем 2000 року та липнем 2001 року районний суд
призначив дванадцять слухань, два з яких відкладалися через
поведінку заявника (доповнення позовних вимог та неявка). Шість
слухань було відкладено через неявку відповідачки або за її
клопотаннями. Три слухання були відкладені у зв'язку з судовими
обставинами.
8. 24 липня 2001 року районний суд заслухав справу у
присутності пані М. і задовольнив позов заявника. Пані М. подала
апеляцію.
9. 11 грудня 2001 року апеляційний суд Дніпропетровської
області (далі - апеляційний суд), заслухавши обидві сторони,
залишив це рішення в силі.
10. 13 березня 2002 року пані М. подала касаційну скаргу.
11. 20 лютого 2003 року Верховий Суд України скасував рішення
від 24 липня 2001 року і передав справу на новий розгляд до
районного суду на тій підставі, що пані М. не було належним чином
проінформовано про дату останнього слухання у справі.
12. У червні 2003 - листопаді 2004 року районний суд
призначив сімнадцять слухань, два з яких було відкладено через
неявку сторін, а два - через поведінку заявника (одного разу через
його відсутність, а іншого - на його клопотання). Вісім слухань
було відкладено через відсутність пані Т. або на її клопотання. У
серпні 2003 року районний суд наклав штраф на пані Т. за її
повторні неявки. За двох підстав слухання відкладалися у зв'язку з
судовими обставинами.
13. 15 листопада 2004 року районний суд задовольнив вимоги
заявника стосовно будинку та відхилив його вимоги стосовно
компенсації.
14. 14 грудня 2004 року пані М. подала апеляцію.
15. 21 лютого 2005 року апеляційний суд відхилив апеляційну
скаргу пані М.
16. 17 березня 2005 року пані М. подала касаційну скаргу.
17. 26 череня 2006 року Верховний Суд України відхилив
клопотання пані М. про дозвіл подання касаційної скарги.
18. З 20 лютого 2007 року проти пані М. було відкрите
виконавче провадження.
19. Протягом років заявник подавав численні клопотання до
різних державних органів Росії та України, вимагаючи прискорити
провадження.
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1
СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
20. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була
несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленою у
пункті 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), у якому, зокрема,
зазначено: "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж
розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав
та обов'язків цивільного характеру..."
21. Уряд оскаржив це твердження.
22. Період, який слід взяти до уваги, розпочався 10 липня
2000 року. Судова стадія провадження, що закінчилась 26 червня
2006 року, тривала п'ять років та одинадцять з половиною місяців у
трьох судових інстанціях. 20 лютого 2007 року заявник востаннє
проінформував Суд про те, що виконавче провадження, яке було
відкрите після проголошення остаточного рішення, все ще тривало.
А. Щодо прийнятності
23. Суд зазначає, що ця скарга не є повністю необґрунтованою
у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Більше того,
він зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав.
Тому вона повинна бути оголошена прийнятною.
Б. Щодо суті
24. Суд повторює, що розумність тривалості провадження
повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням
наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та
відповідних органів державної влади та важливість питання, що
розглядалося у спорі, для заявника (див. з-поміж багатьох інших
справ, Frydlender v. France [GC] N 30979/96, пункт 43, ECHR
2000-VII).
25. Суд зазначає, що питання, яке розглядалося національними
судовими органами, було важливим для заявника. Будь-яке рішення,
яке приймалось по суті справи, виносилось на користь заявника.
Рішення від 24 липня 2001 року було скасовано лише через
процедурну підставу, а саме через несповіщення судом відповідача
про дату слухання. Суд не вважає, що заявник, хоча й не відвідував
певні слухання, своєю поведінкою значним чином вплинув на
тривалість провадження. На думку Суду, основні затримки були
спричинені передачею справи на новий розгляд; поведінкою
відповідача, за яку судові органи здебільшого її не карали; та
тривалими періодами бездіяльності під час касаційного провадження
(одинадцять та п'ятнадцять місяців)
26. Суд неодноразово визнавав порушення пункту 1
статі 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, де розглядались питання
подібні, до того, яке розглядається у цій справі (див. згадану
вище справу Frydlender та справу "Павлюлинець проти України"
( 980_429 ), заява N 70767/01, рішення від 6 вересня 2005 року та
"Силіни проти України" ( 974_103 ) , заява N 23926/02, рішення від
13 липня 2006 року).
27. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд
не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його
дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на свою працездатну
практику з цього приводу, Суд вважає, що тривалість провадження у
цій справі була надмірною і не було дотримано вимоги "розумного
строку".
28. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 ( 995_004 ).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ
СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
29. Далі заявник скаржився на те, що у нього не було
ефективного засобу юридичного захисту стосовно надмірної
тривалості провадження. Він посилався на статтю 13 Конвенції
( 995_004 ).
30. Уряд зауважив, що стаття 13 ( 995_004 ) не застосовується
до обставин справи, оскільки заявник не надав обґрунтованих
доводів за пунктом 1 статті 6.
31. Суд посилається на свої висновки у пунктах 23 та 28,
зазначених вище, і зазначає, що ця скарга пов'язана зі скаргою
заявника за пунктом 1 статті 6 ( 995_004 ) і тому також повинна
бути оголошена прийнятною.
32. Суд повторює, що стаття 13 ( 995_004 ) гарантує
ефективний засіб юридичного захисту у національному органі
внаслідок стверджуваного порушення вимоги, закріпленої
пунктом 1 статті 6, розгляду справи протягом розумного строку,
(див. рішення у справі Kudla v. Poland [GC] заява N 30210/96,
пункт 156, ECHR 2000-XI). Уряд не назвав такого засобу юридичного
захисту, що був би доступний заявнику.
33. Суд вважає, що у цій справі було порушено
статтю 13 Конвенції ( 995_004 ) стосовно відсутності за
національним законодавством засобу юридичного захисту, за яким
заявник міг би отримати постанову, що захистила б його право на
розгляд його справи упродовж розумного строку, як це зазначено у
пункті 1 статті 6 Конвенції (див. справу "Єфименко проти України"
( 974_168 ) , заява N 55870/00, пункт 64, рішення від 18 липня
2006 року).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
34. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування, Суд у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
35. Заявник вимагав 5000 євро матеріальної та 10 000 євро
моральної шкоди.
36. Уряд оскаржив ці вимоги.
37. Суд не вбачає причинного зв'язку між визнаним порушенням
та стверджуваною матеріальною шкодою і тому відхиляє цю вимогу.
З іншого боку, Суд вважає, що заявник, напевно, зазнав моральної
шкоди. Виносячи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує
заявнику 600 євро з цього приводу.
Б. Судові видатки
38. Заявник не подав жодних вимог з цього приводу. Тому Суд
нічого йому не присуджує.
В. Пеня
39. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру
граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс
три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 );
3. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції
( 995_004 );
4. Постановляє, що: (а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане
остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач повинна виплатити заявнику 600 євро (шістсот
євро) моральної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну
валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з
урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з
заявниха;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного
розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple
interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського
центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої
сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі
5 липня 2007 року, згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту
Суду ( 980_067 ).
Секретар секції Клаудія ВЕСТЕРДІК
(Claudia Westerdiek)
Голова секції Пеер ЛОРЕНЦЕН
(Peer Lorenzen)



on top