Документ v006p710-01, поточна редакція — Прийняття від 23.05.2001

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень абзаців
третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного
процесуального кодексу України та за конституційними
зверненнями громадян Будинської Світлани Олександрівни
і Ковриги Сергія Володимировича щодо офіційного
тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3
Цивільного процесуального кодексу України
(справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України)

м. Київ, 23 травня 2001 року Справа N 1-17/2001
N 6-рп/2001

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач, Іващенка Володимира Івановича, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Яценка Станіслава Сергійовича,
за участю: представників суб'єкта права на конституційне
подання Ємця Івана Григоровича - радника Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини, Таргонія Станіслава Івановича -
завідувача відділу кримінального права Секретаріату Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, Ткаченка Миколи Степановича
- завідувача відділу конституційного і адміністративного права
Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника
Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Носова
Владислава Васильовича - Постійного представника Президента
України в Конституційному Суді України; Лукашової Надії Павлівни -
Постійного представника Верховного Суду України в Конституційному
Суді України; Матвієнко Лариси Яківни - представника Генеральної
прокуратури України,
розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного
процесуального кодексу України ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) в
редакції Закону України "Про внесення змін до статей 235, 236 та
глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України"
( 403/95-ВР ) від 31 жовтня 1995 року і щодо офіційного тлумачення
положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального
кодексу України (далі - ЦПК України).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 42,
43 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стали відповідно конституційне подання Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини та конституційні звернення громадян
Будинської С.О. і Ковриги С.В.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положень
абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України, а
також відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний
Суд України" наявність неоднозначного застосування положення
абзацу четвертого статті 248-3 цього Кодексу судами України.
Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В.Д., пояснення
Таргонія С.І., Ткаченка М.С., Селіванова А.О., Носова В.В.,
Лукашової Н.П., Матвієнко Л.Я. та вивчивши матеріали справи,
Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у
поданні до Конституційного Суду України порушує питання щодо
відповідності положень абзаців третього, четвертого, п'ятого
статті 248-3 ЦПК України положенням статей 55, 124 Конституції
України, а громадяни Будинська С.О. і Коврига С.В. звернулися з
клопотаннями дати офіційне тлумачення положення абзацу четвертого
статті 248-3 ЦПК України.
На думку автора подання, положення абзаців третього,
четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України, які виключають з
підвідомчості судів скарги на: акти, що стосуються забезпечення
обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної
діяльності держави, збереження державної, військової і службової
таємниці (абзац третій); акти і дії службових осіб органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо
законодавством встановлено інший порядок оскарження (абзац
четвертий); акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до
закону, статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної
діяльності або їх виключної компетенції (абзац п'ятий), обмежують
право особи на судовий захист та звужують коло правовідносин, на
які поширюється юрисдикція судів, а отже, суперечать положенням
статей 55, 124 Конституції України.
Громадяни Будинська С.О. і Коврига С.В. свої конституційні
звернення обгрунтовують тим, що суди загальної юрисдикції
неоднозначно застосовують положення абзацу четвертого статті 248-3
ЦПК України. Зокрема, приймаючи рішення за скаргами на дії
прокурора, одні суди загальної юрисдикції на підставі положення
абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України залишали їх без
розгляду, посилаючись на непідвідомчість судам цієї категорії
скарг, інші, керуючись статтями 55, 124 Конституції України,
приймали такі скарги до розгляду.
2. У процесі розгляду справи на відкритому пленарному
засіданні Конституційного Суду України Таргоній С.І. і
Ткаченко М.С. підтримали конституційне подання Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, стверджуючи, що
положення абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК
України суперечать нормам статей 55, 64, 124 Конституції України,
оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі, а виключення з підвідомчості судів скарг на
акти і дії, передбачені положеннями абзаців третього, четвертого,
п'ятого статті 248-3 ЦПК України, обмежує право громадян на
судовий захист своїх прав.
Селіванов А.О. констатував, що всі правовідносини підлягають
розгляду у судовому порядку. Проте закон встановлює загальний і
спеціальний порядок оскарження, а стаття 248-3 ЦПК України
визначає, що є такі сфери правовідносин, для яких існує
спеціальний порядок оскарження. Тому, на його думку,
Конституційний Суд України повинен дати офіційне тлумачення
положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК
України.
Носов В.В. зазначив, що положення абзаців третього, п'ятого
статті 248-3 ЦПК України не відповідають положенням Конституції
України, оскільки безпосереднє звернення до суду є конституційним
правом кожного. Проте в абзаці четвертому статті 248-3 ЦПК України
передбачено випадки, коли в порядку глави 31-А ЦПК України не
підлягають оскарженню акти і дії органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури, суду, якщо законом встановлено інший
порядок судового оскарження.
На думку Лукашової Н.П., положення абзацу третього зазначеної
статті суперечить статтям 55, 124 Конституції України, оскільки
конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути
обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Положення абзацу четвертого виключає можливість оскарження до суду
актів і дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і
суду в порядку, передбаченому главою 31-А, стосовно яких законом
встановлено інший порядок судового оскарження. Щодо положення
абзацу п'ятого статті 248-3 ЦПК України, то оскільки суд не
повинен втручатися у внутріорганізаційну діяльність об'єднань
громадян, воно є конституційним.
Матвієнко Л.Я., підтверджуючи позицію Генеральної прокуратури
України, зазначила, що положення абзацу третього статті 248-3 ЦПК
України суперечить вимогам статей 55, 124 Конституції України.
Положення абзацу четвертого не суперечить Конституції України (є
конституційним), оскільки чинним Кримінально-процесуальним
кодексом України передбачено інший порядок оскарження актів і дій
органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Положення абзацу п'ятого цієї статті, на її думку, "має певну
невідповідність Конституції України".
3. Вирішуючи спір щодо конституційності положень абзаців
третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України,
Конституційний Суд України виходить з такого.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3
Конституції України). Держава різними правовими засобами
забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі
органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших
державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених
Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення
частини другої статті 8 Конституції України визначають, що її
норми є нормами прямої дії.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод
людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України
гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим
(частина друга статті 22 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України
права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Громадянин
має право безперешкодно звернутися до суду за захистом своїх прав
і свобод.
Аналіз положень статей 8, 55, 64 Конституції України дає
підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до
основних) невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина.
Зокрема, положення частини другої статті 64 не допускають
обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або
надзвичайного стану. Це повністю відповідає Загальній декларації
прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав,
наданих конституцією і законом, має право на ефективне поновлення
у правах компетентними національними судами (стаття 8).
Відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції
України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з
положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України
дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які
звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому
суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України,
іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи
порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для
їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
4. Конституція України, закріпивши право людини і громадянина
на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на
оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових
осіб.
Главою 31-А ЦПК України врегульовано: право на звернення
громадян із скаргою до суду; предмет судового оскарження; порядок
звернення із скаргою і розгляд загальними судами України скарг
громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів,
юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності як
окремої групи адміністративно-правових відносин. Відповідно до
частини третьої статті 248-1 цієї глави до суб'єктів, рішення, дії
або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду (суб'єкти
оскарження), належать: "органи державної виконавчої влади та їх
службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові
особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань
незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об'єднань
громадян, а також службові особи, які виконують
організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки
або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями".
Право на звернення із скаргою до суду на підставі статті
248-1 ЦПК України мають лише фізичні особи, які вважають, що
суб'єктом оскарження порушено їх права чи свободи. В таких
випадках предметом судового оскарження в порядку глави 31-А ЦПК
України можуть бути як колегіальні, так і одноособові рішення, дії
або бездіяльність суб'єктів оскарження, акти нормативного та
індивідуального характеру у сфері управлінської діяльності.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦПК України порядок
розгляду справ, перелічених у пункті 3 статті 236 ЦПК України, "по
скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних
органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської
діяльності" визначається правилами глави 31-А цього Кодексу, за
винятками, які містяться, зокрема, в положеннях абзаців третього,
четвертого, п'ятого статті 248-3 цієї глави.
4.1. Відповідно до положення абзацу третього статті 248-3 ЦПК
України судам не підвідомчі скарги на акти, що стосуються
забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки,
зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної,
військової і службової таємниці. Проте Конституція України не
обмежує право громадянина на оскарження до суду цих актів, якщо
він вважає, що в результаті їх застосування порушено чи
порушуються його права чи свободи.
Закони України "Про правовий режим воєнного стану" від
6 квітня 2000 року N 1647-III ( 1647-14 ) (статті 24, 26), "Про
правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 року
N 1550-III ( 1550-14 ) (статті 24, 31) визначають неприпустимість
використання режимів воєнного або надзвичайного стану для
порушення прав і свобод громадян.
Однак положення абзацу третього статті 248-3 ЦПК України
сформульовано так, що судам загальної юрисдикції взагалі не
підвідомчі скарги громадян на акти, які стосуються
обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної
діяльності держави, збереження державної, військової і службової
таємниці, що суперечить статтям 55, 64, 124 Конституції України.
Тому положення абзацу третього статті 248-3 ЦПК України
Конституційний Суд України визнає таким, що не відповідає
Конституції України (є неконституційним).
4.2. Відповідно до положення абзацу четвертого статті 248-3
ЦПК України судам не підвідомчі скарги на акти і дії службових
осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду,
якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження. Цей
нормативний припис виключає із підвідомчості судів розгляд таких
скарг в порядку, передбаченому главою 31-А. Вирішуючи цей спір,
Конституційний Суд України виходить з такого.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції
України судоустрій, судочинство, організація і діяльність
прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно
законами.
Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення
справ по спорах відповідно до процесуального законодавства
України. Провадження в цивільних справах визначається ЦПК України,
який встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з
цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що
виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого
провадження (стаття 1 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Кримінально-процесуального кодексу
України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) діяльність органів дізнання,
попереднього слідства і прокуратури, суду щодо порядку провадження
у кримінальних справах регламентується цим Кодексом (далі - КПК
України). Кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК
України порядок діяльності органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення,
розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також
діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних,
обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і
відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх
конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання
їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до
суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів
дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження
може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки
діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої
особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути
предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31-А ЦПК
України.
Положення статті 55 Конституції України щодо можливості
громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково
стосується можливості судового оскарження актів, дій чи
бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього
слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його
права і свободи. Недосконалість інституту судового контролю за
досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів,
дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів.
Виходячи з положень статей 55, 64, 124 Конституції України
передбачене відповідними законами України право громадян на
позасудове оскарження актів, дій або бездіяльності посадових осіб
органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури (в порядку
підлеглості) не позбавляє громадян можливості звернутися
безпосередньо до суду, як і не виключає їхнього права на інші
законні засоби захисту своїх прав і свобод, у тому числі на
позасудове оскарження.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 30 жовтня
1997 року N 5-зп ( v005p710-97 ) (справа К.Г.Устименка) зазначив,
що передбачений законодавством відомчий порядок оскарження дій
посадових осіб до органів вищого рівня не є перепоною для
звернення громадянина до суду безпосередньо. Суд не має права
відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї
підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому
законом позасудовому порядку.
Положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України про те,
що судам не підвідомчі скарги "на акти і дії службових осіб
органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури... якщо
законодавством встановлено інший порядок оскарження",
сформульовано так, що позбавляє громадянина права звернутися до
суду за захистом своїх прав і свобод, якщо встановлено лише
позасудовий порядок оскарження. Тому це положення є таким, що не
відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, її
статтям 55, 124.
Що ж до положення цього абзацу про непідвідомчість судам
скарг "на акти і дії службових осіб... суду, якщо законодавством
встановлено інший порядок оскарження", то воно відповідає
Конституції України (є конституційним) з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України
правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні
правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина
перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України
визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення
правосуддя регламентується відповідним процесуальним
законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які
стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення
і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд
справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та
прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і
можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до
процесуального законодавства України. Позасудовий порядок
оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення
правосуддя, неможливий.
Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і
службових осіб органів судової влади, що належать до сфери
управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на
загальних підставах, в тому числі і в порядку, передбаченому
главою 31-А ЦПК України.
4.3. Згідно з положенням абзацу п'ятого статті 248-3 ЦПК
України судам не підвідомчі скарги "на акти і дії об'єднань
громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать
до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної
компетенції".
Вирішуючи цей спір, Конституційний Суд України виходить з
такого.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 92 Конституції
України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і
діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян.
Частиною другою статті 8 Закону України "Про об'єднання
громадян" ( 2460-12 ) визначено, що втручання державних органів та
службових осіб у діяльність об'єднань громадян не допускається,
крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання
органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх
посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних
партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених
зазначеним Законом, міститься також в нормативних приписах частини
третьої статті 4 Закону України "Про політичні партії в Україні"
( 2365-14 ). Об'єднання громадян діє на основі закону, статуту,
положення (стаття 13 Закону України "Про об'єднання громадян").
Тобто внутрішня організація, взаємовідносини членів об'єднань
громадян, їх підрозділів, статутна відповідальність членів цих
об'єднань регулюються корпоративними нормами, встановленими самими
об'єднаннями громадян, які базуються на законі; визначаються
питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної
компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону
діяльність об'єднань громадян не допускається.
У разі виникнення спору щодо порушення об'єднаннями громадян,
їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина
останній має право на підставі статті 55 Конституції України
звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до
внутріорганізаційної діяльності або виключної компетенції
об'єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд в
разі оскарження громадянином актів і дій таких об'єднань.
Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення
абзацу п'ятого статті 248-3 ЦПК України відповідає Конституції
України (є конституційним).
На підставі викладеного і керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 70 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є
конституційним), положення абзацу п'ятого статті 248-3 Цивільного
процесуального кодексу України ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) про
те, що судам не підвідомчі скарги "на акти і дії об'єднань
громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать
до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної
компетенції".
2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є
неконституційним), положення абзацу третього статті 248-3
Цивільного процесуального кодексу України про те, що судам не
підвідомчі скарги "на акти, що стосуються забезпечення
обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної
діяльності держави, збереження державної, військової і службової
таємниці".
3. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є
неконституційними), положення абзацу четвертого статті 248-3
Цивільного процесуального кодексу України в частині щодо
непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури...", якщо
законодавством встановлено виключно позасудовий порядок
оскарження.
4. Положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного
процесуального кодексу України про те, що судам не підвідомчі
скарги "на акти і дії службових осіб... суду, якщо законодавством
встановлено інший порядок оскарження", треба розуміти так, що
судами не розглядаються скарги громадян у порядку, передбаченому
главою 31-А цього Кодексу, на акти і дії суддів, пов'язані із
здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним
процесуальним законодавством України. Акти, дії або бездіяльність
посадових і службових осіб судів, що належать до сфери
управлінської діяльності, можуть бути оскаржені громадянами в
судовому порядку відповідно до глави 31-А Цивільного
процесуального кодексу України.
5. Положення абзаців третього, четвертого статті 248-3
Цивільного процесуального кодексу України, визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України цього Рішення.
6. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



вгору