Документ v002p710-07, чинний, поточна редакція — Прийняття від 12.06.2007

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням
70 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень
частини першої статті 10, пункту 3 частини
другої, частин п'ятої, шостої статті 11,
статті 15, частини першої статті 17, статті 24,
пункту 3 розділу VI "Заключні положення"
Закону України "Про політичні партії в Україні"
(справа про утворення політичних партій в Україні)

м. Київ Справа N 1-2/2007
12 червня 2007 року
N 2-рп/2007

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Пшеничного Валерія Григоровича - головуючий, Бринцева Василя Дмитровича - суддя-доповідач, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни, Овчаренка В'ячеслава Андрійовича, Стрижака Андрія Андрійовича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 70 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частин п'ятої,
шостої статті 11, статті 15, частини першої статті 17, статті 24,
пункту 3 розділу VI "Заключні положення" Закону України "Про
політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року N 2365-III
( 2365-14 ) (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 23,
ст. 118).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання 70 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
наявність спору щодо конституційності зазначених положень Закону
України "Про політичні партії в Україні" ( 2365-14 ).
Заслухавши суддю-доповідача Бринцева В.Д. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 70 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням визнати неконституційними такі положення Закону
України "Про політичні партії в Україні" ( 2365-14 ) (далі -
Закон):
- частини першої статті 10 ( 2365-14 ), яка передбачає:
"Рішення про створення політичної партії приймається на її
установчому з'їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути
підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які
відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) мають право
голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не
менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та
не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим";
- пункту 3 частини другої статті 11 ( 2365-14 ), яким
визначено, що для реєстрації політичної партії до Міністерства
юстиції України подаються "підписи громадян України, зібрані
відповідно до вимог цього Закону на підтримку рішення
про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали
підписи";
- частини п'ятої статті 11 ( 2365-14 ), за якою "розмір
реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України";
- частини шостої статті 11 ( 2365-14 ), якою передбачено, що
"політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації
забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим
Законом, своїх обласних, міських, районних організацій
у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в
Автономній Республіці Крим";
- статті 15 ( 2365-14 ), яка встановлює обмеження у
фінансуванні політичних партій:
"Не допускається фінансування політичних партій:
1) органами державної влади та органами місцевого
самоврядування, крім випадків, зазначених законом;
2) державними та комунальними підприємствами, установами і
організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями,
у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною
власністю, або які належать нерезидентам;
3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами,
установами, організаціями;
4) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;
5) анонімними особами або під псевдонімом;
6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку
політичних партій.
Інформація про надходження на рахунок політичної партії
коштів, заборонених цим Законом, доводиться відповідною
банківською установою до відома Міністерства юстиції
України.
Кошти, що надійшли політичним партіям з порушенням вимог,
передбачених цим Законом, перераховуються політичними партіями
до Державного бюджету України або стягуються в доход
держави у судовому порядку";
- частини першої статті 17 ( 2365-14 ), якою визначено, що
"політична партія зобов'язана щорічно опубліковувати в
загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про
доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії";
- статті 24 ( 2365-14 ), якою встановлено: "У разі
невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11
цього Закону, виявлення протягом трьох років з дня
реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на
реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх
кандидатів по виборах Президента України та виборах народних
депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував
політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з
поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави
для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.
Рішення Верховного Суду України про анулювання реєстраційного
свідоцтва політичної партії тягне за собою припинення діяльності
політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських,
районних організацій і первинних осередків та інших статутних
утворень політичної партії, припинення членства в політичній
партії";
- пункту 3 розділу VI "Заключні положення" ( 2365-14 ),
відповідно до якого "політичним партіям не пізніш як через один
рік після проведення найближчих за часом після набуття чинності
цим Законом виборів до Верховної Ради України здійснити
необхідні заходи з метою забезпечення виконання вимог
цього Закону, внести необхідні уточнення до статутних
документів та подати їх до Міністерства юстиції України".
Посилаючись на частину першу статті 64, статті 36, 37
Конституції України ( 254к/96-ВР ), народні депутати України
стверджують, що зазначеними нормами Закону ( 2365-14 ) встановлено
обмеження, які порушують право громадян України на свободу
об'єднання у політичні партії.
2. Проведений Конституційним Судом України системний аналіз
матеріалів справи, відповідних норм Конституції України
( 254к/96-ВР ), міжнародно-правових актів та оспорюваних норм
Закону ( 2365-14 ) дає підстави для таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 36 Конституції України
( 254к/96-ВР ) громадяни України мають право на свободу об'єднання
у політичні партії та громадські організації для здійснення і
захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,
економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за
винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної
безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або
захисту прав і свобод інших людей.
Частиною першою статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР )
визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина
не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією
України ( 254к/96-ВР ).
Разом з тим частина друга статті 64 Конституції України
( 254к/96-ВР ) не відносить право на свободу утворення політичних
партій до переліку тих свобод, які ніким і в жодний спосіб не
можуть бути обмежені. Це свідчить, що Конституція України
( 254к/96-ВР ) допускає додаткове унормування законом загальних
засад утворення і діяльності політичних партій за умови дотримання
загальнодемократичних принципів.
3. Конституцією України ( 254к/96-ВР ) передбачено загальні
засади утворення і діяльності політичних партій. При цьому статтею
37 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) встановлено заборону
утворення і діяльності політичних партій, програмні цілі або дії
яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну
конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету
і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне
захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на
розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання
на права і свободи людини, здоров'я населення, а також на
створення і діяльність організаційних структур політичних партій в
органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого
самоврядування, військових формуваннях, на державних
підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах
і організаціях.
З метою забезпечення дії встановлених конституційних обмежень
і у зв'язку з необхідністю створення передумов для реалізації
громадянами права на свободу утворення політичних партій
Конституція України ( 254к/96-ВР ) відносить до відання
законодавчої влади визначення засад утворення і діяльності
політичних партій (пункт 11 частини першої статті 92)
( 254к/96-ВР ).
3.1. Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії
для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів
визначається і гарантується Конституцією України ( 254к/96-ВР )
(частина перша статті 36). В Законі ( 2365-14 ) закріплено
конституційну норму, за якою встановлення обмежень цього права
допускається в інтересах національної безпеки та громадського
порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод
інших людей, а також в інших випадках, передбачених Основним
Законом України ( 254к/96-ВР ).
Статтею 2 Закону ( 2365-14 ) політична партія визначається як
зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян -
прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного
розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної
волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Таким чином, політичні партії забезпечують участь усіх
громадян України в політичному житті суспільства, впливають на
державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і
контролі за їх діяльністю. Положення частини другої статті 3
Закону ( 2365-14 ), згідно з яким політичні партії в Україні
створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом, відповідає
конституційним нормам, що гарантують свободу політичної
діяльності, не забороненої Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами
України (частина четверта статті 15), проголошують
невідчужуваність та непорушність прав і свобод людини (стаття 21),
встановлюють права кожної людини на вільний розвиток своєї
особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших
людей (стаття 23) ( 254к/96-ВР ).
Із змісту статей 12, 13 Закону ( 2365-14 ) випливає, що
наведених вимог можна дотриматися, лише маючи розгалужені як
чисельно, так і структурно політичні формування. Конституційні
приписи щодо можливості обмеження свободи утворення і діяльності
політичних партій Законом ( 2365-14 ) не розширено, а лише
деталізовано в його статті 5 ( 2365-14 ).
3.2. У Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплено, що
утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов'язком держави (частина друга статті 3), а суспільне життя в
Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та
ідеологічної багатоманітності (частина перша статті 15); держава
гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої
Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України (частина четверта
статті 15).
Порівняльний аналіз зазначених конституційних засад і
положень Закону ( 2365-14 ), які оспорюються в конституційному
поданні, дає підстави вважати, що ці норми жодною мірою не
порушують конституційні цінності, оскільки заборони прав,
зменшення їх обсягу, встановлення нездоланних перешкод для
реалізації громадянами права на свободу утворення і діяльності
політичних партій не відбулося.
Оцінюючи положення Закону ( 2365-14 ), якими унормовано
процедуру реєстрації політичних партій, на відповідність
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і міжнародно-правовим актам,
визнаним в Україні, Конституційний Суд України враховує і позицію
Венеціанської комісії, викладену у висновку, затвердженому на
41-му пленарному засіданні 10-11 грудня 1999 року, згідно з яким
"вимоги щодо реєстрації політичних партій самі по собі не можуть
розглядатись як порушення права громадян на об'єднання".
4. Конституційний Суд України дійшов висновку про
відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР ) основних положень
частини першої статті 10 Закону ( 2365-14 ) щодо підтримки рішення
про створення політичної партії підписами не менше десяти тисяч
громадян України, зібраними не менш як у двох третинах районів не
менш як двох третин областей України, міст Києва, Севастополя і
Автономної Республіки Крим, частини шостої статті 11 стосовно
забезпечення утворення та реєстрації політичною партією своїх
обласних, міських, районних організацій у більшості регіонів (крім
положень норм щодо обов'язковості збору підписів громадян і
реєстрації партійних організацій в Автономній Республіці Крим).
Зазначені положення Закону ( 2365-14 ) лише врегульовують процес
реалізації громадянами конституційного права на свободу утворення
політичних партій, створюють передумови для забезпечення
загальнодержавного статусу політичних партій та рівних можливостей
щодо застосування виборчого законодавства.
Законодавець, визначаючи умови реалізації громадянами права
на утворення політичної партії саме на таких засадах, ґрунтується
на тому, що політична партія повинна виражати інтереси певної
частини громадян і охоплювати своєю діяльністю значну частину
території держави. Збір такої кількості підписів громадян на
визначеній Законом ( 2365-14 ) території України має засвідчити
всеукраїнський статус партії та запобігти створенню політичних
об'єднань, діяльність яких розрахована на короткий термін (у
період виборчих кампаній) або має на меті реалізувати ті чи інші
вузькокорпоративні інтереси.
Вимога щодо збору підписів громадян на підтримку створення
політичної партії не менш як у двох третинах районів не менш як
двох третин областей та представництва її в більшості областей
України поширюється на всі об'єднання громадян, які бажають
отримати статус політичної партії, і має бути однакова для всіх.
Наведені положення Закону ( 2365-14 ) забезпечують реалізацію
частини п'ятої статті 36 Конституції України ( 254к/96-ВР ), якою
визначено, що всі об'єднання громадян рівні перед законом.
Конституційний Суд України вважає, що положення частини
першої статті 10 Закону ( 2365-14 ) щодо необхідності підтримки
створення політичної партії підписами не менше десяти тисяч
громадян України є запорукою втілення конституційних засад
діяльності однієї з форм громадського об'єднання та гарантією
забезпечення саме загальнодержавного статусу політичної сили і
створення рівних потенційних можливостей для всіх політичних
партій.
5. Заборону фінансування політичних партій із джерел,
викладених у статті 15 Закону ( 2365-14 ), Конституційний Суд
України визнає допустимим обмеженням.
5.1. Як уже зазначалося, статтею 37 Конституції України
( 254к/96-ВР ) заборонено утворення і діяльність політичних
партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію
незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким
шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності
держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади,
пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної,
расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини
та здоров'я населення.
Частина перша статті 36 Конституції України
( 254к/96-ВР ) передбачає певні обмеження, в тому числі і права
громадян на свободу об'єднання у політичні партії, відповідним
законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку,
охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Встановлені статтею 15 Закону ( 2365-14 ) обмеження,
відповідно до яких не допускається фінансування політичних партій
органами державної влади та місцевого самоврядування (крім
випадків, зазначених законом, державними та комунальними
підприємствами, анонімними особами та іншими суб'єктами,
насамперед закладають рівні передумови для діяльності всіх
політичних партій, мають забезпечити захист прав і свобод інших
людей, які не є членами цих політичних об'єднань.
Обмеження у фінансуванні політичної діяльності іноземними
державами, їх громадянами, підприємствами, установами,
організаціями, введене пунктом 3 статті 15 Закону ( 2365-14 ) саме
в інтересах національної безпеки, повністю відповідає зазначеним
конституційним положенням та нормам міжнародно-правових актів і
узгоджується з принципом справедливості та розмірності, визнаного
критерієм ідеології справедливості у демократичній державі
(Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року
N 2-рп/2005 ( v002p710-05 ) (справа про податкову заставу).
Оскільки ці застереження поширюються і на процес створення
політичних партій, Закон ( 2365-14 ) встановлює відповідні
обмеження в інтересах національної безпеки. У цьому контексті
абсолютно обґрунтованими є норми Закону ( 2365-14 ), які
передбачають загальнодержавний характер одного з різновидів
об'єднань громадян - політичних партій, а також впровадження на
законодавчому рівні системи контролю за утворенням і діяльністю
політичних партій.
5.2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року ( 995_004 ), гарантуючи громадянам свободу об'єднання з
іншими, містить перелік випадків, у яких національним
законодавством можуть регулюватися обмеження (стаття 11).
Практично всі вони передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР )
(статті 23, 36), у тому числі й допустимість встановлення
відповідним законом обмежень з метою захисту прав і свобод інших
осіб, якщо такі обмеження необхідні в демократичному суспільстві.
Крім того, у статті 16 цієї Конвенції ( 995_004 ) зазначено,
що її загальні правила не перешкоджають державам-учасницям
запроваджувати обмеження щодо політичної діяльності іноземців.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що
обмеження прав і свобод людини і громадянина визнаються
допустимими, якщо вони здійснені згідно з чинним законодавством і
відповідають правилу "збереження основного змісту прав і свобод"
(Рішення від 20 травня 1999 року у справі "Реквеньї проти
Угорщини", Рішення Великої палати від 13 лютого 2003 року у справі
"Партія добробуту та інші проти Туреччини").
У цьому контексті заслуговує на увагу положення Регламенту
(ЄС) N 2004/2003 Європейського парламенту та Ради Європейського
Союзу "Про статус і фінансування політичних партій на
європейському рівні" від 4 листопада 2003 року, яке встановлює
додаткові вимоги щодо обов'язковості утворення політичних партій
загальноєвропейського рівня щонайменше у чверті держав-членів,
обов'язкової участі їх у виборах до Європейського парламенту та
жорстких обмежень у фінансуванні.
5.3. Міжнародним правовим актом щодо проблем застосування у
державах-учасницях Міжнародного пакту про громадянські і політичні
права ( 995_043 ), яким є "Сиракузькі принципи, що стосуються
обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права" (1984 р.), прийняті підкомісією з
попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і
Соціальної Ради ООН, рекомендовано застосовувати у питаннях
тлумачення допустимих обмежень прав і свобод громадян принцип
пропорційності з метою запобігання введенню законами невиправданих
доцільністю обмежень.
Виходячи з порівняльного аналізу оспорюваних норм Закону
( 2365-14 ) і зазначених міжнародних принципів (правил)
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статті 15
Закону ( 2365-14 ) відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ). Унормувавши процедуру утворення політичних партій
і встановлення механізмів контролю за їх діяльністю, Закон
( 2365-14 ) не скасував і не звузив змісту, обсягу і сутності
права громадян на свободу об'єднання у політичні партії, не
створив перешкод, які унеможливили б реалізацію права на свободу
об'єднання будь-ким із повнолітніх громадян України, не
позбавлених права голосу незалежно від соціального статусу,
релігійних переконань тощо.
6. Положенням частини п'ятої статті 11 Закону ( 2365-14 )
передбачено, що розмір реєстраційного збору (за процедуру
реєстрації політичної партії) встановлюється Кабінетом Міністрів
України. Ця норма є загальновизнаною і регламентованою
законодавством практикою, додатковою умовою реєстрації суб'єктів
суспільно-політичної чи економічної діяльності у державі.
Справляння реєстраційного збору з політичних партій
здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від
13 липня 2001 року N 840 ( 840-2001-п ) "Про реалізацію статей 9,
11 Закону України "Про політичні партії в Україні", якою
передбачається сплата реєстраційного збору при реєстрації
політичної партії у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів
громадян.
Враховуючи розмір цього платежу та наявність можливості його
зменшення на 50 відсотків, Конституційний Суд України зазначає, що
немає будь-яких підстав вважати проаналізовану норму такою, що
обмежує право громадян на свободу утворення політичної партії.
7. Згідно зі статтею 69 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ) народне волевиявлення здійснюється через вибори,
референдум та інші форми безпосередньої демократії. Відповідно до
частини другої статті 36 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та
виборчого законодавства політичні партії сприяють формуванню і
вираженню політичної волі громадян.
Реалізацію зазначених конституційних приписів забезпечує
положення статті 24 Закону ( 2365-14 ) щодо обов'язкової участі
політичної партії у виборчому процесі.
Наведені конституційні положення дають підстави для висновку,
що участь у виборах на загальнодержавному рівні є правом
політичної партії, яке кореспондується з обов'язком протягом
встановленого законом десятирічного терміну хоча б один раз взяти
участь у висуванні своїх кандидатів по виборах Президента України
та народних депутатів України.
8. Законом ( 2365-14 ) забезпечуються конституційні засади і
механізми реалізації права громадян на свободу об'єднання у
політичні партії з урахуванням необхідних обмежень, які
допускаються в демократичному суспільстві. У Законі ( 2365-14 )
містяться також норми, якими передбачено: надання контролюючим
органам підписів громадян, зібраних на підтримку рішення про
створення політичної партії (пункт 3 частини другої статті 11),
зобов'язання політичної партії щорічно опубліковувати фінансовий
звіт політичної партії в загальнодержавному засобі масової
інформації (частина перша статті 17), внесення необхідних уточнень
до статутних документів і подання їх до Міністерства юстиції
України (пункт 3 розділу VI "Заключні положення"),
а також механізм анулювання реєстраційного свідоцтва (стаття 24).
Оскільки перелічені положення Закону ( 2365-14 ) діють лише в
комплексі з його статтями 10, 11, 15, то в контексті
конституційного подання окремих підстав для визнання їх
неконституційними немає.
Що стосується положень статті 24 Закону ( 2365-14 ), якими
підсудність категорії справ, пов'язаних з порушенням політичними
партіями вимог чинного законодавства, віднесено до повноважень
Верховного Суду України, то з впровадженням в Україні
адміністративного судочинства вони вступили в колізію з частиною
третьою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ).
Ця суперечність має бути усунута законодавчим шляхом і на
загальний висновок щодо конституційності судового порядку розгляду
справ про анулювання реєстраційного свідоцтва чи заборону
політичної партії не впливає.
9. Враховуючи, що згідно з частиною третьою статті 22
Конституції України ( 254к/96-ВР ) при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та
обсягу існуючих прав і свобод, Конституційний Суд України на
підставі порівняльного аналізу оспорюваних положень Закону
( 2365-14 ) та відповідних норм Закону України "Про об'єднання
громадян" ( 2460-12 ) встановив, що суттєвих змін в унормуванні
процесу створення політичних партій з прийняттям Закону
( 2365-14 ) не відбулося. Таким чином, проаналізовані положення
Закону ( 2365-14 ) відповідають і цій конституційній нормі.
10. Конституційний Суд України виходить з того, що
законодавець має право на основі Конституції України
( 254к/96-ВР ) та міжнародно-правових актів, ратифікованих
Україною, додатково врегульовувати правовий статус політичних
партій шляхом встановлення нормами Закону ( 2365-14 ) процедури їх
створення, порядку державної реєстрації та контролю за їх
діяльністю, але за умови, якщо ці норми не звузять обсяг
конституційних прав на свободу об'єднання у політичні партії і не
унеможливлять реалізацію права кожного на прояв своєї політичної
позиції. Що стосується заборонних приписів (стаття 15 Закону)
( 2365-14 ) щодо унормування права на свободу об'єднання у
політичні партії, то в цьому конкретному випадку Конституційний
Суд України визнає їх допустимими обмеженнями, які не суперечать
конституційним положенням і відповідають міжнародно-правовим
актам.
При цьому Конституційний Суд України вважає, що поняття
"обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина" в
контексті частини першої статті 64 Конституції України
( 254к/96-ВР ) слід розуміти як не передбачене конституційними
нормами звуження обсягу прав і свобод, встановлення додаткових
норм, якими нівелюється свобода об'єднання у політичні партії в
порядку, визначеному відповідним законом, і які фактично
перешкоджають створенню об'єднань громадян. Тому необхідно
відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від
прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої
сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів
(прийомів), визнаючи таку практику допустимою, якщо додаткове
унормування процесу створення політичних партій спеціальним
законодавством ставить за мету не звузити обсяг прав і свобод, а
уточнити зміст та регламентацію процедурних питань і окреслити
загальні межі основоположних прав.
11. Суб'єкт права на конституційне подання порушує питання
про визнання неконституційним і положення частини першої статті 10
Закону ( 2365-14 ), яким додатково до загальних засад щодо збору
підписів громадян на підтримку створення політичної партії не менш
як у двох третинах районів не менш як двох третин областей
України, міст Києва і Севастополя встановлюється необхідність
збору підписів громадян не менш як у двох третинах районів
Автономної Республіки Крим.
Згідно зі статтею 133 Конституції України ( 254к/96-ВР )
систему адміністративно-територіального устрою України складають:
Автономна Республіка Крим, 24 області, міста Київ і Севастополь.
Конституція України ( 254к/96-ВР ), надаючи Автономній Республіці
Крим особливого статусу, одночасно проголошує її невід'ємною
складовою частиною України (стаття 134) і саме тому не наділяє
автономію спеціальними преференціями щодо переваг у питаннях
формування політичних партій перед іншими суб'єктами
адміністративно-територіального устрою України та не відносить до
її відання будь-які питання, пов'язані з утворенням чи діяльністю
політичних партій (статті 137, 138).
Встановлений частиною п'ятою статті 36 Конституції України
( 254к/96-ВР ) принцип рівності всіх об'єднань громадян перед
законом гарантується і частиною другою статті 24 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), якою забороняються як привілеї, так і
обмеження за ознаками місця проживання.
Виокремлення Автономної Республіки Крим у частині першій
статті 10 Закону ( 2365-14 ) із загального числа суб'єктів
зазначеної системи устрою порушує конституційний принцип рівності
всіх громадян України залежно від місця їх проживання. Це
положення означає, що жодна політична партія не може бути
зареєстрована, якщо не отримає підписів громадян на свою підтримку
не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим.
Тому Конституційний Суд України визнає його таким, що не
відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ).
З цих же підстав визнаються неконституційними і положення
частини шостої статті 11 Закону ( 2365-14 ), згідно з якими
утворення та реєстрація обласних, міських, районних партійних
організацій в Автономній Республіці Крим є обов'язковими.
Така позиція відповідає Рішенню Конституційного Суду України
від 3 березня 1998 року N 2-рп/98 ( v002p710-98 ) (справа про
об'єднання громадян в Автономній Республіці Крим), у якому
наголошується, що до відання Автономної Республіки Крим не
віднесено нормативне регулювання питань утворення і діяльності
політичних партій, а також зазначається, що утворення політичних
партій із загальнокримським статусом для жителів лише Автономної
Республіки Крим не узгоджується з принципами, встановленими
частинами першою, другою статті 24 Конституції України
( 254к/96-ВР ), відповідно до яких громадяни України мають рівні
конституційні права і свободи та не може бути привілеїв чи
обмежень прав і свобод громадян, зокрема залежно від місця їх
проживання.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 70, 73,
75 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення Закону України
"Про політичні партії в Україні" ( 2365-14 ):
- частини першої статті 10 ( 2365-14 ), а саме
словосполучення "та не менш як у двох третинах районів" перед
словами "Автономної Республіки Крим";
- частини шостої статті 11 ( 2365-14 ) щодо забезпечення
утворення та реєстрації політичною партією своїх обласних,
міських, районних організацій, крім "у більшості областей", і
обов'язкового утворення та реєстрації цих організацій в Автономній
Республіці Крим.
2. Визнати такими, що відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення Закону України "Про
політичні партії в Україні" ( 2365-14 ), а саме:
- частини першої статті 10 ( 2365-14 ), крім словосполучення
"та не менш як у двох третинах районів" перед словами "Автономної
Республіки Крим", визнаного неконституційним відповідно до абзацу
другого пункту 1 цього Рішення;
- пункту 3 частини другої статті 11 ( 2365-14 ), згідно з
яким для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції
України подаються "підписи громадян України, зібрані відповідно до
вимог цього Закону на підтримку рішення про створення
політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи";
- частини п'ятої статті 11 ( 2365-14 ), за якою "розмір
реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України";
- частини шостої статті 11 ( 2365-14 ), крім положень,
визнаних неконституційними відповідно до абзацу третього пункту 1
цього Рішення;
- статті 15 ( 2365-14 ):
"Не допускається фінансування політичних партій:
1) органами державної влади та органами місцевого
самоврядування, крім випадків, зазначених законом;
2) державними та комунальними підприємствами, установами і
організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями,
у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною
власністю, або які належать нерезидентам;
3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами,
установами, організаціями;
4) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;
5) анонімними особами або під псевдонімом;
6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку
політичних партій.
Інформація про надходження на рахунок політичної партії
коштів, заборонених цим Законом, доводиться відповідною
банківською установою до відома Міністерства юстиції
України.
Кошти, що надійшли політичним партіям з порушенням вимог,
передбачених цим Законом, перераховуються політичними
партіями до Державного бюджету України або стягуються в доход
держави у судовому порядку";
- частини першої статті 17 ( 2365-14 ) (в редакції від
5 квітня 2001 року), згідно з якою "політична партія зобов'язана
щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової
інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт
про майно політичної партії";
- статті 24 ( 2365-14 ):
"У разі невиконання політичною партією вимоги частини шостої
статті 11 цього Закону, виявлення протягом трьох років
з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у
поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією
своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних
депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував
політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з
поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави
для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.
Рішення Верховного Суду України про анулювання реєстраційного
свідоцтва політичної партії тягне за собою припинення діяльності
політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських,
районних організацій і первинних осередків та інших статутних
утворень політичної партії, припинення членства в політичній
партії";
- пункту 3 розділу VI "Заключні положення" ( 2365-14 ),
згідно з яким "політичним партіям не пізніш як через один рік
після проведення найближчих за часом після набуття чинності цим
Законом виборів до Верховної Ради України здійснити
необхідні заходи з метою забезпечення виконання вимог цього
Закону, внести необхідні уточнення до статутних документів та
подати їх до Міністерства юстиції України".
3. Звернути увагу Верховної Ради України на необхідність
приведення положення статті 24 Закону України "Про політичні
партії в Україні" ( 2365-14 ) щодо судового порядку анулювання
реєстраційного свідоцтва політичної партії у відповідність до норм
Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Положення Закону України "Про політичні партії в Україні"
( 2365-14 ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



вгору