Закон України

„Про приєднання України до Міжнародної
конвенції з охорони нових сортів рослин”

Дата набуття чинності:
12 вересня 2006 року

Цим Законом Україна приєдналася до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 року, переглянутої в м. Женеві 10 листопада 1972 року, 23 жовтня 1978 року і 19 березня 1991 року (надалі - Конвенція).

Статтею 1 Конвенції визначено, що термін „селекціонер” означає:
  • особу, яка вивела чи винайшла та вдосконалила сорт;
  • особу, яка є роботодавцем згаданої вище особи чи, яка доручила останній особі роботу, якщо це передбачається законодавством відповідної держави чи міжурядової організації, яка є учасницею цієї Конвенції (надалі - Договірні Сторони), або
  • правонаступника першої або другої із згаданих вище осіб, залежно від конкретного випадку.
Також передбачено, що термін „сорт” означає групу рослин у рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів, яку незалежно від того, чи задовольняє вона повністю вимоги для надання права селекціонера, можна:
  • визначити ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності відповідного генотипу або комбінації генотипів;
  • відрізнити від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву, принаймні однієї із зазначених ознак і
  • розглядати як єдине ціле з погляду її придатності для відтворення в незміненому вигляді.

Кожна Договірна Сторона, згідно статті 2 Конвенції, надає та охороняє права селекціонера. Без шкоди для прав, обумовлених у Конвенції, громадянам Договірної Сторони, а також фізичним особам, що проживають на території цієї Договірної Сторони, та юридичним особам, зареєстрованим на такій території, надається на території кожної іншої Договірної Сторони в тому, що стосується надання та охорони прав селекціонера, такий самий режим, який законодавство цієї іншої Договірної Сторони надає чи може надати в подальшому своїм громадянам, якщо зазначені громадяни, фізичні чи юридичні особи виконують умови та формальності, що застосовуються до громадян такої іншої Договірної Сторони.

В статті 5 Конвенції передбачено, що право селекціонера надається, якщо сорт є новим, відмінним, однорідним і стабільним. При цьому вказується, що надання права селекціонера не може залежати від додаткових чи інших умов, крім зазначених вище, якщо сорт позначений найменуванням, якщо селекціонер виконує формальності, передбачені законодавством Договірної Сторони, до органу якої він подав заявку, та сплачує необхідні збори.

Згідно статті 6 Конвенції сорт вважається новим, якщо на дату подання заявки про набуття права селекціонера, розмножувальний або рослинний матеріал цього сорту не продавався або в інший спосіб не передавався третім особам селекціонером або за його згодою для використання сорту:
  • на території Договірної Сторони, де було подано заявку, за рік до цієї дати й
  • на території іншій, ніж територія Договірної Сторони, де було подано заявку, раніше чотирьох років або, у випадку дерев і винограду, раніше шести років до зазначеної дати.
Для таких цілей всі Договірні Сторони, які є державами - членами однієї й тієї самої міжурядової організації, можуть діяти спільно, якщо цього вимагають правила цієї організації, прирівнюють дії, виконані на територіях держав - членів цієї організації, до дій, що вчинені на їхній території; та в разі необхідності вони повідомляють про це Генеральному секретарю.

Передбачено, що сорт вважається відмінним, якщо він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, існування якого на момент подання заявки є загальновідомим. Сорт уважається однорідним, якщо з урахуванням варіювання, яке може мати місце, унаслідок особливостей його розмноження, він є достатньо однорідним за його відповідними ознаками. Сорт уважається стабільним, якщо його відповідні ознаки залишаються незмінними після неодноразового розмноження або, у випадку особливого циклу розмноження, наприкінці кожного такого циклу.

Відповідно до статті 10 Конвенції селекціонер має право вибирати Договірну Сторону, до органу якої він хоче подати свою першу заявку на набуття права селекціонера. Крім того, селекціонер може подати заявку на набуття права селекціонера до органів інших Договірних Сторін, не чекаючи надання йому права селекціонера тим органом Договірної Сторони, до якого він подав першу заявку. При цьому передбачено, що жодна Договірна Сторона не може відмовити в наданні права селекціонера чи обмежити строк його дії з тієї причини, що охорона на такий же сорт не запитувалася, що в ній було відмовлено чи її термін закінчився в будь-якій іншій державі або міжурядовій організації. Встановлено, що селекціонер, який належним чином подав заявку на надання охорони сорту в одній з Договірних Сторін, протягом 12 місяців користується правом пріоритету на подання заявки на набуття права селекціонера на той самий сорт до органу будь-якої іншої Договірної Сторони („подальша заявка”). Цей термін починається від дати подання першої заявки. День подання заявки не включається до цього періоду.

Рішення надати право селекціонера, згідно статті 12 Конвенції, вимагає проведення експертизи. Здійснюючи таку експертизу, орган може вирощувати сорт або проводити інші необхідні випробування, поставити вимогу виростити сорт чи здійснити інші необхідні випробування, або врахувати результати вже проведених випробувань. Для цілей такої експертизи орган може вимагати від селекціонера надання будь-якої необхідної інформації, документів або матеріалу.

Встановлено, що селекціонер має право обумовлювати надання свого дозволу певними вимогами чи обмеженнями, зокрема, стосовно:
  • виробництва чи репродукції (розмноження);
  • доведення до кондицій для розмноження;
  • пропонування для продажу;
  • продажу чи будь-якої іншої форми збуту;
  • експорту чи імпорту;
  • зберігання для будь-яких цілей, зазначених вище.
При цьому передбачено, що право селекціонера не поширюється на дії, учинені приватно та в некомерційних цілях, дії, учинені для експериментальних цілей, та дії, учинені для створення інших сортів. Право селекціонера не залежить від будь-яких заходів, яких Договірна Сторона вживає на своїй території для регулювання виробництва, сертифікації та продажу матеріалу сортів або імпорту чи експорту такого матеріалу.

Статтею 19 конвенції встановлено, що право селекціонера надається на визначений строк. При цьому вказується, що мінімальний строк не може бути меншим 20-ти років від дати надання права селекціонера. Що стосується дерев і винограду, мінімальний строк не може бути меншим 25-ти років від указаної дати.

Згідно статті 20 Конвенції сорт позначається найменуванням, яке включає його родове позначення і повинно давати можливість ідентифікувати сорт. Таке найменування реєструється органом одночасно із наданням права селекціонера. Орган Договірної Сторони забезпечує надання органам інших Договірних Сторін інформації, яка стосується найменувань сортів, і, зокрема, пропозицій стосовно них, їхньої реєстрації та анулювання найменувань. Крім того, передбачається, що коли сорт пропонується на продаж чи продається, до зареєстрованого найменування сорту дозволяється додавати позначки торгової марки, фірмової назви товару або інші подібні позначки.

Відповідно до статті 21 Конвенції кожна Договірна Сторона проголошує недійсним право селекціонера, яке вона надала, якщо з'ясовується, що:
  • умови щодо новизни та відмінності сорту не були виконані на момент надання права селекціонера;
  • право селекціонера надавалося, головним чином, на підставі інформації та документів, поданих селекціонером, а умови щодо однорідності та стабільності сорту не були виконані на момент надання права селекціонера; або
  • право селекціонера було надане особі, яка не мала на це права, якщо воно не передається особі, яка має на це право.

Крім того, кожна Договірна Сторона може анулювати право селекціонера, яке вона йому надала, якщо на вимогу органу та протягом запропонованого строку:
  • селекціонер не надає органу інформації, документів чи матеріалів, які вважаються необхідними для підтвердження підтримки сорту;
  • селекціонер не сплатив зборів, які підлягають сплаті для підтримки чинності його права; або
  • коли найменування сорту анулюється після надання права, а селекціонер не пропонує іншого прийнятного найменування.

В статті 30 Конвенції встановлено, що кожна Договірна Сторона вживає всіх заходів, необхідних для виконання положень Конвенції, та, зокрема:
  • передбачає відповідні правові заходи, що дозволяють ефективно забезпечувати права селекціонера;
  • підтримує орган, уповноважений надавати права селекціонера, чи доручає це органу іншої Договірної Сторони;
  • забезпечує інформування громадськості шляхом періодичного опублікування інформації стосовно заявок на надання прав селекціонерів, наданих прав селекціонера і запропонованих та затверджених назв.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору