Документ v001p710-04, чинний, поточна редакція — Прийняття від 27.01.2004

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним зверненням Управління
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України у Кіровоградській області про
офіційне тлумачення положення частини третьої
статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності"
(справа про відшкодування моральної шкоди Фондом
соціального страхування)

м. Київ Справа N 1-9/2004
27 січня 2004 року
N 1-рп/2004 Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича - суддя-доповідач, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України у Кіровоградській області про офіційне
тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року
N 1105-XIV ( 1105-14 ) (Відомості Верховної Ради України, 1999 р.,
N 46-47, ст. 403).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне звернення Управління виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України у Кіровоградській області.
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
неоднозначного застосування судами України положення частини
третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ).
Заслухавши суддю-доповідача Скомороху В.Є. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне звернення - Управління
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України у
Кіровоградській області (далі - Управління Фонду) - звернувся до
Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне
тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (далі - Закон),
зокрема словосполучення "шкода, заподіяна умовами виробництва, яка
не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності", і
роз'яснити, чи повинна відшкодовуватися Фондом соціального
страхування від нещасних випадків моральна (немайнова) шкода у
разі стійкої втрати потерпілим професійної працездатності.
Частиною третьою статті 34 Закону ( 1105-14 ) передбачено, що
моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не
спричинила втрати потерпілим професійної працездатності,
відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних
випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної
моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку
медичних органів.
Управління Фонду вважає, що виплата грошової суми за моральну
шкоду провадиться лише за умов, визначених частиною третьою
статті 34 Закону ( 1105-14 ), і не поширюється на випадки стійкої
втрати професійної працездатності та смерті потерпілого. На думку
суб'єкта права на конституційне звернення, Закон не містить
приписів, відповідно до яких на Фонд соціального страхування від
нещасних випадків покладався б обов'язок відшкодовувати моральну
шкоду, яка призвела до стійкої втрати потерпілим професійної
працездатності, а також у разі смерті застрахованої особи.
Моральна шкода, що зумовила стійку втрату професійної
працездатності або смерть потерпілого, підлягає відшкодуванню на
підставах, передбачених статтею 440-1 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (далі - Цивільний кодекс). Аналогічна
за змістом норма міститься у статті 1167 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ), який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
2. Президент України в листі до Конституційного Суду України
зазначив, що частина третя статті 34 Закону ( 1105-14 ) з
урахуванням положення другого речення частини першої статті 440-1
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) покладає на Фонд соціального
страхування від нещасних випадків обов'язок відшкодувати моральну
(немайнову) шкоду всім потерпілим, у тому числі тим, які втратили
професійну працездатність, і виплатити їм грошову суму за моральну
шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди.
Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики
та праці стверджує, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна
умовами виробництва, яка не спричинила втрати професійної
працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від
нещасних випадків. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами
виробництва, яка спричинила втрату потерпілим професійної
працездатності, відшкодовується роботодавцем відповідно до статті
237-1 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (далі - КЗпП
України).
Міністерство праці та соціальної політики України вважає, що
відшкодування роботодавцем моральної шкоди відповідно до
статті 237-1 КЗпП України ( 322-08 ) забезпечує справедливе
навантаження на Фонд соціального страхування від нещасних випадків
та на роботодавця, який повинен відшкодовувати потерпілому
моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, якщо визнано вину
роботодавця в ушкодженні здоров'я і зниженні працездатності
працівника.
Генеральна прокуратура України зазначає, що відшкодування
потерпілому моральної шкоди повинно здійснюватися з урахуванням
положення частини першої статті 24, статей 32, 56, 62 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), а також статті 1, частини третьої статті
28 Закону ( 1105-14 ). Моральна (немайнова) шкода повинна
стягуватися з Фонду соціального страхування від нещасних випадків
і в разі стійкої втрати потерпілим професійної працездатності.
Верховний Суд України в листі до Конституційного Суду України
додержується позиції, ухваленої Судовою палатою у цивільних
справах Верховного Суду України за касаційною скаргою відкритого
акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" на
рішення апеляційного суду Луганської області від 20 травня
2002 р., згідно з якою в разі заподіяння моральної шкоди
потерпілому її відшкодування повинно проводитися Фондом
соціального страхування від нещасних випадків на підставі статей
1, 28, 34 Закону ( 1105-14 ) незалежно від втрати потерпілим
професійної працездатності.
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України вважає,
що норми підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини
третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону ( 1105-14 )
підлягають застосуванню лише в тому разі, коли потерпілому не
встановлено стійкої втрати професійної працездатності. Моральна
шкода, заподіяна в разі стійкої втрати професійної працездатності,
підлягає відшкодуванню потерпілому від нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання на загальних засадах
цивільного права за рахунок особи, з вини якої таку шкоду
заподіяно (стаття 440-1 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
У листі Національної юридичної академії України імені
Ярослава Мудрого зазначається, що поряд з іншими соціальними
послугами стаття 21 Закону ( 1105-14 ) встановлює обов'язок Фонду
соціального страхування від нещасних випадків виплачувати грошову
суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди
потерпілому навіть у випадку втрати потерпілим професійної
працездатності.
У надісланому на запит Конституційного Суду України листі
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
стверджується, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва,
повинна бути відшкодована працівникові Фондом соціального
страхування від нещасних випадків незалежно від наявності чи
відсутності факту тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати
потерпілим професійної працездатності.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушене у
конституційному зверненні, виходить з такого.
3.1. Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 (частина четверта), 46
(частина перша) Конституції України ( 254к/96-ВР ), Україна як
соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої
визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила
право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці,
соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі
повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати
годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується,
зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за
рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і
організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального
забезпечення (частина друга статті 46 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
3.2. Окремим видом загальнообов'язкового державного
соціального страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої
статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ) (далі - Основи), є
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Основами ( 16/98-ВР ) передбачено відшкодування збитків,
заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я,
пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків (пункт 4
частини першої статті 25).
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про
охорону праці" в редакції від 21 листопада 2002 року ( 2694-12,
229-15 ) державна політика в галузі охорони праці базується,
зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників,
повної відповідальності роботодавця за створення належних,
безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників,
повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з
частиною першою статті 9 цього Закону ( 2694-12, 229-15 )
відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження
його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом
соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ).
Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) передбачено, що він визначає правову основу,
економічний механізм та організаційну структуру
загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих
на виробництві.
Зазначені закони України, по-перше, спрямовані на соціальний
захист працівників, які внаслідок нещасного випадку чи
професійного захворювання отримали ушкодження, що призвели до
втрати професійної працездатності, і по-друге, передбачають
відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків
шкоди шляхом надання потерпілим соціальних послуг та виплат, у
тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З урахуванням конституційної значущості здоров'я як
невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від
народження і охороняється державою, законодавець урегулював обсяг
та характер відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок
ушкодження його здоров'я нещасним випадком чи професійним
захворюванням, і передбачив комплекс заходів, спрямованих на
відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і
членам їх сімей (абзац четвертий статті 1 Закону ( 1105-14 ),
своєчасне та повне відшкодування потерпілому або особам, які
перебували на його утриманні, матеріальної шкоди (абзац третій
статті 5, пункт 1 частини першої статті 21 Закону ( 1105-14 ).
Відшкодуванню підлягають: втрачений заробіток (або відповідна його
частина) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної
працездатності; страхова виплата в установлених випадках
одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які
перебували на утриманні померлого); страхова виплата пенсії по
інвалідності потерпілому тощо (стаття 28 Закону ( 1105-14 ). Також
відшкодовуються додатково понесені витрати на медичну та соціальну
допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків,
спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове
обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування,
придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них
визначено висновками медико-соціальної експертної комісії (частина
четверта статті 34 Закону ( 1105-14 ).
Враховуючи особливості захисту здоров'я потерпілого, поряд із
відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода
за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "е"
пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28
Закону ( 1105-14 ).
4. За змістом статті 6 Закону ( 1105-14 ) об'єктом
страхування є життя застрахованого, його здоров'я та
працездатність.
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не
потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в
безособовій формі. Дія цього Закону ( 1105-14 ) поширюється на
осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та на
інших осіб, зазначених у статті 8, що підлягають обов'язковому
страхуванню від нещасного випадку. Всі ці особи вважаються
застрахованими з моменту набрання чинності Законом незалежно від
фактичного виконання страхувальником своїх зобов'язань щодо сплати
страхових внесків (частина перша статті 10). Добровільно, за
письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального
страхування від нещасних випадків можуть застраховуватися особи,
зазначені у статті 11 цього Закону ( 1105-14 ).
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим
особам незалежно від відшкодування майнової шкоди передбачено
статтею 1 Закону ( 1105-14 ) і є одним із способів захисту
особистих немайнових прав працівника.
Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку
відповідно до абзацу третього статті 5 Закону ( 1105-14 ) є
своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону ( 1105-14 ) всі
види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам,
які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних
заходів провадяться Фондом соціального страхування від нещасних
випадків за рахунок його коштів.
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування
від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від
нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати
застрахованим особам передбачені Законом ( 1105-14 ) (стаття 21)
соціальні послуги та виплати. Надаючи соціальні послуги
застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд
соціального страхування від нещасних випадків здійснює
забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової,
стійкої часткової або повної втрати працездатності.
До страхових виплат належить, зокрема, грошова сума, яка
виплачується застрахованому за моральну шкоду за наявності факту
заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "е" пункту 1 частини
першої статті 21, частина третя статті 28 Закону ( 1105-14 ).
4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на
виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у
фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає
у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок,
моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення
таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на
охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання
трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної
працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У
випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно
більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не
втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на
отримання грошової суми за моральну шкоду від Фонду соціального
страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати
професійної працездатності має обмежувальний характер.
Встановлення Законом ( 1105-14 ) обов'язку Фонду соціального
страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є
засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім
застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
(стаття 3).
До професійного захворювання належить захворювання, що
виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та
зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і
певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою
(частина четверта статті 14 Закону ( 1105-14 ). До набрання
чинності Законом відшкодування моральної шкоди потерпілим від
нещасного випадку і професійного захворювання передбачалося
статтею 12 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня
1992 року ( 2694-12 ) і було можливим без втрати потерпілим
працездатності.
Відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу XI "Прикінцеві
положення" Закону ( 1105-14 ), зокрема, на Фонд соціального
страхування від нещасних випадків покладено виплату заборгованості
потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання
чинності цим Законом не відшкодували матеріальної і моральної
(немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, ліквідовані
без правонаступника підприємства, установи та організації.
Відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних
випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, лише
потерпілим, які не втратили професійної працездатності, означало б
звуження сфери соціального захисту за станом здоров'я.
Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що правова норма, викладена у частині третій статті 34
Закону ( 1105-14 ), яка передбачає обов'язок Фонду соціального
страхування від нещасних випадків відшкодовувати працівникам
моральну (немайнову) шкоду, заподіяну умовами виробництва, яка не
спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, за своїм
характером є спеціальною і стосується окремого випадку.
Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону
( 1105-14 ) не позбавляє застрахованого працівника, який втратив
професійну працездатність, права на відшкодування моральної
(немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає
обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків
відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у
випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної
працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга
статті 13, підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина
третя статті 28).
4.2. Передбачене статтею 237-1 КЗпП України ( 322-08 ) і
статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) відшкодування
моральної шкоди як один зі способів захисту особистих немайнових
прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або
власником чи уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб,
що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до
Закону ( 1105-14 ). Зазначені норми регламентують відшкодування
моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування
від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону
( 1105-14 ), в тому числі працівникам, що виконують роботу не на
основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.
5. Щодо клопотання Управління Фонду про офіційне тлумачення
словосполучення "шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не
спричинила втрати потерпілим професійної працездатності", то
Конституційний Суд України виходить з такого.
Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов'язана
з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про
що зазначається у висновку медичного органу, який видається
потерпілому відповідно до вимог частини третьої статті 34 Закону
( 1105-14 ).
У нормативно-правових актах дається визначення понять
"працездатність", "загальна працездатність", "професійна
працездатність", "повна загальна працездатність", "часткова
працездатність". Ці поняття відтворюються, зокрема, у Додатку до
"Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро
судово-медичної експертизи" ( z0256-95 ), затверджених наказом
Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року N 6
( z0248-95 ).
Відповідно до пункту 3 названого Додатка ( z0256-95 )
професійна працездатність - здатність даного працівника до роботи
за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною
їй професією (фахом).
Системний аналіз положень статей 30, 34 Закону ( 1105-14 )
дає підстави віднести до осіб, що втратили працездатність, як
потерпілих, які відповідно до частин першої, другої статті 34
мають стійку втрату професійної працездатності, так і тих, які
відповідно до абзаців другого, третього частини четвертої статті
34 Закону тимчасово втратили працездатність. Тимчасова втрата
працездатності в сенсі абзаців другого, третього частини четвертої
статті 34 Закону ( 1105-14 ) означає втрату працездатності лише на
певний час - до відновлення працездатності у потерпілого (період
лікування, реабілітації).
В аспекті конституційного звернення про офіційне тлумачення
положення частини третьої статті 34 Закону ( 1105-14 ) під шкодою,
заподіяною умовами виробництва, яка не спричинила втрати
потерпілим професійної працездатності, треба розуміти таку шкоду,
за якої не втрачається здатність працівника до роботи за своєю
професією (фахом) і кваліфікацією або за іншою адекватною їй
професією (фахом).
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. В аспекті конституційного звернення положення частини
третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) треба розуміти як визначення порядку, процедури та
розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних
випадків моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами
виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати
потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення не
виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну
умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права
застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди,
заподіяної умовами виробництва, має забезпечуватися Фондом на
підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього
Закону ( 1105-14 ) всім потерпілим, у тому числі в разі
тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати професійної
працездатності.
Під шкодою, яка не спричинила втрати потерпілим професійної
працездатності, треба розуміти таку шкоду, за якої не втрачається
здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і
кваліфікацією або за іншою адекватною їй професією (фахом).
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
3. Рішення Конституційного Суду України підлягає
опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших
офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Іващенка В.І.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним зверненням Управління
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України у Кіровоградській області про
офіційне тлумачення положення частини третьої
статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 )
(справа про відшкодування моральної
шкоди Фондом соціального страхування)

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) вважаю за необхідне викласти окрему думку
стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за
конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України у Кіровоградській області про
офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (далі -
Рішення).
1. Конституційний Суд України установив, що в аспекті
конституційного звернення положення частини третьої статті 34
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 )
треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів
відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків
моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в
окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим
професійної працездатності. Зазначене положення не виключає
обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами
виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих
на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами
виробництва, має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5,
6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього Закону
( 1105-14 ) всім потерпілим, у тому числі в разі тимчасової,
стійкої часткової чи повної втрати професійної працездатності.
Таким чином, Рішенням встановлено обов'язок Фонду соціального
страхування від нещасних випадків (далі - Фонд) відшкодовувати не
лише моральну (немайнову) шкоду, заподіяну умовами виробництва,
яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, а
й моральну (немайнову) шкоду, заподіяну умовами виробництва, із
втратою потерпілим професійної працездатності (тимчасовою, стійкою
частковою чи повною).
Наслідком прийняття такого рішення є, на мою думку, внесення
де-факто до Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) (далі - Закон) нової, не передбаченої ним правової
норми, яка покладає на Фонд додатковий, не передбачений Законом
обов'язок, а також визначає новий, не передбачений Законом
страховий випадок та право застрахованих осіб звертатися до Фонду
в разі його настання за відшкодуванням їм моральної (немайнової)
шкоди.
2. В основу такого підходу покладено висновок, згідно з яким
ця правова норма випливає з положень статей 1, 5, 6, 13, 21 та
частини третьої статті 28 Закону ( 1105-14 ).
Проте аналіз зазначених положень Закону ( 1105-14 ) дає
можливість дійти висновку, який не збігається зі сформульованою у
Рішенні правовою позицією.
Так, відповідно до статті 1 Закону ( 1105-14 ) одним із
завдань Фонду є відшкодування моральної шкоди застрахованим і
членам їхніх сімей.
Статтею 5 Закону ( 1105-14 ) визначено основні принципи
страхування від нещасного випадку, в тому числі своєчасність та
повнота відшкодування шкоди страховиком та надання державних
гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.
Статтями 6, 13 Закону ( 1105-14 ) визначено суб'єкти та
об'єкти страхування від нещасного випадку, поняття страхового
ризику і страхового випадку та встановлено правило, згідно з яким
підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу,
проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а
також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або
акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за
встановленими формами.
Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються Фондом,
визначено статтею 21 Закону ( 1105-14 ), зокрема, у разі настання
страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому
законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати
шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я
або у разі його смерті, шляхом здійснення страхових виплат,
передбачених цією статтею, у тому числі сплатити грошову суму за
моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди
потерпілому (підпункт "е" пункту 1 частини першої).
Відповідно до статті 28 Закону ( 1105-14 ) страховими
виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону
Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у
разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння
моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за
моральну шкоду.
Таким чином, зазначені положення Закону ( 1105-14 ) є
загальними, вони визначають завдання, принципи та обов'язкові
умови для відшкодування Фондом шкоди, заподіяної потерпілим, і не
містять норм, які регулюють процедуру відшкодування шкоди, у тому
числі моральної (немайнової), застрахованим особам у разі настання
конкретних страхових випадків.
Порядок надання, умови та розміри страхових виплат у разі
настання страхових випадків установлені статтею 34 Закону
( 1105-14 ). Зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті
моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не
спричинила втрати потерпілим професійної працездатності,
відшкодовується Фондом.
Обов'язку Фонду здійснювати страхові виплати за моральну
шкоду в інших випадках Законом ( 1105-14 ) не передбачено.
Викладене свідчить, що положення частини третьої статті 34
Закону ( 1105-14 ) конкретизують, як це передбачено статтею 21
Закону, загальні принципи та умови відшкодування моральної
(немайнової) шкоди застрахованим особам у разі настання страхового
випадку. Встановлене цією статтею правило викладено чітко і
зрозуміло, між ним та іншими положеннями Закону ( 1105-14 )
суперечностей немає, відповідно до нього Фонд зобов'язаний
відшкодовувати моральну (немайнову) шкоду, заподіяну умовами
виробництва, лише у випадках, коли це не призвело до втрати
потерпілим професійної працездатності.
Слід також зазначити, що Законом ( 1105-14 ) не обмежується
право потерпілого на отримання відшкодування за моральну
(немайнову) шкоду. У випадках, не передбачених Законом, така шкода
може відшкодовуватись відповідно до положень інших
нормативно-правових актів. Згідно з положеннями статті 237-1
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) працівник, якщо
порушення його законних прав призвели до моральних страждань,
втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього
додаткових зусиль для організації свого життя, має право на
відшкодування моральної шкоди власником або уповноваженим ним
органом. Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі
неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується
особою, яка її завдала.
3. Внесення правової норми до Закону здійснено на підставі
аналізу загальних положень Закону ( 1105-14 ), зокрема, з
посиланням на визначений статтями 5, 21 обов'язок Фонду своєчасно
та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну застрахованій
особі.
На мою думку, застосування такого підходу до інших страхових
випадків означатиме фактичне скасування відповідних положень
Закону щодо максимальних розмірів відшкодування та необхідності
дотримання встановлених Законом процедур, оскільки передбачені
статтею 34 Закону ( 1105-14 ) обмеження щодо розміру грошових сум
страхових виплат на відшкодування заподіяної потерпілому шкоди,
наприклад, величиною середньомісячного заробітку, що він мав до
ушкодження (частина перша), чотирикратним розміром граничної суми
заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду
(частина друга), до двохсот розмірів мінімальної заробітної плати,
встановленої на день виплати (частина третя), тощо можуть, на
думку потерпілого, не відповідати фактичному обсягу завданої йому
шкоди і таким чином обмежуватимуть його право на її повне
відшкодування.
Крім цього, практичне застосування сформульованої
Конституційним Судом України правової норми може призвести до
виникнення деяких проблем.
Так, Закон ( 1105-14 ) і Рішення не визначають порядку
надання, умов та обчислення розміру страхових виплат за моральну
шкоду, заподіяну умовами виробництва, у разі втрати потерпілими
професійної працездатності, що, з одного боку, надає можливість
вимагати від Фонду страхових виплат, розмір яких може довільно
встановлюватися потерпілим, а з іншого - не врегульовує процедури
такого відшкодування.
Враховуючи те, що прибуткова частина бюджету Фонду формується
у розрахунку лише на видатки, передбачені статтею 34 Закону
( 1105-14 ), введення економічно необгрунтованої норми, яка
уможливлює інші, не передбачені цією статтею страхові виплати,
може призвести до розбалансування бюджету Фонду.

Суддя Конституційного Суду України В.ІВАЩЕНКО

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Ткачука П.М.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним зверненням Управління
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України у Кіровоградській області про
офіційне тлумачення положення частини третьої
статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 )

Керуючись статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ), викладаю окрему думку стосовно Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення
положення частини третьої статті 34 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (далі - Закон).
1. Конституційний Суд України, розглядаючи справу, дійшов
висновку, що викладена в частині третій статті 34 Закону
( 1105-14 ) норма, яка передбачає обов'язок Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України (далі - Фонд) відшкодовувати працівникам
моральну (немайнову) шкоду, заподіяну умовами виробництва, яка не
спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, за своїм
характером є спеціальною. Але специфіки цієї норми не дослідив, що
й не дало можливості повно і всебічно її інтерпретувати.
Рішення Суду не містить аналізу механізму відшкодування
моральної шкоди, викладеного в частині третій статті 34 Закону
( 1105-14 ), а також відповідей на запитання, чому в цьому випадку
відшкодування моральної шкоди обмежується в розмірі, тоді як
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) такого обмеження не містить;
що слід розуміти під умовами виробництва, які заподіяли моральну
шкоду; і, власне, як треба розуміти положення, що сама моральна
шкода, заподіяна працівникові умовами виробництва, спричиняє
втрату потерпілим професійної працездатності.
2. Граматичне тлумачення положень частини третьої статті 34
Закону ( 1105-14 ) дає підстави вважати, що в ній ідеться про
страхування від випадків заподіяння моральної шкоди на
виробництві, а відтак і встановлюється особливий страховий порядок
відшкодування моральної шкоди та обмежений розмір страхових
виплат.
Цей порядок передбачає звернення працівника до Фонду із
відповідною заявою, де має бути викладений характер заподіяної
йому моральної шкоди. Крім того, працівник повинен подати
відповідний висновок медичних органів. У суді встановлюється лише
сума страхової виплати. Суттєвою ознакою страхового порядку
відшкодування моральної шкоди є те, що частиною третьою статті 34
Закону ( 1105-14 ) встановлено максимальний розмір страхової
виплати за моральну шкоду - 200 розмірів мінімальної заробітної
плати. Отже, в даному випадку має місце не цивільно-правовий, а
страховий порядок відшкодування моральної шкоди. Відшкодування
цієї шкоди тут є не видом відповідальності, а соціальною виплатою.
3. Для правильного тлумачення положень частини третьої статті
34 Закону ( 1105-14 ) важливо з'ясувати, про яку моральну шкоду в
них ідеться. Зазвичай моральна шкода виникає внаслідок порушення
прав людини, каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, протиправної
поведінки щодо особи чи її близьких родичів, приниження честі,
гідності або ділової репутації (стаття 23 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ).
Цивільним законодавством встановлено, що моральна шкода,
завдана фізичній або юридичній особі, є результатом неправомірних
дій чи бездіяльності і відшкодовується, за наявності вини, особою,
яка її завдала, а в окремих випадках - іншими особами.
Згідно з частиною третьою статті 34 Закону ( 1105-14 )
моральна шкода для того, щоб вона підлягала відшкодуванню Фондом,
також повинна бути наслідком дії умов виробництва. Але
законодавець не став визначати, які саме фактори можуть бути
причиною настання моральної шкоди на виробництві. Вважаючи, що їх
може бути безліч, причину виникнення моральної шкоди він позначив
терміном "умови виробництва", який є узагальнюючим і досить
широким. Під цим терміном слід розуміти настання моральної шкоди
як від ушкодження здоров'я (нещасного випадку, професійного
захворювання), так і без ушкодження, до того ж незалежно від
втрати працівником професійної працездатності. Разом з тим
законодавець, приймаючи Закон ( 1105-14 ), встановив, на мій
погляд, одну особливість. Він передбачив, що моральна шкода може
бути як наслідком дії умов виробництва, так одночасно і причиною
інших негативних наслідків, зокрема втрати працівником професійної
працездатності.
4. У частині третій статті 34 Закону ( 1105-14 ) зазначено,
що на Фонд покладається обов'язок відшкодовувати працівникові таку
моральну шкоду, заподіяну йому умовами виробництва, "яка не
спричинила втрати потерпілим професійної працездатності". У
тлумачних словниках української мови міститься таке значення слова
"спричинити": бути причиною чого-небудь, завдати чого-небудь,
заподіяти щось. Отже, граматичне тлумачення частини третьої
статті 34 Закону ( 1105-14 ) дає підстави дійти висновку, що
законодавець поклав на Фонд обов'язок відшкодовувати працівникові
заподіяну умовами виробництва моральну шкоду в усіх випадках, крім
того, коли моральна шкода буде такою важкою, що сама стане
причиною іншого важкого наслідку - втрати професійної
працездатності. На мій погляд, така позиція законодавця є
правильною. Інакше, у випадку заподіяння працівникові умовами
виробництва такої важкої моральної шкоди, шляхом обмеженої
страхової виплати (200 мінімальних зарплат) проблематичною була б
реалізація правового принципу відшкодування шкоди в повному
обсязі. Законодавець не мав на меті запроваджувати обмежене
відшкодування моральної шкоди у випадку, коли вона є настільки
важкою, що сама породжує такі наслідки, як втрату професійної
працездатності.
5. У Рішенні сформульована правова позиція, згідно з якою
передбачене статтею 237-1 Кодексу законів про працю України
( 322-08 ) і статтею 1167 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
відшкодування моральної шкоди як один із способів захисту
особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка
заподіяла шкоду, або власником та уповноваженим ним органом, не
застосовується до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному
страхуванню відповідно до Закону ( 1105-14 ). Ці норми
регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які
не є суб'єктами страхування і на яких не поширюється дія Закону, в
тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового
договору (контракту), а на інших підставах.
Такий висновок є дещо категоричним. По-перше, відносини, що
стосуються компенсації моральної шкоди, належать до
цивільно-правових, оскільки вони виникають з порушення прав людини
на життя, здоров'я, честь і гідність. Згідно зі статтею 1
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) цивільним законодавством
регулюються особисті, як немайнові, так і майнові, відносини.
Відтак питання відшкодування моральної шкоди людині, незалежно від
того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають
під регулювання Цивільним кодексом України ( 435-15 ), який є
основним актом цивільного законодавства України (стаття 4).
По-друге, такий висновок може призвести до дискримінації
працівників у разі відшкодування їм моральної шкоди, завданої
умовами виробництва. Адже згідно з частиною третьою статті 34
Закону ( 1105-14 ) сума страхової виплати за моральну шкоду, що
виплачується Фондом, не може перевищувати 200 розмірів мінімальної
заробітної плати, тоді як у Цивільному кодексі України ( 435-15 )
розмір грошового відшкодування моральної шкоди не обмежено
(стаття 23). Тобто виникає нерівність громадян щодо відшкодування
їм моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в повному
обсязі, залежно від того, чи застраховані вони від нещасних
випадків. При цьому такої дискримінації можуть зазнати саме
застраховані працівники.
На мій погляд, відшкодування моральної шкоди, заподіяної
працівникові умовами виробництва, може здійснюватися як у
страховому порядку, так і в порядку цивільного судочинства. В
першому випадку відшкодування здійснюється у формі страхової
виплати, в порядку та на підставах, визначених частиною третьою
статті 34 Закону ( 1105-14 ), і обмежується в розмірі. У другому
випадку компенсація за моральну шкоду стягується за рішенням суду.
Стягнення може бути покладено на роботодавця (страхувальника) і
може мати більші розміри, ніж передбачено частиною третьою статті
34 Закону ( 1105-14 ). Немає правових підстав для заборони
працівникові, який підпадає під цей вид страхування і вважає, що
200 мінімальних зарплат не охоплюють у повному обсязі
відшкодування завданої йому умовами виробництва моральної шкоди,
вирішувати питання про її стягнення в судовому порядку.
Мабуть, з цих та інших причин у Російській Федерації
відшкодування застрахованому працівникові моральної шкоди,
завданої у зв'язку з нещасним випадком на виробництві чи
професійним захворюванням, здійснюється тією особою, яка заподіяла
шкоду, і розмір відшкодування моральної шкоди не обмежується.
Отже, Конституційний Суд України недостатньо повно з'ясував
положення частини третьої статті 34 Закону ( 1105-14 ), що
призвело до хибного рішення - покладення на Фонд соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України обов'язку відшкодовувати моральну шкоду,
заподіяну працівникові умовами виробництва, у разі, коли ця шкода
спричинила втрату професійної працездатності. Тим самим, шляхом
тлумачення, по суті, створено нову норму, яка суперечить ідеології
частини третьої статті 34 Закону ( 1105-14 ).

Суддя Конституційного Суду України П.ТКАЧУК



вгору