Документ v001p710-03, поточна редакція — Прийняття від 16.01.2003

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 50 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положень Конституції
Автономної Республіки Крим та Закону України "Про
затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
(справа про Конституцію Автономної Республіки Крим)

м. Київ Справа N 1-3/2003
16 січня 2003 року
N 1-рп/2003

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича,
за участю представників суб'єкта права на конституційне
подання Осташа Ігоря Івановича - народного депутата України та
Барабаша Олександра Леонідовича - президента Асоціації народних
депутатів України; залучених до участі у справі Грача Леоніда
Івановича - народного депутата України, Селіванова Анатолія
Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в
Конституційному Суді України, представників Верховної Ради
Автономної Республіки Крим Кисельова Василя Олексійовича - Першого
заступника Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
Демидова Григорія Вікторовича - першого заступника керівника
Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, начальника
Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, Носова Владислава Васильовича - Постійного
представника Президента України в Конституційному Суді України,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) та Закону
України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
від 23 грудня 1998 року N 350-XIV ( 350-14 ) (Відомості Верховної
Ради України, 1999, N 5-6, ст. 43).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 39 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало
конституційне подання 50 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
наявність спору щодо конституційності положень Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) та Закону України "Про
затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" ( 350-14 ).
Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б., пояснення
Барабаша О.Л., Грача Л.І., Селіванова А.О., Кисельова В.О.,
Демидова Г.В., Носова В.В. та дослідивши матеріали справи,
Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати
України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням
визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (неконституційними), положення Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) та Закону України "Про
затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" ( 350-14 ).
Зокрема, як зазначається у конституційному поданні, у назвах глави
2 і статті 7, а також у тексті пунктів 1, 2 статті 7 Конституції
Автономної Республіки Крим застосовується поняття "територія
Автономної Республіки Крим", що "за конституційно-правовою суттю
(в застосованому контексті)" суперечить положенням статей 2, 132,
134 Конституції України, які закріплюють принципи єдності,
цілісності і недоторканності території України.
1.1. У листі Президента України зазначається, що вживання у
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) терміна
"територія Автономної Республіки Крим" не суперечить положенням
статей 2, 132 Конституції України ( 254к/96-ВР ) про єдність та
цілісність території України.
Голова Верховної Ради України вважає, що твердження суб'єкта
права на конституційне подання стосовно порушених питань
"ґрунтується на помилковому трактуванні поняття "територія", коли
ототожнюються поняття державної території і відповідної території
адміністративно-територіальної одиниці. Україна як суверенна і
незалежна держава, наголошується у листі, "має свою державну
територію і як унітарна держава не має і не може мати у своєму
складі інших державних утворень". На думку Голови Верховної Ради
України, поняття "територія Автономної Республіки Крим", що
застосовується в пунктах 1, 2 статті 7 Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ), означає "територію
адміністративно-територіальної одиниці у складі державної
території України і не суперечить принципам, закріпленим
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), про єдність, цілісність і
недоторканність державної території України".
У листі Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим до
Конституційного Суду України зазначається, що оскільки Автономна
Республіка Крим є адміністративно-територіальною одиницею, вона
має відповідну територію, в межах якої здійснює повноваження,
встановлені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. Тому
вживання у Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 )
терміна "територія Автономної Республіки Крим" не суперечить
Конституції України. Частково подібну позицію викладено також у
висновках Інституту держави і права ім. В.М. Корецького
Національної академії наук України, Національної юридичної
академії України ім. Ярослава Мудрого, юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
1.2. Конституційний Суд України розглядає зазначені питання в
системному зв'язку положень Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів
України, відповідно до яких визначається конституційно-правовий
статус Автономної Республіки Крим. Саме вони зумовлюють правовий
зміст терміна "територія Автономної Республіки Крим".
У з'ясуванні цих питань засадничими є положення Конституції
України ( 254к/96-ВР ), за якими Автономна Республіка Крим -
невід'ємна складова частина України і в межах повноважень,
визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її
відання (стаття 134), входить до системи
адміністративно-територіального устрою України (частини перша,
друга статті 133). Основним Законом України на
конституційному рівні визначено органи Автономної Республіки Крим:
представницький - Верховна Рада Автономної Республіки Крим, уряд -
Рада міністрів Автономної Республіки Крим (стаття 136), а також
сфери нормативного регулювання (стаття 137) та питання, що
належать до відання Автономної Республіки Крим (стаття 138).
1.3. Верховна Рада України 23 грудня 1998 року, ухваливши
Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки
Крим" ( 350-14 ), затвердила Конституцію Автономної Республіки
Крим ( rb239k002-98 ), прийняту 21 жовтня 1998 року Верховною
Радою Автономної Республіки Крим.
Конституція України ( 254к/96-ВР ), встановлюючи вимогу щодо
затвердження Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ) Верховною Радою України не менш як половиною від
її конституційного складу (частина перша статті 135),
безпосередньо не визначає форму правового акта, який закріпив би
це затвердження. Верховна Рада України акт затвердження
Конституції Автономної Республіки Крим ( 350-14 ) визначила саме у
формі закону України, а не постанови. Це відповідає конституційним
засадам демократичної, правової держави, якою проголошено Україну
(стаття 1 Конституції України), і є логічним продовженням
формування законодавчої бази щодо вирішення питань
адміністративно-територіального устрою України.
У системі нормативно-правових актів Закон України "Про
затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" ( 350-14 ) за
юридичною силою займає таке саме місце, як і інші закони України,
зокрема "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), "Про
столицю України - місто-герой Київ" ( 401-14 ). Після Конституції
України ( 254к/96-ВР ), що має найвищу юридичну силу (частина
друга статті 8), закони в ієрархії нормативно-правових актів
посідають провідне місце.
Згідно з положенням статті 2 Закону України "Про затвердження
Конституції Автономної Республіки Крим" ( 350-14 ) Конституція
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) набирає чинності
одночасно з набранням чинності цим Законом. Тобто Конституція
Автономної Республіки Крим органічно пов'язана із Законом про її
затвердження. Конституція Автономної Республіки Крим, що
затверджена Законом України, порівняно з нормативно-правовими
актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішеннями Ради
міністрів Автономної Республіки Крим має вищу юридичну силу.
1.4. У Конституції України ( 254к/96-ВР ) застосовуються
терміни "територія України" (стаття 2), "державна територія"
(стаття 132) і "територія" як територія
адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої здійснюють
свої повноваження органи місцевого самоврядування (частина перша
статті 144), місцеві державні адміністрації (стаття 119).
Відповідні терміни використовуються і в законах України, зокрема
"Про державний кордон України" ( 1777-12 ), "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), "Про місцеві державні
адміністрації" ( 586-14 ), "Про статус гірських населених пунктів
в Україні" ( 56/95-ВР ), "Про загальні засади створення і
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" ( 2673-12 ),
"Про основи містобудування" ( 2780-12 ) тощо.
Поняття "державна територія" (територія України) і "територія
відповідної адміністративно-територіальної одиниці", зокрема
територія Автономної Республіки Крим, про яку йдеться в положеннях
статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ),
хоча й взаємопов'язані, але за своїм змістом є різними. Стаття 2
Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлює, що суверенітет
України поширюється на всю її територію. Це є конституційним
закріпленням територіального верховенства України.
Державна територія України поділяється на
адміністративно-територіальні одиниці. Систему
адміністративно-територіального устрою України складають:
Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в
містах, селища і села (частини перша, друга статті 133 Конституції
України ( 254к/96-ВР ). Згідно зі статтею 134 Основного Закону
України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною
України. Для неї як адміністративно-територіальної одиниці України
не характерні державний суверенітет, власне громадянство та інші
ознаки держави. Межі Автономної Республіки Крим з іншими
адміністративно-територіальними одиницями не є державними
кордонами.
Таким чином, термін "територія Автономної Республіки Крим",
що застосовується в тексті Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ), характеризує Автономну Республіку Крим лише як
адміністративно-територіальну одиницю.
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов
висновку, що вживання цього словосполучення в Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) не суперечить
Основному Закону України ( 254к/96-ВР ). Тому положення статей 1,
2 Закону України "Про затвердження Конституції Автономної
Республіки Крим" ( 350-14 ) у частині затвердження положень
Конституції Автономної Республіки Крим, в яких використовується
словосполучення "територія Автономної Республіки Крим", мають бути
визнані такими, що відповідають Конституції України
(конституційними).
2. На думку народних депутатів України, суперечать
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (пункту 13 частини першої
статті 92, статті 133) також і положення абзацу першого пункту 1
статті 7 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ),
а саме: "територія Автономної Республіки Крим визначається межами,
які існували на 20 січня 1991 року - день проведення референдуму
та на день набуття чинності законом України про відновлення
автономної республіки". Цей референдум, наголошується у
конституційному поданні, не має будь-якого відношення до
визначення адміністративно-територіальних меж Автономної
Республіки Крим. Що стосується Закону Української РСР "Про
відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної
Республіки" від 12 лютого 1991 року N 712-XII ( 712-12 ),
Постанови Верховної Ради Української РСР "Про введення в дію
Закону Української РСР "Про відновлення Кримської Автономної
Радянської Соціалістичної Республіки" та про поповнення складу
Верховної Ради Кримської АРСР" від 12 лютого 1991 року N 713-XII
( 713-12 ) (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991, N 9,
ст. 84-85), то вони втратили чинність відповідно до
пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України та
статті 3 Закону України "Про правонаступництво України" від
12 вересня 1991 року N 1543-XII ( 1543-12 ).
Президент України у листі до Конституційного Суду України
зазначає, що існуючі межі території Автономної Республіки Крим
визначено Законом Української РСР "Про відновлення Кримської
Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" ( 712-12 ), який,
на його думку, не суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ), а
отже, відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні положення"
Конституції України є чинним і нині. Однак положення Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), згідно з якими
визначення меж території Автономної Республіки Крим пов'язується з
проведеним 20 січня 1991 року на території Кримської області
референдумом (абзац перший пункту 1 статті 7), а зміну території
Автономної Республіки Крим поставлено у залежність від рішень
республіканського (місцевого) референдуму та Верховної Ради
Автономної Республіки Крим (пункт 2 статті 7), Президент України
вважає такими, що суперечать Конституції України (частині першій
статті 8, частині другій статті 19).
У листах Голови Верховної Ради України та Голови Верховної
Ради Автономної Республіки Крим до Конституційного Суду України
стверджується, що зазначені положення Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ) і статей 1, 2 Закону України "Про
затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" ( 350-14 )
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ).
2.1. Конституційний Суд України у вирішенні зазначених питань
виходить з такого.
Проведений 20 січня 1991 року у Кримській області місцевий
референдум мав на меті з'ясування громадської думки населення
Кримської області з питання відновлення Кримської Автономної
Радянської Соціалістичної Республіки. За правовими наслідками
результати такого референдуму мали консультативний характер і не
були обов'язковими до виконання органами державної влади
Української РСР, що існували на той час. Крім того, на референдумі
20 січня 1991 року не порушувалося питання про зміну меж території
Кримської області, а визначалося ставлення її населення до
можливого статусу Кримської області як автономії. Питання про
відновлення Кримської АРСР згідно з Конституцією (Основним
Законом) Української РСР від 20 квітня 1978 року ( 888-09 ) та
Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня
1990 року ( 55-12 ) на той час повноважна була вирішувати тільки
Верховна Рада Української РСР.
Оскільки положення абзацу першого пункту 1 статті 7
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ):
"Територія Автономної Республіки Крим визначається межами, які
існували на 20 січня 1991 року - день проведення референдуму...",
- відображає стан громадської думки, що існувала на той час, про
відновлення Кримської АРСР, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що це положення не суперечить Основному Закону України
( 254к/96-ВР ).
12 лютого 1991 року Верховна Рада Української РСР прийняла
Закон "Про відновлення Кримської Автономної Радянської
Соціалістичної Республіки" ( 712-12 ), яким у межах території
Кримської області в складі Української РСР було відновлено
Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. У зв'язку з
цим Конституцію (Основний Закон) Української РСР від 20 квітня
1978 року ( 888-09 ) було доповнено главою 7-1 "Кримська АРСР" і
статтею 75-1, відповідно до якої встановлювалося, що "Кримська
Автономна Радянська Соціалістична Республіка є складовою частиною
України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання".
За Конституцією України ( 254к/96-ВР ) виключно законами
України визначається територіальний устрій України (пункт 13
частини першої статті 92), який ґрунтується на засадах єдності та
цілісності державної території, поєднання централізації і
децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості
соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх
історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних
особливостей, етнічних і культурних традицій (стаття 132).
На таких конституційних засадах здійснюється законодавче
регулювання у сфері місцевого самоврядування (закони України "Про
місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), "Про столицю
України - місто-герой Київ" ( 401-14 ) та інші), визначення
статусу та повноважень Автономної Республіки Крим (закони України
"Про Автономну Республіку Крим" ( 95/95-ВР ), "Про Верховну Раду
Автономної Республіки Крим" ( 90/98-ВР ) та інші). Це певною мірою
реалізує принципи, закладені в Європейській хартії місцевого
самоврядування ( 994_036 ), стаття 5 якої встановлює, що за
будь-якої зміни місцевих територіальних розмежувань необхідно
попередньо консультуватися з відповідними органами місцевого
самоврядування, можливо, де це дозволяє закон, шляхом проведення
референдуму. Пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України
"Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" до повноважень
Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесено вирішення
питань адміністративно-територіального устрою відповідно до
законодавства України.
Отже, положення пункту 2 статті 7 Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ), за яким "територію Автономної
Республіки Крим може бути змінено з урахуванням рішення
республіканського (місцевого) референдуму та рішення Верховної
Ради Автономної Республіки Крим", можна реалізувати лише
відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України за
рішенням Верховної Ради України.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень
Конституції ( 254к/96-ВР ) і чинних законів України Конституційний
Суд України дійшов висновку, що положення пункту 2 статті 7
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) не
суперечить Основному Закону України. У зв'язку з цим положення
статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції
Автономної Республіки Крим" ( 350-14 ) у частині затвердження
зазначених положень Конституції Автономної Республіки Крим мають
бути визнані такими, що відповідають Конституції України
(конституційними).
3. У конституційному поданні оспорюються також положення
пункту 1 статті 8 Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ), згідно з якими "Автономна Республіка Крим має
свої символи: Герб, Прапор і Гімн. Музика і текст Гімну, описи
Герба і Прапора Автономної Республіки Крим, а також порядок їх
використання встановлюються нормативно-правовими актами Верховної
Ради Автономної Республіки Крим". На думку народних депутатів
України, ці положення суперечать статтям 137, 138 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), оскільки не передбачені ними. До того ж,
наголошують автори подання, відповідно до положень частини другої
статті 19, статті 134 Основного Закону України сфера відання
Автономної Республіки Крим і коло питань, з яких Автономна
Республіка Крим здійснює нормативне регулювання, не можуть бути
довільно розширені за правові межі, визначені Конституцією
України.
Протилежну позицію щодо символіки Автономної Республіки Крим
та встановлення порядку її використання викладено у листах Голови
Верховної Ради України і Голови Верховної Ради Автономної
Республіки Крим до Конституційного Суду України. Вона була
підтримана представниками Верховної Ради України та Автономної
Республіки Крим на пленарному засіданні Конституційного Суду
України. На їхню думку, будь-яких підстав для визнання
неконституційними положень пункту 1 статті 8 Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) немає.
Президент України вважає, що зазначені положення не
суперечать Конституції України ( 254к/96-ВР ), але застерігає, що
порядок використання символів Автономної Республіки Крим "має
визначатися Верховною Радою Автономної Республіки Крим згідно із
законами України".
3.1. У Конституції України ( 254к/96-ВР ) вживається лише
поняття "державні символи України", якими є Державний Прапор
України, Державний Герб України і Державний Гімн України (частина
перша статті 20). Опис державних символів України та порядок їх
використання встановлюються законом, що приймається не менш як
двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України
(частина шоста статті 20). Тобто державні символи України
пов'язані за змістом з державним суверенітетом.
Законами України передбачається також наявність власної
символіки територіальних громад, об'єднань громадян тощо. Правове
регулювання у цій сфері здійснюється на іншому, аніж Конституція
України ( 254к/96-ВР ), рівні. Так, відповідно до Закону України
"Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) територіальні
громади сіл, селищ, міст, районів у містах, а також райони і
області можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), що
відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші
місцеві особливості і традиції (частини перша, друга статті 22).
Зміст, опис та порядок використання такої символіки визначаються
відповідною радою згідно із законом (частина третя статті 22).
Закон України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим"
( 90/98-ВР ) від 10 лютого 1998 року до відання Верховної Ради
Автономної Республіки Крим відносить, зокрема, затвердження
символіки Автономної Республіки Крим відповідно до законів України
(пункт 33 частини другої статті 9). Це положення конкретизовано в
пункті 1 статті 8 Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ). На його підставі Верховна Рада Автономної
Республіки Крим затвердила Положення про Герб Автономної
Республіки Крим (постанова від 21 квітня 1999 року N 456-2/99
( rb0456002-99 ), Положення про Прапор Автономної Республіки Крим
(постанова від 21 квітня 1999 року N 457-2/99 ( rb0457002-99 ) та
схвалила Гімн Автономної Республіки Крим (постанова від 26 лютого
1992 року N 24-1 ( rb0024002-92 ) в редакції від 21 квітня
1999 року ( rb0458002-99 ).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення
пункту 1 статті 8 Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ) не суперечать Основному Закону України
( 254к/96-ВР ). Таким чином, положення статей 1, 2 Закону України
"Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
( 350-14 ) у частині затвердження зазначених положень Конституції
Автономної Республіки Крим мають бути визнані такими, що
відповідають Конституції України (конституційними). Порядок
використання символів Автономної Республіки Крим має визначатися
Верховною Радою Автономної Республіки Крим згідно з Конституцією
та законами України.
Конституційний Суд України вважає некоректним використання в
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 )
словосполучення "столиця Автономної Республіки Крим" стосовно
міста Сімферополя (пункт 2 статті 8), яке відповідно до
законодавства України за статусом є адміністративним центром
адміністративно-територіальної одиниці. У контексті положень
статті 20 Конституції України ( 254к/96-ВР ) поняття столиця
України, якою є місто Київ (частина сьома), символізує єдиний
загальнонаціональний і адміністративно-політичний центр України як
унітарної, суверенної і незалежної держави.
4. На думку суб'єкта права на конституційне подання, не
відповідають Основному Закону України ( 254к/96-ВР ) положення
підпунктів 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ), а саме: віданню Автономної
Республіки Крим підлягає "зарахування... до бюджету Автономної
Республіки Крим податків та зборів, які збираються на території
Автономної Республіки Крим... з подальшою передачею до Державного
бюджету України..." і "які зараховуються в повному обсязі до
бюджету Автономної Республіки Крим..." та "проведення
експериментів у сфері оподаткування".
Як основні мотиви наведено положення Конституції України
( 254к/96-ВР ), згідно з якими виключно законами України
встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система
України, система оподаткування, податки і збори (пункт 1 частини
другої статті 92). Отже, наголошується в конституційному поданні,
оскільки Конституція Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 )
не є законом України, вона не може встановлювати інше, ніж те, що
передбачено законом про державний бюджет (на відповідний рік).
Крім того, такі повноваження Автономної Республіки Крим не
визначені статтями 137, 138 Конституції України, а тому відповідно
до положень частини другої статті 19, статті 134 Конституції
України не можуть належати до відання Автономної Республіки Крим.
Президент України у листі до Конституційного Суду України
зазначає, що "віднесення Конституцією Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ) до відання Автономної Республіки Крим повноважень
щодо зарахування до бюджету Автономної Республіки Крим усіх
податків та зборів, які збираються на її території, за винятком
місцевих, з подальшою передачею до Державного бюджету України
коштів для загальнодержавних витрат" не відповідає пункту 1
частини другої статті 92, пункту 4 частини першої статті 138
Конституції України ( 254к/96-ВР ), а також актам бюджетного та
податкового законодавства України.
З наведених підстав неконституційним, на думку Президента
України, є положення абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті
18 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), за
яким до відання Автономної Республіки Крим належить "проведення
експериментів у сфері оподаткування".
У виступі на пленарному засіданні Конституційного Суду
України Носов В.В. підкреслив, що "Верховна Рада України не може
встановлювати неунітарні принципи бюджетного регулювання для
Автономної Республіки Крим". Тому зазначені положення Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) не відповідають
Основному Закону України ( 254к/96-ВР ), оскільки "порушують
унітарні принципи бюджетного регулювання".
У листах Голови Верховної Ради України і Голови Верховної
Ради Автономної Республіки Крим йдеться про те, що всі ці
положення Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 )
не суперечать Основному Закону України ( 254к/96-ВР ), оскільки
формування бюджету Автономної Республіки Крим, зарахування до
нього податків і зборів, проведення експериментів у сфері
оподаткування здійснюються відповідно до Конституції та законів
України. Таку позицію було підтримано на пленарному засіданні
Конституційного Суду України представниками Верховної Ради України
та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Зокрема Кисельов
В.О. наголосив, що зазначені в підпунктах 13, 14 пункту 1 статті
18 Конституції Автономної Республіки Крим повноваження Автономної
Республіки Крим стабілізують її бюджет, сприяють зміцненню
фінансової самостійності Автономної Республіки Крим, яка
гарантується закріпленими законами України загальнодержавними
доходами за прибутковою частиною бюджету Автономної Республіки
Крим, що вже передбачено для місцевого самоврядування статтею 61
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ).
4.1. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить
із системного зв'язку положень Конституції ( 254к/96-ВР ) та
законів України, якими регулюються суспільні відносини у бюджетній
та податковій сферах. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини
першої статті 138 Основного Закону України до відання Автономної
Республіки Крим належить розроблення, затвердження та виконання
бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і
бюджетної політики України.
Ця політика є складовою внутрішньої політики України, засади
якої визначає Верховна Рада України (пункт 5 частини першої статті
85 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Виходячи із змісту положень
пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, згідно
з якими виключно законами України встановлюються Державний бюджет
України і бюджетна система України, система оподаткування, податки
і збори, та положень частини першої статті 95, за якими бюджетна
система України будується на засадах справедливого і
неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і
територіальними громадами, Конституційний Суд України вважає, що
на цей час зміст податкової і бюджетної політики України
відображено, зокрема в Бюджетному кодексі України ( 2542-14 ) від
21 червня 2001 року в Законі України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) та у відповідних законах про податки тощо.
Бюджетний кодекс України ( 2542-14 ) конкретизував
конституційні положення бюджетної системи України, визначивши її
принципи (стаття 7): єдності, збалансованості, самостійності.
Останній означає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є
самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе
відповідальності за бюджетні зобов'язання, зокрема органів
Автономної Республіки Крим. Вони та органи місцевого
самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть
відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за
бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів
забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів,
повноваженнями органів Автономної Республіки Крим визначати
напрями використання коштів згідно із законодавством України,
правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних
рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та
затверджувати відповідні бюджети. Також закріплюються принципи
повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового
використання, справедливості і неупередженості, публічності і
прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.
У цих принципах відображається єдина бюджетна політика
України, що є основою розроблення, затвердження та виконання
бюджету Автономної Республіки Крим.
У Бюджетному кодексі України ( 2542-14 ) визначаються
особливості формування бюджету Автономної Республіки Крим, зокрема
передбачається, що надходження та витрати бюджету Автономної
Республіки Крим формуються у порядку, встановленому цим Кодексом,
із урахуванням Закону України "Про затвердження Конституції
Автономної Республіки Крим" ( 350-14 ) (частина перша статті 67).
Тобто за змістом Бюджетного кодексу України це, вважає
Конституційний Суд України, і є визначенням основ бюджетної
політики України стосовно повноважень Автономної Республіки Крим,
установлених у підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ). Ці повноваження
реалізуються органами Автономної Республіки Крим лише відповідно
до Конституції України ( 254к/96-ВР ), Бюджетного кодексу України
та законів про податки в Україні.
Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що оспорювані суб'єктом права на конституційне подання
положення абзацу другого підпункту 13, абзацу першого підпункту 14
пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ) не суперечать Основному Закону України
( 254к/96-ВР ). З огляду на це мають бути визнані такими, що
відповідають Конституції України (конституційними), положення
статей 1, 2 Закону України "Про затвердження Конституції
Автономної Республіки Крим" ( 350-14 ) у частині затвердження
зазначених положень Конституції Автономної Республіки Крим.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 72,
73, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), затвердженої Законом
України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
( 350-14 ) від 23 грудня 1998 року:
1.1. "територія Автономної Республіки Крим визначається
межами, які існували на 20 січня 1991 року - день проведення
референдуму та на день набуття чинності законом України про
відновлення автономної республіки" (абзац перший пункту 1
статті 7);
1.2. "територію Автономної Республіки Крим може бути змінено
з урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та
рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до
Конституції України" ( 254к/96-ВР ) (пункт 2 статті 7);
1.3. "Автономна Республіка Крим має свої символи: Герб,
Прапор і Гімн. Музика і текст Гімну, описи Герба і Прапора
Автономної Республіки Крим, а також порядок їх використання
встановлюються нормативно-правовими актами Верховної Ради
Автономної Республіки Крим" (пункт 1 статті 8);
1.4. "зарахування відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ) і законів України до бюджету Автономної Республіки
Крим податків та зборів, які збираються на території Автономної
Республіки Крим, за винятком місцевих, з подальшою передачею до
Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат"
(абзац другий підпункту 13 пункту 1 статті 18);
1.5. "згідно із законодавством України... проведення
експериментів у сфері оподаткування" (абзац перший підпункту 14
пункту 1 статті 18).
2. Визнати такими, що відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення статей 1, 2 Закону
України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
( 350-14 ) щодо затвердження положень Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ), зазначених у підпунктах 1.1,
1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 1 цього Рішення.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних виданнях
України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі
за конституційним поданням 50 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ) та Закону України
"Про затвердження Конституції Автономної Республіки
Крим" ( 350-14 ) (справа про Конституцію Автономної
Республіки Крим)

З Рішенням Конституційного Суду України про конституційність
абзацу першого пункту 1 статті 7, пункту 2 статті 7, пункту 1
статті 8, абзацу другого підпункту 13 пункту 1 статті 18, абзацу
першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ) та положень статей 1, 2 Закону
України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
( 350-14 ) не можу погодитися і вважаю за необхідне, керуючись
статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), викласти окрему думку, виходячи з таких підстав.
1. Положення пунктів 1 та 2 статті 7 Конституції
( rb239k002-98 ) щодо меж території Автономної Республіки Крим
свідчать про те, що автори цієї Конституції розглядають Автономну
Республіку Крим як державне утворення: "Територія Автономної
Республіки Крим визначається межами, які існували на 20 січня 1991
року - день проведення референдуму -" (пункт перший) та
"Територію Автономної Республіки Крим може бути змінено з
урахуванням рішення республіканського (місцевого) референдуму та
рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до
Конституції України" ( 254к/96-ВР ) (пункт другий).
Звідси й положення про прийняття Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ) - "керуючись інтересами кримчан"
(преамбула), хоча відповідно до статті 4 Конституції України
( 254к/96-ВР ) в державі існує єдине громадянство, і посилання на
референдум щодо відновлення автономії, незважаючи на відсутність
Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"
( 1286-12 ), який було прийнято лише 3 липня 1991 року, і норми
про столицю автономії та її символи, хоча належало зазначити
"адміністративний центр" та "символіка". Юридичне значення з
питання поновлення автономії має прийняття 12 лютого 1991 року
Верховною Радою УРСР закону "Про відновлення Кримської Автономної
Радянської Соціалістичної Республіки" ( 712-12 ).
До того ж, слід наголосити на тому, що позитивна відповідь на
запитання референдуму, на який є посилання в Конституції
Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), - "Ви за відтворення
Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки -
суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?" - означає, що
Автономна Республіка Крим розглядається як суверенна держава, яка
будує свої відносини з іншими країнами на підставі міжнародних
договорів.
Таке визначення статусу Автономної Республіки Крим суперечить
не тільки Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема статті 73
щодо вирішення питання про зміну території України виключно
всеукраїнським референдумом; пункту 13 частини першої статті 92
про визначення виключно законами України територіального устрою
України та положенням статей 137, 138 щодо кола питань, які
належать до нормативного регулювання та відання Автономної
Республіки Крим, але й самій Конституції Автономної Республіки
Крим ( rb239k002-98 ) (пункт перший статті 1, статті 18 та інші).
Ні Конституцією ( 254к/96-ВР ), ні законами України не
передбачено можливості в односторонньому порядку (залежно від
рішень республіканського (місцевого) референдуму та рішення
Верховної Ради Автономної Республіки Крим) вирішувати питання про
зміну території Автономної Республіки Крим. Територія України,
включаючи територію Криму, є єдиною, цілісною і недоторканною.
Державна територія включає сушу, води, надра, а також повітряний
простір над ними в межах державного кордону. В межах державної
території українська держава здійснює своє верховенство, яке
іменується територіальним і є елементом державного суверенітету.
Будь-які зміни території і державних кордонів України без згоди
українського народу неможливі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 138 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) до відання Автономної Республіки Крим
належить організація та проведення місцевих референдумів.
Згідно з частиною першою статті 3-1 Закону України від
3 липня 1991 року "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"
( 1286-12 ) предметом республіканського (Автономної Республіки
Крим) референдуму може бути прийняття, зміна або скасування рішень
з питань, віднесених законодавством України до відання Автономної
Республіки Крим. Предмет місцевого референдуму в Автономній
Республіці Крим визначається законодавством Автономної Республіки
Крим (частина друга статті 3-1).
Проведення референдумів з питань, що не належать до відання
Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування
адміністративно-територіальних одиниць в Україні, не допускається,
а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають
юридичної сили (стаття 6-1 зазначеного Закону ( 1286-12 ).
Не можуть бути підставою для зміни території Автономної
Республіки Крим положення Закону України від 21 травня 1997 року
"Про місцеве самоврядування" ( 280/97-ВР ). Відповідно до частини
першої статті 7 цього Закону місцевий референдум є формою
вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом
прямого волевиявлення. [Територіальну громаду складають жителі
села, селища, міста чи добровільного об'єднання жителів кількох
сіл у сільську громаду (частина перша статті 140 Конституції
України ( 254к/96-ВР )]. Статтею 37 Закону до відання виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні
(самоврядні) повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд
ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків,
проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд,
розташованих на території відповідного населеного пункту; 2)
підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань
адміністративно-територіального устрою в порядку і межах
повноважень, визначених законом. Відповідно до пункту 29 частини
першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради
України, зокрема, належить утворення і ліквідація районів,
встановлення і зміна меж районів і міст.
Згідно з абзацом третім пункту 2 і пунктом 7 розділу V
"Прикінцеві та перехідні положення" названого закону референдуми
територіальних громад міст з районним поділом можуть, зокрема,
вирішувати питання щодо утворення (неутворення) районних у містах
рад відповідно до статті 5 Закону; до прийняття закону про
адміністративно-територіальний устрій України територіальні
громади села, селища, міста, що добровільно об'єдналися в одну
територіальну громаду за наявності фінансово-матеріальної бази,
достатньої для забезпечення здійснення кожною з цих громад функцій
і повноважень місцевого самоврядування, шляхом місцевого
референдуму можуть прийняти рішення про вихід з цієї громади.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від
27 лютого 2001 року у справі про правові акти Верховної Ради
Автономної Республіки Крим ( v001p710-01 ) Верховна Рада
Автономної Республіки Крим може вирішувати лише питання, які
віднесено до відання Автономної Республіки Крим та належать до
повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим. До
компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесено,
зокрема, організацію та проведення місцевих референдумів (пункт 2
частини першої статті 138 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
пункт 3 частини другої статті 9 Закону України "Про Верховну Раду
Автономної Республіки Крим" ( 90/98-ВР ), підпункт 3 пункту 2
статті 26 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 )
(1).
Пункт 3 статті 7 щодо адміністративно-територіальних одиниць
в Автономній Республіці Крим, їх утворення, зміни меж та підпункт
4 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ) стосовно повноважень Автономної Республіки Крим
вирішувати питання адміністративно-територіального устрою, що
віднесені законодавством України до відання Автономної Республіки
Крим, у зіставленні з положеннями пунктів 1 та 2 статті 7
Конституції Автономної Республіки Крим свідчать про відмежування
поняття "адміністративно-територіальна одиниця Автономної
Республіки Крим" від "території Автономної Республіки Крим".
Відповідно до офіційного тлумачення Конституційним Судом
України положення пункту 13 частини першої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) про те, що виключно законами України
визначається "територіальний устрій України", питання
територіального устрою України, зокрема визначення змісту цього
поняття, правового статусу і видів адміністративно-територіальних
одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань
адміністративно-територіального устрою України, є питаннями
загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом.
(Рішення від 13 липня 2001 року у справі про
адміністративно-територіальний устрій ( v011p710-01 ) (2).
Виходячи з указаного, висновок у Рішенні про те, що поняття
"територія Автономної Республіки Крим", яке застосовується в
тексті Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), є
ознакою Автономної Республіки Крим як
адміністративно-територіальної одиниці України, є помилковим. У
даному разі йдеться саме про "територію", а не здійснення
повноважень на відповідних територіях автономії, на що послався
Конституційний Суд, витлумачивши у такий спосіб Конституцію
Автономної Республіки Крим, не маючи на це відповідних повноважень
(стаття 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
До того ж, поняття "адміністративно-територіальної одиниці" -
це не здійснення на відповідних територіях (Автономної Республіки
Крим, областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл)
покладених на органи державної влади України, Автономної
Республіки Крим і місцевого самоврядування Конституцією
( 254к/96-ВР ) і законами України повноважень.
Адміністративно-територіальна одиниця - це частина території
держави або її окремої частини, що має визначені законом або
підзаконним актом межі, в яких здійснюється управління нею як
цілісним утворенням на началах централізованого управління (3).
Порядок формування та діяльності органів державної влади
України, органів Автономної Республіки Крим і місцевого
самоврядування на відповідних територіях також не є ознакою
адміністративно-територіальної одиниці. Система взаємовідносин між
державою в цілому, тобто її центральною владою, та її
територіальними одиницями, уособленими у відповідних органах
влади, визначає територіальний устрій держави. Відомі дві форми
територіального устрою: унітарна держава і федерація (4).
Наприклад, підпункт 12 пункту 2 статті 26 Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ) до повноважень Верховної Ради
Автономної Республіки Крим відносить вирішення питань
адміністративно-територіального устрою згідно з законами України.
А стаття 7 (пункт "ж") Земельного кодексу України ( 2768-14 )
передбачає повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим
вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо встановлення та
зміни меж районів, міст.
Унітарна держава (від лат. unitas - єдність, єднання, одне
ціле) - одна з форм (поряд з федерацією) територіальної
організації держави, яка характеризується тим, що вона включає
політико-адміністративні або адміністративні одиниці, чий статус
регулюється головним чином актами поточного законодавства
центральної влади. Крім того, в унітарній державі діє одна
конституція, єдина система законодавства, державної адміністрації
та судової влади, єдине громадянство. Суверенітет унітарної
держави не підлягає поділу з будь-якими частинами цієї держави, у
ній не виникає питання про внутрішні кордони. Складові частини
унітарної держави не мають суверенітету, тобто вони не є державами
у власному розумінні цього слова. Автономні одиниці приймають
акти, які визначають їх устрій (статути, положення, хартії) з
можливим наступним затвердженням таких актів органом більш значної
одиниці або держави.
За таких обставин наведені положення пункту 1 та 2 статті 7
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) щодо
визначення території та її зміни в залежності від рішень
республіканського (місцевого) референдуму та Верховної Ради
Автономної Республіки Крим повинні бути визнані неконституційними.
2. Положення абзацу другого підпункту 13 пункту 1 статті 18
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ) щодо
"зарахування відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) і
законів України до бюджету Автономної Республіки Крим податків та
зборів..., за винятком місцевих, з подальшою передачею до
Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат" та
абзацу першого підпункту 14 пункту 1 статті 18 щодо "проведення
експериментів у сфері оподаткування" не можна не сприймати як
намагання перетворити адміністративно-територіальну одиницю на
досить відокремлене самостійне утворення з можливостями формування
незалежної економічної політики.
Звідси - положення про складання, затвердження, виконання
бюджету Автономної Республіки Крим (абзац перший підпункту 13
пункту 1 статті 18 Конституції АРК ( rb239k002-98 ) без посилання
на пункт 4 частини першої статті 138 Конституції України
( 254к/96-ВР ), який встановлює належність до відання Автономної
Республіки Крим "розроблення, затвердження та виконання бюджету
Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної
політики України"; про зарахування в повному обсязі до бюджету
Автономної Республіки Крим податків та зборів..., з подальшою
передачею до Державного бюджету України для загальнодержавних
витрат та "фінансову самостійність Автономної Республіки Крим"
(абзац другий підпункту 14 пункту 1 статті 18).
Посилання на зарахування до бюджету Автономної Республіки
Крим податків і зборів з подальшою їх передачею до Державного
бюджету України та проведення експериментів у сфері оподаткування
"відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) і законів
України" аж ніяк не підтверджує їх конституційність. Це - звичайна
відсилка, бо не можна обійти загальновідоме положення частини
другої статті 135 Конституції України про те, що
нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим
та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть
суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно
до Конституції України, законів України, актів Президента України
і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
Насправді ж наведені положення прямо суперечать нормам
Конституції України ( 254к/96-ВР ). Адже визначення складу доходів
і видатків бюджету є сферою відносин, що регулюються Конституцією
України, Бюджетним кодексом України ( 2542-14 ) та шляхом
щорічного законодавчого регулювання прийняттям Закону України "Про
Державний бюджет". Встановлення єдиної податкової і бюджетної
політики віднесено до компетенції Верховної Ради України, а її
проведення забезпечує Кабінет Міністрів України (стаття 116
Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 95 Конституції України
( 254к/96-ВР ) будь-які видатки держави на загальносуспільні
потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються
виключно законом про Державний бюджет України.
Згідно з чинним бюджетним законодавством державний бюджет та
місцеві бюджети (бюджет Автономної Республіки Крим, обласні,
районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого
самоврядування) складають єдину бюджетну систему. Принцип єдності
бюджетної системи грунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів
через використання регулюючих доходних джерел, утворення цільових
та інших фондів, їх частковий перерозподіл з метою фінансового
забезпечення завдань та функцій держави і місцевого
самоврядування, в тому числі у сфері соціального захисту громадян.
Самостійність бюджетів не може означати довільного, без врахування
визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України
державної політики та державних функцій, складання доходів і
видатків відповідних територій. Це призвело б до порушень
конституційних гарантій соціального захисту громадян та засад
справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між
громадянами і територіальними громадами.
Слід зазначити, що держава, виходячи з наявної економічної
ситуації, прагне поліпшувати фінансове становище регіонів. З
прийняттям Закону України "Про Державний бюджет України на
2002 рік" ( 2905-14 ) до доходів загального фонду Державного
бюджету України на 2002 рік не віднесено, зокрема, акцизний збір з
вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками за
місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим, плату за ліцензії
на певні види господарської діяльності, що видаються Радою
міністрів Автономної Республіки Крим (пункти 5, 7 статті 2 цього
Закону).
Реалізовуючи принцип єдності бюджетної системи, Верховна Рада
України зупинила дію на 2002 рік, зокрема, пункту 1 частини першої
статті 31 Кодексу України про надра ( 132/94-ВР ) в частині
зарахування 60 відсотків платежів за видобування корисних копалин
загальнодержавного значення до бюджету Автономної Республіки Крим;
частин першої і третьої статті 91 Лісового кодексу України
( 3852-12 ) в частині зарахування 20 відсотків платежів до бюджету
Автономної Республіки Крим та визначення напрямів спрямування цих
коштів; частин першої, другої та шостої статті 32 Водного кодексу
України ( 213/95-ВР ) в частині зарахування 50 відсотків зборів за
використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення до
бюджету Автономної Республіки Крим; частини першої статті 209
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) в частині спрямування
коштів, що надходять у порядку відшкодування 25 відсотків втрат
сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,
зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель
та чагарників, - Автономній Республіці Крим тощо (стаття 55
Закону).
Позиція Суду стосовно того, що Законом України від 23 грудня
1998 р. "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
( 350-14 ) Автономній Республіці Крим надаються (делегуються)
повноваження, встановлені в підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18
Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), є
помилковою, оскільки крім питань про затвердження Конституції
Автономної Республіки Крим (стаття 1), набрання нею чинності
(стаття 2), внесення змін до Конституції Автономної Республіки
Крим, які затверджуються Законом України (стаття 3), втрату
чинності Закону України "Про Конституцію Автономної Республіки
Крим" ( 117/96-ВР ) від 4 квітня 1996 р. (стаття 4) та про
опублікування цього Закону разом з текстом затвердженої Верховною
Радою України Конституції Автономної Республіки Крим і набрання
чинності з дня опублікування (стаття 5), жодних інших питань, в
тому числі щодо делегування повноважень, згаданий Закон не
вирішував.
Не свідчать про делегування наведених повноважень Автономній
Республіці Крим і положення Законів України "Про Верховну Раду
Автономної Республіки Крим" ( 90/98-ВР ), "Про основи
містобудування" ( 2780-12 ) (стаття 10) та Кодекси України:
Земельний ( 2768-14 ) (стаття 7), Бюджетний ( 2542-14 )
(стаття 67), Про надра ( 132/94-ВР ) (стаття 9). Стосовно питань
повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері
бюджету та оподаткування до її відання належать: затвердження
бюджету Автономної Республіки Крим та внесення змін до нього,
контроль за його виконанням, прийняття рішення щодо звіту про його
виконання; встановлення податків і пільг на податки відповідно до
законів України (підпункти 7, 8 пункту 2 згаданого Закону).
Аналогічною є компетенція з цього питання сільських, селищних,
міських рад (пункти 23, 24 частини першої статті 26 Закону України
"Про місцеве самоврядування" ( 280/97-ВР ).
Абзац шостий статті 10 Закону України "Про основи
містобудування" ( 2780-12 ) визначає належність до компетенції
Автономної Республіки Крим організації розроблення та проведення
експертизи, затвердження і реалізацію республіканських
містобудівних програм, проектів об'єктів, що будуються за рахунок
бюджету Автономної Республіки Крим.
Пункт 3 частини другої статті 9 Кодексу України про надра
( 132/94-ВР ) відносить до відання Верховної Ради Автономної
Республіки Крим розподіл між відповідними місцевими бюджетами
платежів за користування надрами, визначених цим Кодексом.
Стаття 7 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) не вирішує
питання бюджету та податків.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) не відносить до відання
Автономної Республіки Крим проведення експериментів у сфері
оподаткування. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 92
Конституції України система оподаткування, податки і збори
встановлюються законами України. Відповідно до частини другої
статті 97 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) у Державному
бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та
субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з
обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст
республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного
значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до
Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави
для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.
Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів
(обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету
Автономної Республіки Крим, місцевих податків і державних цільових
фондів визначається згідно з законами України (частина третя
статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ).
Надання права у 2003 році Верховній Раді Автономної
Республіки Крим у вигляді експерименту запроваджувати за
погодженням з Кабінетом Міністрів України місцеві податки і збори,
виходячи із специфіки соціально-економічного розвитку регіону,
підтверджує відсутність такого права до цього часу (стаття 39
Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік"
( 380-15 ).
Конституція України ( 254к/96-ВР ) (стаття 135 частина перша)
встановила норму, за якою Верховна Рада Автономної Республіки Крим
приймає Конституцію Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 ), а
Верховна Рада України затверджує її. Внесення у встановленому
порядку змін до Конституції Автономної Республіки Крим здійснює
Верховна Рада Автономної Республіки Крим (підпункт 1 пункту 2
статті 9 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки
Крим" ( 90/98-ВР ).
Якщо вважати зазначені положення підпунктів 13, 14 пункту 1
статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 )
делегованими, то Верховна Рада України безпосередньо не може їх
змінювати, тим більше - забрати їх. Така ситуація суперечить
правовій позиції Конституційного Суду України у справі про угоди
про розподіл продукції ( v017p710-01 ) (Рішення від 6 грудня
2001 року) про неконституційність обмежень законодавчих
повноважень Верховної Ради України.
За теорією конституційного права делегування повноважень є
тимчасова передача одним органом державної влади (чи посадовою
особою) належних йому повноважень іншому органу. Його
обов'язковими умовами є чітко обмежений строк; жорстко визначене
коло питань; неможливість розширювального тлумачення; неможливість
делегування права на видання норм, які мають зворотну дію або
змінюють діючий закон; неприпустимість субделегації (5).
Отже, механізм зарахування податків і зборів, закладений у
підпунктах 13, 14 пункту 1 статті 18 Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ) стосовно зарахування до бюджету
Автономної Республіки податків і зборів, які збираються на
території Автономної Республіки Крим, з подальшою передачею до
Державного бюджету України коштів для загальнодержавних витрат
суперечить положенням статті 75, пункту 3 частини першої статті
85, статті 95, пункту 4 частини першої статті 138 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
З наведеного однозначно випливає, що положення абзацу другого
підпункту 13 пункту 1 та абзацу першого підпункту 14 пункту 1
статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим ( rb239k002-98 )
є неконституційними.
3. Інтерпретуючи застосування в тексті Конституції Автономної
Республіки Крим ( rb239k002-98 ) словосполучення "територія
Автономної Республіки Крим" лише як адміністративно-територіальної
одиниці (пункт 1.4), а визначення "території Автономної Республіки
Крим межами, які існували на 20 січня 1991 року - день проведення
референдуму..." як відображення громадської думки щодо відновлення
автономії, та можливість зміни "території Автономної Республіки
Крим з урахуванням рішення республіканського (місцевого)
референдуму та рішення Верховної Ради Автономної Республіки
Крим" - як вирішення питань адміністративно-територіального устрою
(пункт 2.1), Конституційний Суд одночасно навів принципи
Європейської Хартії місцевого самоврядування ( 994_036 ) про
охорону територіальних кордонів, "стаття 5 якої встановлює, що за
будь-якої зміни місцевих територіальних розмежувань (фактично в
хартії йдеться про "зміни територіальних кордонів органів
місцевого самоврядування" (6) - В.С.) необхідно попередньо
консультуватися з відповідними органами місцевого самоврядування,
(фактично "місцевими громадами" (7) - В.С.) можливо, де це
дозволяє закон, шляхом проведення референдуму".
Отже, питання все ж таки стосується зміни території, оскільки
"адміністративно-територіальний устрій - організація державної
території способом її поділу на відокремлені частини -
адміністративно-територіальні одиниці" (8).
Визнавши, що проведений 20 січня 1991 року у Кримській
області референдум був місцевим і консультативним, необов'язковим
до виконання органами державної влади, Конституційний Суд України
своїм Рішенням підняв його на рівень конституційного, хоча як
стверджує Конституційний Суд, "питання про відновлення Кримської
АРСР згідно з Конституцією (Основним Законом) Української РСР від
20 квітня 1978 року ( 888-09 ) та Декларацією про державний
суверенітет України від 16 липня 1990 року ( 55-12 ) на той час
повноважна була вирішувати тільки Верховна Рада Української РСР"
(пункт 2.1 цього Рішення).
І останнє. Як розуміти те, що Конституційний Суд у своєму
Рішенні використання в Конституції Автономної Республіки Крим
( rb239k002-98 ) словосполучення "столиця Автономної Республіки
Крим" стосовно міста Сімферополя вважає всього лише "некоректним"?
Чи не є це ще однією, поряд з названими вище, ознакою вирішення
Конституційним Судом даної справи не з позиції права, а з позиції
політичної доцільності?

В.Скомороха
_______________
(1) Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001.
За ред. Євграфова П.Б. - К.: Юрінком Інтер. - С.283. (2) Вказ. праця. Т.2. - С.493. (3) Конституционное право: Словарь. Отв. ред. В.В. Маклаков.
- М.: Юристь, 2001. - С.-23.
(4) Вказ. праця. - С.493. (5) Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия
конституционного права. - М.: БЕК, 1998. - С.114-115.
(6) ІПС "Законодавство". (станом на 18.01.2003) (7) Там само. (8) Шаповал В. Територіальна організація держави в
конституційному праві // Вісник Конституційного Суду України, N 5,
2002, - С.46.



вгору