Закон України

„Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”

Дата набуття чинності:
1 січня 2009 року

Закон поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше 5 років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла. При цьому, Закон не поширюється на:
  • громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом;
  • осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання);
  • громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості;
  • військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України, які проживають у гуртожитках;
  • осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз;
  • осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних.

Відповідно до статті 2 Закону громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку, шляхом отримання соціального житла або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання.

В статті 3 Закону передбачено, що забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія Закону, здійснюється з дотриманням, зокрема, таких підходів:
  • всі гуртожитки, на які поширюється дія Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад. Така передача має бути здійснена протягом 3 років з дня прийняття Закону;
  • гуртожитки, які не є об'єктами права державної власності та на законних підставах включені до статутних фондів підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації, можуть передаватися у власність територіальних громад на договірній основі;
  • рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд;
  • держава виділяє місцевим бюджетам кошти на заходи, пов'язані з прийняттям у комунальну власність гуртожитків;
  • одночасно з приватизацією жилих приміщень у гуртожитках, приватизується і відповідна частина допоміжних приміщень у таких гуртожитках;
  • земельні ділянки, необхідні для утримання та експлуатації гуртожитків, не підлягають приватизації чи продажу у зв'язку з приватизацією жилих і допоміжних приміщень у них, а залишаються у власності відповідної територіальної громади;
  • утримання приватизованих жилих приміщень у гуртожитках, гуртожитків та прибудинкових територій незалежно від форм власності здійснюється за рахунок коштів їх власників;
  • власники жилих приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у цьому ж гуртожитку, а також співвласниками технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою будинку, в якому розташований гуртожиток тощо.

В статті 4 Закону встановлено, що громадяни, які проживають у гуртожитках, що є об'єктами права державної чи комунальної власності, мають право на приватизацію займаного житла у вигляді окремої кімнати (кількох кімнат, жилих блоків, секцій).

Особливості використання жилих приміщень (кімнат) у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад, визначаються статтею 5 Закону.

Згідно статті 6 Закону громадяни, які приватизували жиле приміщення у гуртожитках набувають права співвласників допоміжних (нежилих) приміщень загального користування у цьому ж гуртожитку в дольових частках відповідно до площі приватизованої ними жилої площі. Це право настає в день видачі свідоцтва про приватизацію громадянином кімнати (кімнат) у гуртожитку та набуття права власності на допоміжні приміщення в цьому гуртожитку і додаткового оформлення не потребує.

В статті 7 Закону зазначається, що у гуртожитку, в якому приватизовано 2 та більше жилих приміщень від загальної кількості жилих приміщень у ньому, для забезпечення ефективного використання приватизованих кімнат та управління неподільним та загальним майном гуртожитку (як цілісного майнового комплексу) власники кімнат мають право створити об'єднання співвласників гуртожитку. Таке об'єднання набуває статусу юридичної особи та стає балансоутримувачем гуртожитку як цілісного об'єкта нерухомого майна з моменту його офіційної реєстрації.

Відповідно до статті 8 Закону громадяни, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як 5 років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми. Для сприяння таким громадянам у розв'язанні їх житлової проблеми вони беруться відповідними місцевими радами на квартирний облік для надання їм (їх сім'ям) соціального житла на загальних підставах. Надалі в статті 9 Закону прописано порядок надання такого соціального житла мешканцям гуртожитку.

В розділі ІІ Закону встановлюються особливості статусу, технічні та інші вимоги до гуртожитків, в яких можуть бути приватизовані жилі та нежилі приміщення. Зокрема, встановлено, що гуртожиток повинен відповідати архітектурно-планувальним, технічним нормам та санітарно-гігієнічним вимогам, встановленим актами законодавства та технічними нормативами для такого типу житла, бути придатним для проживання в ньому  людей і використовуватися виключно за призначенням.

Статтями 15-18 Закону відповідно визначаються:
  • повноваження Кабінету Міністрів України у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках;
  • повноваження центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства щодо приватизації житла у гуртожитках;
  • повноваження місцевих державних адміністрацій щодо приватизації житла у гуртожитках;
  • повноваження органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках.

Статтею 19 Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей. При цьому, таке виселення, переселення чи відселення допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради.

В статті 20 Закону встановлено, що усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.

Громадський контроль за розподілом та утриманням житла у гуртожитках здійснюється відповідною наглядовою радою, яка створюється виконавчим органом відповідної місцевої ради (стаття 22 Закону). Порядок формування такої наглядової ради визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 24 Закону).

Згідно статті 23 Закону громадський контроль за цільовим використанням гуртожитків та земельних ділянок, необхідних для їх утримання, мають право здійснювати всі його законні повнолітні та дієздатні мешканці (їх представники), об'єднання співвласників жилих та нежилих приміщень гуртожитку, власники гуртожитку, представники заінтересованих підприємств, установ, організацій, представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представники потенційних інвесторів, а також представники громадськості.

В статті 25 Закону передбачено, що спори, пов'язані з порушенням житлових прав громадян, які вимушені проживати в гуртожитках, незалежно від форми власності, розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати досудовий розгляд, порядок проведення якого прописаний в статті 26 Закону. Зокрема, встановлено, що спори, пов'язані з порушенням житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках, за згодою таких громадян можуть попередньо розглядатися комісіями із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. Зазначені комісії створюють відповідні місцеві ради з числа депутатів місцевої ради, представників місцевої державної адміністрації та відповідних фахівців із залученням до її роботи власників гуртожитків, управителів гуртожитків, власників або користувачів земельних ділянок, а також представників мешканців гуртожитків, об'єднань співвласників жилих та нежилих приміщень гуртожитків і представників громадськості.

За порушення Закону та інших актів чинного законодавства у сфері забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків настає дисциплінарна, цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність (стаття 27 Закону).

Прикінцевими положеннями Закону вносяться численні зміни до Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору