Документ 2632-VI, поточна редакція — Прийняття від 21.10.2010

                                                          
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Рекомендації парламентських слухань на тему:
"Стратегія інноваційного розвитку України
на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів"
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 11, ст.72 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему:
"Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в
умовах глобалізаційних викликів" (додаються).
2. Кабінету Міністрів України до 1 березня 2011 року
поінформувати Верховну Раду України про стан виконання
Рекомендацій парламентських слухань на тему: "Стратегія
інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах
глобалізаційних викликів".
3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет
Верховної Ради України з питань науки і освіти.

Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН
м. Київ, 21 жовтня 2010 року
N 2632-VI

СХВАЛЕНО
Постановою Верховної Ради України
від 21 жовтня 2010 року N 2632-VI
РЕКОМЕНДАЦІЇ
парламентських слухань на тему:
"Стратегія інноваційного розвитку України
на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів"

Учасники парламентських слухань на тему: "Стратегія
інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах
глобалізаційних викликів" (далі - Стратегія), що відбулися
17 червня 2009 року, зазначають таке.
Динаміка розвитку світової економіки, яка спостерігається
останніми роками, свідчить про те, що серед основних чинників
конкурентоспроможності країн визначальним є впровадження
ефективних механізмів інноваційної політики, які забезпечують
конкурентоспроможність економіки. Більшістю держав, які майбутній
економічний розвиток пов'язують із здобутками науки та активними
інноваційними процесами, розроблено документи, що визначають
концептуальне і стратегічне бачення перспектив інноваційного
розвитку економіки та формування національної інноваційної
системи. Такий документ уперше було розроблено у США, його мають
Великобританія, Франція, Німеччина, інші країни ЄС, а також Росія,
Білорусь, Казахстан тощо.
Досвід розвинених країн світу підтверджує, що ключова роль у
забезпеченні умов інноваційного розвитку, формуванні національної
інноваційної системи належить державі, яка встановлює стратегічні
цілі, забезпечує ресурсну підтримку, зокрема бюджетне
фінансування, податкове стимулювання, кредитування тощо. Особливе
значення у процесах функціонування національної інноваційної
системи має організація та стимулювання процесів оновлення
технологій, передачі наукових розробок із сфери знань у виробничу
сферу, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку
інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури,
фінансового та податкового стимулювання науково-технічної
діяльності тощо.
Окремі напрями та складові інноваційної моделі економічного
розвитку України визначені Концепцією науково-технологічного та
інноваційного розвитку України, затвердженою Постановою Верховної
Ради України від 13 липня 1999 року N 916-XIV ( 916-14 ), та
Стратегією економічного та соціального розвитку України "Шляхом
європейської інтеграції" на 2004-2015 роки, затвердженою Указом
Президента України від 28 квітня 2004 року N 493/2004
( 493/2004 ).
Однак непослідовність української держави у проведенні
науково-технічної та інноваційної політики, стимулюванні
інноваційних процесів та підтримці високотехнологічних виробництв
призвела до вкрай негативних структурних змін в економіці -
занепаду високотехнологічних підприємств і домінування
низькотехнологічних сировинних виробництв. Цим зумовлено зниження
попиту на наукові дослідження і розробки та фактичне згортання
інноваційної діяльності у промисловості. В Україні з 1991 року
через непослідовність у проведенні науково-технологічної та
інноваційної політики та її низьку ефективність закріплюються
тенденції до технологічного відставання від розвинених країн
світу. Наслідком цього стає зниження конкурентоспроможності
національної економіки, гальмування розвитку високотехнологічних
галузей промисловості, падіння якості робочої сили.
Водночас розвиток національної інноваційної системи як
окремого об'єкта державної політики, стратегічні цілі розвитку,
основні засади та функціонування національної інноваційної системи
не забезпечуються належним чином нормативно-правовою базою
України.
Закріплення таких тенденцій вже призвело до зростання загроз
національній безпеці, вибуття України із числа економічно
розвинених країн світу, внаслідок чого вона все більше
перетворюється на ресурсний придаток країн-лідерів, що також
зумовлює переміщення інтелектуального потенціалу нації в ці
країни.
Підписавши Угоду про партнерство і співробітництво між
Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами
( 998_012 ) від 14 червня 1994 року, яка набула чинності 1 березня
1998 року, та затвердивши Указом Президента України від 11 червня
1998 року N 615/98 ( 615/98 ) Стратегію інтеграції України до
Європейського Союзу, Україна обрала курс на розвиток національної
економіки за інноваційною моделлю.
Однак починаючи з 2000 року в Україні жодного бюджетного року
не була виконана визначена статтею 34 Закону України "Про наукову
і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ) норма щодо забезпечення
державою бюджетного фінансування наукової та науково-технічної
діяльності у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту
(ВВП) України. Типова щорічна цифра бюджетних видатків на науку
становить 0,3-0,5% ВВП, а сумарно - з усіх джерел - 1,2-0,89%,
внаслідок чого наука могла відігравати в суспільстві переважно
соціокультурну функцію. Відомо, що економічна функція науки
починається з обсягів фінансування, більших за 0,9% ВВП (за умови
повного врахування всього об'єму ВВП у статистиці; для України ж,
де значна частина ВВП створюється в тіньовому секторі, цей
показник оцінюється в 1,7% від офіційно зафіксованого статистикою
ВВП). На науку з державного бюджету витрачається коштів у 10 разів
менше, ніж на забезпечення діяльності органів державної влади і
правоохоронних органів, тоді як, наприклад, у США, навпаки,
витрати на науку в 1,3 раза перевищують витрати на забезпечення
діяльності органів державної влади і правоохоронних органів.
Навіть у Росії з її значними територіальними розмірами,
геополітичними і внутрішніми проблемами таке співвідношення майже
удвічі менше, ніж в Україні.
Зниження рівня фінансування науково-дослідних та
дослідно-конструкторських робіт призвело до відтоку з України
кваліфікованих наукових і технічних кадрів, занепаду багатьох
наукових шкіл, стрімкої деградації матеріально-технічної бази
наукових та науково-технологічних досліджень, переважного
впровадження в Україні запозичених технологій не найкращої якості,
зростання ролі іноземних інвесторів.
Протягом останніх 15 років зростає використання результатів
наукових досліджень українських учених у сферу інноваційної
діяльності сусідніх держав, водночас зменшуються обсяги
використання можливої бази об'єктів інноваційної діяльності в
Україні та знижується кількість інноваційно активних підприємств
(13% у 2008 році порівняно з 26% у 1994 році).
Слід зазначити, що серед країн Європейського Союзу мінімальні
показники інноваційної активності мають Португалія - 26% і
Греція - 29%, проте навіть ці показники удвічі вищі, ніж в
Україні. А у порівнянні з країнами-лідерами, такими як Нідерланди
(62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія
(74%), цей розрив з Україною збільшується майже у п'ять разів.
Основними факторами, які перешкоджали здійсненню інноваційної
діяльності, були: нестача власних коштів (80,1% обстежених
підприємств), значні витрати на нововведення (55,5%), недостатня
фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик
(41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність
коштів у замовників (33,3%). Також на розвиток інноваційної
діяльності суттєво вплинула недосконалість законодавчої бази
(40,4%), відсутність попиту на продукцію (16%), відсутність
кваліфікованого персоналу (20%), відсутність можливостей для
кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями
(19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%), нестача
інформації про нові технології (17,3%).
Ситуація, що склалася, є наслідком відсутності стратегії
переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку,
формування національної інноваційної системи, яка забезпечувала б
його реалізацію, неналежного використання методів планування на
всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування,
оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо),
недостатнього рівня інноваційної культури працівників органів
державної влади.
Як показує досвід розвинених країн світу, вплив інноваційного
фактору на економіку повинен відбуватися шляхом узгодження
інноваційної політики з науково-технічною, бюджетно-фінансовою,
грошово-кредитною, промисловою і зовнішньоторговельною політикою
та за умови досягнення єдності інтересів і встановлення
злагоджених стосунків між суспільством, державою, владою, бізнесом
та іншими громадськими і науковими інституціями.
Стан розвитку науково-технологічної та інноваційної сфери
неодноразово розглядався Радою національної безпеки і оборони
України. Зокрема, за результатами засідання Ради національної
безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року Президент України
видав Указ від 11 липня 2006 року N 606/2006 ( 606/2006 ) "Про
рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня
2006 року "Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо
забезпечення інноваційного розвитку України". Одним із завдань,
визначених в Указі ( 606/2006 ), була розробка Концепції розвитку
національної інноваційної системи та плану заходів щодо її
реалізації. Урядом схвалено Концепцію розвитку національної
інноваційної системи ( 680-2009-р ), метою якої є визначення
основних засад формування та реалізації збалансованої державної
політики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної
системи, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності
національної економіки.
Таким чином, національна інноваційна система є базовим
інструментом реалізації Стратегії.
Безперервна трансформація органів державного управління
науково-технічною та інноваційною діяльністю та відсутність
внаслідок цього виваженої і довгострокової політики, які за
останні п'ятнадцять років мали місце в Україні та достатньою мірою
сприяли погіршенню стану інноваційної сфери та інноваційної
культури суспільства, стали предметом розгляду на парламентських
слуханнях на тему: "Національна інноваційна система України:
проблеми формування та реалізації", які відбулися у Верховній Раді
України 20 червня 2007 року.
Учасники парламентських слухань, зокрема, зазначили, що в
Україні наявні:
неузгодженість законодавства в інноваційній сфері насамперед
з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним
законодавством, невідповідність норм підзаконних актів
прогресивним нормам чинних законів, що не забезпечує практичне
введення останніх у дію;
непослідовність дій держави щодо підтримки суб'єктів
інноваційної діяльності;
значне зниження інноваційної активності підприємств та
загальне погіршення інноваційної культури суспільства;
неефективність механізмів правового захисту інтелектуальної
власності;
відсутність належної системи прогнозування
науково-технологічного та інноваційного розвитку;
поширення при прийнятті законів про державний бюджет на
поточний або наступний роки практики ігнорування чинних норм
законодавства та призупинення дії статей законів, які стосуються
фінансової підтримки інноваційної діяльності (у тому числі окремих
положень законів України "Про наукову і науково-технічну
діяльність" ( 1977-12 ), "Про інноваційну діяльність" ( 40-15 ),
"Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних
парків" ( 991-14 ) тощо).
Інноваційний розвиток в Україні стримують, зокрема, такі
системні чинники:
відсутність прийнятих на довгостроковий період стратегій
сталого соціально-економічного, науково-технологічного,
інноваційного розвитку країни та пов'язаної з ними послідовної
зовнішньої і внутрішньої економічної політики;
незавершеність процесів перерозподілу власності: набуття
власності шляхом приватизації домінує над іншими можливими
економічними механізмами, у тому числі тими, що пов'язані з
капіталізацією одержаного прибутку;
сформованість світового ринку високотехнологічних товарів і
послуг, на якому Україна як суб'єкт не в змозі забезпечити
належним чином свою присутність;
переважання галузевого принципу в управлінні інноваційною
сферою над загальнодержавним.
Таким чином, поточна ситуація в інноваційній сфері робить
нагальною розробку такої державної політики, яка забезпечувала б
розширене відтворення об'єктної бази інноваційної діяльності та
незворотний вплив інновацій на прискорений економічний розвиток
країни.
У зв'язку з цим головним завданням створення національної
інноваційної системи є консолідація зусиль законодавчої і
виконавчої влади, наукових та бізнесових кіл суспільства на
оптимальне комплексне вирішення методологічних, стратегічних і
тактичних проблем формування національної інноваційної системи, на
вироблення стратегії інноваційного розвитку України в умовах
глобалізаційних викликів, що дає змогу відкрити перспективи для
впровадження інноваційної моделі розвитку країни, забезпечити її
конкурентоспроможність.
З метою реалізації першочергових заходів з формування та
реалізації стратегії інноваційного розвитку України учасники
парламентських слухань рекомендують:
Верховній Раді України:
1. Схвалити в основному проект Стратегії інноваційного
розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних
викликів.
2. Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти
доопрацювати проект Стратегії інноваційного розвитку України на
2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів з урахуванням
зауважень і пропозицій, що надійшли від міністерств і відомств,
обласних державних адміністрацій, наукових установ, а також були
висловлені під час обговорення на парламентських слуханнях, та
внести у двомісячний строк на розгляд Верховної Ради України для
прийняття як закону.
3. Активізувати формування законодавчої бази сучасної
політики інноваційного розвитку економіки, формування
конкурентоспроможного вітчизняного сектору науково-дослідних і
дослідно-конструкторських робіт, підвищення конкурентоспроможності
вітчизняної продукції, формування ринку інтелектуальної власності
та структурної перебудови виробництва шляхом активного розвитку
інноваційної інфраструктури, створення та сприятливого
функціонування технологічних і наукових парків,
бізнес-інкубаторів, інноваційних венчурних та інвестиційних фондів
і фінансово-кредитних установ, територій пріоритетного розвитку
та наукоградів тощо.
4. Прискорити розгляд проектів законів України про внесення
змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність"
(реєстр. N 3015), про індустріальні (промислові) парки (реєстр.
N 3071)
, про внесення змін до Закону України "Про спеціальний
режим інноваційної діяльності технологічних парків" (реєстр.
N 2751, реєстр. N 4589)
.
Кабінету Міністрів України:
1. Забезпечити під час підготовки проектів Державного бюджету
України на 2011 рік та наступні роки виконання положень законів
України "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ),
"Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу
технологій" ( 143-16 ), "Про інноваційну діяльність" ( 40-15 ),
"Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних
парків" ( 991-14 ) та постанов Кабінету Міністрів України від
7 травня 2008 року N 439 ( 439-2008-п ) "Про затвердження
Державної цільової програми розвитку системи
інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної
інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку
економіки", від 11 вересня 2007 року N 1118 ( 1118-2007-п ) "Про
затвердження Державної програми прогнозування
науково-технологічного розвитку на 2008-2012 роки", від 14 травня
2008 року N 447 ( 447-2008-п ) "Про затвердження Державної
цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної
інфраструктури" на 2009-2013 роки".
2. У місячний термін подати до Верховної Ради України проект
Закону України про ратифікацію Рішення Ради глав урядів
держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 14 листопада
2008 року про розробку Міждержавної цільової програми
інноваційного співробітництва держав - учасниць Співдружності
Незалежних Держав на період до 2020 року.
3. Удосконалити структуру державного управління у сфері
науково-технічної та інноваційної діяльності в напрямі чіткого
розмежування та уникнення дублювання функцій центральних органів
виконавчої влади, запровадження принципів одноосібної
відповідальності і стабільності системи державного управління у
цій сфері.
4. Підвищити ефективність та розширити застосування
інструментів державної підтримки інноваційної діяльності через
такі механізми: надання ґрантів; пряме інвестування; надання
фінансових гарантій; стимулювання участі комерційних банків в
інвестуванні інноваційної діяльності; надання нефінансових послуг
та інших видів нефінансової підтримки; державне замовлення на
розроблення найважливіших новітніх технологій за пріоритетними
напрямами розвитку науки і техніки; розвиток матеріально-технічної
бази наукової та науково-технічної діяльності.
5. Опрацювати питання податкового стимулювання суб'єктів
господарювання, які:
використовують частину свого прибутку на фінансування витрат,
пов'язаних з науковими дослідженнями і науково-технічними
розробками;
спрямовують власні кошти на підвищення кваліфікації і
перепідготовку наукових кадрів;
надають спонсорську допомогу науковим установам та вищим
навчальним закладам для здійснення наукової і науково-технічної
діяльності.
6. Вжити заходів щодо визначення можливостей державної
підтримки та перспектив організації виробництва на території
України конкурентоспроможної інноваційної продукції шостого
технологічного укладу (нано-, біо-,
інформаційно-телекомунікаційні, CALS-технології) за такими
напрямами: мікроелектроніка; транспортні засоби з гібридними
двигунами; високоефективне сільськогосподарське виробництво;
комп'ютеризоване медичне обслуговування; альтернативні джерела
енергії та енергозберігаючі технології; інтелектуальна мобільна
робототехніка.
7. Вжити заходів щодо розвитку інформаційно-аналітичного
забезпечення інноваційного розвитку шляхом:
розвитку системи державного статистичного спостереження у
сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, ґрунтуючись на
показниках і стандартах, що використовуються в Європейському Союзі
та Організації Економічного Співробітництва і Розвитку;
розвитку системи науково-технічної та патентно-ліцензійної
інформації з максимальним використанням можливостей мережі
Інтернет;
удосконалення системи оцінювання наукових робіт
фундаментального спрямування.
8. Вжити заходів щодо розвитку інноваційної інфраструктури в
Україні: інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів інноваційного
розвитку, центрів трансферу технологій та інших організаційних
форм інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, які
поєднують науку, виробництво та бізнес, у тому числі шляхом
надання державної підтримки.
9. Вжити заходів щодо:
модернізації вищої освіти, розширення автономії вищих
навчальних закладів з навчальної, наукової та
фінансово-господарської діяльності;
оптимізації мережі вищих навчальних закладів; створення
укрупнених регіональних університетів, перетворення їх у потужні
освітньо-науково-інноваційні центри;
зміни підходів до формування державного замовлення на
підготовку фахівців з вищою освітою, у тому числі кадрів вищої
кваліфікації з питань інноваційної діяльності, (менеджменту,
маркетингу, фінансів, комерціалізації); створення єдиного
наукового та навчально-методичного механізму підготовки кадрів для
інноваційної сфери;
державної підтримки молоді, яка проходить навчання та
стажування у провідних зарубіжних університетах і дослідницьких
центрах з напрямів інноваційної діяльності;
удосконалення освітньо-наукової інфраструктури та системи
проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у
вищих навчальних закладах, впровадження наукових результатів у
навчальний процес;
всебічної підтримки наукової та науково-технічної діяльності
щодо подальшого розвитку науки у провідних вищих навчальних
закладах, оновлення їх матеріально-технічної бази, зокрема шляхом
забезпечення сучасним високотехнологічним наукоємним обладнанням,
розвитку структури інноваційної діяльності та трансферу технологій
для впровадження науково-технічних розробок.
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним,
Київській і Севастопольській міським радам, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській
міським державним адміністраціям:
відповідно до законодавства в межах повноважень активізувати
діяльність щодо розробки та формування регіональних інноваційних
систем, виконання науково-технічних та інноваційних програм з
реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності,
створення фінансово-кредитних установ, технологічних парків,
інноваційних фондів, технополісів, наукових парків тощо.



вгору