Закон України

“Про приєднання України до Конвенції про статус апатридів”

Дата набуття чинності:
25 лютого 2013 року

Конвенція про статус апатридів (надалі - Конвенція) була вчинена 28 вересня 1954 року у Нью-Йорку.

Законом передбачено приєднання України до Конвенції.

Відповідно до статті 1 Конвенції апатрид - це особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою Державою згідно з її законом. Положення Конвенції не поширюються:
  • на осіб, які на цей час отримують захист або допомогу інших органів або установ Організації Об’єднаних Націй, окрім Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців, доки вони отримують такий захист або допомогу;
  • на осіб, які визнані компетентними органами влади країни, в якій вони проживають, як такі, що мають права і зобов’язання, пов’язані з громадянством цієї країни;
  • на осіб, стосовно яких існують серйозні підстави припускати, що вони: 1) скоїли злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства, як визначено в міжнародних актах, розроблених з метою вжиття заходів стосовно таких злочинів; 2) скоїли тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами  країни їхнього проживання до того, як вони були допущені в цю країну; 3) винні у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.

У кожного апатрида є зобов’язання перед країною, в якій він знаходиться, згідно з якими, зокрема, він повинен дотримуватися законів та нормативних актів цієї країни, а також заходів, які вживаються для підтримання громадського порядку (стаття 2 Конвенції).

Статтею 4 Конвенції передбачено, що Договірні Держави надають апатридам, що знаходяться на їхніх територіях, принаймні таке ж сприятливе становище, як і своїм власним громадянам, стосовно свободи сповідувати свою релігію і свободи надавати своїм дітям релігійне виховання.

Ніщо в Конвенції не порушує жодних прав і переваг, наданих апатридам будь-якою Договірною Державою незалежно від Конвенції (стаття 5 Конвенції).

Вилучення з принципу взаємності передбачені статтею 7 Конвенції.

Виняткові заходи, що можуть бути вжиті по відношенню до осіб, майна або інтересів громадян чи колишніх громадян іноземної Держави, не застосовуються Договірними Державами до апатридів виключно на підставі попереднього володіння ними громадянством зазначеної іноземної Держави (стаття 8 Конвенції).

Згідно статті 10 Конвенції якщо апатрид був депортований під час Другої Світової війни і відправлений на територію однієї з Договірних Держав і там проживає, то час такого примусового перебування розглядається як час законного проживання в межах цієї території. Якщо апатрид був депортований під час Другої Світової війни з території однієї з Договірних Держав і до набуття чинності цією Конвенцією повернувся туди з метою оселитися там на постійне проживання, то період проживання до і після такої депортації розглядається як один неперервний період у всіх тих випадках, коли вимагається безперервність проживання.

Правовий статус апатрида визначається главою ІІ Конвенції. Статтею 12 Конвенції встановлено, що особистий статус апатрида визначається законами країни його доміцилія або, якщо в нього такого немає, – законами країни його проживання. Права, раніше набуті апатридом і пов’язані з його особистим статусом, і, зокрема, права, які стосуються шлюбу, поважаються Договірною Державою за умови дотримання, у разі потреби, формальностей, приписаних законами зазначеної Держави, за умови, що зазначене право є таким, що було б визнано законами цієї Держави, якби ця особа не стала апатридом. Статтями 13 та 14 Конвенції врегульовуються питання придбання рухомого і нерухомого майна та інших пов’язаних з ним прав, а також щодо орендних та інших договорів, які стосуються рухомого і нерухомого майна та захисту авторських та промислових прав. Апатрид має право вільного звернення до судів на території всіх Договірних Держав. На території Договірної Держави свого звичайного місця проживання  апатрид користується тим же становищем, що й громадяни Держави у питаннях стосовно права звернення до судів, зокрема, у питаннях юридичної допомоги і звільнення від cautio judicatum solvi (стаття 16 Конвенції).

Глава ІІІ Конвенції присвячена прибутковій діяльності апатрида:
  • робота за наймом (стаття 17 Конвенції);
  • робота на власному підприємстві (стаття 18 Конвенції);
  • вільні професії (стаття 19 Конвенції).

Соціальне забезпечення апатридів передбачено главою IV Конвенції, якою регулюються такі питання:
  • система пайків;
  • житлове питання;
  • освіта;
  • урядова допомога.

Згідно статті 24 Конвенції Договірні Держави надають апатридам, які законно перебувають на їхній території, таке ж становище, як і громадянам, стосовно наведених нижче питань:
  • винагороди за працю, включаючи допомогу на сім’ю, якщо така допомога є частиною винагороди за працю, тривалості робочого дня, понаднормової роботи, оплачуваних відпусток, обмеження роботи вдома, мінімального віку осіб, що працюють за наймом, навчання і професійної підготовки, праці жінок і підлітків та користування перевагами колективних договорів настільки, наскільки ці питання регулюються законами чи іншими нормативними актами або контролюються адміністративними органами влади;
  • соціального забезпечення (законоположень, що стосуються зайнятості, нещасних випадків на роботі, професійних захворювань, материнства, хвороб, інвалідності, старості, смерті, безробіття, сімейних обов’язків та інших випадків, які відповідно до внутрішніх законів чи інших нормативних актів належать до сфери дії системи соціального забезпечення) з такими обмеженнями: 1) може існувати відповідний порядок збереження набутих прав і прав, що знаходяться в процесі набуття; 2) національні закони або інші нормативні акти країни проживання можуть приписувати спеціальний порядок одержання повних або часткових виплат, що сплачується повністю з державних коштів, і допомоги, яка виплачується особам, які не виконали всі умови щодо внесків, необхідних для присудження нормальної пенсії.

Коли для користування правом апатриду зазвичай потрібна допомога органів влади іноземної держави, до яких ці апатриди не можуть звертатися, Договірна Держава, на території якої проживає апатрид, вживає заходів для того, щоб така допомога була надана йому її власними органами влади (стаття 25 Конвенції).

Відповідно до статті 26 Конвенції кожна Договірна Держава надає апатридам, які законно перебувають на її території, право вибору місця проживання і вільного пересування в межах її території, за умови дотримання всіх правил, які зазвичай застосовуються до іноземців за таких самих обставин.

Договірні Держави видають посвідчення особи апатридам, що перебувають на їхній території і не мають чинного проїзного документу (стаття 27 Конвенції).

Статтею 28 Конвенції передбачено, що Договірні Держави видають апатридам, які законно перебувають на їхній території, проїзні документи для пересування за межами їхньої території, якщо тільки цьому не перешкоджають вагомі причини державної безпеки і громадського порядку.

Договірні Держави не обкладають апатридів жодними митами, зборами або податками, на додаток до тих, або вищими за ті, які за аналогічних умов стягуються або можуть стягуватися з власних громадян у таких ситуаціях. Зазначене положення не виключає застосування до апатридів законів і нормативних актів, які стосуються зборів за видання іноземцям адміністративних документів, у тому числі й посвідчень особи (стаття 29 Конвенції).

Згідно статті 30 Конвенції Договірна Держава згідно зі своїми законами і нормативними актами дозволяє апатридам вивіз майна, яке вони привезли із собою на їхню територію, в іншу країну, в яку їм надане право в’їзду для поселення. Договірна Держава прихильно ставиться до клопотань апатридів про дозвіл на вивезення майна, необхідного їм для їхнього поселення в інших країнах, в які їм надане право в’їзду, де б це майно не знаходилося.

Договірні Держави не висилають апатрида, що законно перебуває на їхній території, окрім як в інтересах державної безпеки або громадського порядку. Висилання такого апатрида проводиться тільки відповідно до рішень, винесених у судовому порядку. За винятком випадків, коли цьому перешкоджають вагомі інтереси державної безпеки, апатриду надається право представлення у своє виправдання доказів і оскарження в належних інстанціях або перед особою чи особами, спеціально призначеними компетентними органами влади, а також право мати для цих цілей своїх представників. Договірні Держави надають таким апатридам достатній строк для одержання законного права на в’їзд до іншої країни. Договірні Держави зберігають за собою право застосовувати протягом цього терміну такі заходи внутрішнього характеру, які вважатимуть за необхідне (стаття 31 Конвенції).

Відповідно до статті 32 Конвенції Договірні Держави, наскільки це можливо, сприяють асиміляції та натуралізації апатридів. Зокрема, вони роблять все від них залежне для прискорення процедур стосовно натуралізації і можливого зменшення пов’язаних із ними зборів і витрат.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору