Закон України

„Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”

Дата набуття чинності:
2 квітня 2008 року

Цей Закон визначає, що втратив чинність Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22 лютого 2000 року за № 1490-ІІІ. Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” встановлював правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів. Метою якого було створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також запобігання проявам корупції у цій сфері, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення оптимального і раціонального їх використання.

Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” застосовувався до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснювалися за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі для товару (товарів), послуги (послуг) становила або перевищувала 20 тисяч гривень, а для робіт – 50 тисяч гривень.

Стадіями державних закупівель, відповідно до статті 2-2 Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, було:
  1. затвердження кошторису (програми, плану використання державних коштів);
  2. затвердження річного плану державних закупівель;
  3. обрання і проведення процедур закупівель на підставі затвердженого кошторису (програми, плану використання державних коштів) та річного плану державних закупівель;
  4. визначення переможця процедури закупівлі;
  5. укладання договорів про закупівлю;
  6. складання звіту про результати здійснення процедури закупівлі;
  7. виконання договорів про закупівлю;
  8. контроль за виконанням договорів про закупівлю.

Примірник річного плану, який затверджувався замовником не пізніше ніж у місячний строк після затвердження кошторису (програми, плану використання державних коштів), зміни до нього надсилалися Антимонопольному комітету України у випадках і в порядку, що визначалися цим органом, та оприлюднювалися шляхом розміщення принаймні в одній інформаційній системі в мережі Інтернет протягом 15 календарних днів з дати його затвердження.

Державний нагляд, контроль та координація у сфері закупівель в межах своєї компетенції здійснювався:
  • Верховною Радою України;
  • Кабінетом Міністрів України;
  • спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг;
  • Рахунковою палатою;
  • Державною контрольно-ревізійною службою України;
  • Державним казначейством України;
  • спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики відповідно до Закону України „Про державну статистику”;
  • правоохоронними органами.

Відповідно до статті 3-3 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” з метою забезпечення прозорості та відкритості державних закупівель при Рахунковій палаті була створена Міжвідомча комісія з питань державних закупівель (надалі – Комісія). До складу Комісії входило по одному представнику від Рахункової палати, Державної контрольно-ревізійної служби України, Державного казначейства України, Антимонопольного комітету України, Міністерства економіки України, три представники, які відповідали за регулювання ринку державних закупівель, від профільного Комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належало питання регулювання ринку державних закупівель, та три представники від Тендерної палати України.

Комісія, зокрема:
  • здійснювала розгляд скарг з приводу порушень замовником процедури закупівлі або прийнятих рішень, дій чи бездіяльності та приймала відповідні рішення щодо них у випадках та в порядку, передбачених Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”;
  • здійснювала аналіз проблем у сфері закупівель та про результати повідомляла Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, а також приймала відповідні рішення щодо усунення таких проблем;
  • надавала незалежні висновки щодо роботи Антимонопольного комітету України та направляла їх до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та у разі необхідності – до правоохоронних органів;
  • надавала пропозиції Антимонопольному комітету України щодо забезпечення дієвого контролю у сфері закупівель;
  • визначала правові та організаційні методи запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів у сфері закупівель;
  • сприяла створенню умов для розвитку прозорості у сфері закупівель.

Комісію очолював голова. Голова та секретар Комісії обиралися з числа її членів не менше ніж двома третинами голосів членів Комісії. Кожен член Комісії мав один голос. Засідання Комісії вважалося правомочним, якщо на ньому були присутні не менше ніж дві третини членів Комісії. Рішення Комісії з питань висновків замовнику щодо можливості застосування процедур закупівлі з обмеженою участю та в одного учасника, вважалося прийнятим, якщо за нього проголосували не менше ніж дві третини членів Комісії, присутніх на її засіданні, з інших питань вважалося прийнятим, якщо за нього проголосували більше ніж половина членів, присутніх на засіданні Комісії. При рівному розподілі голосів членів, голос голови Комісії, а у разі його відсутності – головуючого на засіданні, був вирішальним. Всі рішення Комісії оформлювалися одночасно за підписом голови та секретаря Комісії. Комісія у разі виявлення під час розгляду та аналізу документів і матеріалів щодо здійснення державних закупівель ознак злочину мала право передавати такі документи та матеріали до правоохоронних органів.

Всі рішення та висновки Комісії, прийняті в межах її компетенції були обов’язковими для виконання замовниками, учасниками, іншими особами, яких вони стосувалися. Організаційно-методичне забезпечення діяльності Комісії здійснював Антимонопольний комітет України.

Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” було передбачено, що з метою запобігання проявам корупції та формування ефективного конкурентного середовища у сфері закупівель замовник зобов’язаний забезпечити прозорість здійснення державних закупівель шляхом оприлюднення необхідної інформації, щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти за допомогою інформаційних систем у мережі Інтернет, а саме розмістити:
  • річні плани державних закупівель;
  • оголошення про заплановану закупівлю чи про проведення попередньої кваліфікації;
  • протокол розкриття тендерних (цінових) пропозицій;
  • акцепт тендерної пропозиції та повідомлення про результати торгів;
  • запит щодо цінових пропозицій (котирувань);
  • звіт про результати здійснення процедури закупівлі, включаючи всі додатки до нього;
  • оголошення про результати проведеної процедури закупівлі;
  • інформацію, що стосується розгляду скарги, у разі її надходження (інформацію про отримання скарги, рішення щодо розгляду скарги).

Інформація щодо державних закупівель, розміщувалася послідовно принаймні в одній з інформаційних систем у мережі Інтернет згідно з власним регламентом та в порядку, передбаченому інформаційними системами. При цьому в обраній замовником інформаційній системі у мережі Інтернет мало бути розміщені всі без винятку документи щодо державних закупівель.

Процедура закупівлі не могла здійснюватися до публікації оголошення про неї у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації та в інформаційному бюлетені, що видавала Тендерна палата України, та в інформаційних системах у мережі Інтернет, крім випадків застосування замовником процедур торгів (тендера) з обмеженою участю, запиту цінових пропозицій (котирувань) та закупівлі в одного учасника. У разі якщо замовником в оголошенні про заплановану закупівлю (проведення попередньої кваліфікації) чи в оголошенні про результати проведеної процедури закупівлі не зазначено або зазначено невірний код, присвоєний інформаційною системою в мережі Інтернет, таке оголошення вважалося неоприлюдненим.

Оголошення про заплановану закупівлю чи про проведення попередньої кваліфікації учасників додатково розміщувалося у відповідних міжнародних виданнях або в інформаційних системах у мережі Інтернет англійською мовою у разі, якщо очікувана вартість предмета закупівлі перевищувала суму, еквівалентну:
  • для товарів – 200 тисячам євро;
  • для послуг – 300 тисячам євро;
  • для робіт – 4 мільйонам євро.

Курс євро фіксувався згідно з офіційним курсом Національного банку України, встановленим на день відправлення для публікації оголошення про проведення торгів або на день відправлення запрошень до участі у торгах – у разі застосування торгів з обмеженою участю.

Згідно статті 12 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” створювався тендерний комітет для організації та проведення процедур закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти на засадах колегіальності у прийнятті рішень, відсутності конфлікту інтересів членів тендерного комітету та їх неупередженості. Склад тендерного комітету, положення про тендерний комітет затверджувався рішенням замовника. До складу тендерного комітету замовника не входили посадові особи та представники учасників, їх близькі родичі, посадові особи об’єднань підприємств, їх представники та близькі родичі. Членами тендерного комітету були представники замовника в кількості не менше 5 осіб. Керівництво роботою тендерного комітету здійснював його голова, який призначався рішенням замовника у вигляді відповідного розпорядчого акта. Голова тендерного комітету мав право на підписання договорів про закупівлю, а також він організовував роботу тендерного комітету і ніс персональну відповідальність за виконання покладених на комітет функцій. Голова тендерного комітету призначав заступника (заступників) голови, відповідального секретаря та визначав функції кожного члена тендерного комітету.

Рішення з питань, що розглядалися на засіданнях тендерного комітету, приймалося простою більшістю голосів у присутності не менше двох третин членів тендерного комітету. У разі рівного розподілу голосів голос голови комітету був ухвальним. Рішення комітету оформлялося протоколом, який підписувався усіма членами тендерного комітету, що брали участь у голосуванні. Члени тендерного комітету протягом шести місяців з моменту вступу до тендерного комітету отримували відповідні свідоцтва встановленого зразка про проходження навчання чи підвищення кваліфікації з питань організації та здійснення процедур закупівель. Повторне підвищення кваліфікації або навчання здійснювалося не рідше одного разу кожні два роки.

Інформацію про проходження членами тендерного комітету навчання чи підвищення кваліфікації з питань організації та здійснення процедур закупівель з копіями відповідних свідоцтв замовник надсилав Комісії не пізніше 15 січня року, наступного за звітним. У разі виявлення Комісією порушень за результатами діяльності тендерного комітету, здійснених ним закупівель, які призвели до відміни процедури закупівлі та/або визнання договору недійсним (нікчемним), Комісія мала право прийняти рішення щодо виключення зі складу тендерного комітету осіб, що входили до його складу, та/або щодо вчинення замовником певних дій для усунення виявлених порушень, про що протягом трьох робочих днів повідомляла:
  • замовника;
  • Антимонопольний комітет України;
  • Державне казначейство України (обслуговуючий банк);
  • Тендерну палату України.

Усі рішення та дії такого тендерного комітету з моменту отримання рішення Комісії щодо виключення зі складу тендерного комітету осіб, що входили до його складу, не мали юридичної сили, а договори, укладені після отримання такого рішення, вважалися нікчемними (недійсними).

Закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснювалася шляхом таких процедур:
  • відкритих торгів із зменшенням ціни;
  • торгів з обмеженою участю;
  • двоступеневих торгів;
  • запиту цінових пропозицій (котирувань);
  • закупівлі в одного учасника;
  • редукціону.

Основними процедурами здійснення державних закупівель був редукціон та відкриті торги із зменшенням ціни. Застосування процедури торгів з обмеженою участю для закупівлі товарів, робіт і послуг, очікувана вартість яких перевищувала 500 тисяч гривень, потребувала отримання відповідного висновку Комісії, крім випадку, коли процедура торгів з обмеженою участю застосовувалась після проведення попередньої кваліфікації учасників. Застосування процедури закупівлі в одного учасника потребувало отримання відповідного висновку Комісії, якщо очікувана вартість закупівлі перевищувала 30 тисяч гривень для товарів та послуг та 300 тисяч гривень для робіт. Відповідальність за застосування цих процедур закупівель ніс виключно замовник. Замовник не мав права ділити закупівлю товару, роботи, послуги на частини з метою уникнення проведення відкритих торгів із зменшенням ціни.

Замовник міг вимагати від учасників надання ними підтвердженої документально інформації про відповідність кваліфікаційним вимогам. Такими вимогами могли бути, зокрема:
  • наявність дозволу або ліцензії на провадження відповідної діяльності (у випадках, передбачених законодавством);
  • наявність обладнання, а також працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід;
  • сплата податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених законодавством.

Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” передбачалося ведення реєстру недобросовісних учасників, а також реєстру учасників процедур закупівель.

Стаття 17-1 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” визначала право громадян, громадських організацій, їх спілок на участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері державних закупівель шляхом, зокрема:
  • участі в розробці, обговоренні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері державних закупівель;
  • забезпечення вільного доступу громадськості до інформації щодо витрачання державних коштів на закупівлю товарів, робіт та послуг;
  • проведення консультацій з громадськістю, врахування громадської думки.

Відповідно до статті 17-2 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” Тендерна палата України була неприбутковою спілкою громадських організацій, яка діяла згідно з чинним законодавством України. Тендерна палата України не вела будь-якої підприємницької діяльності і не мала права надавати будь-які платні послуги, а діяла виключно з метою виконання завдань, поставлених перед нею Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” та її статутом. Участь у Тендерній палаті України було добровільною. Тендерна палата України була юридичною особою, яка мала власну печатку, бланк, рахунки в банківських установах. Місцезнаходженням Тендерної палати України було місто Київ.

Між замовником та учасником, визначеним переможцем процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, підписувався договір про закупівлю, який набирав чинності з дня його підписання. Договір про закупівлю укладався тільки в письмовій формі та відповідно до положень Цивільного кодексу України. Всі витрати, які були пов’язані з укладанням договору (у тому числі витрати, пов’язані з його нотаріальним посвідченням), могли покладатися на учасника – переможця процедури закупівлі виключно на умовах, визначених у тендерній документації, та відповідно до положень Цивільного кодексу України. Нотаріальне посвідчення договору не було обов’язковим, але на вимогу замовника договір про закупівлю підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Оскарження щодо застосування процедур закупівель визначалося розділом VII Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Цим розділом передбачалося, що з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і свобод у сфері закупівель будь-який учасник або інша особа мала право оскаржити рішення, дії або бездіяльність замовника до Комісії, або до суду. Об’єктом оскарження не могло бути, зокрема:
  • становлення вимоги щодо нотаріального посвідчення договору;
  • будь-які витрати, понесені учасником у процесі здійснення процедури закупівлі та укладення договору про закупівлю.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору