Про визнання рішення протиправним
Спеціалізовані суди; Постанова від 25.07.20112а-5467/11/2670
Документ v5467805-11, поточна редакція — Прийняття від 25.07.2011

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2011  № 2а-5467/11/2670


За позовом

ОСОБА_1


До

Міністерства освіти і науки України

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України


Про

визнання рішення протиправним


Судова колегія у складі:



Головуючий суддя

О.В. Головань


Судді

В.А. Донець, С.К. Каракашьян

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про визнання протиправним Типового положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 06.10.2010 р. № 930.

В судовому засіданні 20.07.2011 р. в порядку ч. 6 ст. 128 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки позивач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився; в матеріалах справи наявні заперечення проти позову.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд ВСТАНОВИВ:

06.10.2010 р. Міністерством освіти і науки України прийнято наказ № 930, яким затверджено Типове положення про атестацію педагогічних працівників, визнано такими, що втратили чинність, наказів Міністерства освіти України від 20.08.93 р. № 310 "Про затвердження Типового положення про атестацію педагогічних працівників України" та від 01.12.98 р. № 419 "Про внесення змін до Типового положення про атестацію педагогічних працівників України".

Позивач ОСОБА_1  вважає Типове положення про атестацію педагогічних працівників, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 06.10.2010 р. № 930, незаконним та просить його скасувати з таких підстав.

На думку позивача, Міністерство освіти і науки України затвердженням нового Типового положення порушило ст. 22 ч. 3 та ст. 43 Конституції України і звузило права педагогічних працівників, які вони мали згідно старого Типового положення при виборі форм навчання, підготовки та перепідготовки кадрів, а саме:

згідно п. 3.3 Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 20.08.93 р. № 310, позачергова атестація проводиться не раніше як через рік з дня видання керівником навчального закладу, органом державного управління освітою відповідного наказу за підсумками атестації після попередньої атестації для осіб, тоді як згідно п. 1.8 нового Типового положення позачергова атестація з метою підвищення кваліфікаційної категорії може проводитися не раніше як через три роки після присвоєння попередньої;

згідно п. 3.4 старого Типового положення атестація педагогічних працівників передбачає попереднє (не рідше одного разу на п'ять років) підвищення кваліфікації на засадах вільного вибору змісту, програм, форм навчання, організацій та установ, акредитованих в установленому порядку на здійснення підвищення кваліфікації, тоді як згідно п. 3.20 нового Типового положення вчителі та викладачі, які мають педагогічне навантаження з кількох предметів, атестуються з того предмета, який викладають за спеціальністю. У цьому випадку присвоєна кваліфікаційна категорія поширюється й на педагогічне навантаження з інших предметів, які вони викладають та з яких вони пройшли підвищення кваліфікації.

Відповідач Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Норма п. 1.8 нового Типового положення, згідно якої позачергова атестація з метою підвищення кваліфікаційної категорії може проводитися не раніше як через три роки після присвоєння попередньої, введена з метою недопущення безпідставного присвоєння високих кваліфікаційних категорій педагогічним працівникам, які працювали нетривалий час у навчальних закладах і не набули необхідного досвіду роботи на займаній посаді та кваліфікації. Для присвоєння більш високої кваліфікаційної категорії працівник повинен досягти певних результатів у роботі, для чого, як правило, необхідно не менше 3 - 5 років праці.

В той же час, згідно п. 4.7 нового Типового положення педагогічним працівникам, які мають незаперечні професійні досягнення, можуть присвоюватися кваліфікаційні категорії незалежно від строку, який минув з часу їх попередньої атестації.

Правова норма щодо обов'язковості підвищення вчителям кваліфікації з кожного предмета, який він викладає, не є новою і вже багато років існує в законодавстві про освіту.

Ст. 55 Закону України "Про освіту" підвищення кваліфікації визначається як право педагогічного працівника, тому п. 3.20 нового Типового положення, який передбачає можливість підвищення кваліфікації педагогічним працівникам не з одного предмета, а з декількох, які він викладає, є не звуженням, а розширенням його прав.

Нове Типове положення не містить норми, яка вимагає обов'язкового попереднього підвищення кваліфікації перед позачерговою атестацією, тому твердження позивача про звуження його прав суперечить Типовому положенню.

Твердження позивача про відсутність у Типовому положенні норми, яка б передбачала право педагогічного працівника на вільний вибір форм навчання та установ, є безпідставним, оскільки п. 1.7 Типового положення визначено, що підвищення кваліфікації здійснюється на засадах вільного вибору форм навчання, програм і навчальних закладів. Крім того, вказані питання врегульовано у законах України "Про освіту" (ст.ст. 47 - 48) та "Про вищу освіту" (ст. 10).

Крім того, відповідач зазначає, що нове Типове положення пройшло державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та відповідну правову експертизу.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ст. 171 КАС України до компетенції адміністративного суду відноситься розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актами вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Оскільки ст. 150 Конституції України не відносить до компетенції Конституційного Суду України розгляд справи про конституційність нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, це питання з огляду на положення ч. 2 ст. 4 КАС України відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно змісту позовних вимог позивач вважає оскаржуваний акт таким, що порушує ст. 22 ч. 3 та ст. 43 Конституції України, згідно яких при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Посилаючись на вказані норми, позивач не обґрунтовує, в тому полягає неконституційність нового Типового положення.

Згідно п. 1.1 Типового положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 06.10.2010 р. № 930, воно визначає порядок проведення атестації педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, навчально-методичних (науково-методичних) установ і закладів післядипломної освіти, спеціальних установ для дітей, а також педагогічних працівників закладів охорони здоров'я, культури, соціального захисту, інших закладів та установ, у штаті яких є педагогічні працівники.

Тобто, Типове положення не є тим нормативно-правовим актом, що визначає існуючі права і свободи в розумінні ст. 22 Конституції України, а регламентує процедуру - порядок проведення атестації педагогічних працівників.

Крім того, ст. 22 Конституції України стосується саме законів, що визначають права та свободи, а не підзаконних нормативно-правових актів.

Щодо ст. 43 Конституції України, то оскаржуване Типове положення жодним чином не порушує права педагогічних працівників на працю, а регламентує одну зі складових частин педагогічної професійної діяльності - порядок проведення атестації, тобто, умови здійснення педагогічної діяльності.

Встановлення умов та процедур, яким мають відповідати педагогічні працівники, як і фахівці будь-якої іншої спеціальності, не може вважатися обмеженням конституційного права на працю.

Будь-яких тверджень про незаконність оскаржуваного Типового положення позовна заява не містить.

Аналіз чинних законів України в галузі освіти, зокрема, тих, на виконання яких воно прийняте, свідчить про відсутність підстав для визнання його незаконним.

Зокрема, ст. 54 Закону України "Про освіту", ст. 32 Закону України "Про дошкільну освіту", ст. 27 Закону України "Про загальну середню освіту", ст. 25 Закону України "Про позашкільну освіту", ст. 45 Закону України "Про професійно-технічну освіту", ст. 48 Закону України "Про вищу освіту", які стосуються порядку атестації педагогічних працівників, жодних особливостей проведення вказаної процедури не містять, тоді як містять загальне посилання на те, що Порядок атестації педагогічних працівників затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Також суд відзначає, що поняття "законність" передбачає оцінку нормативно-правового акта на відповідність вимогам актів вищої юридичної сили законів України, тоді як не передбачає оцінку нормативно-правового акта на відповідність акту однакової юридичної сили.

Тобто, суд, оцінюючи оскаржуване нове Типове положення, не може провести оцінку його відповідності старому Типовому положенню, оскільки це є акти однієї юридичної сили.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

В даному випадку у суду відсутні підстави для висновку про наявність в оскаржуваному нормативно-правовому акті положень, що суперечать актам вищої юридичної сили з врахуванням обґрунтування позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, ст.ст. 160 - 163, 171, 186 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 25.07.2011 р.

Головуючий, суддя

О.В. Головань

Судді:

В.А. Донець
С.К. Каракашьян



вгору