Документ 962-XII, перша редакція — Прийняття від 17.04.1991
( Увага! Це не поточна редакція документу. Перейти до поточної? )

                                                          

З А К О Н
УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні

( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 22, ст.262 )

Після 1917 року, в період громадянської війни і наступні
десятиріччя на землі України пролилося багато людської крові.
Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і
антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і
свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність,
висловлювання та релігійні переконання. Особливо тяжкою спадщиною
минулого є масові репресії, які чинились сталінським режимом та
його провідниками в республіці. При судових і позасудових
розправах грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти
права і свободи громадян, елементарні норми судочинства. Відмічаючи, що частину осіб, репресованих у 30-40-х і на
початку 50-х років, уже поновлено в правах на підставі
законодавства Союзу РСР, Верховна Рада Української РСР вважає, що
реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь
період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і
поширюватись на осіб, необгрунтовано засуджених за цей час судами
Української РСР або репресованих на території республіки іншими
державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя
або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання
за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення
до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших
громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального,
класового, національного і релігійного характеру. Верховна Рада Української РСР засуджує репресії і
відмежовується від терористичних методів керівництва суспільством,
висловлює співчуття жертвам необгрунтованих репресій, їх рідним і
близьким, проголошує намір неухильно добиватись відновлення
справедливості, усунення наслідків свавілля і порушень
громадянських прав, прагне забезпечити посильну на цей час
компенсацію матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними
репресіями, реабілітованим та їх сім'ям, та гарантує народу
України, що подібне ніколи не повториться, що права людини і
законність будуть свято додержуватись. Цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з
політичних мотивів до громадян Української РСР, поновлюються їх
права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги
реабілітованим.
Стаття 1. Вважати реабілітованими осіб, які з політичних
мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям
позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками",
особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за
вчинення на території України діянь, кваліфікованих як
контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством
Української РСР до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну
відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за
винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону
СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25
грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української
РСР ( 2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону
Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу
Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року
"Про внесення змін і доповнень до Кримінального і
Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать
радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1
Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і
школи від церкви, посягання на особу та права громадян під
приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були
поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою
розпустою. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних
мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Стаття 2. Реабілітації не підлягають особи, щодо яких у
матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які
підтверджують обгрунтованість притягнення їх до відповідальності
за: - зраду батьківщини, шпигунство, диверсії, шкідництво,
саботаж, терористичні акти; - злочини проти людства і людяності, каральні акції щодо
мирного населення, вбивства, мордування громадян і пособництво в
цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни; - збройні вторгнення на територію України, організацію
збройних формувань, які чинили вбивства, розбої, грабежі й інші
насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів. Не підлягають реабілітації також особи, засуджені за злочини
проти правосуддя, пов'язані з застосуванням репресій, навіть якщо
вони самі згодом зазнали репресій.
Стаття 3. Реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з
постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням
органів державної влади і управління з політичних, соціальних,
національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з
куркульством, противниками колективізації, так званими
бандпособниками та їх сім'ями.
Стаття 4. Поновити реабілітованих в усіх громадянських
правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і
місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши
це право на членів їх сімей. Визнати недійсними пов'язані з застосуванням репресій рішення
про позбавлення державних нагород, учених ступенів, військових,
спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав. За бажанням реабілітованого або його родичів у разі смерті
реабілітованого повідомлення про реабілітацію має бути безкоштовно
опубліковано в пресі чи іншим способом доведено до відома
громадськості за місцем роботи або проживання реабілітованого.
Стаття 5. Встановити для осіб, які відбували покарання у
вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні
заклади і згодом реабілітовані відповідно до статті 1 цього
Закону, грошову компенсацію у розмірі 140 карбованців за кожний
місяць позбавлення волі, але не більш як 12 тисяч карбованців.
Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі
виплачується до 3 тисяч карбованців, а решта належних грошей -
протягом наступних 5 років. Вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок
незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або
його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості
заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно,
що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних
нормативних актів. Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не
пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з
дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим
Законом. Порядок виплати компенсації, повернення майна або
відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням,
затверджуваним Радою Міністрів Української РСР.
Стаття 6. Реабілітованим громадянам відповідно до статті 1
цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в
місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому
лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для
призначення трудових пенсій. Реабілітованим громадянам, які потребують поліпшення житлових
умов, надається право на першочергове одержання житла. В разі смерті реабілітованої особи це право зберігається за
одним з подружжя, якщо вони не створили нову сім'ю, а також за
батьками і дітьми, які проживали спільно до арешту і у зв'язку з
застосуванням репресій втратили право на займане жиле приміщення
та потребують поліпшення житлових умов. Реабілітовані особи, які проживають у сільській місцевості,
мають право на одержання безпроцентної позики та першочергове
забезпечення будівельними матеріалами для будівництва житла. Якщо реабілітована особа згідно з статтею 1 цього Закону
стала інвалідом внаслідок репресій або є пенсіонером, їй надається
також право на: - одержання пільгових путівок для санаторно-курортного
лікування та відпочинку; - безплатне забезпечення автомобілем класу ЗАЗ-968М при
наявності відповідних медичних показників; - безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського
транспорту (крім таксі) та на автомобільному транспорті загального
користування (за винятком таксі) в сільській місцевості в межах
адміністративного району; - зниження оплати жилої площі та комунальних послуг на 50
процентів в межах норм, передбачених чинним законодавством; - позачергове надання медичної допомоги і 50-процентне
зниження вартості ліків за рецептом; - переважне право на вступ до садівницьких товариств,
першочергове право на вступ до житлово-будівельних кооперативів; - першочергове встановлення телефону. Особи, реабілітовані відповідно до цього Закону, мають право
на безплатну консультацію адвокатів з питань, пов'язаних з
реабілітацією. Реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом
пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується
Радою Міністрів Української РСР. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання
виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних
депутатів. Чинність статей 4, 5 та 6 цього Закону поширюється на жертви
політичних репресій, що були реабілітовані до прийняття цього
Закону.
Стаття 7. Встановити такий порядок застосування статей 1 і 2
цього Закону. Органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки
проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх
кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону,
рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття. На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні
довідки. При наявності підстав для визнання особи такою, що згідно з
статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор надсилає
справу з висновком: щодо засуджених судами - до тих же судів, які виносили
останнє судове рішення. Справи, по яких вироки, ухвали, постанови
було винесено ліквідованими або розформованими судами, а також
військовими трибуналами щодо цивільних осіб, передаються на
розгляд тих судів, до підсудності яких ці справи віднесено чинним
законодавством. Територіальна підсудність справи визначається за
місцем винесення останнього судового рішення; щодо підданих покаранню за рішенням позасудових органів - до
Верховного Суду Української РСР, обласних та Київського міського
судів, військових трибуналів округів, Чорноморського флоту, на
території яких застосовувались репресії. Внаслідок розгляду справи суд може прийняти одне з таких
рішень: - визнати, що особу обгрунтовано засуджено або піддано
покаранню позасудовим органом і на неї не поширюється дія статті 1
цього Закону; - визнати, що особу необгрунтовано засуджено або піддано
покаранню позасудовим органом і вона підлягає реабілітації згідно
з статтею 1 цього Закону. При розгляді справи суд може також внести зміни до раніше
винесених вироку, ухвали і постанови судів чи до рішення
позасудових органів.
Стаття 8. Особі, яку визнано судом чи військовим трибуналом
такою, що не підлягає реабілітації, вручається копія ухвали
(постанови), а в разі визнання необгрунтовано засудженою або
підданою покаранню за рішенням позасудового органу - довідка про
реабілітацію. Ухвалу (постанову) суду чи військового трибуналу може бути
опротестовано прокурором або головою відповідного суду чи
оскаржено особою, якій відмовлено в реабілітації. Протести в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами
розглядаються у звичайному порядку, передбаченому нормами
Кримінально-процесуального кодексу Української РСР.
Стаття 9. Вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту
розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням
матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та
інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону,
покласти на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З
цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії,
положення про які затверджується Радою Міністрів Української РСР. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ
встановлюють факти безпідставності заслання і вислання,
направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення
майна у зв'язку з необгрунтованими репресіями і матеріали
перевірки надсилають комісіям.

Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
м. Київ, 17 квітня 1991 року
N 962-XII



вгору