Закон України

Про аварійно-рятувальні служби

Дата набуття чинності:
11 січня 2000 року

Законом України „Про аварійно-рятувальні служби” (надалі - Закон) визначені організаційні, правові та економічні засади створення і діяльності аварійно-рятувальних служб. Крім цього цим Законом встановлені обов'язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників, а також врегульовані питання міжнародного співробітництва у сфері ліквідації надзвичайних ситуацій.

Поняття „надзвичайна ситуація” згідно цього Закону означає порушення нормальних умов життя і діяльності людей, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела або може призвести до загибелі людей чи значних матеріальних втрат. Аварія за Законом це небезпечна подія техногенного характеру, яка спричинила загибель людей чи створює загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно Закону основними завданнями аварійно-рятувальних служб є:
  • проведення під час виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях аварійно-рятувальних робіт;
  • ліквідація надзвичайних ситуацій та окремих їх наслідків;
  • виконання робіт із запобігання виникненню та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та щодо захисту від них населення і територій;
  • захист навколишнього природного середовища та локалізація зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф.

Державні та комунальні аварійно-рятувальні служби у разі здійснення заходів щодо запобігання виникненню і ліквідації надзвичайних ситуацій та окремих їх наслідків мають право:
  • обстежувати з метою профілактики виникнення надзвичайних ситуацій об'єкти і території, що ними обслуговуються;
  • подавати власникам підприємств, установ та організацій, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування пропозиції щодо усунення виявлених порушень вимог безпеки;
  • використовувати на договірних засадах засоби зв'язку, транспорту та інші матеріально-технічні ресурси підприємств, установ та організацій для рятування людей та виконання термінових робіт;
  • безоплатно і безперешкодно одержувати від підприємств, установ та організацій, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для виконання покладених на аварійно-рятувальну службу завдань;
  • безперешкодного доступу на об'єкти і території з метою виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій;
  • вимагати від усіх осіб, які знаходяться в зоні надзвичайної ситуації, додержання правил, запроваджених встановленими заходами безпеки;
  • брати участь у роботі комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях, що ними обслуговуються.

Аварійно-рятувальні служби можуть бути спеціалізованими або неспеціалізованими, створеними на професійній або на непрофесійній основі. Аварійно-рятувальні служби поділяються на державні, комунальні, аварійно-рятувальні служби громадських організацій та аварійно-рятувальні служби підприємств, установ, організацій.

Особливим видом державних аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф. Основним завданням Служби медицини катастроф є подання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях безоплатної медичної допомоги.

Законом встановлені принципи та особливості державного управління у сфері рятувально-аварійної діяльності, визначені повноваження державних органів влади та органів місцевого самоврядування.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору