Закон України

„Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України”

Дата набуття чинності:
27 квітня 2007 року

Цей Закон доповнює статтю 95 Водного кодексу України від 6 червня 1995 року за № 213/95-ВР частиною другою, згідно якої діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об’єктам), може бути припинена за рішенням суду.

Законом вносяться зміни до статті 190 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року за № 176/95-ВР, відповідно до яких пасажир має право провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця, купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною. Зміни, які вносяться до частини 3 статті 193 Кодексу торговельного мореплавства України встановлюють, що перевізник зобов’язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім  дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці.

Цей Закон вносить зміни до статті 100 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року за № 2768-ІІІ, згідно яких сервітут може бути встановлений договором,  законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Земельний кодекс України доповнюється новою главою 16-1, відповідно до якої право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року за № 435- IV. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі:
  • поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
  • спливу строку, на який було надано право користування;
  • викупу земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю в разі користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;
  • невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть бути припинені за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Закон доповнює Основи законодавства України про охорону здоров’я (надалі – Основи) від 19 листопада 1992 року за № 2801- ХІІ:
  • новим пунктом „к” статті 6 Основ, яким передбачено право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду;
  • новою статтею 39-1, згідно якої пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта;
  • положенням (після частини 3 статті 43 Основ), яким передбачено, що пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Зміни, які вносяться Законом до частини 1 статті 38 Основ встановлюють, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Закон доповнює статтю 50 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року за № 1264-XII частиною 3, відповідно до якої діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

Цей Закон доповнює Закон України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року за №1576-ХІІ, зокрема:
  • новою частиною 1 статті 1, згідно якої господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. У зв’язку з цим частини першу - шосту вважати відповідно частинами другою - сьомою;
  • частиною 4 статті 3, відповідно до якої господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником;
  • статтею 11-1, якою передбачено, що законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів;
  • частиною (після частини 2 статті 39), якою встановлено зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов’язань та відшкодування збитків;
  • частиною 6 статті 39, якою передбачено, що якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації;
  • частиною 2 статті 66, згідно якої особа може бути учасником тільки одного повного товариства;
  • частиною 3 статті 66, найменування повного товариства повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова „повне товариство” або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів „і компанія”, а також слів „повне товариство”.

Закон вносить зміни до частини 1 статті 91 Закону України „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року за № 1788-ХІІ, згідно яких суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, передаються членам його сім’ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини”.

Зміни, які вносяться Законом до статті 8 Закону України „Про заставу” від 2 жовтня 1992 року визначають, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений чи пошкоджений предмет застави.

Закон доповнює статтю 12 Закону України „Про заставу” положенням, яким передбачено, що опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Законом доповнюється Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року за № 2269-ХІІ, зокрема:
  • частиною 4 статті 13, відповідно до якої орендодавець зобов’язаний передати орендарю об’єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна під час користування ним;
  • частиною 2 статті 15, якою передбачено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов’язки за договором оренди. Сторони можуть встановити в договорі оренди, що в разі відчуження власником об’єкта договір оренди припиняється;
  • положенням частини 3 статті 17, яким передбачено, що умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право орендаря на укладення договору припиняється;
  • статтею 18-1, згідно якої поточний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором. Капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором;
  • частиною 4 статті 23, якою передбачено, що якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.
Закон вносить зміни до статті 12 Закону України „Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва” від 14 вересня 2000 року за № 1953-ІІІ відповідно до яких право власності на об’єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу.

Закон доповнює статтю 27 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні” від 4 липня 2002 року за № 37-IV положенням, яким встановлено, що якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред’явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

Законом передбачено, що втратили чинність:
  • Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 року за № 697-ХІІ;
  • Постанова Верховної Ради Української РСР „Про введення в дію Закону Української РСР „Про власність” від 26 березня 1991 року за № 885-ХІІ;
  • Закон України „Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” від 6 квітня 2000 року за № 1641-ІІІ.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору