Закон України

„Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму”

Дата набуття чинності:
12 жовтня 2006 року

Законом ратифіковано Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму, підписану 16 травня 2005 року у Варшаві. Україна підписала Конвенцію із заявами та застереженнями, відповідно до яких Україна не видаватиме іншій державі громадян України.

Для цілей цієї Конвенції громадянином України вважається будь-яка особа, яка відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу є громадянином України.

Ще одним зауваженням України зазначено, що у разі одержання запиту про видачу правопорушника від Сторони цієї Конвенції, з якою немає договору про видачу правопорушників, Україна вважатиме цю Конвенцію правовою підставою для видачі правопорушників стосовно злочинів, викладених у статтях 5 - 7 та 9 цієї Конвенції.

Також Україна залишає за собою право не бути зобов'язаною відповідними умовами, встановленими Стороною, яка надає інформацію, якщо вона попередньо не отримає повідомлення про характер інформації, що буде надана, та не дасть згоду на передачу такої інформації.

Відповідно до Конвенції термін "терористичний злочин" означає будь-який із злочинів, викладених і визначених в одному з договорів, перелік яких наведено в Додатку.

Метою цієї Конвенції є збільшення зусиль Сторін у запобіганні тероризму і його негативним наслідкам стосовно прав людини, зокрема права на життя, як заходами, вжитими на національному рівні, так і шляхом міжнародного співробітництва, з приділенням належної уваги чинним багатостороннім або двостороннім договорам чи угодам між Сторонами.

Кожна Сторона вживає відповідних заходів, зокрема у сфері підготовки кадрів для правоохоронних та інших органів, а також у сферах освіти, культури, інформації, засобів масової інформації та розвитку обізнаності населення, з метою запобігання терористичним злочинам і їхнім негативним наслідкам з одночасним дотриманням зобов'язань стосовно прав людини

Конвенція передбачає, що кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для поліпшення й розвитку співробітництва між національними органами з метою запобігання терористичним злочинам та їхнім негативним наслідкам, зокрема, шляхом:
  • здійснення обміну інформацією;
  • удосконалення фізичного захисту осіб й об'єктів;
  • поліпшення навчання й планів координації дій на випадок надзвичайних громадських ситуацій. 

Конвенцією встановлено види та визначення злочинів пов’язаних з тероризмом. Зокрема, термін "публічне підбурювання до вчинення терористичного злочину" означає розповсюдження повідомлення для населення або доведення такого повідомлення до відома населення в інший спосіб з метою підбурювання його до вчинення терористичного злочину, якщо така поведінка, незалежно від того, є чи не є вона безпосередньою підтримкою терористичних злочинів, становить загрозу того, що може бути вчинено один чи більш ніж один такий злочин. 
Відповідно до Конвенції термін "залучення до тероризму" означає спонукання іншої особи до вчинення чи участі у вчиненні терористичного злочину або до вступу до об'єднання чи групи з метою сприяння вчиненню ними одного чи більш ніж одного терористичних злочинів.

Для цілей цієї Конвенції термін "навчання терористичній діяльності" означає надання інструкцій стосовно виготовлення або використання вибухових речовин, вогнепальної чи іншої зброї або шкідливих чи небезпечних речовин або стосовно інших специфічних методів чи способів для вчинення або сприяння вчиненню терористичного злочину зі знанням того, що навички, які надаються, призначені для використання із цією метою.

Конвенція зазначає, що кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення в національному законодавстві положень про те, що кримінальним злочином є:
  • участь як співучасник у вчиненні одного з таких злочинів як підбурювання до тероризму, залучення до тероризму чи навчання терористичній діяльності;
  • організація інших осіб або надання їм інструкцій для вчинення одного із таких злочинів як підбурювання до тероризму, залучення до тероризму чи навчання терористичній діяльності;
  • сприяння у вчиненні одного чи більш ніж одного зі таких злочинів як підбурювання до тероризму, залучення до тероризму чи навчання терористичній діяльності, групою осіб, які діють зі спільною метою.

Конвенція передбачає відповідальність юридичних осіб за участь у вчиненні терористичних злочинів. Залежно від правових засад Сторони відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільною або адміністративною.

Згідно Конвенції кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини визначені цією Конвенцією.

Нормами Конвенції встановлено, що кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для захисту й підтримки жертв терористичної діяльності, здійсненої на її території. Ці заходи можуть включати, зокрема, надання фінансової допомоги й компенсації жертвам терористичної діяльності та близьким членам їхніх сімей.

Кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції стосовно злочинів, викладених у цій Конвенції:
  • коли злочин вчинено на території цієї Сторони;
  • коли злочин вчинено на борту корабля, на якому піднято прапор цієї Сторони, чи повітряного судна, зареєстрованого згідно із законодавством цієї Сторони;
  • коли злочин вчинено громадянином цієї Сторони.

Держава-учасниця, отримавши інформацію про те, що особа, яка вчинила злочин, викладений у цій Конвенції, або підозрюється у вчиненні такого злочину, може знаходитися на її території, уживає таких заходів, які можуть бути необхідними відповідно до її національного законодавства для розслідування фактів, які містить інформація.

Пересвідчившись, що обставини того вимагають, Держава-учасниця, на території якої перебуває обвинувачений або підозрюваний у вчиненні злочину, уживає відповідних заходів, щоб забезпечити присутність цієї особи для її судового переслідування або екстрадиції.

Відповідно до Конвенції Держава-учасниця, на території якої знаходиться підозрюваний у вчиненні злочину, у випадках, коли вона має юрисдикцію, якщо вона не здійснює екстрадиції такої особи, зобов'язана без будь-яких винятків і незалежно від того, було чи не було вчинено злочин на її території, передати справу без необґрунтованої затримки до своїх компетентних органів для кримінального переслідування шляхом застосування процесуальних дій відповідно до законодавства цієї держави.

Жодний зі злочинів, передбачених цією Конвенцією, для цілей екстрадиції або надання взаємної правової допомоги не вважається політичним злочином, злочином, пов'язаним з політичним злочином, або злочином, зумовленим політичними мотивами. Відповідно, відмова задовольнити пов'язаний з таким злочином запит про екстрадицію або взаємну правову допомогу не може бути зроблена лише на тій підставі, що він стосується політичного злочину або злочину, пов'язаного з політичним злочином, чи злочину, зумовленого політичними мотивами.

Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що зобов'язує здійснити екстрадицію, якщо особа, про яку йдеться в запиті про екстрадицію, ризикує бути підданою тортурам або негуманному поводженню чи приниженню людської гідності або покаранню.

Відповідно до Конвенції без завдання шкоди власним розслідуванням або процесуальним діям компетентні органи Держави-учасниці можуть без попереднього запиту надіслати до компетентних органів іншої Держави-учасниці інформацію, отриману в рамках їхніх розслідувань, коли вони вважають, що надання такої інформації може сприяти отримуючій Державі-учасниці в порушенні справи або проведенні розслідувань чи процесуальних дій або може зумовити надіслання запиту такою Державою-учасницею згідно із цією Конвенцією.

Конвенція визначає, що будь-яка держава може під час підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання визначити територію або території, до яких ця Конвенція застосовується.

У випадку виникнення спорів між Державами-учасницями стосовно тлумачення або застосування цієї Конвенції вони намагаються врегулювати спір шляхом переговорів або завдяки іншим мирним засобам на їхній вибір.
Держави-учасниці періодично проводять консультації з метою:
  • унесення пропозицій стосовно сприяння ефективному використанню та здійсненню цієї Конвенції або стосовно вдосконалення такого використання та здійснення, зокрема стосовно виявлення будь-яких проблем і результатів будь-якої заяви, зробленої в рамках цієї Конвенції;
  • формулювання висновку про відповідність тієї відмови здійснити екстрадицію, яку подано на її розгляд;
  • унесення пропозицій стосовно змін до цієї Конвенції;
  • формулювання висновку стосовно такої пропозиції внести зміни до цієї Конвенції, яку подано на її розгляд;
  • висловлення думки з будь-якого питання, пов'язаного із застосуванням цієї Конвенції та сприяння обміну інформацією про важливі правові, політичні або технічні події.

Нарада Держав-учасниць скликається Генеральним секретарем Ради Європи щоразу, коли він уважає це необхідним і в будь-якому випадку, коли більшість Держав-учасниць або Комітет міністрів звертаються з проханням про її скликання.

Додатками до Конвенції є:
  • Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, підписана в Гаазі 16 грудня 1970 р.
  • Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, укладена в Монреалі 23 вересня 1971 р.
  • Конвенція про запобігання злочинам проти осіб, які користуються міжнародним захистом, зокрема дипломатичних агентів, та покарання за такі злочини, прийнята в Нью-Йорку 14 грудня 1973 р.
  • Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників, прийнята в Нью-Йорку 17 грудня 1979 р.
  • Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу, прийнята у Відні 3 березня 1980 р.
  • Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, які обслуговують міжнародну цивільну авіацію, укладений у Монреалі 24 лютого 1988 р.
  • Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, укладена в Римі 10 березня 1988 р.
  • Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, укладений у Римі 10 березня 1988 р.
  • Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, прийнята в Нью-Йорку 15 грудня 1997 р.
  • Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, прийнята в Нью-Йорку 9 грудня 1999 р.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору