Закон України

“Про захист економічної конкуренції”

Дата набуття чинності:
3 березня 2002 року

В даний час питання захисту конкуренції в Україні регулюються двома Законами “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

З набранням чинності Законом “Про захист економічної конкуренції”, Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” втратить чинність.

Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Розділ I Закону встановлює загальні положення щодо застосування цього Закону. В ньому, зокрема, визначаються терміни та сфера застосування Закону.

Розділ II Закону регулює питання антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання та зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Згідно з статтею 6 Закону антиконкурентними узгодженими діями суб'єктів господарювання визнаються дії, які стосуються:
  • встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
  • обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
  • розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
  • спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
  • усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
  • застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
  • укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
  • суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин. 

Цією ж статтею встановлюється загальна заборона антиконкурентних узгоджених дій. Як виняток з вимоги статті 6 Законом дозволяються окремі види антиконкурентних узгоджених дій. Так, статтею 7 передбачено, що заборона з статті 6 не застосовується до будь-яких добровільних узгоджених дій малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців. Малими та середніми підприємцями вважаються суб'єкти господарювання, доход від реалізації продукції за останній фінансовий рік чи вартість активів яких не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро.

Виняток із заборони антиконкурентних узгоджених дій робиться і в статті 8 стосовно узгоджених дій щодо окремих випадків постачання чи використання товарів.

Стаття 10 передбачає, що заборонені статтею 6 узгоджені дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:
  • вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
  • техніко-технологічному, економічному розвитку;
  • розвитку малих або середніх підприємців;
  • оптимізації експорту чи імпорту товарів;
  • розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
  • раціоналізації виробництва.

Статтею 12 визначається монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку товару. Вважається, що суб'єкт займає монопольне (домінуюче) становище на ринку конкретного товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента, або він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Навіть якщо на ринку конкретного товару існує конкуренція, то підприємство буде займати монопольне (домінуюче) становище, якщо його частка на ринку становить більше 35%, або якщо два суб'єкта разом не мають більше конкурентів або не зазнають суттєвої конкуренції. Монопольним (домінуючим) буде вважатися положення кожного з кількох суб'єктів господарювання за таких умов:
  • сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
  • сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків.
Крім того, монопольним (домінуючим) може вважатися становище суб'єкта господарювання на ринку, якщо його частка на ринку і не перевищує 35%, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Статтею 13 Закону встановлений перелік дій, які вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Загалом зловживанням монопольним (домінуючим) становищем вважаються дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Розділ III Закону регулює питання антиконкурентних дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Так, статтею 15 Закону встановлено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність цих органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Розділом IV Закону регулюється обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання. Стаття 18 загалом окреслює обмежувальну діяльність суб'єктів господарювання та об'єднань, стаття 19 визначає неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового становища, стаття 20 регулює питання дискримінації конкурентів суб'єктами господарювання, а стаття 21 присвячена обмежувальній діяльності об'єднань. 

Розділом V Закону встановлені норми щодо контролю за концентрацією  суб'єктів господарювання. Такий контроль здійснюють органи Антимонопольного комітету України. Стаття 22 визначає випадки, які визнаються концентрацією, та які концентрацією не вважаються. Стаття 24 визначає випадки, коли необхідне отримання дозволу для проведення концентрації, а стаття 25 - підстави надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання.

Розділ VI регулює процедурне питання розгляду заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію суб'єктів господарювання.

Розділом VII Закону регламентується розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. В цьому розділі деталізовані питання щодо осіб, які можуть ініціювати розгляд справ про захист економічної конкуренції, порядку розгляду цих справ, проведення експертиз, можливостей вилучення доказів та застосування інших запобіжних заходів та інших питань щодо розгляду відповідних справ.

Розділ VIII встановлює положення щодо відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. В статті 50 викладений перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції, за які передбачається відповідальність. Законом передбачена відповідальність у вигляді штрафу (стаття 52) та примусового поділу (стаття 53). Закон в статті 54 передбачає адміністративну відповідальність посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Розділ IX Закону регулює питання порядку виконання рішень органів Антимонопольного комітету, перевірки, перегляду та оскарження таких рішень та розпоряджень. Цим же розділом регулюється питання визначення та обчислення строків.

Розділ X “Прикінцеві положення” регулює, зокрема, питання введення цього Закону в дію. Цей Закон набере чинності через рік після його офіційного опублікування (3 березня 2002 р.) окрім окремих положень щодо надання дозволу на узгоджені дії.

Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору