Закон України

Про відпустки

Дата набуття чинності:
1 січня 1997 року

Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. 

Право на відпустки мають фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором.

Законом встановлюються наступні види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка (тривалістю не менш як 24 календарних дні. Працівникам певних галузей промисловості - тривалість відпустки може становити до 56 днів);
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (тривалістю до 35 днів);
- додаткова відпустка за особливий характер праці (в залежності від виконуваної роботи, тривалість додаткової відпуски становить від 7 до 35 днів);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (тривалість відпустки в залежності від виду навчання становить від 6 до 40 календарних днів);
3) творча відпустка ;
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (тривалість відпустки до пологів - 70 календарних днів, після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів);
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів);
5) відпустки без збереження заробітної плати.

Нормами Закону визначені періоди часу, які дають право на отримання відпустки. передбачається, що загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові відпустки до закінчення шестимісячного терміну її тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Черговість надання відпусток визначається графіками. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Законом передбачені підстави, коли час відпустки працівника повинен бути перенесено. До таких підстав віднесено такі як:
- тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
- виконання працівником державних або громадських обов'язків;
- інші випадки.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Власник (уповноважений ним орган) може відкликати працівника з щорічної відпустки лише при згоді на це працівника. Підставами для відкликання можуть бути: відвернення стихійного лиха, виробнича аварія або негайне усунення їх наслідків, відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Витрати, пов'язані з оплатою відпусток, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюють спеціально уповноважені на те державні органи та інспекції, які є незалежними у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.










Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору