Закон України

“Про індустріальні парки”

Дата набуття чинності:
4 вересня 2012 року

Закон визначає правові та організаційні засади створення і функціонування індустріальних парків на території України з метою забезпечення економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності територій, активізації інвестиційної діяльності, створення нових робочих місць, розвитку сучасної виробничої та ринкової інфраструктури.

Відповідно до статті 2 Закону індустріальний (промисловий) парк (надалі - індустріальний парк) – це визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері промислового виробництва, а також науково-дослідну діяльність, діяльність у сфері інформації і телекомунікацій на умовах, визначених Законом та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку.

Статтею 4 Закону встановлено, що створення і функціонування індустріальних парків на території України здійснюються на таких засадах:
  • вільного доступу до інформації про можливість використання земель для створення індустріальних парків;
  • конкурентності у виборі керуючої компанії на землях державної та комунальної власності;
  • гарантування прав на земельні ділянки у межах індустріального парку;
  • державної підтримки створення індустріальних парків;
  • державного стимулювання залучення інвестицій в індустріальні парки.
Функціональне призначення індустріального парку визначається концепцією відповідного індустріального парку. Особливості правового регулювання залежно від функціонального призначення індустріального парку та відповідні зобов'язання ініціатора створення та керуючої компанії індустріального парку визначаються договором про створення та функціонування індустріального парку.

Право на створення індустріальних парків на землях державної і комунальної власності мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які згідно з Конституцією України здійснюють право власника на землю від імені Українського народу і відповідно до закону наділені повноваженнями розпорядження земельними ділянками, а також орендарі земельних ділянок, які згідно з цим Законом відповідають вимогам щодо використання їх для індустріального парку (стаття 5 Закону).

Стаття 6 Закону передбачає, що право на створення індустріальних парків на землях приватної власності мають власники чи орендарі земельних ділянок, які згідно з Законом відповідають вимогам щодо використання їх для індустріального парку.

На земельних ділянках, які передані в оренду, індустріальні парки можуть створюватися з ініціативи орендарів після внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки та прийняття орендодавцем рішення про погодження концепції індустріального парку (стаття 7 Закону).
Згідно статті 8 Закону земельна ділянка, використання якої планується для створення та функціонування індустріального парку, може розташовуватися у межах або за межами населених пунктів і повинна відповідати таким вимогам:
  • належати до земель промисловості;
  • бути придатною для промислового використання з урахуванням умов та обмежень, встановлених відповідною містобудівною документацією;
  • площа земельної ділянки або сукупна площа суміжних земельних ділянок повинна становити не менше 15 гектарів та не більше 700 гектарів.

Статтею 9 Закону передбачено, що використання земельних ділянок у межах індустріального парку на землях державної чи комунальної власності здійснюється з додержанням таких умов:
  • строк використання земельної ділянки у межах індустріального парку повинен бути не менше 30 років з дня прийняття рішення про створення індустріального парку;
  • використання земельних ділянок у межах індустріальних парків повинно відповідати санітарно-епідеміологічним та екологічним вимогам.

Вибір території для індустріального парку на землях державної чи комунальної власності здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням вимог Закону. Вибір території для створення індустріальних парків на землях державної чи комунальної власності здійснюється за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, а також за рахунок залучених інвестицій, коштів приватних інвесторів та з інших джерел, не заборонених законодавством (стаття 10 Закону).

Правові форми та порядок використання земель у межах індустріальних парків визначені в статті 11 Закону. У межах індустріального парку використання учасниками земельних ділянок може здійснюватися у правових формах, передбачених Земельним кодексом України. Керуюча компанія, що у встановленому законом порядку набула право оренди на землі індустріального парку, передає у володіння та користування земельні ділянки (суборенду) з правом їх забудови учасникам відповідно до земельного законодавства України. У разі якщо на одну земельну ділянку у межах індустріального парку претендують два і більше потенційних учасників, керуюча компанія зобов'язана провести конкурс з вибору учасника з урахуванням концепції індустріального парку. Земельна ділянка із земель державної чи комунальної власності, вільна від забудови, у межах індустріального парку надається керуючій компанії на умовах оренди у встановленому законодавством порядку. Якщо індустріальний парк створюється на землях приватної власності, права на земельні ділянки можуть передаватися учасникам індустріального парку ініціатором його створення у формах та в порядку, передбачених законодавством. Якщо ініціатором створення індустріального парку виступає орендар земельної ділянки, ця земельна ділянка або її частини передаються ним у суборенду безпосередньо учасникам відповідно до земельного законодавства України. Земельні ділянки надаються учасникам для будівництва та обслуговування об'єктів нерухомості, необхідних для здійснення господарської діяльності. Кошти, одержані від продажу земельних ділянок державної і комунальної власності на території індустріального парку, зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, передбаченому Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Розділом IV Закону встановлюються порядок та умови створення індустріальних парків. Відповідно до статті 13 Закону ініціаторами створення індустріальних парків можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні або фізичні особи, які мають право на створення індустріальних парків на землях державної, комунальної чи приватної власності згідно з Законом.

Рішення про створення індустріального парку приймається ініціатором створення на основі затвердженої згідно з вимогами Закону концепції індустріального парку. Індустріальний парк створюється на строк не менше 30 років. Ініціатор створення протягом трьох календарних днів з дня прийняття рішення про створення індустріального парку зобов'язаний подати до уповноваженого державного органу копію рішення про створення індустріального парку та концепцію індустріального парку. Інформація про створені індустріальні парки є публічною, доступ до неї забезпечує уповноважений державний орган. Рішення про створення індустріального парку є підставою для укладення договору про створення та функціонування індустріального парку між ініціатором створення та керуючою компанією індустріального парку (стаття 14 Закону).

Згідно статті 17 Закону ініціатор створення індустріального парку зобов'язаний розробити і затвердити концепцію індустріального парку, в якій зазначаються:
  • назва індустріального парку;
  • ініціатор створення індустріального парку;
  • мета, завдання створення та функціональне призначення індустріального парку;
  • місце розташування та розмір земельної ділянки;
  • строк, на який створюється індустріальний парк;
  • вимоги до учасників індустріального парку;
  • орієнтовні сумарні обсяги споживання енергоресурсів, води тощо;
  • план розвитку індустріального парку;
  • орієнтовні ресурси (фінансові, матеріальні, технічні, трудові, природні тощо), необхідні для створення та функціонування індустріального парку, очікувані джерела їх залучення;
  • організаційна модель функціонування індустріального парку;
  • очікувані результати функціонування індустріального парку;
  • інші відомості на розсуд ініціатора створення.

В статті 22 Закону визначені істотні умови договору про створення та функціонування індустріального парку.

Порядок набуття та втрати статусу керуючої компанії індустріального парку встановлений статтею 24 Закону.

Розділом VI Закону визначаються основні права та обов’язки ініціатора створення, керуючої компанії індустріального парку, а також повноваження уповноваженого державного органу. Так, наприклад, згідно статті 26 Закону керуюча компанія має право:
  • здійснювати господарську діяльність відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, передбачених Законом;
  • з урахуванням вимог земельного законодавства передавати учасникам у суборенду надану їй в оренду земельну ділянку або її частини у межах індустріального парку з правом забудови;
  • створити умови для підключення (приєднання) учасників до інженерних мереж та комунікацій;
  • вимагати розірвання договору у разі порушення ініціатором створення умов договору і відшкодування збитків, завданих невиконанням умов договору;
  • на продовження строку договору у разі виконання його умов;
  • на отримання плати за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами договору;
  • залучати на контрактній основі до виконання робіт та надання послуг у межах індустріального парку третіх осіб;
  • щокварталу отримувати від учасників звіти про виконання умов договору, якщо інше не передбачено договором;
  • ініціювати розгляд питання стосовно розширення меж індустріального парку у разі, якщо у межах наявної території неможливо розмістити нових учасників.
Керуюча компанія зобов'язана:
  • виконувати умови договору про створення та функціонування індустріального парку;
  • здійснити облаштування індустріального парку відповідно до умов договору про створення та функціонування індустріального парку;
  • забезпечувати виконання бізнес-плану індустріального парку;
  • залучати учасників індустріального парку та укладати з ними необхідні договори;
  • самостійно або за дорученням учасників одержувати дозволи та погодження в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, у тому числі для здійснення будівництва об'єктів виробничого призначення, інших об'єктів, необхідних для здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку, представляти інтереси учасників у відносинах з дозвільними органами, службами, підприємствами, установами та організаціями;
  • звертатися за узгодженням невід'ємних поліпшень майна, переданого ініціатором створення у користування керуючій компанії;
  • утримувати у належному стані передані за відповідними договорами земельну ділянку, інженерно-транспортну інфраструктуру та інші об'єкти, розміщені у межах індустріального парку, та забезпечувати належні умови їх використання;
  • після закінчення строку, на який було укладено договір, передати земельну ділянку разом з об'єктами інфраструктури, що розташовані на ній, ініціатору створення, якщо інше не передбачено договором;
  • щокварталу подавати ініціатору створення та уповноваженому державному органу звіти про функціонування індустріального парку;
  • зберігати комерційну таємницю ініціатора створення.

Умови та порядок здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку визначені в розділі VІI Закону.

Державна підтримка облаштування індустріальних парків може здійснюватися за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та з інших джерел, не заборонених законодавством. Уповноважений державний орган, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад у порядку, передбаченому законодавством, щороку подають пропозиції до проекту Державного бюджету України та проектів рішень про відповідні місцеві бюджети щодо фінансової підтримки облаштування індустріальних парків. До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються ініціатори створення - суб'єкти господарювання та керуючі компанії індустріальних парків у разі будівництва об'єктів у межах індустріальних парків. З метою державної підтримки створення та функціонування індустріальних парків керуючим компаніям та ініціаторам створення - суб'єктам господарювання за рахунок коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, надаються безвідсоткові кредити (позики), цільове фінансування на безповоротній основі для облаштування індустріальних парків (стаття 34 Закону).

Згідно статті 36 Закону до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються учасники індустріальних парків у разі будівництва об'єктів у межах індустріальних парків.

Статтею 37 Закону передбачено, що індустріальний парк ліквідується у разі, якщо:
  • протягом одного року з дня прийняття рішення про його створення не укладено договір про створення та функціонування індустріального парку;
  • протягом трьох років у межах індустріального парку не здійснюється господарська діяльність його учасниками.

Закон доповнює Земельний кодекс України новою статтею 66-1, відповідно до якої землі індустріальних парків належатимуть до земель промисловості. Індустріальні парки створюються на земельних ділянках площею не менше 15 гектарів і не більше 700 гектарів.

Також Законом внесені відповідні зміни до статей 93, 134 Земельного кодексу України, статті 287 Митного кодексу України та статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності”.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору