СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
18.07.1973
(Витяг)
К. пред'явив позов до О. та О. про відібрання дитини.
Позивачка зазначала, що її дочка М. вкінці 1970 р. вступила в
шлюбні відносини з О. і в серпні 1971 р. народила дитину - дочку
Олену. О. погано ставився до М., внаслідок чого вона захворіла. В
той же період захворіла і дитина, в зв'язку з чим вона, позивачка,
тривалий час перебувала з дитиною у лікарні. У лютому 1972 р. М.
померла, після чого відповідачі забрали дитину та тримають її у
себе. Посилаючись на те, що відповідачі неспроможні належно
виховувати дитину, що не повертають її з корисливою метою, щоб
заволодіти належною М. однокімнатною квартирою у кооперативному
будинку, позивачка просила передати онуку їй на виховання.
Проживаючи в селі разом з чоловіком, вони мають власний будинок,
домашнє господарство і всі необхідні для нормального виховання
дитини умови.
Рішенням народного суду Миколаївського району Миколаївської
області постановлено задовольнити прохання позивачки.
Судова колегія Миколаївського обласного суду ухвалою це
рішення залишила без змін. В протесті заступника Голови Верховного
Суду УРСР ставиться питання про скасування зазначених судових
рішень і направлення справи на новий розгляд. Протест підлягає
задоволенню з таких підстав. Постановляючи рішення про відібрання
дитини, суд виходив з того, що батько дитини О. та його мати
неспроможні створити дитині належні для її нормального розвитку та
виховання умови. Вони мають гірші житлово-побутові умови, ніж
позивачка. О. раніше два рази брав шлюби, від яких має двох дітей,
вихованням їх не цікавиться.
Проте зазначені доводи не можна визнати достатньо
обгрунтованими. О. є батьком Олени, а відповідно до ст. 68 Кодексу
про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ) батьки мають право вимагати
повернення дітей від будь-якої особи, яка їх затримує у себе не на
підставі закону чи судового рішення. Отже, батьки мають і
переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей і
вимоги інших осіб про відібрання їх від батьків можуть бути
задоволені лише в разі, коли перебування дітей у них потягне
значне погіршення умов їх життя і виховання.
У справі відсутні докази, що відповідачі неправильно
виховують дитину. З матеріалів справи видно, що після народження
дитина дійсно тривалий час хворіла, перебувала в лікарні. Проте,
як видно з довідки дитячої поліклініки, вона, перебуваючи з лютого
1972 р. у відповідачів, росте і розвивається нормально, має
хороший стан здоров'я. З висновку Ленінської районної
санітарно-епідеміологічної станції видно, що двокімнатна
ізольована квартира з усіма вигодами, в якій проживають О. з
дитиною, відповідає санітарним вимогам. Відповідач О. працює
водолазом на Чорноморському суднобудівному заводі і
характеризується позитивно.
Його мати, відповідачка О., яка працює в обласній
фізіотерапевтичній лікарні, також характеризується позитивно. За
таких обставин судові рішення не можуть залишатися в силі.
При новому розгляді справи суд має повніше з'ясувати
обгрунтованість як вимог позивачки, так і заперечень відповідачів
та перевірити, чи не призведе до негативних наслідків відібрання
дитини від батька після майже півторарічного проживання її в його
сім'ї, і залежно від цього постановити відповідне рішення.
Враховуючи наведене, судова колегія ухвалила: протест
заступника Голови Верховного Суду УРСР задовольнити. Рішення
народного суду Миколаївського району Миколаївської області та
ухвалу судової колегії Миколаївського обласного суду скасувати, а
справу надіслати до народного суду на новий розгляд в іншому
складі суддів.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.