Про схвалення Концепції розвитку охорони психічного здоров'я в Україні на період до 2030 року
Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція від 27.12.20171018-р
Документ 1018-2017-р, чинний, поточна редакція — Прийняття від 27.12.2017


КОНЦЕПЦІЯ
розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року

Проблема, яка потребує розв’язання

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), психічне здоров’я - це стан благополуччя, при якому кожна людина може реалізувати свій власний потенціал, впоратися із життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти.

Станом на 1 січня 2017 р. 1673328 жителів України перебували на обліку у зв’язку з розладами психіки та поведінки, в тому числі 694928 - внаслідок розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю та наркотиків (або 3,9 відсотка населення). За 2016 рік до закладів з надання психіатричної допомоги було госпіталізовано 182415 хворих, які пробули в середньому 53,4 дня у стаціонарі. На кінець 2016 року в Україні 261240 хворих на психічні розлади мали групу інвалідності, з них 8,5 відсотка - діти у віці 0-17 років. 9893 хворих у 2016 році первинно були визнані особами з інвалідністю у зв’язку з психічними розладами. Смертність населення України від навмисного самоушкодження у 2015 році становила 17,7 на 100 тис. населення.

Показники інвалідності внаслідок психічних розладів та показники смертності від навмисного самоушкодження віддзеркалюють недостатню ефективність реабілітаційних заходів у сфері охорони психічного здоров’я.

Сучасна українська система охорони психічного здоров’я в цілому успадкувала організаційну структуру, а також стратегії та практики радянської системи - з усіма її перевагами та недоліками. Ця система не зазнала істотних структурних змін після набуття Україною незалежності. Вона залишається переважно сфокусованою на біомедичних підходах, які реалізуються в основному в стаціонарних відділеннях психіатричних та наркологічних закладів охорони здоров’я. Зазначене зумовлює високий рівень інституціалізації і відповідно - сегрегації та стигматизації осіб, що мають психічні розлади. До осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями, які перебувають у конфлікті із законом, переважно застосовується система покарання, а не реабілітації та ресоціалізації. Недостатня увага приділяється профілактиці, психосоціальним методам, організації охорони психічного здоров`я на рівні первинної медичної допомоги, наданні психотерапевтичної допомоги, реабілітаційним заходам, а також службам охорони психічного здоров’я, які функціонують у територіальних громадах, недостатньо розвинуті амбулаторне раннє втручання на рівні територіальних громад та практика домашнього супроводу.

Система вищої та післядипломної освіти у сфері охорони психічного здоров’я потребує системного та диференційованого удосконалення як щодо змісту освітніх програм, так і методології навчання та оцінки компетентностей.

В Україні має місце проблема кадрового забезпечення системи охорони психічного здоров’я, що визначає необхідність змін з метою забезпечення населення якісною допомогою відповідно до протоколів (в тому числі посилення ролі соціальних працівників, ерготерапевтів, психологів та психотерапевтів у наданні допомоги, впровадження спеціалізації медичних сестер у сфері психічного здоров’я тощо).

Основними компонентами проблеми у сфері охорони психічного здоров’я в Україні є:

слабка обізнаність щодо психічного здоров’я у суспільстві, що призводить до стигматизації та несвоєчасного звернення по професійну допомогу;

недосконалість національного законодавства у сфері психічного здоров’я та порушення прав людей з проблемами психічного здоров’я;

відсутність системи профілактики психічних розладів, що базується на фактичних даних, та ефективної популяризації психічного здоров’я;

недосконалість регулювання діяльності у сфері охорони психічного здоров’я;

низький рівень кадрового забезпечення психологами, психотерапевтами, соціальними працівниками та іншим персоналом, який залучається до надання допомоги у сфері психічного здоров’я, недостатність системи формування та підтримки професійних компетентностей серед фахівців у сфері психічного здоров’я та інших суміжних професій;

відсутність системного впровадження галузевих та міжгалузевих стандартів у сфері охорони психічного здоров’я та контролю якості допомоги у зазначеній сфері;

надмірна зосередженість допомоги у сфері психічного здоров’я у спеціалізованих закладах охорони здоров’я та інтернатних закладах системи соціального захисту; низька доступність психологічної та психотерапевтичної допомоги; дефіцит служб, які б базувалися на рівні територіальних громад, реабілітаційних і соціальних послуг; відсутність систем підтриманого працевлаштування та зайнятості, підтриманого проживання; відсутність ефективної системи підтримки сімей осіб, що доглядають за особами з психічними захворюваннями, а також недостатній розвиток кризової психологічної допомоги та програм раннього втручання на рівні територіальних громад;

обмежене використання сучасних технологій, методів та процедур оцінки у сфері психічного здоров’я та надання допомоги особам з проблемами психічного здоров’я під час надання первинної медичної допомоги;

недостатня диференційованість надання допомоги у сфері охорони психічного здоров’я з урахуванням чутливості до потреб різних груп суспільства та обмежена участь і залучення осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями та членів їх сімей до планування допомоги, її реалізації та оцінки;

відсутність ефективного адміністрування та моніторингу у сфері охорони психічного здоров’я, недостатня координація між різними державними органами у наданні допомоги особам з проблемами психічного здоров’я.

Разом з тим за роки незалежності в Україні було здійснено ряд позитивних змін у зазначеній сфері, зокрема було прийнято Закон України “Про психіатричну допомогу”, створено асоціації фахівців, розроблено та впроваджено протоколи надання допомоги при деяких розладах психіки та поведінки, проведено окремі просвітницькі ініціативи, реалізуються освітні проекти у психотерапевтичних методах, розвивається міжнародна співпраця.

Проте значна частина ініціатив у сфері охорони психічного здоров’я здійснюється громадськими об’єднаннями за відсутності системного підходу до їх планування і впровадження, а також необхідного контролю щодо їх якості, етичності та безпеки.

Стратегії охорони психічного здоров’я потребують міжгалузевої взаємодії та повинні передбачати заходи з урахуванням можливостей багатьох секторів та фахівців різного профілю. Об’єднання зусиль держави та суспільства планується шляхом розроблення та виконання плану заходів щодо реалізації цієї Концепції (далі - план заходів).




вгору